Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
7 хв. на читання

АХ, КОХАННЯ: Педру I Правосудний та Інеш ді Каштру, дівчина не того кола

АХ, КОХАННЯ: Педру I Правосудний та Інеш ді Каштру, дівчина не того кола
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop

 

Ніхто не сперечатиметься — кохання мотивує, змушує викладатися, дарує натхнення. Але для цього воно має бути щасливим, адже так? Щоб закоханий тріумфував, щоб усе навколо цвіло й пахло парфумами, щоб почуття окрилювали й підживлювали сили, а удача так і перла, бо все добре й по-іншому бути не може. А від нещасливого кохання чого доброго чекати — тільки про нього всі думки, а про решту й помислити незрозуміло як… Знаєте, не завжди — кохання, воно кохання і є, і що воно викине в будь-який момент, нам невідомо.

Португальський король Педру I почав своє царювання з малоприємним прізвиськом «Жорстокий», а прізвисько короля від його волі не залежить, якщо вже дали, позбутися його майже неможливо. Педру I це вдалося — більшу частину царювання в народі його звали Правосудним (іноді це перекладають як Справедливий). Причому не тільки придворні підлабузники — це прізвисько за ним в історії й закріпилося.

Король провів низку вельми розумних реформ, що зменшують вплив папського престолу в його країні, жорстко й успішно карав злочинців, причому від їхньої знатності (що й зараз нелегко) це практично не залежало, домігся спокою та верховенства законності в країні. І нещасливе кохання йому не завадило — радше допомогло. Утім, чи можна назвати його нещасним, незважаючи на його жахливий кінець?

Португалія в романтичному і кривавому XIV столітті жила, як і всі держави Піренейського півострова, більш ніж насиченим життям — то собачаться із сусідньою Кастилією, то, коли маври по-справжньому дістануть, миряться й воюють проти них спільно. При Ріо-Саладо кастильський король Альфонсо XI і його португальський колега Афонсу IV (по суті, вони тезки, просто ім’я цього святого в Іспанії вимовляють так, а в Португалії — отак) завдали маврам страшної поразки, яка поставила хрест на їхніх спробах відбити у християн Піренейський півострів.

Природно, стосунки між ними були досить тісними, і Альфонсо Іспанський був одружений з донькою Афонсу Португальського, а Педру, син Афонсу, — з родичкою свого іспанського союзника, принцесою Констанцією Кастильською.

Загалом, можна вважати, що бідолашна Констанція сама в усьому винна — сама привезла до португальського двору як власну фрейліну красуню Інес де Кастро на прізвисько «Лебедина шия». Звичайно, вони були знайомі з дитинства і, можливо, не тільки знайомі — ходять чутки, що вона незаконна королівська дочка, отже також рідня.

 

Изображение короля Португалии Петра I, выполненное в XIX веке, на потолке Королевской комнаты, Кинта-да-Регалейра, Синтра, Португалия
Зображення короля Португалії Педру I, виконане в XIX столітті, на стелі Королівської кімнати, Кінта да Регалейра, Сінтра, Португалія / wikipedia.org

 

Якщо це неправда, тоді вона дочка Фернандо де Кастро, який тільки тим і займався, що підбурював Португалію втручатися у справи Кастилії, і в підсумку заробив не таке гарне прізвисько, як його передбачувана донька, — всі звали його «Людина-війна».

Можливо, і варто було б зайвий раз подумати, але Констанція була, вірогідно, доброю та м’якосердою, а від цього королевам суцільна шкода. Прибувши до португальського двору, «Лебедина шия» якось сама по собі стала зватися Інеш ді Каштру — португальці системно шепелявлять, і нічого з цим не вдієш.

Нас часом вводить в оману іспанська вимова португальських імен. Однак і автор португальського епосу «Лузіада» Луїш де Камоенс насправді Луїш де Камойнш, і Васко да Гама, звісно ж, Вашку, і ніяк інакше, хоча на «Васко да Гама» Гугл знаходить 773 000 посилань, а на «Вашку да Гама» — лише 13 500, майже в 60 разів менше. У Португалії жити — по-португальському вити.

А життя в Португалії у красуні-фрейліни задалося від самого початку — чоловік її пані одразу звернув на неї прихильну увагу, до того ж, судячи з усього, без будь-яких помітних заперечень з її боку: ніяких середньовічних жорстокостей або, не дай Боже, примусу і близько ніхто не помітив. Як кажуть в одній далекій від Португалії країні: обидва так хотіли, що аж пищали! Бідна Констанція нічого не могла вдіяти, а те, що вона зробити спробувала, виявилося недостатнім.

Вона запросила Інеш у хрещені матері свого новонародженого сина Луїша — таким чином Інеш ставала королю кумою, а інтим між кумами церква вважала жахливим гріхом. Але боюся, що, крім церкви, так ніхто не вважав — пам’ятаєте, у «Декамероні» Бокаччо є слова про те, що під час підрахунку гріхів людини куми й до уваги не беруться?

Побоююся, що прислів’я «Що то за кума, що під кумом не була» має португаломовний еквівалент… Ба більше, похресник Інеш на світі не зажився, а другий син Констанції Фернанду, хоч і вижив, але був слабким і хворобливим. Та й сама Констанція померла під час чергових пологів, не доживши до тридцяти.

Невтішним вдівцем спадкоємець престолу себе безперечно не відчуває — з Інеш ді Каштру у нього все просто чудово. Вони явно люблять одне одного, жодних протиріч між ними і в уже винайдені на той час окуляри не розгледиш, приховувати свої стосунки вони й не збираються.

До того ж це вже марно, середньовічні знання про планування сім’ї мінімальні, тож у них доволі швидко завелося четверо дітей — дівчинка і три хлопчики, здорові й бадьорі, які вочевидь мають більш життєздатний вигляд, ніж його законний син Фернанду. Що буде, якщо Педру стане королем і вирішить, що його діти від Інеш більш гідні престолу?

 

Изображение Инес де Кастро, выполненное в XIX веке, на потолке Королевской комнаты, Кинта да Регалейра, Синтра, Португалия
Зображення Інеш ді Каштру, виконане в XIX столітті, на стелі Королівської кімнати, Кінта да Регалейра, Сінтра, Португалія / wikipedia.org

 

Віки на дворі так собі, Середні, всіляке може трапитися. І дідуся принца Фернанду, заразом і батька принца Педру, старого короля Афонсу, це хвилює дедалі більше й більше — дідусі точно люблять онуків аж ніяк не менше, ніж батьки синів. Турбує його й політичний аспект: незалежність Португалії, за яку так сміливо боролися його великі предки, — чи не загрожує їй ця іспанка з її численними кастильськими родичами?

Старий вояка не поліз одразу на рожен: він спробував вирішити все добром. Просто поцікавився в сина — чи не досить вдовувати, чи не час знову одружитися, завести ще спадкоємців, щоб династії не загрожували неприємні випадковості? Цікавитися довелося не раз, бо відповідь він завжди отримував одну й ту саму:

«Хочеш, щоб я одружився? Чудово, я не заперечую, ба більше — категорично за. Наречену й шукати особливо не треба, ось вона під боком: Інеш ді Каштру. Та ти, таточку, її чудово знаєш, вона й при дворі прийнята, і знатністю роду не ображена. Не королева, це правда, але хіба все у нас в рідні було так чинно й акуратно — твій дідусь король Афонсу Третій був узагалі з незаконною донькою одружений, і нічого! Іспанського впливу боятися не варто — португальські королі здебільшого з іспанськими принцесами й одружуються. Ти турбуєшся про мою мораль? Так ми поберемося, і все буде вкрай морально, без порушень подружньої вірності — я, наприклад, і не збираюся… То ми домовилися? Як це ні!!! Ти просто заперечуєш, без розумної причини? Тоді й я проти, буду холостяком свій вік і далі вікувати! Ні з ким іншим не одружуся, і не вмовляй — гірше буде…»

Звісно, холостяком дон Педру залишався тільки юридично — з Інеш ді Каштру він практично не розлучався, причому про їхні стосунки ніхто не спромігся і половинки поганого слова сказати. Він збудував для неї поблизу міста Коїмбра палац, де здебільшого і сам проживав, а що штампа в паспорті немає, нехай через це журяться паспортистки та управдоми, до появи яких ще кілька століть. І всього ж проблем — у цьому самому віртуальному паспорті Інеш у графі «соціальне походження» написано «з дворян», а не «з королів»! Хто ж може виступати проти їхнього спільного життя, крім Господа на небесах?

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Складне питання — є відомості, що й він геть не заперечував. Сам король Педру пізніше, наприклад, упевнено стверджував, що одразу ж після смерті королеви Констанції він та Інеш заїхали до невеличкої сільської церкви і уклали там таємний шлюб.

Документів про це не збереглося (та й важко було б очікувати такої удачі), але ймовірність дуже висока — вони ж люди Середньовіччя, для яких слово «гріх» було вочевидь вагомішим, ніж для наших сучасників! Водночас це пояснює, чому дон Педру так рішуче відмовляється вступити в новий шлюб. Перелюб, звісно, теж гріх, але двоєженець набагато гірший за перелюбника.

Певний час король терпів таку явну непокору спадкоємця. Що змусило його різко стривожитися і піти на речі майже нечувані, щоб цю ситуацію змінити? Можливо, войовничі батько й брати Інеш ляпнули щось не те, причому не там, де треба? Ну так їх слухати — часу на інші справи не залишиться… Можливо, він просто стривожився за онука — слабкого, хворобливого і практично беззахисного хлопчика?

Тоді він щонайменше помилявся, що й показало майбутнє: після смерті Педру Фернанду безперешкодно вступив на престол і не надто благополучно, але процарював понад п’ятнадцять років. Утім, надворі XIV століття, а в ньому заведені дещо інші способи розв’язання проблем.

І король разом із трьома своїми радниками, які більше за інших підштовхували його розрубати цей гордіїв вузол мечем, — Алвару Гонсалвеш, Дієго Почеку та Педру Коельу — сідає на коня та їде до замку, в якому тоді мешкала Інеш із дітьми, щоб розв’язати цю проблему за рецептом рябої тварюки, яка жила набагато пізніше. Немає людини — немає проблеми.

В офіційну історію подальші події й не могли потрапити, але всі джерела, незалежно від ступеня їхньої легендарності, сходяться в одному: король зажадав від Інеш підкоритися його волі або померти, проте пішов, не заподіявши їй лиха: прекрасна Інеш так жалісно благала короля пощадити її та дітей, що його серце здригнулося і він передумав.

 

Карл Брюллов. Смерть Инессы де Кастр, 1834
Карл Брюллов. Смерть Інесси де Кастро, 1834 / wikipedia.org

 

Існує й альтернативна версія — ніби Інеш категорично відмовилася розлучитися з коханою людиною і гнівно попереджала, що на всю Португалію чекають жахливі лиха, якщо їх спробують розлучити насильством (це виявилося найчистішою правдою, але краще для Португалії було б не дізнатися про це). У будь-якому разі король спочатку відмовився від своїх жахливих намірів, залишив Інеш та зібрався додому, вирішивши так і не чинити унікального звірства й безпрецедентної дурості, які був уже готовий зробити.

Причину того, що сталося далі, ми вже ніколи не дізнаємося — такі речі й зараз воліють не документувати. Як саме троє злісних радників усе ж змогли переконати короля зірватися з цвяха і повернутися до найжахливішого й найбезглуздішого рішення, яке він начебто вже відкинув?

Як вони не зрозуміли, що принц Педру, який майже неминуче стане королем, не пробачить їхнього лиходійства доти, доки дияволи в пеклі за особистим наказом Люцифера не стануть підносити грішникам у казанах пломбір та ескімо? Де були їхні мізки? Можливо, на Інеш їм було байдуже, але спадкоємця престолу вони настільки не злюбили, що вирішили спробувати змусити короля і принца зненавидіти одне одного, щоб у країні довелося порушити звичний порядок престолонаслідування і вони змогли б викрутити щось на свою користь? Це цілком можливо — тодішні інтригани анітрохи не поступалися нинішнім.

Залишився тільки сумний факт: вони змогли переконати короля Афонсу піти на найжорсткіший варіант. І далі почався кошмар. Троє супутників короля увірвалися в замок, схопили Інеш і на очах у її власного сина обійшлися без допомоги катів — хтось із них особисто відрубав їй голову! Навіть за нормами XIV століття це було занадто. Не кажучи про те, що без рішення компетентного суду вбивати вже тоді було не комільфо, та ще й у такий жахливий спосіб. Невже вони розраховували, що таке зійде їм із рук? А сам король Афонсу? Як тепер дізнатися?

Ясна річ, не зійшло — дізнавшись про те, що сталося, принц Педру негайно підняв повстання проти власного батька (теж жах, звісно, проте хоч зрозуміло, чому). Впоратися з ним не вдалося — у принца виявилося достатньо прихильників, які теж вважали, що скоєне ні в які ворота не лізе.

Хіба Інеш ді Каштру могла б забажати принести стільки шкоди державі, королем якої рано чи пізно стане її коханий? Та й навіщо їй було б це? А так у країні вибухнув не просто заколот, а заколот безглуздо лютий — кілька провінцій королівства принц Педру буквально випалив ущент.

Усі більш-менш розсудливі португальці зі шкіри лізли, аби припинити ці чвари, і якимось дивом досягли мети — король та принц погодилися на мир, хоча б формальний. Уже з того факту, що принц Педру за умовами цього миру ставав офіційним співправителем батька, зрозуміло, що його підтримка була досить сильною.

А як вони правлять удвох (сумніваюся, що це було б просто), побачити не довелося — невдовзі після укладення миру розбите серце старого короля Афонсу зупинилося. Напевно, під тягарем сорому за тупість і безглуздість скоєного.

Принц Педру стає королем і одразу ж отримує прізвисько «Жорстокий», в ті часи поширене — у сусідній Кастилії приблизно тоді ж царював король Педро Жорстокий. А що, хтось очікував, що він не стане переслідувати трьох вельмож, які згубили його кохання? Вони самі це розуміють і після його воцаріння в страху тікають до Кастилії.

Виявилося, що цього замало, — тільки Дієго Почеку здогадався переодягнутися жебраком і втекти до Франції, де й зник без сліду. Пізніше всі зрозуміли, що це ще не найгірший варіант — Педру пригрозив Кастилії негайною війною, якщо втікачів йому не видадуть. Кастилія вважала за краще не зв’язуватися, і для вбивць Інеш почалося справжнє пекло.

Мало того, що їх піддали жахливим тортурам (хто б сумнівався?), а й сам вирок був по-садистському жорстокий. У ньому наголошувалося, що немає людей більш безсердечних, але їхня страта довела протилежне — серце в кожного знайшлося. У Педру Коельу, ще живого, вирвали серце через груди, а в Алвару Гонсалвеша — через спину. Причому багато хто повідомляє, що це зробив не королівський кат, а король Педру. Особисто, своїми руками.

Цього йому здалося недостатньо.

1360 року монарх оголосив, що він та Інеш були повінчані, покликав у свідки єпископа провінції та вірного слугу, який завжди його супроводжував, — вони, звісно ж, усе підтвердили, спробували б не підтвердити! Набальзамоване тіло Інеш дістали з гробниці, посадили такою, як є, з пришитою головою і в розкішному вбранні на один із двох тронів у соборі Коїмбри, поруч сів король, і Інеш урочисто коронували — через п’ять років після смерті.

Усі португальські шляхетні дворяни мали виявити свою покірність цьому рішенню, поцілувавши мертвій королеві руку. Ніхто не відмовився. Після коронації Педру велів поховати її в новій розкішній усипальниці, а поруч залишив місце для себе, аби вони могли побачитися ще до Страшного Суду, щойно воскреснуть. На мармуровому могильному камені вибили напис «До кінця світу…»

 

Пьер-Шарль Конт. Коронация Инес де Кастро, около 1849 года
П’єр-Шарль Конт. Коронація Інес де Кастро, близько 1849 року / wikipedia.org

 

Далі Педру, як уже йшлося на початку, правив розумно й успішно, зробивши майже неможливе — зміг змусити забути своє прізвисько і набути інше, набагато більш схвальне. Після його смерті престол благополучно зайняв його син від першого шлюбу Фернанду (тож даремно король Афонсу за нього боявся), але через немічність так і не обзавівся сином-спадкоємцем аж до самої своєї смерті.

А престол після нього отримав інший син Педру. Від Інеш ді Каштру, вірно? А от і ні — обидва її сини програли громадянську війну, що виникла після смерті Фернанду, і запанував Жуан, син нової коханої короля Педру, Терези Лоуренсу, вельми розумний король, прозваний Жуаном Добрим і навіть Жуаном Великим.

Тож обережніше говоріть про вічне кохання і не думайте, що в похмурому, кривавому та містичному XIV столітті все надто вже відрізнялося від наших часів. Ми всі іграшки долі, і справжній сенс усіх наших вчинків відкриється хіба що далеким нащадкам, якщо це взагалі буде їм цікаво.

А цю любов світ не забуває. Існує багато фільмів про стосунки Педру та Інеш, зокрема й помпезний серіал, знятий для португальського державного телеканалу 2005 року, до 630-річчя її загибелі, а опер «Інеш ді Каштру» налічують понад двадцять.

Поруч із гробницею Інеш і Педру нещодавно спорудили пам’ятник їм — суцільний модерн. Якби закохані воскресли і побачили його, точно б не зрозуміли, до чого тут вони. Проте чого ще чекати від сучасних людей, які нічого не розуміють у справжньому коханні? Спасибі й на тому…

Ані чергова «мильна опера», ані здоровенна химерна залізяка все одно не відповідають величі й трагізму цього почуття. Усе це — лише наші безплідні зусилля зрозуміти те, що в наші мізки вже не вміщається — відповідні відділи відсохли, бо не потрібні.

Але ми ще не безнадійні, і нам теж приємно усвідомлювати, що було на нашій планеті кохання, варте такої плати. Бо що б не відчувала Інеш ді Каштру в передсмертні секунди: жах, тугу, розпач — в одному я впевнений: вона не шкодувала про своє кохання.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: