Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
10 хв. на читання

АХ, КОХАННЯ: поет «золота голова» і балерина «боса ніжка»

АХ, КОХАННЯ: поет «золота голова» і балерина «боса ніжка»
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop

 

Кохання буває дуже різним. Не менш різним, ніж, скажімо, театральні вистави, на які кохання схоже. Одна річ — сумна трагедія, інша — захоплива драма, третя — іскрометна комедія, а є, окрім того, легковажний водевіль, шокуючий гіньйоль, вульгарний фарс, страшні жахи і ще стільки, що всього й не перелічити.

З любов’ю все так само. Навіть у цій рубриці ми виявляємо кохання благоговійне й шанобливе, як у Лютера з Катаріною фон Бора, невимовно романтичне, як у Чакрабона та Каті Десницької, від самого початку приречене, як у кронпринца Рудольфа та Марії Вечери, таке, що не помічає умовностей, як у Нельсона та леді Гамільтон… можна ще довго перераховувати. А от кохання шокуюче і скандальне тут ще не описували — але ж буває!

 

БАЛЕРИНА-БОСОНІЖКА

 

У цій геть неможливій парі дама виявилася на 18 років старшою за кавалера. Зараз, почувши це, хіба що плечима знизуватимуть: он у французького президента дружина на 24 роки старша, і живуть нормально… А тоді це було дивиною та приводом для кепкування.

Дитинство в Айседори Дункан було не найщасливіше: тато збанкрутував, батьки розлучилися, змалку їй довелося допомагати матері, навчаючи дітлахів своєї улюбленої справи — танців. Вчитися у школі вона почала з 5 років, приховавши свій вік. Але вже в 10 пішла звідти, вирішивши, що від неї немає користі, та почала займатися тільки тим, що любила, — музикою і танцями.

Свій стиль Айседора вигадала не сама — довго виступаючи з балериною-новатором Лої Фуллер, вона розвивала її ідеї. Та саме Дункан придумала для стилю ідеологію. Головне в ній — опора на античні образи. У Периклове століття не було ані пачок, ані пуантів — тож вона танцювала в легких напівпрозорих хітонах і босоніж.

Не всі це сприймали — скажімо, графиня Меттерніх так обурювалася її костюмом, що їй про всяк випадок пояснили: мовляв, багаж балерини ще не прибув, от вона й танцює в чому прийдеться… Але Айседора танцювала настільки незвично й талановито, що в той час, коли її майбутня пристрасть встигла народитися, вона була вже відомою у світі танцю.

 

Айседора Дункан
Айседора Дункан / wikipedia.org

 

ПОЕТ ВІД СОХИ

 

Сергій Єсенін з’явився на світ у селі Константиново Рязанської губернії, вочевидь не в найбіднішій сім’ї — зміг закінчити земське училище та вчительську школу, після якої переїхав до Москви, де працював прикажчиком у м’ясній крамниці. При цьому вступив вільним слухачем до університету — це вже точно не кожен прикажчик міг…

У 19 років опублікував свій перший вірш під химерним псевдонімом Арістон, а в 20 перебрався до Петербурга, де познайомився з Блоком, якому приніс свої вірші, загорнуті в сільську хустку. Він уже розумів, що селянське коріння не варто й намагатися приховати — його треба підкреслювати!

Популярність Єсеніна швидко зростала, і в цьому відігравав роль не лише талант, а й типова для Срібної доби байдужість до сексуальної орієнтації — і Сергій Городецький, і особливо Микола Клюєв, допомагаючи йому затвердитися в поетичному світі, виявляли явну особисту зацікавленість.

Клюєв навіть уберіг його від відправки на фронт, порекомендувавши в санітари особистого санітарного поїзда імператриці (цікаво, що другу рекомендацію дав Григорій Распутін…). Але й жінок у його біографії вистачало.

З однією з них, коректоркою Анною Ізрядновою, поет навіть вступив у фактичний шлюб, у них народився син Юрій (розстріляний 1937 року, звісно, ні за що). Але розумів він цей шлюб своєрідно: перед народженням сина занудьгував і вирішив з’їздити до Криму, проте грошей на двох не вистачало, і він поїхав один. Звичайно, вони незабаром розійшлися.

З актрисою Зінаїдою Райх Єсенін навіть повінчався в революційному 1917 році, причому шлюб тривав 4 роки і приніс доньку Тетяну й сина Костянтина, згодом найвідомішого футбольного статистика СРСР. Якраз бувши ним вагітною, Райх пішла до Всеволода Мейєрхольда, з яким і прожила все подальше життя.

З дітьми, однак, Єсенін продовжував спілкуватися, платив аліменти, неодноразово їх відвідував. Пізніше, вже після роману з Айседорою, поетеса Надія Вольпін народить йому сина Олександра, відомого дисидента, — він помер зовсім нещодавно, 2016-го. Втім, як його діти могли бути пересічними людьми з такою генетикою…

 

Сергей Есенин
Сергій Єсенін / wikipedia.org

 

ШЛЯХ ДО МОСКВИ

 

У Айседори теж народжувалися діти, але принципово позашлюбні — вона заявила, що ніколи не вийде заміж. Від знаменитого режисера Гордона Крега вона народила доньку Дердре, від спадкоємця імперії швейних машинок Паріса Зінгера — сина Патріка. Та 1913 року обидві її дитини загинули в автомобілі, що впав з мосту в Сену, — дверцята при падінні заклинило, і вони захлинулися. Тоді танцівниця ще не знала, наскільки небезпечний автомобіль для її роду. Через рік вона народила ще одного сина, але він помер за кілька годин.

Її власна кар’єра була надзвичайно успішною. У Франції Дункан вже мала свою школу танцю, у Греції вона взагалі створила Центр вивчення танцю, що носив її ім’я. Але депресія після смерті дітей її сильно пригнічувала, змушуючи розглядати ризиковані версії. І коли радянський наркомпрос Луначарський запросив її відкрити танцювальну школу в Москві, наобіцявши сорок бочок арештантів, як у її виставах у Храмі Христа Спасителя (обдурив, звісно, проте у Великому театрі вона справді виступала), Айседора зважилася пристати на цю екзотичну пропозицію.

 

ВОНИ ЗУСТРІЛИСЯ ТАК

 

Звісно, у Москві Айседора Дункан швидко стала сенсацією. Юрій Аннєнков пише про неї: «Малиноволоса, безпутна й сумна, чиста в думках, великодушна серцем, висміяна й забруднена гульвісами всіх частин світу і прозвана ‟Дунькою”»… 

Вона відкрила на Пречистенці школу пластики для пролетарських дітей, старанно брала участь у світському житті богемної Москви, і Єсенін досить інтенсивно намагався з нею познайомитися, але вийшло це тільки 3 жовтня 1921 року, на дні народження художника Георгія Якулова.

Вони не мали навіть розуміти одне одного — Єсенін говорив винятково російською, а Айседора розмовляла англійською та французькою, російською знала лише окремі слова. Однак цих слів їм цілком вистачило. Прес-секретар Дункан Ілля Шнейдер згадує, що Єсенін увірвався до майстерні з криком: «Де Дункан?» і вже за кілька хвилин стояв перед нею навколішки, поки вона, напівлежачи на канапі, гладила його волосся й говорила: «залатая галава», «ангел» і «тшорт» — майже всі російські слова, які вона знала.

Спочатку вона звала його Патріком — їй здавалося, що, якби її син виріс, він виглядав би саме так. Він читав їй свої вірші — вона потім казала, що нічого не зрозуміла, крім того, що це музика, а він геній. Від Якулова вони пішли разом.

Незабаром Єсенін перебрався в особняк Дункан, і їхній роман став фактом світського життя. Здебільшого про них злословили, іноді вельми химерно — одна емігрантська газета, наприклад, писала, що під час знайомства Айседора почухала ногою за вухом, а Єсенін висякався напам’ять.

Їхнє спільне життя було яким завгодно, але не нудним — Єсенін обожнював демонструвати такий характерний симптом алкоголізму, як марення ревнощів, скандалив, збирав речі та ішов (цікаво, що Айседора його знаходила і привозила до себе додому). Це доповнювалося віртуозною лайкою (кажуть, що Єсенін відтворював усі 260 слів «великого петровського загину», окрім нього це міг лише Олексій Толстой) і навіть ляпасами.

Він сам потім говорив: «Я двох жінок бив — Зінаїду та Ізадору — і не міг інакше. Для мене кохання — це страшна мука, це так болісно». Звісно: це він, бідолаха, мучився, а жінки, отже, були щасливі… Ось таке кохання.

 

Сергей Есенин и Айседора Дункан
Сергій Єсенін і Айседора Дункан / wikipedia.org

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ДУНЬКА В ЄВРОПІ

 

Так, кохання Айседори було таким сильним, що, коли настала пора гастролей Європою та Америкою, вона, аби взяти з собою Єсеніна, відмовилася від своєї обітниці не виходити заміж. Перед тим як оформити шлюб, вони жахнулися різниці в їхньому віці і вмовили записати Дункан у нових документах на 10 років молодшою, ніж насправді.

Обидва прийняли нове подвійне прізвище Дункан-Єсенін. «Я тепер Дункан!» — гордовито вигукував поет, отримавши новий паспорт. Вони полетіли в Європу, а за ними помчала їдка епіграма: «Єсеніна куди підніс аероплан? — В Афіни Стародавні, до руїн Дункан».

Айседора намагалася розкрутити обдарування чоловіка: організовувала переклад і публікацію його віршів, влаштовувала виступи, але успіху він, на відміну від дружини, не мав. Це ще дужче обурювало його тому, що про талант Айседори він був невисокої думки, кажучи про нього: «Я хочу писати, а вона танцює. Мені не подобаються танці. Я їх не розумію. Мені неприємно чути, що їй аплодують у театрі. Неросійське це мистецтво, тому я його й не люблю».

Де тут логіка? Виходить, що Європа та США й не повинні його любити, оскільки вони не Росія… Квасні патріоти ніколи не розуміють, що у кийка національної винятковості, яким вони люблять розмахувати, два кінці. А преса не забувала про нього згадати, проте в єдиному контексті — он, мовляв, який чоловік у мегазірки.

Він потім розповідав, як побачив себе в газеті: «Прошу когось перекласти підпис під портретом. Мені й перекладають: ‟Сергій Єсенін, російський мужик, чоловік знаменитої, незрівнянної, чарівної танцівниці Айседори Дункан, безсмертний талант якої…” і тому подібне. Злість мене така розібрала, що я цю газету на дрібні клаптики порвав і довго потім заспокоїтися не міг. Ось тобі й слава! Того вечора спустився я в ресторан і добряче, пам’ятаю, запив. П’ю і плачу. Дуже вже мені назад, додому, хочеться».

Зрозуміло, що в такому душевному стані Єсенін побиття не тільки не припинив, а, навпаки, став вдаватися до нього часто, і одного разу Айседора навіть викликала поліцію. Щоправда, через кілька днів вона витягла його з-за ґрат — терпіння люблячої жінки вистачало надовго. Але й воно добігло кінця.

 

Сергей Есенин и Айседора Дункан
Сергій Єсенін і Айседора Дункан / wikipedia.org

 

РОЗЛУКА Й ЗАГИБЕЛЬ

 

У серпні 1923 року вони повернулися до Москви. Майже одразу ж Айседора виїхала до Парижа в гастрольних справах, сказавши Іллі Шнейдеру: «Я привезла цю дитину на батьківщину, але в мене немає більше нічого спільного з нею». Єсенін теж почав відгукуватися про неї геть різко, вживаючи вирази на кшталт «Вередлива баба, до того ж іноземна» і «От пристала, липне, наче патока!»

Уже в жовтні він відправив Дункан коротку телеграму: «Кохаю іншу. Одружений і щасливий!» Знову збрехав, звісно, — просто повернувся до свого секретаря Галини Беніславської, з якою жив ще до Айседори. Ця цікава пані, яка до секретарства в Єсеніна 4 роки працювала в ЧК, любила Єсеніна по-справжньому — не сварила, коли він ішов, приймала, коли повертався, а через рік після смерті поета застрелилася на його могилі.

Подальше коротке життя Єсеніна проходило від бешкету до бешкету, що перемежовувалися появою нових віршів (до речі, дуже гарних — між моральними якостями й творчими здібностями жодного зв’язку немає — ані позитивного, ані негативного; це засвоїти складно, проте цілком необхідно).

Його остання дружина, до речі, онука Льва Толстого, влаштувала його в платну психоневрологічну клініку МДУ, але він звідти пішов, зняв усі гроші зі своєї ощадкнижки та поїхав у Пітер, до готелю «Англетер», з якого вже не вийшов живим.

І Айседора також ненадовго пережила цей роман. Її дітей згубив автомобіль, Єсеніна — зашморг, а проти неї ці дві речі об’єдналися. У барі Ніцци вона домовилася про тест-драйв із торговцем спортивними автомобілями. Айседора сіла в машину, не вдягнувши теплого пальта, тільки закутавши шию довгим шарфом, помахала рукою і сказала: «Прощавайте, друзі мої, я їду до слави». Виявилося, що це були її останні слова — вітром шарф відкинуло назад, він намотався на колесо й за лічені секунди задушив її.

 

Сергей Есенин и Айседора Дункан
Сергій Єсенін і Айседора Дункан / wikipedia.org

 

ПОРАДА НА ПРОЩАННЯ

 

Звичайно, це сумна історія, та ще й із заздалегідь передбачуваним безрадісним кінцем. Але вона хвилює і засмучує, ба більше — навчає деяких корисних речей. Скажімо, того, що доводи розуму для кохання сили не мають. До речі, не це найгірше: найсумніше те, що ці хибні уявлення — не назавжди, мине час, і вони розвіються, немов ранковий туман від подиху легкого бризу… Просто не забувайте: розум і любов — не друзі й не вороги. Вони навіть не знайомі. «В одну телегу впрячь не можно коня и трепетную лань». І не намагайтеся!

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: