Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal ArtsPhilosophy
7 хв. на читання

«АПОСТОЛ ПИЛИП»: про атомну війну та кінець людства

«АПОСТОЛ ПИЛИП»: про атомну війну та кінець людства
Поділитись матеріалом
Джорджо Агамбен / Карл Ясперс 

 

Усьому живому властивий страх смерті. Тому й людина розумна не в змозі відмовитися від осмислення кінця історії. Вона може уникнути потреби розпізнавати, моделювати, яким буде цей кінець. Один із таких сценаріїв передбачає загибель світу в ядерній війні.

Пропонуємо до вашої уваги інтерпретацію сучасним італійським філософом Джорджо Агамбеном ідей відомої книги «Атомна бомба та майбутнє людства» Карла Ясперса — найяскравішого представника екзистенціалізму, одного з основних філософських напрямів XX століття.

Книга побачила світ у 1958 році, у розпал ядерних перегонів між США та СРСР. Але саме зараз, враховуючи зростаючу ймовірність глобального ядерного конфлікту, її ідеї видаються винятково актуальними.

 

Д жорджо Агамбену 80 ровів. Однак він напрочуд інтелектуально, політично та творчо активний. 2022 року він висувався на пост президента. Вже з молодих років Джорджо був різнобічно розвиненим, його інтереси були надзвичайно різноманітні: юриспруденція, філософія, перекладацька та викладацька діяльність.

У 90-ті його книга «Прийдешнє суспільство» була популярна не менше, ніж «Кінець історії та остання людина» Френсіса Фукуями, і розглядалася як своєрідна альтернатива фукуямівській концепції.

Не пройшов Агамбен і повз кінематографічну класику. Найбільш цікаві читачі нашого альманаху можуть побачити його у фільмі великого італійського режисера Паоло Пазоліні «Євангеліє від Матвія». Знявшись у ролі Пилипа, апостола, покликаного Христом третім після Андрія і Петра, філософ непогано впорався з поставленим режисером акторським завданням.

 

«АПОСТОЛ ПИЛИП»: про атомну війну та кінець людства
Джорджо Агамбен у ролі апостола Пилипа у фільмі Паоло Пазоліні «Євангеліє від Матвія» / latrivial.org

 

Цікаво, що існує певна перекличка доль апостола та філософа. Пилипа намагався побити камінням обурений його проповіддю народ. Агамбен також зазнав у рідній Італії масштабного цькування з боку преси, яка під час нещодавньої пандемії ліпила з нього образ шаленого ковід-дисидента. Насправді це не відповідало дійсності.

Агамбен справедливо вважав, що філософія має попереджати суспільство про небезпеку.

Він не виступав проти вакцинації та не заперечував існування вірусу. А лише вказував на те, що режим «надзвичайного становища», який спровокувала епідемія ковіда, зсередини сприяє переродженню демократії. Він показав, як це працює, на цілій низці прикладів, починаючи від історії Стародавнього Риму та нацистської Німеччини і закінчуючи новітньою історією США та Британії.

Наприклад, Агамбен детально аналізує вплив режиму надзвичайного стану на американську демократію після 11 вересня. Як «надзвичайний стан», що спотворює нашу свідомість, філософ розглядає і ядерну війну.

Взагалі, про що б Агамбен не писав, він завжди дуже чуйний до будь-яких змін світового контексту, до будь-яких небезпек, які загрожують свободі та гармонійному розвитку людства.

Здається, що статтю про роботу Ясперса «Атомна бомба і майбутнє людства» він невипадково назвав «Атомна війна та кінець людства», змістивши таким чином акценти. Сподіваємося, що, ознайомившись із перекладом його статті, що побачила світ 7 жовтня 2022 року, ви зрозумієте, чому Агамбен вчинив саме так.

 

ХХХ

 

У 1958 році Карл Ясперс опублікував книгу під назвою «Атомна бомба і майбутнє людства», в якій він мав намір поставити під радикальний сумнів — як мовиться в підзаголовку — політичну свідомість нашого часу.

 

«АПОСТОЛ ПИЛИП»: про атомну війну та кінець людства
Обкладинка книги Карла Ясперса «Атомна бомба та майбутнє людства» / amazon.com

 

«Атомна бомба, — каже він у передмові, — створила в історії людства зовсім нову ситуацію, поставивши її перед неминучою альтернативою: або все людство буде фізично знищено, або людина має змінити свою морально-політичну свідомість».

Якщо в минулому, наприклад у ранньохристиянських громадах, люди створювали «нереальні уявлення» про кінець світу, то сьогодні, вперше у своїй історії, людство має «реальну можливість» знищити себе і все живе на Землі.

Навіть якщо люди її цілком не усвідомлюють, у них з’являється шанс не лише для розбудови політичної свідомості, а й для здійснення «поворотного моменту в усій історії людства».

Майже через 70 років «реальна можливість» самознищення людства, яка свого часу вразила свідомість філософа і миттєво привернула увагу читачів (книга широко обговорювалася), судячи з усього, стала для всіх очевидним фактом. Газети та політики згадують про нього щодня — так, наче це абсолютно нормально.

У дискурсі надзвичайного стану виняток, як відомо, стає правилом. Тому подія, яка для Ясперса була нечуваною, видається тепер як абсолютно банальна подія, а її ймовірність чи неминучість мають оцінювати експерти.

Адже бомба перестала бути вирішальною «можливістю» для історії людства і має до нас безпосереднє відношення як «випадковість» серед загалу інших, які визначають військову ситуацію. Тому було б добре переглянути питання з самого початку: можливо, воно не було поставлене у належних термінах.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Тринадцять років потому (після публікації книги Ясперса — прим. ред.) у статті під багатозначною назвою «Апокаліпсис розчаровує» Моріс Бланшо (французький письменник, автор філософської прози, що вплинула на теорію та практику структуралізму та «нового роману», — прим. ред.) повертається до розгляду питання про кінець людства. Він робить це, піддаючи тези Ясперса обережній, проте дуже дієвій критиці.

Якщо темою книги була необхідність епохальних змін, то викликає подив, що «з боку Ясперса, у книзі, яка мала стати усвідомленням, новим початком і поясненням цієї зміни, нічого не змінилося — ні в мові, ні в думці, ні в політичних формулах , які зберігаються і навіть концентруються навколо забобонів усього його життя. Нехай навіть одні з них дуже шляхетні та інші дуже обмежені…

Чому абсолютно нова думка не оновила свою мову? Чому вона дає лише обмежені та упереджені судження про політичний порядок чи актуальні й збуджуючі про духовний порядок, але тотожні тим, які даремно повторювалися протягом 2000 років?» Це заперечення, безумовно, є доречним.

Бо книга Ясперса є не просто товстою науковою монографією, яка обіцяє розглянути проблему в усіх її аспектах. У ній автор має намір протиставити тотальному руйнуванню кліше «загального світу без атомної зброї та нове життя, в якому економіка живилася б ядерною енергією».

Не менш надзвичайним є й той факт, що смертельно небезпечна атомна бомба перебуває на озброєнні тоталітарного більшовизму, із існуванням якого також не можна змиритися.

«АПОСТОЛ ПИЛИП»: про атомну війну та кінець людства
Макет атомної бомби «Малюк», скинутої на Хіросіму 6 серпня 1945 року / wikipedia.org

 

На думку Бланшо, така апокаліптична перспектива неминуче розчаровує, тому що вона являє собою в руках людства силу, яка такою не є.

Насправді це «сила, яка не перебуває у нашій владі. Вона свідчить лише про можливість, якої ми володіємо. На таку ймовірність (скажімо, на ймовірнісну неймовірність), яка могла б виражати нашу силу тільки в тому випадку, якби ми без страху панували над нею. А поки що ми так само нездатні панувати над нею, як і хотіти її. Причина зрозуміла: ми не господарі самі собі. Тому що людство, яке може бути повністю знищене, ще не існує як ціле».

З одного боку, існує влада, якою неможливо керувати. З іншого — людська спільнота як передбачуваний суб’єкт цієї влади, «яку можна затвердити якимось чином лише після її зникнення, через порожнечу, яку неможливо осягнути, а отже, не можна й знищити, бо вона не існує».

Якщо безперечно, що знищення людства не є такою можливістю, якою людство може свідомо розпоряджатися, воно залишається довіреним нагоді, багато в чому випадковим рішенням та оцінкам того чи іншого очільника держави. Таким чином, аргумент Ясперса руйнується до самісінької основи.

Бо люди, які не мають здатності знищити себе, не можуть навіть усвідомити цю можливість, щоб етично та політично трансформувати свою свідомість. Ясперс тут, здається, повторює ту саму помилку, яку зробив Гуссерль у доповіді 1935 року «Філософія та криза європейського людства». Хоча він і назвав причиною кризи «девіації раціоналізму», проте поклав на якийсь європейський «розум» завдання спрямовувати людство в його нескінченному русі до зрілості.

Тут уже чітко сформульована альтернатива між «зникненням Європи, яка стає дедалі чужою для себе і свого раціонального покликання», і «відродженням Європи» завдяки «героїзму розуму». Але там, де потрібний «героїзм», більше немає місця для «раціонального покликання» (про нього уточнюється, що воно відрізняє європейське людство від «дикого папуаса», принаймні настільки, наскільки останній відрізняється від звіра).

У здорового глузду не вистачає мужності прийняти те, що кінець європейського людства чи людства загалом, приреченого плекати безплідні й марні прагнення, зрештою спростовуються так, як це передбачав Бланшо. А саме «безпосереднім фактом, про який нема чого сказати, крім того, що він є відсутністю сенсу, чимось, що не заслуговує ані піднесеного ставлення, ані розпачу, ані, можливо, навіть уваги».

Жодна історична подія — ні атомна війна (або, за Гуссерлем, Перша світова війна), ні винищення євреїв, ні, тим більше, пандемія — не може бути гіпостазоване на епохальну подію, якщо вона не перетвориться на незрозумілий і порожній idolum historiae, про який не можна нічого подумати або з яким неможливо мати справу.

Тому необхідно беззастережно відкинути аргумент Ясперса, що не враховує нездатність західного розуму продумати проблему мети, яку він сам створив, але яку він ніяк не може опанувати. Зіткнувшись із реальністю власного кінця, він намагається виграти час, перетворюючи цю реальність на можливість, що відсилає до реалізації у майбутньому, до атомної війни, якій розум ще може запобігти.

Можливо, було б логічніше припустити, що людство, яке створило бомбу, вже духовно мертве, і тоді треба починати думати саме про усвідомлення реальності, а не про можливість цієї смерті. Якщо думка не може розумно поставити проблему кінця світу, то це тому, що думка завжди знаходиться в кінці, у кожній миті вона є переживанням реальності, а не можливості кінця.

Війна, якої ми боїмося, вже триває і ніколи не закінчиться, так само, як бомба, скинута одного разу на Хіросіму та Нагасакі, ніколи не перестане бути скинутою.

 

«АПОСТОЛ ПИЛИП»: про атомну війну та кінець людства
Ядерний гриб над Хіросимою (ліворуч) та Нагасакі (праворуч) / wikipedia.org

 

Тільки завдяки усвідомленню загроз кінець людства, атомна війна і кліматичні катастрофи перестануть бути привидами, які лякають і паралізують розум, нездатний їх зрозуміти. Вони з’являться перед нами тим, чим вони є: політичними явищами, які завжди актуальні у своїй випадковості та їх абсурдності. Саме тому ми не повинні більше боятися їх як безальтернативної фатальності.

Ми можемо боротися з ними щоразу залежно від конкретних обставин, у яких вони виникають, задіявши всі сили, які є в нашому розпорядженні, щоби протистояти їм або уникнути їх. Це те, чого ми навчилися за два минулі роки, перед лицем тих, хто, перебуваючи при владі, доводить свою нездатність керувати надзвичайним становищем, яке вони самі й породили. Ми маємо намір дістати з цього максимальний урок.


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: