МАЙСТЕР, МАРГАРИТА І СВОБОДА: Михайло Локшин про кіно та заборони в мистецтві (Частина I)
Михайло Локшин / latimes.com
Режисер Михайло Локшин, автор гучного фільму «Майстер і Маргарита», проголошеного найкращою з існуючих екранізацією роману Михайла Булгакова, розповідає, як живе через рік після скандалу, спровокованого фільмом, і як це — бути визнаним терористом. Після початку війни Локшин відразу ж зайняв жорстку антивоєнну позицію і став активно допомагати Україні. Сьогодні він продовжує займатися своїм опальним фільмом і планує зняти ще один — цього разу про моральну відповідальність тих, хто пов’язаний із цією війною, — розказаний через іншу історичну епоху.
Рік минув з моменту виходу фільму. Чи відчуваєте ви, що Булгаков, як і раніше, живе у вас?
Так, безперечно. Я продовжую думати про те, що він описав, і досі знаходжу перетини із сучасністю. Крім того, я намагаюся влаштувати для фільму повноцінну міжнародну долю. На жаль, через проблеми з фільмом, після атаки російської пропаганди, по суті, тільки я цим займався. Сподіваюся, що стрічку побачать у всьому світі.
Я був зайнятий цим увесь 2024 рік, та лише зараз щось зрушилося з мертвої точки. Ймовірно, цього року фільм вийде в Європі. У Німеччині початок прокату в кінотеатрах заплановано на травень. До виходу фільму ніхто не хотів братися за це, але після жорсткої реакції російської пропаганди світові стало зрозуміло, що фільм по інший бік путінської влади.
Наступне запитання буде таким. Щоби зрозуміти «Майстра і Маргариту», кажуть численні дослідники, потрібно відмовитися від стереотипів і шукати істину. Ви поділяєте таку точку зору?
Безумовно. Але я б узагалі сказав, що не знаю іншого роману, у якого б була така кількість інтерпретацій, часом діаметрально протилежних. Ні звичайні читачі, ні булгакознавці багато десятиліть поспіль не можуть домовитися. І в цьому його принадність. З таким матеріалом, багатогранним та полісемантичним, складно знайти єдине-єдине бачення, адже це суперечить самій суті булгаковського методу.
Тому потрібно відмовитися від стереотипів. Але відразу скажу, що, працюючи над фільмом, розуміючи всю багатогранність цього роману, я не ставив перед собою завдання бути інтерпретатором написаного Булгаковим, автором єдиного правильного прочитання його роману.
Ми разом із моїм співавтором — сценаристом Романом Кантером — дійшли висновку, що саме концепція збирає історію в зрозуміле кіно, доступне широкому глядачеві, а не авторський експеримент. Кіно, з одного боку, доступне, зокрема людям, які не читали книжку, а з іншого — таке, яке б передавало сам дух роману.
Моя найбільша радість, як режисера цього фільму, — що він пробудив інтерес до літературного першоджерела. Після перегляду дуже багато хто повертається до роману. Тобто продажі книги зросли, наскільки я пам’ятаю, у 12 разів.
Якась така статистика. І мене тішить, що люди після перегляду захотіли перечитати книгу.
А вам було страшно братися за екранізацію? Чи були ті, хто вас намагався відмовити заходити в ці води?
Ви знаєте, страх, звісно, був. І справа не в містиці, у проклятті, про які складено багато легенд. Точніше, не страх, а усвідомлення, що можна братися за цей фільм, тільки якщо є чітке рішення, як цей роман можна перенести на екран. І так, такий погляд допоміг концепцію виробити. Після цього вже не було страшно, бо ми розуміли, що ми робимо, про що буде фільм. Які теми для нас ключові, і навіщо цей фільм має існувати? На ці питання в нас була відповідь.
А як довго ви її виробляли? Як довго ви шукали цей ключ?
Буквально кілька місяців. Ми з Ромою Кантором занурилися в сам матеріал. Перелопатили купу всього. І далі під час ковіду писали сценарій.
Розуміли, що просто екранізувати текст неможливо. Оскільки «Майстер і Маргарита» — роман модерністський, з безліччю персонажів, непов’язаних між собою сюжетів… Я прихильник простих драматургічних рішень, що будуються на зрозумілих протагоністах, на трьохактній структурі, якої в явному вигляді у цій книзі немає.
Крім того, необхідно було знайти виправдання фантасмагоричним подіям, описаним у книзі. Хто такі Воланд і його свита? Я розумів лише інтуїтивно, що не готовий зображати просто Диявола, який прийшов у сталінський СРСР, і видавати це за реальність. Потрібен був якийсь хід для того, щоб фантасмагорія, котра відбувається, була хоч якось обґрунтована.
Уважні шанувальники Булгакова досі замислюються над питанням, хто, власне, все це нам розповідає? Хто головний герой — Майстер чи хтось інший?
Це було одним із завдань, яке належало розв’язати. Різні дослідники роману, наприклад, не схильні вважати Майстра головним героєм книги. Таким одні вважають Івана Бездомного, інші — самого Булгакова, треті — Воланда.
В одному з англійських досліджень я знайшов теорію про те, що Майстер — людина, яка пише «Майстра і Маргариту». Коли я це прочитав, то зрозумів, що з точки зору входу в кіно для мене все склалося. Мені стало зрозуміло, як розповідати цю історію.
Що ви маєте на увазі?
Через Майстра можна було пов’язати один з одним Воланда і всіх інших персонажів. У Майстра була зрозуміла Арка — від відомого драматурга до репресованого, який сидить у психлікарні за свою принциповість. Крім того, Майстра якоюсь мірою можна вважати альтер его самого Булгакова. А звідки прийшло натхнення до Булгакова? Хто стоїть за персонажем Воланда? Наприклад, він натхненний іноземцями, з якими письменник зустрічався в 1930-х у Москві. Так одне за одним…
Я не беруся говорити, що це єдина можливість інтерпретації! Але саме такий хід збирає історію у зрозуміле кіно, доступне для розуміння широкому глядачеві, а не авторський експеримент. Кіно, доступне в тому числі, сподіваюся, людям, які не читали роману.
У численних дослідників Булгакова та його фанатів досі немає чіткої відповіді, про що ця книжка. Пропрацювавши стільки на етапі підготовки, ви для себе можете дати відповідь, про що вона?
Про що книга, не беруся формулювати в одному реченні. Але фільм загалом про відносини митця з владою, про свободу творчості, про свободу особистості (кохання) в тоталітарному суспільстві. Усе, що може робити письменник за таких обставин, — це писати й кохати. У цьому він вільний. Писати, щоб залишатися вільним, протистояти таким чином тоталітарній владі. Власне, сам Булгаков так і робив.
Саме з цього я почав. Розділив ці два питання. Я розділив питання літературознавче й функціональне стосовно фільму. Перечитуючи книжку вже після завершення роботи над фільмом, я продовжую відшукувати дедалі нові й нові мотиви, метафори, смисли.
Тобто вашу версію можна назвати біографією роману…
Якоюсь мірою. Вона, звісно, не є буквальною…
Коли ви бралися до роботи над сценарієм, чи знали ви, який містичний опір має цей матеріал? Адже багато ваших знаменитих попередників, як-от Елем Климов, зламали списи об цю книгу. Хтось так і не запустився, в інших не вийшло…
Звісно, всю цю історію я знав. Але я не був містиком у тому сенсі, в якому ви говорите. Містиком стосовно роману, принаймні, я не був. І вважав, що сила думки, якщо є чітка концепція, здатна подолати будь-які «умовні» прокляття. Раціональність здатна ці прокляття подолати. Я так собі це пояснював. І знову ж таки, якби цієї концепції не було, я не став би робити фільм.
Я підійшов до цього дуже скептично. Потрібно було відповісти на низку запитань. Крім того, що необхідно було зрозуміти, хто головний герой і який основний меседж, ми з Романом намагалися дати відповідь на запитання «чому ми робимо це кіно зараз?», «як це пов’язано з нашим сьогоднішнім життям?».
Ми почали крок за кроком відповідати на ці запитання. І коли було отримано всі відповіді, з’явилася впевненість, що все може вийти. І далі вже ніяка містика нас не лякала. Упевнений, що згодом вийдуть й інші кіноадаптації цієї книжки, і будуть нові її прочитання.
Я б із задоволенням подивився, наприклад, що вийшло б у База Лурмана (відомий австралійський режисер, автор фільмів «Ромео+Джульєта», 1996, «Великий Гетсбі», 2013, «Елвіс», 2022), який збирався екранізувати «Майстра та Маргариту», але, на жаль, він не став знімати, наскільки я знаю.
