Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
6 хв. на читання

БОРИС БУРДА: як максимально інформативно помітити будь-що

БОРИС БУРДА: як максимально інформативно помітити будь-що
Поділитись матеріалом
Самюел Томас Гілл. Таврування худоби, 1864 / theconversation.com

 

УВАГА — ПИТАННЯ!

 

Кальсада португеза — традиційна португальська техніка мощення вулиць чорним і білим камінням, що утворює красиві візерунки. В одному з історичних районів Лісабона для туристів переклали кальсаду, використавши сучасну ідею. Яку?

 

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

 

QR-код — турист, який наведе на бруківку смартфон, потрапить на сайт з історією району.

 

ПЕРШІ БРЕНДИ

 

Будь-яка жива істота прагне плекати свою власність. Берегти її, примножувати, не втрачати, змушувати приносити більше користі і неодмінно помітити, аби всі бачили, що вона вже має власника, і жадібні побратими, які прагнуть відібрати її в господаря, подумали б щонайменше тричі.

Найпростіший спосіб помітити своє відомий мільйони років — ним досі активно користуються кішки та собаки. Запозичувати його в улюблених домашніх тварин люди не можуть: по-перше, нюх у людей набагато гірший, ніж у хижаків, а по-друге, будь-які спроби ставити подібні мітки відразу ж припинять як діяння непристойне та антисанітарне.

Люди ще тисячі років тому знайшли інший метод позначати своє головне майно — худобу — навіть латинське слово ресunia («гроші») походить від pecus («велика рогата худоба»). Мітка, яку випалювали розпеченим залізом на шкірі корови, стала першим у світі брендом. Причому буквально — саме слово «бренд» англійською означає тавро.

Мітку скотаря зазвичай знали всі його сусіди, і вона ставала такою ж важливою особистою характеристикою, як і його ім’я. Згадайте відому розповідь Сетон-Томпсона «Мустанг-іноходець»: одного його героя всі звуть Сем Підкова, іншого — Том Індичий слід. Це тому, що особисте клеймо одного з них нагадує підкову, а іншого — слід індика.

 

Современное лошадиное тавро, сделанное с помощью обморожения
Сучасне кінське клеймо, зроблене за допомогою обмороження / wikipedia.org

 

НЕ ЛИШЕ ХУДОБА

 

Зараз тварин бережуть, тавро на них продовжують ставити, але не розжареним залізом, а рідким азотом — це безпечніше та безболісніше. А практика таврування перестала обмежуватися коровами та козами. Пам’ятаєте міледі з «Трьох мушкетерів»? Її теж затаврували розпеченим залізом, і це тоді було загальноприйнятим покаранням.

Римляни й вікінги щосили таврували рабів — як худобу, яка для них різниця? А в Російській імперії видів таврування було багато: бунтівнику випалювали на лобі літеру «Б», злодію — літери «В», «О», «Р» по літері на лобі та обох щоках. Відоме слово «варнак» теж походить від особливого тавра чотирма літерами «В», «Р», «Н», «К» — тобто «вор, разбойник, наказан кнутом».

Скасувати це болісне і ганебне покарання не вдавалося століттями. Кажуть, що коли сама імператриця Єлизавета спробувала пояснити генерал-поліцмейстеру Татищеву, що та людина, на лобі якої випалили тавро «злодій», може виявитися невинною, він не побачив проблеми — ну випалимо додатково на лобі перед словом «злодій» слово «ні», і все!

А знаєте, коли цей страшний звичай скасували? Навіть у прогресивній Франції це сталося лише у 1832 році, а до цього випалювали всім каторжникам на плечі літери ТF (travaux forcés – каторжні роботи). А в Російській імперії довелося чекати аж до 1863 року, та й то указ Державної ради більше напирав на те, що тавро легко витравити. Невже!

 

Железное клеймо с ранчо Грант-Корс (США)
Залізне тавро з ранчо Грант-Корс (США) / wikipedia.org

 

ПОЗИТИВНА МІТКА

 

Втім, на спеціальну мітку заслуговували не лише погані люди, яких треба остерігатися. Знадобилися зображення, що дозволяють здалеку впізнати воїнів своєї армії, членів свого роду, колег за професією. Ще давньогрецькі воїни для цього прикрашали обладунки накладним зображенням, його називали «вставлена ​​частина» — грецькою «емблема».

У Середні віки з’явилися емблеми знатних родів, країн та регіонів, які відповідали вказівкам спеціальної науки, названої геральдикою. Саме зображення стали називати гербом (від німецького слова еrbe — «спадщина»). Геральдика узагальнила масу правил, які дозволяли багато дізнатися про власника побаченого герба, навіть не знаючи про нього нічого.

Сова, зображена на гербі, символізувала мудрість, підкова — удачу, ворон — передбачливість і довголіття, оливкова гілка — мир і процвітання, вівця — лагідність і доброту, рука з мечем — вірність обов’язку, пелікан — безкорисливість і самопожертву, вигляд корони вказував на міру знатності роду… Глянув — і вже щось знаєш!

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Але часи змінюються, і стало заведено пишатися й хвалитися не давністю роду, а кількістю майна, що перебуває у володінні. Логічно в той час, коли з’явилася можливість титул просто купити, — заплати королеві Якову I вартість трирічного утримання 30 солдатів, трохи більше 1000 фунтів, і ти вже баронет: титул трохи нижчий від барона, але спадковий!

Так герби стали замінюватися брендами — вже не лише кінським тавром, це слово набуло нового сенсу. Часто використовували просто логотип: назву, написану стилізованим шрифтом, іноді з малюнком. Перший у світі зареєстрований логотип набуло пиво Bass — червоний трикутник, під ним гарно написана назва пива. Тепер їх не порахувати.

Найвідоміші логотипи знає весь світ. Трипроменева зірка Mercedes-Benz, надкушене яблуко Apple, кролик Playboy, трикутник у вигляді трьох смужок Adidas, три сині літери в білу смужку IBM, квіточка ICQ, дві стилізовані арки McDonald’s — будь-хто впізнає їх здалеку. Вони дуже цінні — за логотип Nike художниці, що створила його, заплатили аж $37, а тираж який!

 

Фрагмент немецкого Хигхальменского гербовника, около 1485 года
Фрагмент німецького Хігхальменського гербовника, близько 1485 року / wikipedia.org

 

НОВА МОЖЛИВІСТЬ

 

Впізнаваність логотипів — великий плюс, вони нагадують про свій товар, рекламують його. Проте інформації вони несуть небагато — окрім назви практично ніякої. Зробити так, щоб вони нам повідомляли щось раніше невідоме, дуже мало шансів — адже ми тому їх і впізнаємо, що досить давно їх знаємо, причому саме такими. А як досягти більшого?

Зараз світ змінюється дуже швидко (і навіть не завжди у поганий бік…). Одна з таких найважливіших змін — інтернет, всесвітня мережа, якою можна передати величезний масив інформації за простим запитом куди завгодно. Більше того, в кишені практично кожен із вас має пристрій, що дозволяє працювати з інтернетом, — ваш мобільник.

Ще в 1984 році аспірант Бернард Сільвер дізнався про інтерес одного бізнесмена до систем, що ставлять на продукті код, який легко розпізнати. Вже 1952-го він із двома друзями отримав патент на таку систему. Оскільки будь-який код можна передати двійковими цифрами, їх винахід — штрих-код — був набором білих та чорних смужок, тобто нулів та одиниць.

Перший товар, помічений штрих-кодом, — упаковку жуйки Wrigley — продали 26 червня 1974 року о 8.01 ранку, але так і не зжували — вона знаходиться у Музеї американської історії разом із чеком. Згодом з’явився більш інформативний двовимірний штрих-код. Але його недоліки — дорожнечу чорнила, збої під час читання та малий обсяг інформації — треба було виправляти.

 

Реклама трех вкусов жевательной резинки Wrigley's (1920)
Реклама трьох смаків жувальної гумки Wrigley’s (1920) / wikipedia.org

 

ШВИДКА ВІДПОВІДЬ

 

Намагалися покращити штрих-коди і в японській компанії Denso. Співробітник цієї компанії Масахіро Хара, як і багато японців, дуже шанував го — гру, що вважається зараз більш точно змальовуючою сучасну війну, ніж винайдені на пару тисяч років пізніше шахи, набагато більше схожі з архаїчною і повільною феодальною війною.

Його вражала точність, з якою досвідчені гравці в го оцінюють ігрову позицію, кинувши лише один погляд на дошку — квадратне поле 19х19, на якому виставлені чорні та білі фішки протиборчих гравців. Вони немов сканували двовимірний штрих-код, який являла собою дошка, і навіть якщо не помічали частини позиції, рідко помилялися в оцінці.

За допомогою так званого алгоритму Ріда — Соломона, який дозволяв виправляти помилки у зчитуванні коду, навіть якщо його частину пошкоджено або на неї накладено картинку, Масахіро Хара зробив цей код набагато надійнішим, ніж звичайні, і при цьому він сканувався дуже швидко. Його й назвали кодом Швидкої Відповіді (Quick Response), коротше QR-кодом.

В 1994 Масахіро Хара закінчив цю розробку, і компанія Denso спільно з всесвітньо відомим концерном Toyota успішно її впровадила. Це було лише початком: зручна система відразу стала популярною. Незабаром QR-коди в Японії з’явилися навіть на нігтях людей похилого віку з поганою пам’яттю — коли щось трапиться, їх відсканують і допоможуть людині знайти дім.

 

ЩЕ БІЛЬШ ШВИДКЕ ПОШИРЕННЯ

 

Хіба у вашому смартфоні немає програми, котра зчитує QR-код? Вибачте — погано віриться… У низці японських телефонів програма не потрібна — така можливість вбудована апаратно. Є QR-коди, що надішлють ваш мейл, інші відправлять смс на вказаний у них номер, але найчастіше вони відкривають сайт, а на ньому знаходиться інформація, яку вам хочуть повідомити.

У 2000 році QR-код був сертифікований ISO (Міжнародною організацією стандартизації). Незабаром після цього QR-коди з’явилися на японських квитках тоталізатора — навів телефон і одразу бачиш, чи прийшла твоя конячка. Масахіро Хара зізнався, що якось, побачивши купу викинутих квитків, які програли, він відчув гордість — QR-код стояв на кожному!

Втім, зараз він рідко дивується, побачивши нове застосування свого винаходу, про яке він і думати не наважувався. Коли він дізнався, що в Китаї QR-код настільки широко використовується для безготівкових платежів, що денна кількість таких трансакцій сягає 1 800 000 000 на день, він здивовано зізнався, що це для нього зовсім несподівано.

Попередня пандемія COVID-19 додала QR-кодам нові сфери застосування. З кафе та ресторанів зникли меню, замість них QR-коди на столах — зчитуй меню телефоном та замовляй, не чіпаючи руками те, що міг тримати хворий. Та й сертифікати про щеплення зчитуються й ідентифікуються саме за допомогою QR-кодів — гігієнічно та надійно!

Тож Масахіро Хара, нині головний інженер компанії Denso, може радіти своєму винаходу, його величезній популярності та незаперечній корисності. Можливо, він трохи засмучений тим, що компанія вирішила не вимагати відрахувань за користування його винаходом, перетворивши його на загальнодоступний… Уявляєте, як би він розбагатів?

 

Структура QR-кода (версия 7)
Структура QR-коду (версія 7) / wikipedia.org

 

QR-КОДИ ВСЮДИ І СКРІЗЬ

 

Компанія «Гіннес» випустила спеціальну склянку, на якій видно QR-код, але тільки тоді, коли склянка наповнена знаменитим темним пивом «Гіннес». Замов це пиво, наведи на склянку свій смартфон — і отримаєш знижку.

Губернатор одного міста, рекламуючи вакцинацію від КОВІД-19, розмістив у пресі отриманий ним QR-код — отримай, мовляв, такий самий і ходи спокійно торговими центрами. А чого вартує його скопіювати? Охоронці одного центру в паніці виявили, що ним ходять п’ять чи шість губернаторів…

2017 року вийшла книга про роботу судмедекспертів, у якій замість ілюстрацій — QR-коди. Ілюстрації там шокуючі і по-справжньому страшні — той, хто випадково відкрив, може й знепритомніти, а від QR-кодів ніякої шкоди…

Сучасна карикатура зображує картинну галерею, на стінах якої не висять картини — лише QR-коди. Відвідувачі тільки наводять на них смартфони та планшети — видно чудово, а викрасти картину з такої галереї неможливо!

Естонія — дуже комп’ютеризована країна. Тож багато хто сприйняв цілком позитивно статтю з пропозицією додати на естонський прапор QR-код, який направляє на урядовий сайт. Щоправда, стаття вийшла 1 квітня, але чом би й ні?

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: