Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
9 хв. на читання

АХ, КОХАННЯ: мексиканські пристрасті роману двох комуністів

АХ, КОХАННЯ: мексиканські пристрасті роману двох комуністів
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop

 

Ходовий серед радянських людей вислів «мексиканські пристрасті» навряд чи пов’язаний із появою на телебаченні СРСР латиноамериканських серіалів — перший із них, «Рабиня Ізаура», був бразильським, а мексиканський серіал «Багаті теж плачуть» уперше показали лише чотирма роками пізніше, у листопаді 1991 року.

Натомість мексиканський фільм «Єсенія» ще 1975 року зібрав феноменальну касу — 91 000 000 глядачів (це абсолютний рекорд за всю історію СРСР), обігнавши навіть «Москва сльозам не вірить» і «Пірати ХХ століття».

Тоді, мабуть, наше знайомство з мексиканськими пристрастями і відбулося. Тож історія цієї пари, ймовірно, виявиться ближчою і зрозумілішою нам, ніж можна було очікувати, — мексиканські пристрасті, вони такі!

 

НАЩАДОК ЗНАТНОГО РОДУ

 

Він був, як у хорошому серіалі й годиться, сином родовитого ідальго з сім’ї, історія якої сягає хрестових походів. Мама, щоправда, була з конверсо, євреїв, силоміць навернених у християнство Фердинандом та Ізабеллою, але після скасування святійшої інквізиції це мало кого турбувало.

Тим паче що вона була ревною католичкою, яка зберігала вдома реліквію — вуглинки багаття, на якому спалили святого Полікарпа. Їхнє зникнення й показало їй, що синочок визначився зі своїми захопленнями, — маленький Дієгіто поцупив їх, аби було чим малювати.

Дієго Рівера здобув освіту в Академії мистецтв Сан-Карлос у Мехіко, заробив там стипендію на навчання в Іспанії і надовго покинув рідні краї. Повчившись в Академії мистецтв Мадрида, він вирушив у художню Мекку — Париж.

Працював, виставлявся, їздив іншими країнами Європи, був близьким знайомим Пікассо, одружився з російською художницею Ангеліною Бєловою (їхній єдиний син, на жаль, недовго прожив), завів паралельний роман з іншою російською підданою, відомою під псевдонімом Маревна (доньку, що народилася в неї, він визнати відмовився…).

Загалом, богема богемою: залишив дружину і коханку, поїхав до Мексики і там одружився ще раз — з красунею-письменницею Марін Гуадалупе. Цей шлюб теж не був тривалим — справжня любов Дієго Рівери тоді була ще неповнолітньою, адже вона на 21 рік молодша за нього…

 

Фрида Кало в возрасте 6 лет, 1913 год
Фріда Кало у віці 6 років, 1913 рік / dailyartmagazine.com

 

НЕСТАНДАРТНА ОСОБИСТІСТЬ

 

Її батьком був фотограф німецького походження, матір’ю – напівіспанка-напівіндіанка. Батько дав дівчинці німецьке ім’я Фріда. Пізніше, щоб підкреслити свою антипатію до країни, в якій до влади прийшов Гітлер, вона викинула зі свого імені Frieda літеру «е», що однаково не читається. Усе її життя, крім усього іншого, — ланцюжок катастроф.

Перша з них наздогнала дитину в 6 років — жахлива хвороба поліомієліт, після якої все життя одна її нога залишалася коротшою за іншу. Але це ще не крах усіх надій — Гаррінча абсолютно з тією ж проблемою став великим футболістом, а Фріда навіть не спортсменка.

Вона вчилася в елітній школі з медичним ухилом, займалася боксом (так-так!), привертала увагу своєю зухвалою поведінкою, безперервно матюкалася, курила, мов паровоз, пила, як кінь, не приховувала бісексуальності — загалом, не помітити її було важко. Звісно, помітив дівчину і Дієго Рівера, який уперше побачився з нею ще 1921 року, коли розписував її школу. Та їхня історія була попереду…

17 серпня 1925 року автобус, у якому їхала Фріда, врізався в трамвай. Потрійний перелом хребта, потрійний перелом таза, перелом ноги в одинадцяти місцях, прокол поручнями автобуса тканин живота і матки — вона просто якимось дивом залишилася живою і не втратила здатності рухатися, але місяцями була прикута до ліжка.

За рік дівчина вперше попросила в батька пензлі та фарби, а також отримала спеціальний підрамник, який дозволяв писати лежачи. Недивно, що першою її картиною виявився автопортрет. Вона потім так полюбила цей жанр, що серед 145 її картин олією нарахували 60 автопортретів.

 

Фрида Кало, 1931 год
Фріда Кало, 1931 рік / imogencunningham.com

 

ЛЮБОВ ТА КОМУНІЗМ

 

А Дієго Рівера, який все життя не приховував своїх лівих переконань, тим часом вступає до мексиканської компартії й 1927 року їде в СРСР — спостерігати торжество своїх ідеалів. Зустрічають його з особливою пошаною, навіть надають право прийняття військового параду й демонстрації з приводу 10-річчя Жовтневої революції з трибуни Мавзолею.

Він активно спілкується з творчим контингентом, і це не лишається безплідним: літературознавці вважають, що еренбургівський Хуліо Хуреніто та славнозвісний Остап Бендер запозичили рисочки характеру своїх образів саме в нього. Але творчі плани Рівери не реалізуються, замовлення йому фресок для держконтор сталінського СРСР постійно відкладається під надуманими приводами, і вже за рік він поспіхом залишає країну, в якій погляди керівників стали влаштовувати його набагато менше, ніж раніше.

У Мексиці його пристрасть до політики відходить убік, поступившись місцем любовній пристрасті. Він знову зустрічає Фріду Кало, і вони знаходять одне в одному дедалі більше спільного — обидва художники, обидва комуністи. Щоправда, з мексиканської компартії Ріверу виключають за троцькізм (симпатії до Троцького йому ще віділлються).

Але бурхливому роману з Фрідою це анітрохи не заважає, і 1929 року Рівера остаточно оформляє розлучення з Марін Гуадалупе та одружується з Фрідою. Вона пізніше говорила: «У моєму житті було дві аварії: одна — коли автобус врізався в трамвай, інша — це Дієго».

Порівняння непогане: обидві події однаково раптові й порівняно катастрофічні. Щоправда, про це вони дізнаються пізніше… Поки що їхній шлюб мало що може похитнути: і він, і вона абсолютно не соромляться стрибати у гречку, практично не приховуючи фактів зради, але це не спричиняє жодних ускладнень — мексиканські пристрасті, вони такі!

Все у них поки що благополучно і в творчості. Фріда продовжує писати автопортрети, популяризуючи свою не зовсім звичайну зовнішність — майже зрощені брови і цілком помітні вусики, які вона не маскує, а навіть часом підводить спеціальним олівчиком. А Рівера отримує все нові замовлення на свої монументальні панно, і цьому не заважає навіть його ідеологія, яку він не погоджується приборкувати на догоду багатим замовникам.

Створену на замовлення Рокфеллерівського центру фреску «Людина на роздоріжжі» замовник не прийняв — заважав зображений у самому її серці Ленін, який з’єднує руки робітників. Вимогу замовника замінити Леніна будь-якою невідомою людиною Рівера категорично відкинув. Фреску знищили, гонорару не виплатили. Та замовлень менше не ставало.

 

АХ, КОХАННЯ: мексиканські пристрасті роману двох комуністів
Фріда Кало й Дієго Рівера / facebook.com

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ВІД ТРОЦЬКІЗМУ СУЦІЛЬНІ ЛИХА

 

Тож було зовсім не дивно, що подружжя 1936 року звернулося до президента Мексики зі спільним проханням надати притулок їхньому переслідуваному однодумцю  — Льву Троцькому. Президент дослухався, Троцький прибув до Мексики і оселився прямо в будинку своїх товаришів по партії.

Будинок у них був подвійний, із суміжними стінками, одна частина блакитна (Дієго Рівери), інша рожева (Фріди Кало). Їх з’єднував коридор із дверима, відкритими завжди. Ніде не зміг знайти інформацію про те, в якому з будинків оселився Троцький — у блакитному чи рожевому? І не варто питати мене: «Яка різниця?» Виявилося, що різниця є. Мексиканські пристрасті і богемні звичаї спрацювали найочікуванішим чином — у Троцького й Фріди Кало виник роман. Мабуть, все-таки у рожевому…

Цей будинок Троцький, зрозуміло, покинув, хоча на тому його неприємності, отримані від мексиканських художників-монументалістів, не завершилися. 24 травня 1940 року 25 автоматників на чолі з колегою і суперником Рівери Давидом Альфаро Сікейросом увірвалися на віллу Троцького, продірявили пострілами всі меблі, поранили онука Льва Давидовича в ногу, але самого його не вбили — ймовірно, і не збиралися, просто намагалися знайти викривальні документи й налякати його, змусивши покинути Мексику.

Нічого у цих нездар не вийшло — документів не знайшли, Троцького з Мексики не вижили, через три місяці його там Рамон Меркадер і вбив. Навіть дивно якось, що Меркадер — не монументаліст (може, приховують?..).

Хай там як, але чомусь обурений саме цим адюльтером Рівера негайно розлучився з Фрідою і зачинив на два оберти ключа двері між блакитним і рожевим будиночками.

Силу мексиканських пристрастей нерідко недооцінюють самі мексиканці. Обурення Рівери вистачило лише на рік — він почав благати Фріду повернутися до нього і домігся свого, пішовши на безліч принижень, зокрема, уклав новий шлюбний контракт, у якому відмовлявся вимагати у дружини сексу (навряд чи цього якось дотримувалися, але рівень приниження Дієго цей контракт демонструє).

Натхнені примиренням, закохані з новими силами взялося за творчість, їхня слава зростала, а авторитет у мистецтві ставав незаперечним. На першій же своїй виставці в Нью-Йорку Фріда продала практично всі виставлені картини — що може більш переконливо свідчити про успіх?

 

Фрида Кало и Диего Ривера
Фріда Кало та Дієго Рівера / biography.com

 

ТРАГІЧНИЙ ФІНАЛ

 

Одне було погано: здоров’я Фріди, вщент підірване жахливим зіткненням автобуса і трамвая, ставало дедалі гіршим. Погляньте на її картину «Зламана колона» — це не колона, а її переламаний хребет, який видно всім.

1953 року покалічену ногу художниці вразила гангрена та її довелося відтяти. На відкриття останньої виставки Фріду принесли на лікарняному ліжку, яке поставили в центр виставкового салону. Щоб якось заглушити біль, вона пила навіть більше, ніж зазвичай, і вживала наркотики.

Рівера доглядав за нею, як міг, негайно мчав додому, якщо доглядальниця говорила йому, що дружина знову плаче і хоче померти, заробляв, малюючи акварелі на продаж, щоб оплачувати медичну допомогу, яка дорожчала. Але будь-якому здоров’ю є межа.

13 липня 1954 року Фріда померла — чи то від пневмонії, чи то від передозування — розтину не проводили. Незадовго до смерті вона написала у своєму щоденнику: «Сподіваюся, що відхід буде вдалим і я більше не повернуся». А ось слова Дієго про неї: «13 липня 1954 року стало найтрагічнішим днем мого життя. Я втратив свою кохану Фріду назавжди. Занадто пізно я зрозумів, що найдивовижнішою частиною мого життя була моя любов до Фріди».

Вам важко повірити в такі почуття між подружжям, яке багато років зраджувало одне одного направо й наліво та практично (Троцький — явний виняток) не помічало цього? Боюся, що ви недостатньо добре уявляєте мексиканські пристрасті…

 

Фрида Кало. Сломанная колонна, 1944
Фріда Кало. Зламана колона, 1944 / wikipedia.org

 

ПІСЛЯ ФРІДИ

 

Розповідають, що перед смертю Фріда сама підшукала наступну дружину для Рівери і навіть переконувала відому акторку Марію Фелікс змінити її на цій посаді. Схоже, що не вмовила, але Дієго навіть і вмовляти не було потреби — через рік після смерті Фріди він одружився з письменницею Еммою Фуртадо.

Продовжував створювати нові шедеври, повністю налагодив стосунки з компартією, залишаючись сталіністом за часів Сталіна і хрущовцем за часів Хрущова, як справжньому комуністові і належить. У 1956 році знову відвідав СРСР, після повернення розповідав про чудове життя в країні рад, де його заразом і вилікували від раку. Щоправда, за рік він від цього самого раку й помер, але таке і зараз трапляється.

Сильні почуття ніколи не бувають марними: їхній шлюб вийшов досить багатостраждальним, але, в принципі, щасливим: не посваришся по-справжньому — не зможеш по-справжньому помиритися, а це так приємно! Мексиканські пристрасті не перебільшені, не фальшиві, не шкідливі самі по собі — це просто інша традиція, не така, як наша, проте цілком має право на існування.

Зате яке напруження емоцій — воно відчувається і в творчості цих великих художників. Подивіться на їхні картини і самі відчуєте, як усе горить, піниться й хлюпоче, як неможливо, вдивившись у ці роботи, не відчути емоційного натиску. Тож не варто з мексиканських пристрастей глузувати. Мабуть, не варто й заздрити, але можна жити і так, при цьому вважаючи своє життя щасливим та захоплюючи своєю творчістю навіть людей з абсолютно іншими життєвими принципами.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: