Рівно сто років тому — 3 червня 1924 року — туберкульоз, ускладнений попередньою «іспанкою», забрав Франца Кафку. Тоді мало хто сприйняв це за літературну трагедію. Письменник мав лише чотири тоненькі збірки оповідань, відомих дуже вузькому колу поціновувачів; головно літератам, котрих пізніше назвуть модерністами

Спадок Сьюзен Зонтаґ — це здебільшого слушні запитання, аніж конкретні відповіді. Наприкінці 1980-х шукати відповіді узявся британський дослідник Джон Теґґ. Тридцять років концентрації відлунили книжкою «Тягар репрезентації: есеї про множинність фотографії та історії»

Коли уважно читати Орвелла, неодмінно наздожене питання: ким він був насправді? Романістом, політичним публіцистом, літературним критиком, візіонером?

Спитайте своїх знайомих: хто такий Стівен Кінг? Авжеж, король жахів. Так вам скажуть навіть знайомі-літературознавці, бо їхні правильні книжки практично одностайні. А що сам король — задоволений стрижкою зелені на газоні «так званої літератури»?

«Фотографія — це той медіум, про який майже всі мають що сказати». Так, це більше, ніж всезагальне «розуміння» футболу й політики, про що впевнено судять переважно за трансляціями, — про фотографію нині має власну думку буквально кожний, оскільки всі мають смартфони, оснащені камерами, набагато потужнішими за «Лейку», яка понад сто років тому спричинила революцію масової свідомості