Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
6 хв. на читання

БОРИС БУРДА: як домовитися про правила гри

БОРИС БУРДА: як домовитися про правила гри
Поділитись матеріалом
Давньокитайська гра чжу ке / wikipedia.org

 

УВАГА — ПИТАННЯ!

 

Цю війну в Латинській Америці заведено називати «стогодинною», бо та назва, яка вкоренилася для неї загалом у світі, зачіпає почуття певних людей і виставляє в поганому світлі поняття, яке для них означає надто багато. Як цю війну називають у нас?

 

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

 

Її називають «футбольною» — це війна між Сальвадором та Гондурасом, що виникла після зіткнень футбольних уболівальників. Якось образливо для футболу…

 

КРАЩЕ ВЖЕ НЕ ДО СМЕРТІ

 

Схоже, що користь спорту ми всі систематично недооцінюємо. Ну розвага, ну зміцнення здоров’я, про індустрію спорту вже мовчу — зараз почнуться суперечки, чого від неї більше: користі чи шкоди… А ось про те, як спорт уже в давнину допомагав людям сублімувати агресію та поводитись саме як люди, а не як звіри, думають мало.

Розберемо хоча б олімпійські види спорту давніх греків — що вони означають? Той самий біг: раніше один дикун гнався за іншим, і якщо наздоганяв — хапав і починав убивати. А тепер два спортсмени просто біжать наввипередки, і той, хто добіг швидше, — молодець: якби він тікав, його не наздогнали б, а якщо навпаки, спіймав би ворога і вбив. А так і вбивати не треба!

Те саме з боротьбою: замість того, щоби забити ворога до смерті, влаштовують бій між двома спортсменами, в якому не все можна: ні кусатися, ні дряпатися, ні вичавлювати очі не дозволяють. А про всякий випадок спостерігає суддя з великою палицею — порушнику буде не переливки. Тож навіть переможений виживає — не кажу, що завжди, але найчастіше…

Метання списа та диска теж не вимагало потрапити супернику в життєво важливий орган — достатньо кинути снаряд далі за нього. Бачите, як усе гуманно, — інстинкт задоволений, а переможений живий-здоровий і завтра може ще раз спробувати битися… От тільки зазвичай битви проходять не віч-на-віч, а орда на орду. Що з цим робити?

 

Обложка официального отчета о летних Олимпийских играх 1896 года в Афинах
Обкладинка офіційного звіту про літні Олімпійські ігри 1896 року в Афінах / wikipedia.org
 
ПРАФУТБОЛИ

 

Аби командне змагання не перетворювалося на спільне звалище, за яким ніякий суддя з ціпком не встежить, ще за давніх-давен запропонували таким командам боротися за якийсь символічний предмет — хто з ним що треба зробить, той і щасливий переможець. Де таку гру вигадали? Напевно, у Китаї, де надто багато з’явилося вперше у світі…

Ще у джерелах приблизно 2700 до н. е. можна знайти опис гри чжу ке. Брали участь дві команди, і кожна мала свої ворота — дві чотириметрові бамбукові жердини, між якими було натягнуто сітку з діркою: у неї і треба було закинути м’яч. Це можна було зробити будь-якою частиною тіла, окрім долонь, тому в основному м’яч доводилося бити ногами.

Ця гра мала високий соціальний статус — головні змагання спостерігав сам імператор, а команда, яка здобула перемогу, отримувала в якості нагороди гірлянди квітів, розкішні фарфорові вази та вишукані вина. А ось команду, що програла, чекала публічна прочуханка — і це ще по-доброму, в ацтекській грі з м’ячем тих, хто зазнав фіаско, просто приносили в жертву богам, усіх разом!

У японській схожій грі, опис якої сягає приблизно того ж часу, м’яч у ворота можна було забивати тільки ногами — ще більше подібності до футболу! Була схожа гра і в Стародавньому Єгипті — збереглися малюнки, де видно, що грають саме ногами, причому не лише чоловіки, а й жінки, проте правил цієї гри ми практично не знаємо.

Імовірно, саме з Єгипту гру привезли до Греції, і вона стала популярною у Спарті під назвою «епіскірос» — як і в єгиптян, грали обидві статі. А щось варте уваги, що було в Греції, не могло не потрапити до Риму — там гру почали називати гарпастум. Грали брутально, більше руками, ніж ногами, і метою було занести (не забити!) м’яч за лицеву лінію противника.

