2 МЛН ВЕТЕРАНІВ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ: як не втратити цей людський капітал
Оксана Коляда, керівниця проєкту «Простір можливостей», ексміністр у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України / фото з особистого архіву Facebook
За попередніми оцінками, кількість ветеранів російсько-української війне сягне 2 млн людей. Таку цифру можна порівняти з чисельністю населення окремих країн Європи. Перед державою та суспільством України стоїть надважливе завдання: не втратити цей людський капітал. Ми маємо надати ветеранам можливості й інструменти для реінтеграції та повноцінного відновлення життя.
НОВИЙ ВЕТЕРАН: ХТО ВІН ТА ЯКИЙ ВІН
Ще декілька років тому учасники російсько-української війни бурхливо реагували, коли їх називали ветеранами. В суспільстві панував образ ветерана Другої світової — поважного пенсіонера віку 90+, з незмінною ностальгією за минулими роками. До 24 лютого 2022 року ми невиправдано довго розбиралися з образом і сутністю нового ветерана. Але з урахуванням учасників АТО їх було лише 500 тисяч.
Сьогодні портрет ветерана змінився кардинально. За попередніми оцінками, їх буде не менше 2 млн — орієнтовна кількість захисників, які вже відслужили чи служать зараз та мають або згодом отримають статус УБД. Це можна порівняти з чисельністю населення деяких країн Європи, як-от Словенія або Латвія. Уявляєте: в Україні існуватиме (ба вже існує) окрема країна людей зі зміненим через війну світосприйняттям, які водночас залишаються нашими співвітчизниками й потребують захисту та допомоги.
З урахуванням кількості залучених до лав ЗСУ ми бачимо суттєве зменшення віку — до 25–27 років проти 35+ до початку повномасштабної війни. У поєднанні з інтенсивністю бойових дій стадії вторгнення це передбачає зміну проблем і потреб теперішніх та майбутніх ветеранів російсько-української війни. Також суттєво збільшилась частка жінок-ветеранок. Це лише очевидні фактори, що характеризують особливості нинішнього ветерана.
ПОТРЕБИ ВЕТЕРАНІВ
Кожен ветеран російсько-української війни проходитиме через відносно коротку стадію реадаптації, коли головним стане вирішення базових потреб людини — безпека, сон, їжа тощо. В цей час вплив будь-кого, окрім реабілітологів та психологів, буде мінімально ефективним.
Інша стадія — реінтеграція. Це тривалий процес, роботи на індивідуальному та соціальному рівнях. Реінтеграція відбуватиметься протягом усього житті. Це можливість циклічності та реакції на зовнішні тригери у будь-який період. Саме в цей час ветеран потребуватиме зовнішньої допомоги — окрім реабілітологів та психологів, соціальних працівників, спеціалістів з первинної медицини, працівників ЦНАПів, кар’єрних радників, HR-фахівців на виробництві, менторів у бізнесі.
Ветеранам потрібні не лише соціальні пільги та виплати, а й можливості для відбудови власного життя та країни
Водночас ми маємо чітко розуміти, що політика реінтеграції ветеранів не є виключно соціальним питанням. Це насамперед питання національної безпеки. З початком повномасштабної війни 80% ветеранів війни як ОР-1 (оперативний резерв першої черги) повернулися до війська.
Якою б нищівною поразкою Росії не закінчилась ця війна, загроза від неадекватного сусіда нікуди не зникне. І саме ветерани стануть тим щитом, який завжди захистить державу.
ПОСТРАДЯНСЬКА НОРМАТИВНА БАЗА
Досі основним ветеранським законом є радянська калька 1993 року, де навіть у визначенні понять «ветеран» та «учасник бойових дій» йдеться про ветеранів Другої світової війни.
Цей діючий законопроєкт, як би його не модернізовували, — продукт патерналістської системи соціального захисту. І коли ми говоримо про стимули, про іпотечні програми, про ветеранський бізнес, про відновлення функціональності, то цей законодавчий архаїзм пропонує 25-річному ветеранові пільги та «вибраковку на маргінес».
Ми розробили свій варіант законопроєкту про статус ветерана ще у 2019 році. Після цього було ще з півтора десятка різного роду варіантів цього документу. І у мене немає жодного пояснення, чому на 10-му році війни держава не спромоглася на якісний закон в інтересах захисників.
УСПІШНА РЕІНТЕГРАЦІЯ ВЕТЕРАНІВ
Якщо обмежитися лише пільгами, то з поверненням у громади, родини та на підприємства 2 млн ветеранів соціальна та медична сфери зазнають колапсу. А ми маємо зробити так, щоб реінтеграція відкрила перед ветеранами можливості для повноцінного життя.
Іншими словами — потрібно міняти саму парадигму державних ветеранських політик. До прикладу — відновлення функціональності, а не виплати по інвалідності, працевлаштування замість виплат по безробіттю.
Потрібно приділяти увагу всім складовим реінтеграції, як-от освіта, працевлаштування, відновлення фізичного та психічного здоров’я, перекваліфікація, участь у громадському житті, родина. І не формально, а реально, не імітувати, а напружено працювати разом з усіма соціальними партнерами — бізнесом, неурядовими організаціями.
Окремо до бізнесу — питання підтримки реабілітаційних спроможностей в громадах зокрема. Людина не має їхати в іншу область чи місто, щоб отримати реабілітаційну послугу.
Система реінтеграції ветеранів в Україні має бути кардинально змінена, аби задовольнити потреби молодої людини, в якої попереду все життя
Ба більше — все суспільство має бути готовим до співіснування з ветеранами. Спілкуватися з ними у повсякденному житті буде чи не кожен — медичні працівники, й зокрема сімейні лікарі, кар’єрні консультанти та соціальні працівники, патрульні поліцейські тощо. Всі ми маємо признавати за ветеранами рівність у правах та можливостях, не скупитися на вдячність.
Цього потрібно вчити й вчитися. Як це роблять, наприклад, фахівці Національного центру психічного здоров’я ветеранів або в нашому ж Тренінговому центрі «Простір можливостей». Ми вчимо кар’єрних консультантів, соціальних працівників, родину, як сприймати рідну людину, що повернулася з війни.
Все це — складові історії про те, як не програти мир після перемоги.
НЕ ВТРАТИТИ РОДИНУ
До повномасштабного вторгнення в країні майже не приділялася увага супроводу та підтримці родин, де чекають рідних з війни. Завжди було зосередження на тих родинах, де хтось загинув або перебуває у полоні. І це проблема. В тому числі і нашої команди.
Ми не можемо ігнорувати факт поглиблення девіантної поведінки ветерана. Зростання кількості розлучень, збільшення конфліктів всередині родин, зловживання алкоголем та наркотикам, прояви насильства. Природа усього цього полягає в тому, що не всі готові сприймати чоловіка чи дружину, які повернулися з війни у новій якості. Члени родин чекають тих своїх рідних, котрі пішли на війну. Але, на жаль, захисники зазнали серйозного впливу війни. Одні не потребуватимуть серйозної допомоги, а інші мають отримати не тільки допомогу, але зазнати втручання фахівців-психіатрів.
Тим, хто не має бойового досвіду, важко зрозуміти, що відбувається на психологічному та фізіологічному рівнях у такої людини. А вона вже ніколи не буде такою, як раніше.
Тому родини потребують допомоги, насамперед знаннями, щоби витримати це випробування. Аби зрозуміти та сприйняти, що довготривалий період кохана людина житиме за правилами війни. Наприклад, не приходитиме на зустріч вчасно. А це банально страх, ніби хтось знає про її перебування у конкретний момент у конкретному місці. Це питання безпеки, якою доводилось керувалися під час виживання на війні.
Багато сімей наших військовослужбовців знаходяться за кордоном. Восени 2022 року близько 2,5 млн українських дітей з родин, що вимушено покинули Україну через війну, пішли до шкіл у країнах по всьому світу. Є висока ймовірність, що ці люди не повернуться назад. Якщо ми не запропонуємо адекватну підтримку ветеранам, вони згодом приєднаються до своїх родин замість того, щоб повернути їх додому.
ЗМІНИ НА РИНКУ ПРАЦІ
Через мобілізацію та добровольчий рух український ринок праці зазнав значних втрат. В країні є підприємства, де мобілізовано 2 тисячі, а подекуди й 5 тисяч людей. Є невеликі компанії, в яких кількість мобілізованих складає 40%. Вже зараз бізнес має готуватися до їх повернення.
Українська бізнес-спільнота повинна проактивно комунікувати з суспільством про готовність працевлаштовувати ветеранів та співпрацювати з ветеранськими підприємствами в якості підрядників. Потрібно поставити собі питання про відповідну підготовку HR-фахівців у своїх компаніях, передбачити для ветерана-працівника можливість звернутися до психолога. Не будуть зайвими додаткові освітні можливості. Потрібно розуміти, що ветерани-працівники можуть потребувати додаткової відпустки чи більш гнучкого робочого розкладу через отримані на війні травми.
Ми це називаємо у себе «Програма підготовки робочого місця ветерана» — комплекс освітніх, тренінгових, інституційних заходів стосовно колективів, які зустрічатимуть своїх демобілізованих товаришів.
І на останок про бізнес. Близько 70% нинішніх військовослужбовців мріють після війни зайнятися бізнесом. Гіпотетично в них є така можливість. Сьогодні досить пристойна заробітна плата у діючих військових. Крім того, держава розробляє одразу декілька програм підтримки ветеранського підприємництва. Не даючи оцінки ефективності таких програм по суті, скажу лише, що ветеран-підприємець потребуватиме ґрунтовних освітніх знань, а також менторської підтримки. І саме менторство у цій формулі є головним.
Інструмент менторства — це не тільки про бізнес, але й про взаємодію у форматі «рівний — рівному». Навіть попри успішну реінтеграцію, звичайна людська підтримка буде необхідна та важлива як для ветеранів-підприємців, так і для ветеранів із кола друзів чи товаришів.
Матеріал підготовано в партнерстві з СЕО Club Ukraine