Світлина: Родні Сміт «Дон стрибає через сіно», 1999
Китайська приказка говорить: «У спокійні часи авантюристи сидять у в’язниці, а в неспокійні стають імператорами». У XXI столітті правоту стародавньої китайської мудрості підтвердила сучасна наука. Виявляється, у великих учених, героїв, першовідкривачів і неординарних злочинців справді є щось спільне на генетичному рівні…
ДЕРЖАВА АВАНТЮРИСТІВ
«Ген авантюризму» (алель 7R гена DRD4) ще 1999 року відкрила під керівництвом Чуан Шен Чена група генетиків із Каліфорнійського університету. 7R насправді не такий вже й рідкісний. Таку варіацію гена на планеті має приблизно 20% людей, тобто кожен п’ятий. У решти людства він найчастіше присутній у вигляді 4R.
Зіставивши 7R з моделями поведінки їхніх носіїв, науковці з’ясували, що він посилює схильність людей до ризику, пошуку нових вражень, імпульсивності та гіперактивності. Тому «ген авантюризму» іноді ще називають «геном цікавості», або «геном нових вражень».
Наступні 12 років досліджень продемонстрували, що найчастіше 7R зустрічається у людей, чиї пращури у пошуках кращої долі залишили свою історичну батьківщину. Тобто в генетичному сенсі американців, європейські предки яких з неприборканою енергією кинулися освоювати Дикий Захід, можна сміливо назвати «нацією авантюристів».
ЦИВІЛІЗАЦІЯ, ЩО ВІДКИНУЛА АВАНТЮРИЗМ
Частота, з якою зустрічається алель 7R у різних людських популяціях, варіює від 0 до 78%. Це означає, що існують більше і менше «авантюрні народи». Найчастіше його знаходили в американських індіанців, найрідше — у жителів Східної Азії. В Європі ж найбільшими «авантюристами» виявилися ірландці — народ, імпульсивний характер якого добре відомий.
Подальше вивчення в цьому напрямку «гена авантюризму», наслідуючи американців, продовжили бразильські генетики. Вони проаналізували розподіл частот алелів DRD4 у південноамериканських індіанців. І виявилося, що в племенах, які донедавна вели спосіб життя мисливців-збирачів, «ген авантюризму» зустрічається частіше, ніж в осілих народів, які здавна займалися сільським господарством.
Пізніші дослідження виявили підвищений відсоток алеля 7R у тюрків та монголів, предки яких вели кочовий спосіб життя. Спосіб життя кочівників, мисливців і збирачів призводив до того, що гіперактивність, імпульсивність та активна пошукова поведінка могли давати адаптивну перевагу.
А ось перехід до осілості та землеробства робив її фенотипічні прояви радше шкідливими, ніж корисними. Тож не дивно, що у Східній Азії, де здавна існували потужні централізовані держави, алель 7R настільки рідкісний.
АВАНТЮРИСТИ КРАЩЕ ХАРЧУЮТЬСЯ
Приблизно 150 тисяч років тому з незрозумілих нам причин людська популяція майже вимерла, скоротившись до 10 тисяч! Це означає, що значну частину генофонду було втрачено. Під час переходу через це «пляшкове горлечко» якраз і з’явився біологічний вид Homo sapiens.
Алель 7R виник близько 50–60 тисяч років тому внаслідок мутації. Ймовірно, вона була пов’язана з першою глобальною «авантюрою» в історії homo sapiens — виходом з Африки та стрімким розселенням по планеті. Жодна жива істота не мігрує подібно до людини. Неандертальці — не виняток, вони теж не були мандрівниками. А ось наші предки лише за 50 тисяч років заселили всі континенти.
Новітні дослідження показали, що раціон тих стародавніх мисливців і збирачів був збалансований майже ідеально. Під час неолітичної революції сформувалися зернові центри, і джерела харчових ресурсів стали набагато надійнішими та стабільнішими. Хоча загалом «цивілізована» людина стала харчуватися дещо гірше.