Гра була дуже популярною, є відомості, що нею захоплювалися навіть Юлій Цезар (він зробив гарпастум елементом військових тренувань) та Октавіан Август, який займався нею годинами. Подобалася вона і сусідам Риму — є відомості про гру у підкореній Британії між римськими легіонерами та місцевими жителями, які, до речі, й здобули у ній перемогу.

 

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

 

Після занепаду Римської імперії грати у різні клони гарпастуму на її колишніх землях не припинили: у Німеччині її назвали буфпален, а у Франції — суль. В XIX столітті французи, які тоді лаялися з англійцями з будь-якого приводу, навіть пробували натякнути, що футбол, який тоді з’явився в Англії, — плагіат французького суля. Без успіху, звісно…

Окремою грою став кальчіо, правила якого створили у Флоренції. В командах було аж по 27 гравців, котрі намагалися забити м’яч у ворота противника — просто два стовпи без сітки. Після голу команди мінялися воротами, грали зазвичай на головній міській площі. Коли на Флоренцію під час гри напали вороги, матч довели до кінця…

В Англії цю гру теж полюбили, грали із пристрастю. Найчастіше боролися село на село, у командах могло бути тризначне число народу, а метою було загнати м’яч на головну площу села-суперника. Заради цього супротивника можна було бити смертним боєм — одного разу в річці, яка розділяла села, що грали, втопили 15 людей, і нічого!

Саме в Англії футбол вперше потрапив до королівських указів — Едуард II називає цю гру «злом, Господеві неугодним» і загрожує запроторювати гравців у в’язницю. Як і інші укази цього вкрай безталанного короля, він жодної дії не справив. Власне, репутація британських футбольних уболівальників і зараз не дуже — втім, може, це вже традиція?

Така поширена гра взагалі вимагає, аби гравці домовилися про правила. Погодьтеся, що варто вирішити заздалегідь, скажімо, чи можна бити супротивників тільки ногами, чи сокирою теж нічого? Приблизно у XVII столітті правила почали закріплюватись, проте геть не одразу — часто-густо перед матчем команди домовлялися, як сьогодні грають, і навіть з’явилися судді.

 

Эдуард II — король Англии из династии Плантагенетов, правление которого длилось с 1307 по 1327 год
Едуард II — король Англії з династії Плантагенетів, правління якого тривало з 1307 по 1327 рік / wikipedia.org

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

МАЙЖЕ ЯК ЗАРАЗ

 

Головне дискусійне питання для правил гри стосувалося, зрозуміло, кінцівок — чи бити по м’ячу лише руками, лише ногами чи тим і іншим? Джентльмени, зрештою, мають дотримуватись правил, а якщо правил немає, чого ж їм, бідолашним, дотримуватися? Домовлятися перед грою? А як не зможуть домовитися, що тоді?

У якомусь йоркширському місті і зараз є пам’ятник, присвячений одному з розв’язань цього питання. Напис на ньому свідчить, ніби ще 1823 року Вільям Вебстер Елліс саме тут порушив правила — схопив м’яч руками і пробіг до воріт супротивника, чим і започаткував нову гру. Як називається це місто, навіть питати незручно — Регбі, звісно.

Елліс відомий не тільки цим разовим діянням — він створив перші суворі правила нової гри, яка у підсумку відділилася від футболу. Сучасні правила футболу виникли значно пізніше. Лише 1846 року представники різних навчальних закладів, які культивували цю гру, після восьмигодинної дискусії створили «Кембриджські правила».

Ці правила ще досить сильно відрізнялися від сучасних — наприклад, було заборонено бити по м’ячу, що летить, а брати руками м’яч було можна, але тільки для того, щоби поставити на землю і вдарити по ньому ногою. Проте в 1855 році на підставі цих правил виник найстаріший у світі футбольний клуб «Шеффілд». Цього ж року пройшов перший турнір з футболу.

А 26 жовтня 1863 року в лондонському пабі «Фрімейсон» (так-так, і тут масони!), відбулося велике зібрання зі злагодження правил, яке скінчилося тим, що прихильники гри руками, не переконавши опонентів, демонстративно його покинули і невдовзі створили асоціацію регбі. Ті, хто залишився, заснували футбольну асоціацію, що незабаром теж видала правила гри.

 

БОРИС БУРДА: як домовитися про правила гри
Гравці ФК «Шеффілд» у 1890 році / wikipedia.org

 

ТЕПЕР ВЖЕ ФУТБОЛ

 

З цих правил також не всі пережили випробування часом. У першому варіанті не було жодного воротаря, всі мали грати тільки ногами. Лише за сім років з’явилися воротарі, яким дозволялося грати рукою — але спочатку лише у воротарському майданчику. Зону, де воротар міг грати рукою, розширили до всього штрафного лише через 47 років, у 1912 році.

Перші правила були ліберальні до силової гри — гравця з м’ячем дозволялося тримати руками, більше того, його можна було бити спереду по ногах, аби не вище коліна (а то б почалося…). За таких правил вистачало конфліктів, а як їх регулювати? Спочатку про це мали домовитися капітани команд, які грають, — самі розумієте, виходило погано.

Вирішили запровадити посаду нейтрального судді, котрий розбирає конфлікти, — і посадили його на трибуну! Бачив суддя зі свого місця було погано, і довелося дати йому двох помічників на полі, які вирішували ці проблеми, а якщо розходилися в думках, все одно йшли на трибуну до судді. Тільки 1891 року головний суддя теж вийшов на поле, і все стало приблизно так, як зараз.

Спочатку за порушення правил не карали. Лише у 1872 році вирішили бити з місця порушення штрафний удар. А 1891 року за порушення поблизу своїх воріт ухвалили бити пенальті. Він, щоправда, не 11-метровий, а 12-ярдовий (Англія ж!), але це лише на 3 сантиметри менше. З 1902 року пенальті почали бити за порушення правил у своєму штрафному майданчику.

І ще один важливий етап правила пройшли 1895 року. За рік до цього клуб «Престон Норт Енд» звинуватили у тому, що вони платять футболістам гроші — тобто для них це не спорт, а робота! Ті відповіли: «Так, але ж і всі інші це роблять!» Загалом уже за рік ситуацію врегулювали — футболістам дозволили платити. Через багато років це зробили навіть у СРСР.

Так устаткували правила одного з найважливіших видів спорту. Настільки сильні емоції, настільки величезні гонорари та прибутки клубів, така армія ентузіастів, такий вплив на почуття мільйонів — яка ще гра може похвалитися чимось подібним? І все працює — бо домовлялися, удосконалювалися та йшли до мети крок за кроком. Отак і треба!

 

Хуан Роман Рикельме (Аргентина) забивает гол с пенальти в ворота Бразилии в полуфинале олимпийского футбольного турнира 2008 г. в Пекине
Хуан Роман Рікельме (Аргентина) забиває гол із пенальті у ворота Бразилії в півфіналі олімпійського футбольного турніру 2008 року в Пекіні/ wikipedia.org

 

У ФУТБОЛЬНОМУ СВІТІ

 

Нині у футбол грають навіть сліпі. З маленькими нюансами правил: наприклад, перед штрафним воротар зобов’язаний постукати по кожній штанзі…

Навіть не змінюючи правил, можна вигадати багато нового. Ось нещодавно японці винайшли новий спосіб вкидати м’яч з ауту — гравець робить перекид, спираючись на м’яч, і лише потім його кидає. М’яч при цьому летить удвічі далі.

Раніше у футбол грали лише чоловіки. З’явився й жіночий футбол. А 2003 року італійський клуб «Перуджа» запросив чемпіонку світу з футболу Біргіт Принц до свого складу — це заборонили лише на рівні генсека ФІФА. Дізнаються феміністки — що то буде…

Яка головна відмінність між футболом та регбі? Журналіст Генрі Блаха сказав, що регбі — це звіряча гра, в яку грають джентльмени, а футбол — джентльменська гра, в яку грають звірі. І додав, що є й звіряча гра, в яку грають звірі, — американський футбол.

До речі, футбол і культура — аж ніяк не вороги, як іноді помилково вважають. Великий Пеле отримав золоту медаль від Міністерства освіти Бразилії за те, що мільйони тамтешніх неписьменних навчилися читати, аби прочитати його біографію.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: