БОГ ХОЧЕ ПРИЙТИ У СВІТ ЧЕРЕЗ ЛЮДИНУ: до дня народження філософа Мартіна Бубера

Філософ Мартін Бубер / medium.com

8 лютого 1878 року народився видатний екзистенціальний філософ Мартін Бубер, теоретик сіонізму, духовний лідер європейського єврейства, перший президент Академії наук Ізраїлю (1960–1962 рр.). Він — автор збірок хасидських переказів і один із найзначніших мислителів ХХ століття. Мартіна Бубера 10 разів номінували на Нобелівську премію миру та сім разів — на Нобелівську премію з літератури.

Під час молитви можна пізнати повне очищення душі, отримати найвище одкровення, а душа може відокремитися від тілесної оболонки в пориві спілкування зі Всевишнім. З роками Мартін Бубер став детально вивчати хасидські перекази і розробив своє вчення про взаємодію з вищими силами, центральна ідея якого — буття як діалог.

Філософ прийшов до сприйняття Бога як вічного «Ти», до розуміння стосунків між людиною та Всевишнім як «Я — Ти». Бога, вічне «Ти», можна осягнути не раціональним шляхом, а через особисті взаємини «Я — Ти» з людьми, тваринами, природою і творами мистецтва.

Самотність — це місце очищення

Біблії філософ відводить роль зафіксованого діалогу між людиною та Богом. Закони Біблії — це реакція людини на Бога, який відкрився їй у діалозі. Біблія — не мертва книга, а жива мова, в якій вічне «Ти» з минулого стає теперішнім для того, чий слух сприймає цю мову.

Діалог же між Всевишнім і народом Ізраїлю виражений у договорі, який лежить в основі єврейського месіанізму.

За словами Бубера, Бог вимагає від Ізраїля, щоб його народ став святим народом, здійснивши тим самим царство Боже в усіх аспектах суспільного життя: соціальному, економічному та міжнародному. Він стверджує, що саме єврейський народ вклав у концепцію діалогу з Богом так багато духовних сил.

«Чи можливо це — звести у світ Бога? Чи це не зухвале й зарозуміле бажання? Як сміє земнородний хробак зазіхнути на щось, що здійснюється лише милістю Божою: на частку свою у творінні Його! — пише Мартін Бубер у своєму філософському трактаті «Шлях людини за хасидським вченням». — І в цьому єврейське вчення теж протистоїть вченням інших релігій, і воно найглибше виражене в хасидизмі. Милість Божа, як ми вважаємо, в тому й полягає, що Бог хоче, аби людина здобула Його, що Він ніби віддається в людські руки. Бог хоче прийти у свій світ, але хоче Він прийти в нього через людину. Ось у чому містерія нашого буття, шанс людського роду на надлюдськість».

У кожної подорожі є своє таємне призначення, про яке сам мандрівник не має уявлення

Мартін Бубер виступав за модернізацію релігії, розглядав Ісуса не як християнин, а як єврейський мислитель. Він вважав, що Бог — це не створене буття, а якийсь глибокий душевно-містичний стан людини.

Теоретик сіонізму був упевнений, що Бога треба впустити — але тільки туди, де перебуваєш ти сам, де живеш своїм повсякденним життям. «Якщо на тій малій ділянці Творіння, з якою стикаємося ми в нашому житті, ми намагаємося допомогти найсвятішому в нас, нашій душевній субстанції, досягти досконалості, тоді ми зводимо на цьому відведеному нам місці обитель для Бога, тоді ми впускаємо Бога до неї», — писав він.

У багатьох своїх наступних роботах він розвиває думку про те, що сфера буття людини є не що інше, як «міжлюдське». В основі лежить людське бажання ставитися до ближнього, як до самого себе, розкриватися в діалогах. Бубер посідав винятково пацифістську позицію, обстоював добросусідське існування народів та закликав до мирного розв’язання воєнних конфліктів.

Незважаючи на це, на початку 70-х багато філософських творів Мартіна Бубера було вилучено із загальних фондів публічних бібліотек СРСР і переведено до категорії забороненої літератури, для читання якої був потрібен особливий дозвіл. Проте багато його робіт, перекладених у самвидаві, нелегально розповсюджували в машинописних копіях.

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media