«МІСТИЧНІ ДЗЕРКАЛА» СЕРГІЯ СВЯТЧЕНКА: Тарковський і прорив у безмежне (Частина III)
Сергій Святченко. Фото: Ольга Григоренко
Наш внутрішній світ — це свого роду нелінійний колаж спогадів, снів та роздумів. Саме таким він постає у великому фільмі Андрія Тарковського «Дзеркало». В історії українського мистецтва колажне мислення також становить значний та унікальний пласт.
Наприклад, кіно та колаж химерно сплелися у творчості Сергія Параджанова. Їхній самобутній та дивовижний сплав ми спостерігаємо й у видатного дансько-українського колажиста, архітектора, художника, стиліста, фотографа та поета Сергія Святченка.
Раніше ми вже мали можливість «підгледіти», як у «містичних дзеркалах» життя й творчості Святченка відображається гардероб модерніста та історія бітломана. Третя історія від одного з найвпливовіших майстрів сучасного колажу — «дзеркало про Дзеркало»…
ДЗЕРКАЛО ПРО ДЗЕРКАЛО
Безмежно дорогий моєму серцю Андрій Тарковський говорив про «духовну відповідальність» кожної людини перед суспільством і перед собою. Ми відповідальні за те, що приносимо у цей світ. «Дзеркало» Тарковського — дивовижна метафора, бо світ, у якому ми живемо, відбиває насамперед нас самих.
Коли дивлюся в це «дзеркало життя», я бачу людину, якій цікаво жити — розвиватися, пробувати, впізнавати, робити щось нове. Це відчуття можна порівняти зі станом людини, яку мучить спрага. Мені завжди хочеться пити це життя великими ковтками, ніби воду з крана.
Та при цьому я — відповідальна людина, для якої потреба віддавати, ділитися з іншими стає дедалі сильнішою. Бо коли віддаєш, народжується відчуття щастя. У своїх віршах я спробував його передати так:
Я архитектор по наследству
Приобретенный коллажист живописец поэт
Режиссер фильмов скульптур непонятных
Современный фотограф дней
Я изысканный стиляга и убежденный классический модернист
Городской вор не защитившийся кандидат чувств и уроков
Влюбленный четырежды отец муж пластинок и книг коллекционер
Я безнадежный наивный романтик и признанный художник
Я все уже получил
Но почему я все время чего-то хочу
Утверждения похвалы лести обмана и лжи
Как напиться воды из крана когда мучает жажда
Ответ один и это правда
Продолжать развлекать своим ремеслом подаренным мне рукой православной
Для меня важно надеяться терпеть и оставаться всему благодарным
ДЗЕРКАЛЬНИЙ КОЛАЖ
Коли я їхав до Данії, мій викладач з архітектури, знаменитий академік Віктор Леонідович Антонов, подарував мені оригінальні покадрові «зрізи» фільму «Дзеркало». Це був досить великий шмат плівки, який він колись отримав від Андрія Тарковського.
Через 18 років я знайшов цю плівку, розрізав її на слайди і використав для створення у 2008 році унікального проєкту, а згодом і фільму Mirror by Mirror/«Дзеркало до Дзеркала». Ця робота була дуже важливою для мене, оскільки свого часу фільм «Дзеркало» перевернув моє життя.
Працюючи над Mirror by Mirror, роблячи колажі з використанням оригінальних кадрів фільму, я відчував величезну відповідальність: чи маю я право як колажист із ними працювати? Тому, перш ніж зробити виставку та надати роботи на загальний огляд, я вирішив отримати дозвіл сім’ї Тарковського.
Марина Арсеніївна Тарковська, дочка видатного поета та сестра великого режисера, яка присвятила своє життя спадщині сім’ї, прийняла мене вдома дуже доброзичливо й гостинно. Роботи їй дуже сподобалися, і дозвіл було отримано. З того часу ми стали великими друзями.
Згодом Марина Арсеніївна навіть люб’язно написала передмову до книги моїх віршів-колажів, що опубліковані на порталі Kyiv Daily. Серед них, наприклад, таке: «Я художник мне ни к чему красивый закат».
СПІВМІРНО ТАРКОВСЬКОМУ
80-річчя Андрія Тарковського Марина Арсеніївна, її чоловік Віталій Гордон, я та моя дружина Альона святкували в Ризі. У Ризькому музеї кіно відкрилася моя виставка колажів «Дзеркало до Дзеркала», присвячена фільму «Дзеркало». Ми багато говорили про спадкоємність та важливість «спалахів дитинства», які я рефлектую все своє життя:
Собирая звезды на пальцах
Как белый снег на траве.
Перебирая воздух в губах
Холодных как лед
Ты выплюнешь все
Слоистой водой
И поплывешь как бездомная рыба во тьме
А еще разрешишь всем встречать свет вчерашний
И звезды не на земле а на твердой прозрачной
Серебряной воде
Вона вважала, що за своєю силою та художніми достоїнствами 10 моїх колажів співмірні світу Тарковського… Її чоловік, режисер Олександр Віталійович Гордон, високо оцінив виставку.
Нагадаю напівзабутий сьогодні факт: Андрій Тарковський був співавтором сценарію у фільмі Гордона «Сергій Лазо» та навіть грав у ньому білого офіцера. Хоча у титрах і не фігурував.
І Марина Арсеніївна, і Олександр Віталійович написали тексти про мої роботи для каталогу виставки. Також у каталог увійшов і один із моїх віршів, присвячених Андрію:
Взбудоражив палкой отструганной гладкой
Прохладно-кисловатый привкус муравьиных гор
Ты вонзил ногу в трепещущий рай и лес
Протараненный сумасшедшими глазами как больной
А уходя закрутив облака как бумагу над лесом
С остатками воздуха солнца и лет
Ты крался назад по жирной траве как по маслу
Следя за теми кого уже нет
ПРОРИВ У БЕЗМЕЖНЕ
А далі я, Марина Арсеніївна та Олександр Віталійович сиділи в третьому ряду величезної зали ризького центрального кінотеатру (що колись називався «Перемога») і дивилися фільм «Дзеркало». Зал був забитий. Вільних місць не було. Неймовірно, але факт — глядачами були переважно молоді люди!
Ми всі по черзі виступали на сцені, розповідаючи про почуття, що викликає у нас цей фільм. Ми говорили про неймовірну революційну колажність картини і дякували її творцю. Виступив данський посол у Латвії. Після цього розпочався безпосередньо кінопоказ.
Я сидів поруч із сестрою великого режисера, їхня мати грала на екрані саму себе. І серед усього цього я — художник, на колінах якого лежав каталог виставки із чудовими словами Марини Тарковської:
«Колажі Святченка не одновимірні — у реальному світі вони виявляють деякі «проріхи», через котрі заглядають в інший, безмежний світ. Це нагадує старовинну гравюру, на якій людина, досягнувши краю землі, заглядає в нескінченність через дірку в небесній тверді. У середньовічній гравюрі — це пристрасть до пізнання, у нашого сучасника художника Сергія Святченка — прагнення осягнути незбагненне».
Мені надзвичайно дорога й оцінка Олександра Гордона:
«Десять колажів Святченка, присвячені фільму «Дзеркало»… вразили мене своїм схрещенням із духом творчості Тарковського, з гостротою монтажу «Дзеркала», з його музичними вибухами, акцентами. Сам політ внутрішнього «я», щирість у сповіді, провині та почутті кохання існують у колажах на рівні підсвідомості, на рівні страхів та дбайливості Святченка.
Мені здається, що Тарковського зацікавили б різні деталі у цих колажах: несподіваний монтаж «зрізів» фільму, гострота їх поєднань, блакитне тло та розриви — прориви у безмежний космічний простір — усе те, що так приваблює в стилістиці Святченка.
Незвичайні рішення художника розривають звичну декартівську логіку, відкрито демонструють «незрозумілість», яка здається, незрозумілість з першого погляду. І сам Тарковський лише з першого погляду незрозумілий. Але це його не зупиняло.
Він працював у коді обраності, у формі подолання звичайного, у формі опору режиму та буденності… Щось подібне я бачу і в роботах художника Сергія Святченка».
ЛЮБОВ ЯК ДЗЕРКАЛО ЖИТТЯ
Тоді, у Ризі, я пережив одну з тих миттєвостей, коли ти не до кінця розумієш, що з тобою сталося, проте точно знаєш — це щось неймовірно важливе у твоєму житті, те, що всередині тебе житиме вічно. «Дзеркало» Тарковського — це фільм-колаж про мене, про вас, про наше життя і пам’ять, яка схожа на простір, що складається з містичних дзеркал, що відображають один одного.
Я переконаний, що все дійсно значуще може народитися лише з того, що ти по-справжньому любиш. І з цього кохання народжуються всі мої проєкти — архітектурні, видавничі, живопис, колажі, скульптури, фільми та вірші.
Напевно, любов і є те універсальне «дзеркало життя», яке відображає все й одночасно саме відображається у всьому:
Предупреждать время чтобы не звонило так часто
Убеждать рассвет чтобы приглашал солнце
Упрашивать зеркало чтобы не обижало
Все это важно но смотря с какой стороны
Ведь с одной стороны время рассвет с другой зеркало
А посредине теплое ласковое нежное солнце
Но опять-таки с какой стороны
Со стороны с которой ТЫ
Фото надані Сергієм Святченком