Поступово вона почала втрачати й «ген авантюризму», характерний для мисливців і збирачів, яким властива схильність до ризикованого «пошуку нового». Нецивілізованим людям в умовах браку ресурсів або дуже мінливого середовища 7R допомагав виживати.
Хліборобам же він був не потрібен, їм набагато вигідніше було зробити ставку на «здоровий консерватизм». Цю теорію 2008 року підтвердило дослідження африканської народності аріаал, що проживає в Північній Кенії. Було встановлено, що в групах, які ведуть кочовий спосіб життя, носії 7R харчуються в середньому краще, ніж носії інших алелів, а в групах, котрі перейшли до осілості, ситуація змінилася на зворотну.
ОМАНЛИВА «ЗОНА РАЮ»
У мозку існує зона, яку науковці називають «зоною раю». Коли в ній з’являється гормон мотивації дофамін, людина відчуває насолоду, радість, щастя. Виробляється цей гормон, коли задоволено необхідні для виживання потреби — в їжі, питті, сексуальній активності тощо. Це дуже потужний механізм.
Коли щурам за допомогою електрода подавали хибний сигнал із зони «раю», вони переставали навіть пити й їсти, нескінченно натискаючи на «щасливий» важіль. Алкоголізм, наркоманія і потяг до азартних ігор, до речі, формуються за таким самим принципом.
Якщо ген, відповідальний за вироблення дофаміну, «не при собі», то людині потрібні сильні подразники, сильні відчуття. Така людина гіперактивна, вона весь час має перебувати в гонитві за новими враженнями, ризикувати, йти на якісь авантюри.
Носіям 7R, щоб відчути задоволення, потрібно набагато більше дофаміну, ніж переважній більшості людей. Але ця ситуація породжує не тільки великих артистів, спортсменів, учених і такі історичні постаті, як Олександр Македонський, Юлій Цезар, Наполеон Бонапарт, Христофор Колумб.
Носії 7R можуть бути схильними до деструктивних і антисоціальних дій, вони здатні зважитися на найстрашніші злочини.
НІМФОМАНИ Й ЛІБЕРАЛИ
«Ген авантюризму» є відповідальним за багато дивовижних феноменів. Скажімо, за підвищену сексуальну активність. Наприклад, Чингісхан вважається найбільш плідним чоловіком за всю історію людства. Сьогодні кожен 200-й житель Землі є його нащадком. Під час далеких міграцій Великим Степом носії 7R отримували адаптивну перевагу й розмножувалися ефективніше, ніж люди з більш врівноваженою вдачею.
Взагалі, за кочового укладу носії 7R краще живуть і залишають у середньому більше нащадків. У 2007 році вчені Л. Пенке і Г. Міллер опублікували дані про те, що всі транссексуали й люди, схильні до сексуальної розбещеності, мають алель 7R. У жінок, які страждають на німфоманію, також виявлено цю форму гена. Цікаво, що зовсім недавно в американській педагогічній практиці дітей ділили на два типи — спокійних «фермерів» та не в міру активних «мисливців».
Останнім ставили діагноз «синдром дефіциту уваги та гіперактивності» і прописували седативне. Нещодавно ж було виявлено кореляцію між цим синдромом і «геном авантюризму». Було запропоновано навіть формувати класи за генетичною ознакою. Але й на цьому «пригоди» гена в сучасному світі не закінчилися.
У 2010 році генетики університету в Сан-Дієго вивчали роль дофамінового рецептора D4 у формуванні політичних поглядів у молодих американців. Вони встановили, що якщо у носія алеля 7R широке коло спілкування, то він з високою часткою ймовірності дотримуватиметься вкрай ліберальних поглядів. А ось політичні уподобання володарів інших варіантів гена з числом друзів виявилися ніяк не пов’язаними.