Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
7 хв. на читання

АХ, КОХАННЯ: Михайло Ломоносов та Христина Цильх. Життя у німецькому ярмі

АХ, КОХАННЯ: Михайло Ломоносов та Христина Цильх. Життя у німецькому ярмі
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop

 

Зараз з’явилися вигадки про те, нібито Ломоносов — геть роздута величина, яку дарма підняли на щит. Приблизно на рівні спадкоємця престолу Павла, котрий, дізнавшись про смерть генія (Михайло Ломоносов жив із 1711 по 1765 роки), сказав: «Чого про дурня шкодувати, скарбницю тільки розоряв і нічого не зробив» — ось уже хто був рідкісного розуму чоловік, соромно повторювати його роздуми у наш час.

Важливо відзначити, що Ломоносов зробив значний внесок у розвиток науки та просвітництва. Він здобув освіту в Києво-Могилянській академії, де вивчав гуманітарні науки, математику, астрономію та фізику. Ці знання стали основою його майбутніх досліджень і творчості.

Звісно, закон збереження маси до Ломоносова формулювали неодноразово (і до Лавуазьє також), але скажіть самі, хто, наприклад, уперше науково довів наявність атмосфери у небесного тіла, крім Землі? Отож — і цього б для пам’яті людської вистачило, не кажучи вже про створення фізхімії як науки та безлічі інших досягнень. І зробити це було б набагато важче без тепла домашнього вогнища та затишку.

Усі біографії великих людей, особливо ті, що вивчають у школах, а також викладені в популярних книжках, схожі на правду приблизно так само, як китайські портрети Леніна на оригінал — риси нібито ті ж самі, однак рука художника хоч-не-хоч надає очам такої розкосості, яку жоден прадідусь-калмик не пояснить.

Надто тяжко доводиться національним кумирам та ідолам —  шорсткість долає рашпіль, тіні замазуються тональним кремом, причому неодмінно вітчизняного виробництва, всі підозрілі плями закриває позолота, і перед публікою, що захоплено споглядає, постає сяюче опудало з дуже віддаленою портретною схожістю.

Якщо факти цьому суперечать — горе фактам! П’яні бійки, немов за помахом чарівної палички, перетворяться на боротьбу за світлі ідеали, коханки стануть соратницями й бойовими подругами, а боргова яма, яка виявиться неминучим наслідком розгульного життя, обернеться помстою реакціонерів за прогресивні ідеї.

 

Вортманн Кристиан-Альберт, Фессар Этьенн. Михаил Васильевич Ломоносов, 1757
Вортманн Крістіан Альберт, Фесар Етьєн. Михайло Васильович Ломоносов, 1757 / wikipedia.org

 

Ось тепер давайте й поговоримо у світлі сказаного вище про життя та творчість такої помітної і нестандартної людини, як Михайло Васильович Ломоносов, людина-оркестр, яка залишила слід у такій кількості наук і мистецтв, що й віриться не відразу. Ну ж бо, згадаймо, з чим він усе своє творче життя боровся? Правильно — з німецьким засиллям.

Таврував, як міг, Георга Міллера, впевненого в тому, що перші київські князі були норманнами. Цей Міллер насмілився стверджувати, ніби великий підкорювач Сибіру Єрмак Тимофійович був звичайним конкістадором, анітрохи не високоморальніший, ніж усі братики Пісарро, і бути б йому героєм серіалу «Бригада» часів Івана Грозного, якби цей государ не забув заснувати на Русі телебачення.

А Ломоносов зазначеним наклепам, само собою, гордо протистояв, за що йому честь та хвала. Витрачав на це купу зусиль, і розумових, і фізичних, не соромлячись у разі чого й дати ляща на славу Росії і в осоромлення німецьким казнокрадам та гачкотворцям — як же ще боротися, якщо не по пиці… І книги про таке пишуть, і кіно знімають.

Відразу скажемо: незаконним сином Петра Великого, як багато хто вважає, Ломоносов не був — час царевих візитів до Архангельська добре відомий, і ніяк не сходиться!

Начебто все вірно, так у школі й вчили? І, мабуть, журилися, що то німецьке засилля було дуже багатолюдне, а наш герой — один як перст? Хто ж справді був йому підтримкою та опорою у дні сумнівів і, як там далі за текстом, тяжких роздумів? Хіба що кохана дружина, Єлизавета Андріївна — яке гарне російське ім’я та по батькові, либонь, з рідної Півночі вивіз?

Ось вона його й пестувала, й зігрівала, і ніжила, і від німецького засилля зберігала, не ображала, не сперечалася (ще спробуй такому суперечити), звісно ж, ніколи не зраджувала, та й він їй вірність свято зберігав, не Ландау ж якийсь, а справжній народний герой і всім хлопцям приклад.

Хто пам’ятає хоч один дрібний фактик про негаразди в родині Михайла Васильовича — не батьковій, там усякого вистачало, а його власній? Не знайти такого, і я ніде не знайшов. Якби хоч щось було, численні вороги Ломоносова не подарували б йому цього, адже жоден найлютіший ворог слова поганого про його родину не сказав. Солідні видання, до речі, у цьому із жовтою пресою, що приємно, абсолютно згодні. Отже, все сходиться?

А ось і не зовсім! Щодо благополуччя особистого життя даного енциклопедиста все є щирою правдою, всяке про нього говорять, але про сім’ю — тільки хороше. Однак той милий факт, що вірна дружина відважного борця з німецьким засиллям насправді ніяка не Єлизавета Андріївна, а Елізабета-Христина, вже являє собою певний інтерес…

Та й її дівоче прізвище Цильх звучить не надто вже по-поморському і в усій Русі зустрічається відносно рідко, а ось у її рідному місті Марбурзі (до речі, а в якій це губернії? А, в Німеччині, у землі Гессен? Тоді зрозуміло…) таким прізвищем нікого й не здивуєш. Так, саме так — великий борець із німецьким засиллям був одружений із німкенею.

Може, тому він так і спалахнув проти німецького засилля? Давайте розберемося в історії цього шлюбу трохи докладніше — раптом випливе багато цікавого…

Про Ломоносова всі знають дуже багато — він був бідний, зайвої копійки не мав за душею. Тому й першу стадію своєї подорожі до Марбурга до майбутньої дружини здійснив найнезручнішим і найекономнішим способом — з обозом, пішки за возом. А на всю дорогу в нього було аж три карбованці!

Його батько мав і велику садибу, і власні рибні промисли, і ставок для риби, і багато всього такого, чого в бідної людини не знайдеш. Насамперед власний корабель, двощогловий гукор. Великий був цей корабель чи малий? Та як годиться: колумбова «Санта-Марія» начебто була трохи більша, а два інші його кораблі, які теж до Америки дісталися і, на відміну від «Санта-Марії», додому повернулися, «Пінта» та «Нінья», — навіть менші.

У часи, коли Ломоносова найгучніше прославляли, вважалося, що всі бідняки гарні, а всі багатії погані, і що біднішим здавався кумир, то було краще. А якщо подумати, те, як було насправді, навіть цікавіше. Поміркуйте й ви: красень, богатир, син одного з найзаможніших людей в окрузі, найкращий читець псалтирі в рідному селі — чого йому вдома не сиділося?

Чого ж він два найпопулярніші в ті роки підручники, «Граматику» Смотрицького та «Арифметику» Магницького, просто виклянчив навіть не в їхнього господаря Василя Дудіна, а в його спадкоємців, готових і на більше, аби настирливий сусід відв’язався, та вивчив практично напам’ять.

 

АХ, КОХАННЯ: Михайло Ломоносов та Христина Цильх. Життя у німецькому ярмі
Верхня частина Марбурга із замком ландграфа, лютеранською парафіяльною церквою, ратушею, Старим університетом та університетською церквою / wikipedia.org

 

З того, що бідняк пішов від безнадійності за обозом шукати в чужих краях хоч якийсь шанс пробитися в житті, і дивуватися не варто. А ось чому рушила в небезпечну дорогу людина успішна і влаштована, якраз цікаво.

А як же з віршем Некрасова про «архангельського мужика»? Перечитайте його уважніше — мова про іншу людину, Ломоносова просто згадують як позитивний приклад. І правильно!

Дім він залишив поспіхом, як втікач, без батьківського дозволу та благословення, випросивши на дорогу у сусіда Хоми Шубного «китайчане напівкафтання» і позичивши в нього три карбованці грошей — от і всі ресурси на тритижневу подорож. Охати щодо ломоносівської бідності зачекайте.

Три карбованці були чималими на ті часи грошима — телиця тоді коштувала півтора карбованці, вівця 35 копійок, порося 3 алтина, тобто 9 копійок, от і перерахуйте за нинішнім курсом. Не лише до Москви можна дістатись — у Туреччині в п’ятизірковому готелі на кілька тижнів загуляти, і ще залишиться.

Ломоносову, між іншим, ледь вистачило, позичене напівкафтання довелося закласти. До речі, він боргу Хомі так і не повернув? Та як сказати — вже в роки своєї слави пригрів його родича Федота, який прийшов до Пітера не просто так, а до Академії мистецтв вступати.

Виріс із нього всього лише найкращий скульптор російський за все бурхливе вісімнадцяте століття, Федот Іванович Шубін, за що Ломоносову окреме спасибі, а від Хоми Шубного, сподіваюся, прощення неповерненої трирублівки.

Повернемося до Ломоносова. Прийшов до Москви, а далі куди йти, не знав. Не зустрів би він на другий день безцільного вештання московським ринком земляка — незрозуміло, що робив би, і до Марбурга точно б не дістався.

А так той і притулок надав, і знайомих знайшов, і допоміг на навчання влаштуватися, а далі пішло — Школа математичних і навігацьких наук, Слов’яно-греко-латинська академія, Петербурзький академічний університет, за старих часів студіозуси одним вузом рідко обмежувалися. Та й у Києво-Могилянській академії, не менш відомій тоді, ніж зараз, він навчався також, досить довго і не без користі.

Закінчив освіту — одразу ж вирушив у відрядження за кордон. І куди ж було це відрядження? Зрозуміло куди: до Німеччини, до того самого Марбурга!

Студентське життя вочевидь припало йому до смаку. Веселі німецькі студіозуси навчили колег із далекої Русслянд пити місцеве пиво та шнапс, і запальним студентським гулянкам у Марбурзі не заважали ані профком, ані комітет комсомолу, ані комендант гуртожитку через цілковиту відсутність усіх перелічених вище. Та й самого гуртожитку в Марбурзі не було зовсім — студентів розселили у приватні квартири.

Ломоносов потрапив до Генріха Цільха, ратмана в марбурзькому магістраті, на наші гроші — депутата міськради, та ще й церковного старости. Щоправда, бідолаха недовго прожив із таким квартирантом, помер, і Ломоносову довелося спілкуватися з його дружиною та донькою, якій на момент знайомства ледь виповнилося шістнадцять років.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Дівчинку було виховано у суворості, байдикувати вона не звикла, за малі гроші для мешканця-студента охоче прала, тож спілкуватися з Ломоносовим їй доводилося досить багато — і як із наймачем, і як із роботодавцем. Звали її Елізабета-Христина Цильх. Еге ж, та сама.

Було б зовсім неймовірно, якби Ломоносов із його темпераментом залишив без уваги свою гарну прачку, та ще й в одній квартирі живучи. Розсудлива людина якраз утрималася б від вирішення особистих питань у такій близькості від власного барлогу, «якщо хочеш жити в затишку, пий і спи в чужій каюті», а Ломоносов цією старовинною морською мудрістю, що йому як помору точно не чужа, знехтував, та й розсудливості у нього завжди було з горобину душу.

Дуже часто подібні особливості студентського життя призводять до того, що великі діти через недосвідченість дограються до малих діток. Ось і в нас Елізабета-Христина в листопаді 1739 народила доньку Катарину-Елізабету і відразу ж охрестила її в реформатській церкві, що вже гарантувало Ломоносову на батьківщині неприємні розбірки зі Святійшим синодом. Що ж виходить — не дотерпіли до весілля, як завжди і буває?

А от якраз нічого подібного: ще у лютому того ж року у марбурзький державний архів лягає папір про укладення шлюбу між ними. З лютого по листопад якраз дев’ять місяців, тобто всі діти Ломоносова не лише народжені, а й зачаті у законному шлюбі.

Все було по-бюргерському цнотливим — навіть надто цнотливим для людини, настільки схильної до пиятики та гульби. Знайома модель — росіянин влаштовував сварки та бешкетував, але німкеня врешті-решт наполягла на своєму. Не вперше бачимо…

Марбурзький куратор Ломоносова Вольф, учень великого Лейбніца, спеціально зазначив, що у Ломоносова серед його російських студентів найсвітліша голова, але щодо поведінки роздратовано буркнув: «Вони надміру вдавалися до розгульного життя і були охочі до жіночої статі… Від’їзд їх звільнив мене від багатьох клопотів…»

Ломоносов встиг з’їздити в Марбург і взяти з коханою жінкою ще й церковний шлюб — звісно, за законом реформатської церкви, звідки в Марбурзі православний храм?

Ось тепер склад злочину Ломоносова перед Святійшим синодом тягне мінімум на монастирську в’язницю, і це ще за великого везіння — князя Михайла Голіцина за перехід у католицтво зробили блазнем, а лейтенанта флоту Возніцина за перехід в іудаїзм та хрещеного татарина Тойгільду Жулякова за повернення до ісламу живцем спалили, і все це відбувалося не більше ніж за два роки до ломоносівського весілля.

До речі, тому, що деякі пишуть, ніби церковний шлюб був укладений на вимогу вдови Цильх, яка без цього відмовилася прийняти Ломоносова у своєму домі, вірити не слід — громадянський шлюб вони вже давно взяли.

 

Юношеский почерк Ломоносова, 1725. Обработка Сергей Лачинов
Юнацький почерк Ломоносова, 1725. Обробка Сергія Лачинова / wikipedia.org

 

Жахлива вдача нашого героя, через яку він примудрився навіть бути насильно завербованим у пруську армію (звідки дивом врятувався втечею), привів його до необхідності повернутися на батьківщину — хоч тушкою, хоч опудалом.

Остання розмова Ломоносова з дружиною була дуже цікавою: він категорично заборонив їй шукати себе, сказавши, що сам її викличе, коли влаштується. Що можуть означати такі слова? Що, залишаючи Німеччину, він залишав там все німецьке у своєму житті, включаючи саму Елізабету-Христину? Заперечувати важко, потяг до подібного прагнення розпочати особисте життя з початку багатьом чоловікам властивий.

У Росії він швидко залагоджує формальності та приступає до роботи в академії. Про те, що невдовзі після його від’їзду з Німеччини у нього там народився син Іван, він не знає, і про те, що немовля місяць пожило на світі та померло, теж уявлення не має.

Коли його син був ще живий, Ломоносова призначили ад’юнктом фізичного класу академії — от і становище у суспільстві, і платня, не надто велика, але постійна та надійна. А він і не думає писати до Марбурга, два роки мовчить! Як ви вважаєте, написав би він їй за своєю ініціативою хоч коли-небудь? Я впевнений, що ні.

Саме такі забіяки і скандалісти, та ще й з алкогольним підтекстом, у бійку лізуть через дрібниці, а у вирішенні справді серйозних життєвих проблем виявляють приголомшливу боязкість. І ось тут через два роки розлуки, жодної звістки не отримавши, бідна Елізабета-Христина не витримує та порушує найсуворішу заборону свого законного чоловіка — розшукує його і надсилає йому листа.

Ось тепер йому неодмінно треба щось робити, бо промовчати — також рішення з певними наслідками. Щоправда, є вихід досить привабливий — нехай усе буде, як було. Але він ухвалює інше рішення — негайно відсилає їй на дорогу 100 карбованців, на ті часи шалені гроші: Ломоносов на них міг, як самі бачите, 33 рази дістатися від Архангельська до Москви, та ще б карбованець залишився. Він зробив свій вибір.

Сучасник згадує, що Михайло Васильович, відкривши й прочитавши листа дружини, одразу ж вигукнув: «Боже мій! Чи можу я її покинути? Обставини заважали мені досі не лише вивезти її сюди, а й писати до неї. Тепер нехай вона приїде. А завтра пошлю їй 100 карбованців на дорогу». Хто з них прибріхує, ця людина чи сам Ломоносов, я встановити не можу, але правдою це бути не може.

Отже, до моменту отримання листа обставини заважали, а як прийшов лист — перестали? І ви вірите, що так збіглося? Правильно зробила Елізабета-Христина, що написала йому, — ситуації, що зависли, слід виводити з рівноваги, і взагалі, краще жахливий кінець, ніж нескінченний жах.

Вона негайно приїхала до чоловіка з донькою і братом, охрестилася у православ’я, наново вінчалася з уже вінчаним чоловіком (розповідати про те, перше весілля за реформатським обрядом в Росії було ні до чого), назвалася Єлизаветою Андріївною, і вони стали жити й поживати.

Далі мало місце складне та яскраве наукове життя Ломоносова, сповнене подій і, як заведено, легенд, більш-менш правдивих. Скажімо, про боротьбу з німецьким засиллям не все неправда — і засилля було, і боротьба існувала, причому з боку Ломоносова безглузда до краю, із тяганням за вуха колег, що підвернулися під нетверезу руку, із демонстрацією ворогам такого жесту, про який їм у скарзі було й говорити соромно (добре, якщо лише дулю — а раптом він їм середній палець показав?), і навіть із нещадним побиттям гостей сусіда-німця, академічного садівника, дерев’яною підставкою для перук через безглузде звинувачення у крадіжці ломоносівської опанчі.

Згадаймо слова недруга Ломоносова Шумахера: «Пан Ломоносов може діяти проти мене, як він хоче, але я завжди скажу, що він мав би добрий розум і що він високо стояв би у своїй науці, коли б при цьому залишався ввічливим». Заперечити досить важко.

 

АХ, КОХАННЯ: Михайло Ломоносов та Христина Цильх. Життя у німецькому ярмі
Іван Федоров. Імператриця Катерина II у М. В. Ломоносова, 1884 / wikipedia.org

 

До речі, останнім государем на російському престолі, у жилах якого текла хоч половина російської крові, виявилася саме Єлисавета Петрівна, за царювання якої наукова кар’єра Михайла Васильовича переважно й протікала. І за неї основною політичною лінією було обмеження впливу іноземців, і щоразу цариця, коли їй підносили на підпис папір про призначення чужоземця на посаду, запитувала: «А росіянина призначити не можна?»

Отже, Ломоносов своєю боротьбою з німцями проводив державну лінію, а чи надто гарно йти на рать із казенною підтримкою за спиною — вирішуйте самі.

Однак протягом усього цього часу на Ломоносова вдома чекав надійний тил, натоплена світлиця, гарячий суп, чисті простирадла та щира увага доброї і дбайливої ​​дружини, сповненої терпіння й розуміння навіть до цього, прости Господи, хоч і геніального, але типового побутового п’яниці та буяна. І, як я вже казав, ніде й ніколи ні слова про їхні негаразди, навіть найменші, навіть від найлютіших недоброзичливців. Як це пояснити?

Невже жодного разу, прийшовши додому після жорстокої боротьби з німецьким засиллям в Академії, він не виявляв із жахом сліди згаданого засилля у власному домі? І якщо виявляв, чому ж не викорінював у звичній йому манері? Як говорив Карлсон, справа життєва — багато хто так робить. За порогом — роззудися, плече, розмахнися, рука, а прийде додому — смиренно віддає дружині получку, щоби потім просити по суботах дрібні гроші на пиво.

Але зрештою все склалося якнайкраще. Велика людина прожила яскраве й гідне життя, не без тернів, але без тертя біля домашнього вогнища, а це дорогого коштує! Прожили вони разом понад двадцять років, і, якщо рахувати від громадянського шлюбу в марбурзькій мерії, навіть до срібного весілля дотягнули, а як помер Ломоносов, його дружина пережила дуже ненадовго, трохи більше, ніж на рік, — так часто буває в сім’ях, у яких зв’язок між подружжям особливо сильний.

Такий шлюб цілком заслуговує на те, аби про нього склалася легенда, красива й піднесена. А існуючі легенди про Ломоносова раджу сприймати максимально критично, добре перевіряючи їхню відповідність фактам.

Розповідаючи про велику людину, автори цих легенд здебільшого розповідають про себе. Я, мабуть, також — але що тут поробиш…

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media  
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: