Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
6 хв. на читання

БОРИС БУРДА: як навчити бика стати героєм

БОРИС БУРДА: як навчити бика стати героєм
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney

 

УВАГА — ПИТАННЯ!

 

У цій виставі є кілька другорядних ролей, але в основному це театр двох акторів, двох різних амплуа. Один із них може заслужити славу та величезну популярність, для другого це практично неможливо — ніхто не випустить його на сцену більше одного разу. Але й цей другий може заслужити різні нагороди. Яка найвища?

 

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

 

Якщо бик на кориді викликав загальний захват, його не вб’ють, а з пошаною відправлять на розплід. Відповідь «залишать у живих» також зараховується.

 

НЕ ТЕ ХХ СТОРІЧЧЯ…

 

Мабуть, якщо вам скажуть, що ігри ритуального характеру, суть яких — боротьба з биком, з’явилися приблизно у ХХ столітті, ви хіба що пальцем біля скроні покрутите: хіба не було кориди багато століть тому? Не поспішайте — йдеться про ХХ століття до нашої ери! Саме тоді на Криті зародилася традиція таврокатапсії, що можна перекласти як «хапання бика».

Яскраві та барвисті фрески Кносського палацу донесли до нас приклади нечуваної хвацькості: учасники ігор (що цікаво, частіше це були жінки, аніж чоловіки) стрибали через величезних биків, інколи спираючись у стрибку на їхні роги, інколи по-іншому. Як реагували на це бики, здогадатися неважко, і тому таврокатапсія була справою смертельно небезпечною.

Сцени цього ритуалу можна знайти, наприклад, у романі Івана Єфремова «На краю Ойкумени». Там кілька юнаків і дівчат стрибають через бика, хапають його за роги, сідають на нього верхи і зрештою так виснажують, що змучений бик зупиняється, опустивши голову. Це кінець — вбивати бика немає потреби (зворотне, власне кажучи, невірно, люди часом вочевидь гинули).

Через століття ігри з биком дісталися столиці гомерівського Агамемнона, багатих на золото Мікен. Тут уже в боротьбу з розлюченою худобою зазвичай вступали чоловіки. В індійського племені мараваї правила були інші: биків лякали та гнали на натовп, а найхоробріші намагалися зірвати з бичачих рогів прив’язані до них прикраси. Промахнувся — буде тобі непереливки.

Засвоїли цю гру і на Піренеях — нею захопилися баски. Їхнє походження загадкове, дехто вважає, що баски прийшли з Кавказу… Може, з Криту — ігри з биком у них абсолютно такі самі, як на площі перед Кносським палацом. У баскських іграх поряд із професіоналами бере участь купа аматорів, а роги бика обмотують повстю (допомагає це погано).

 

Фреска «Прыгающий бык». Найдена в Кносском дворце, Крит, Греция. Датируется примерно 1600—1450 годами до нашей эры
Фреска «Бик, що стрибає». Знайдена в Кносському палаці, Крит, Греція. Датується приблизно 1600–1450 роками до нашої ери / wikipedia.org

 

ЛИЦАРСЬКА ЗАБАВА

 

Справжній бій биків, у якому бика не стомлювали, а вбивали, найімовірніше, завезли араби — наприклад, ним відзначалося практично кожне свято в мусульманській Севільї ще з початку XI століття. Зазвичай проти бика виступав кінний лицар, який вбивав його важкою пікою. Кажуть, що першим християнським лицарем, який убив так бика, був великий Сід Кампеадор.

Без бою биків рідко обходилося весілля знатної пані, причому бандерілью, короткий спис, прикрашений квітами нареченої, мав встромити в холку бика особисто наречений. Стадіонів для цих змагань поки що не було — ними слугували центральні площі міст. Наприклад, у Мадриді традиційним місцем проведення кінної кориди стала площа Пласа Майор.

Певним етапом в історії кориди став 1572 рік, коли король Філіп II відкрив Королівську школу верхової їзди — було вирішено, що бій кабальєро з биками обійдеться дешевше, ніж втрати на навчаннях дорогих коней. Королівське заступництво підвищило інтерес до улюбленої розваги. Але виявилося, що не всі королі однакові…

У 1700 році на престол зійшов Філіп V, француз, онук «короля-сонце», який не виносив цього іспанського звичаю, а смаки монарха самі собою стають смаками знаті, і цікавість знатних іспанців до кориди блякне. Однак це негайно викликало спалах захоплення простонародним варіантом кориди — з пішим тореадором, без ризику для дорогих коней.

 

Франсиско де Гойя. Бой быков, 1816
Франсіско де Гойя. Бій биків, 1816 / wikipedia.org

 

ПЕРША АРЕНА ТА ЇЇ ГЕРОЙ

 

Зародився сучасний варіант кориди в андалусійському місті Ронда. Саме корида пішла з площ — у Ронді звели першу спеціальну арену для бою биків, Рlaca de toros. Це сталося 1785 року, але й до цього Ронда прославилася не лише любов’ю до нової пішої кориди, а й майже культовим героєм, який став одним із засновників нового формату.

Франсіско Ромеро народився того самого 1700 року, коли новий король Іспанії сів на престол і відмовив кориді в заступництві. Статус пішої кориди тоді був невисокий. Ще в XIII столітті король Альфонсо Х Мудрий видав указ, згідно з яким виступати на кориді за гроші вважалося ганьбою — тореро отримував тільки шматок м’яса вбитого бика. Невеликий прибуток…

Він служив в одного знатного кабальєро, і одного разу його хазяїна, який брав участь у кінній кориді, вибило з сідла. Франциско, не вагаючись, кинувся на арену, замахав перед мордою розлюченого бика своїм плащем і відволік його на кілька секунд, за які його господаря встигли врятувати. Цей плащ і був першою мулетою — честь її створення належить Ромеро.

Саме Ромеро став першим великим тореро кориди в сучасному форматі. Він же є і засновником першої династії великих тореро. Його син Хуан теж став відомим тореадором, а онук Педро за свою кар’єру вбив понад 5000 биків, не отримавши при цьому жодної подряпини. На будинку в Ронді, де Педро народився, зараз є меморіальна дошка.

 

СОЛІСТИ НЕБЕЗПЕЧНИХ КОНЦЕРТІВ

 

Перше обличчя сучасної кориди — звісно ж, матадор (перекладається як «вбивця», але хто ж він ще такий?). Він одягнений у розкішний костюм під назвою Traje de Luces — «костюм вогнів». 14 різних практично обов’язкових елементів налічують у ньому енциклопедії: від Capote — важкого двоколірного плаща, до Estoque — шпаги, ледь зігнутої на кінці.

Чи не головною зіркою кориди ХХ століття був Хуан Бельмонте, який під час суперництва з не менш великим тореадором Хоселіто виробив новий стиль бою — стояти майже на місці, підпускати бика дуже близько і спритними рухами ухилятися від нього в останню мить. Хоселіто не пощастило, і він загинув, а Бельмонте виступав так 25 років поспіль.

Настільки ж славним був і великий Манолете, якого низка знавців кориди називає найкращим тореадором в історії. Йому присвячувалися пісні, на його честь назвали новий сорт лікеру. Коли на кориді в Лінаресі його вбив бик, Франко оголосив в Іспанії триденну жалобу, протягом якої по іспанському радіо лунали виключно похоронні мелодії.

Чималу роль у звеличенні Бельмонте зіграв і Хемінгуей, який обожнював кориду — багато хто вважає, що саме Бельмонте він вивів у романі «І сходить сонце». Пізніше в романі «Небезпечне літо» він описав історію суперництва ще двох великих тореро — Антоніо Ордоньєса і Луїса Мігеля Домінгіна (до речі, чоловіка його сестри). Варто прочитати!

У Хемінгуея в романі перемагає Ордоньєс, проте чи так це було? Повість Юрія Нагібіна «Один на один» наводить іншу версію — що і це суперництво, і його результат були спільно зрежисовані Ордоньєсом та Домінгіном з метою реклами. Спробуй-но перевір… Але те, що слава Домінгіна після цього поєдинку тільки зросла — правда, яку легко перевірити.

Ось і про Манолете говорили, що рекламодавці, які вклали в нього мільйони, вимагали, аби його бикам підпилювали роги, роблячи їх менш небезпечними. Як бачите, це його не вберегло… Але й зараз розмови про те, що бики перед коридою напхані транквілізаторами, що їх годинами тримають у темряві, щоб вони гірше бачили, тощо — не замовкають. Гроші чималі…

 

Хуан Бельмонте Гарсия — испанский матадор, один из самых известных матадоров своего времени и, как и его соперник Хоселито, считающийся совершившим революцию в искусстве корриды в начале XX века
Хуан Бельмонте Гарсія — один із найвідоміших матадорів свого часу. Як і його суперник Хоселіто, вважається тим, хто здійснив революцію в мистецтві кориди на початку XX століття / wikipedia.org

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

СУЧАСНИЙ ФОРМАТ

 

Типовий для нашого часу спектакль тавромахії (грецькою це означає «війна з биком») складається з кількох поєдинків. На кожного бика йде приблизно по 20 хвилин. Чому так мало? Бо приблизно за цей час бик починає розуміти, що йому загрожує не ганчірка, а малий, який нею махає, і небезпека для тореро зростає в рази.

Битва з кожним биком ділиться на три терції. У першій пікадори, вершники зі списами, колють бика, щоб його розлютити. У другій у загривок бика встромляють бандерільї — тонкі дротики з різнокольоровими стрічками. А в заключній, третій, уже сам матадор демонструє чудеса спритності й завдає бику останнього смертельного удару шпагою.

Стати матадором непросто. Спочатку пара років у нижчому ранзі бессериста, згодом більш почесний титул новільєро, що дає право битися з молодим бичком, а потім претенденти «приймають альтернативу» — стають матадорами, отримавши рекомендації двох чинних тореро. Матадор уже може виступати на арені проти дорослого бика.

Після перемоги матадора йому присуджують різні нагороди — що красивіша перемога, то вища. Мінімальна нагорода — вухо бика, вища — два вуха, за дуже красиву перемогу можуть присудити ще й хвіст — це означає, що тушу бика не віддають бідним, бо вона належить переможцю. Великому Манолете крім цього присуджували й копито (одного разу — навіть два!).

Про вищу нагороду для бика вже було сказано спочатку — його не вб’ють, а відправлять на розплід, щоб поліпшити знамениту іберійську породу биків, близьку за фенотипом до дикого тура. Кожен такий бик важить близько півтонни, дуже рухливий і спритний, до того ж кращими вважаються абсолютно чорні бики — уособлення злих сил, які перемагає людина.

Звісно, головна нагорода матадора — не вуха й хвіст. Заробітки найкращих із них величезні. За кожен вечір виступів на арені «Лас Вентас» знаменитий Ель Хулі отримував по 270 000 євро. Інший видатний тореро, Енріке Понсе, заробив за рік 450 000 євро. Тож тореадори вважаються завидними нареченими, і дівчата не просто так кидають на арену свої хустки…

 

ЗНОВУ ЯК ЗА ФІЛІПА V?

 

Однак у наш час популярність кориди падає. Існують цілі організації, які домагаються її заборони. На плакаті однієї з них зображено струмки крові на піску і зроблено напис: «Жорстокість не має нічого спільного ані з мистецтвом, ані з культурою». З цим погоджуються не всі, але кількість згодних зростає практично з кожним роком.

Не дуже схвалюють кориду і в Євросоюзі. Фермерів, які вирощують биків для кориди, там позбавили дотацій. Автор проєкту цього закону британець Саймон Мерфі заявив: «Платники податків не повинні субсидувати діяльність, неприйнятну для цивілізованого світу», і Європарламент підтримав його позицію, а корида подорожчала.

1982 року міжнародний трибунал визнав винним іспанського прем’єра Феліпе Гонсалеса та низку інших іспанських міністрів у «порушенні декрету від 16 грудня 1976 року, недооцінці інтелектуального рівня іспанців, замаху на гідність дітей, збоченні етичного й громадянського виховання». Це все теж про кориду…

Навіть у самій Іспанії ще 2007 року центральний телеканал країни TVE відмовився від трансляцій кориди. Корида на Канарах була заборонена ще 1995 року, а 2012 року заборону на неї ввела Каталонія. Величезну арену для бою биків на площі Іспанії в Барселоні було перебудовано під модний супермаркет. Там більше нікого не вбивають.

 

БОРИС БУРДА: як навчити бика стати героєм
Перероблена під торговий центр арена для биків у Барселоні. Автор фото: Darrell Godliman / flickr.com

 

ЩО Ж ДАЛІ?

 

В інших регіонах Іспанії корида проводиться, як і раніше. Її прихильники посилаються на національні традиції, на те, що корида — невід’ємна частина всієї іспанської культури. Наскільки це поєднується з тим, що відвідуваність кориди в усій країні падає, і чималу частину глядачів кориди зараз становлять цікаві іноземні туристи — судіть самі…

Кажуть, що корида — це просто такий балет, гарне мистецтво, і глядачі приходять дивитися не на муки бика, а на мистецтво матадора. Посилаються на те, що бик на арені не приречений і в разі своєї виняткової сміливості може піти живим з арени (а з бійні — ні). Вбивають же биків на м’ясо? Загалом так — але не на публіці, яка платить за таке видовище.

Є багато посилань на те, що корида — вельми розвинена й успішна галузь іспанської промисловості. Це величезні арени, значні обороти коштів, виручених за квитки, виробництво необхідних для кориди аксесуарів, вирощування биків, які люті й погано набирають вагу, щоб зберігати їх без кориди, — загалом, без кориди самі збитки!

Тож кориду навряд чи заборонять, але чи зможуть зберегти в умовах, коли дедалі більше людей вважає її варварством і голосують проти неї ногами, залишаючи в амфітеатрах дедалі більше вільних місць? Поки що схоже, що вона щонайменше скорочуватиме свій вплив, а з плином часу від неї відмовляться навіть в Іспанії. Та пам’ятати будуть ще довго…

 

НАВКОЛО КОРИДИ

 

Стандартний вигук на кориді «Оле!» пішов ще від мусульманського завоювання — це трохи спотворений вигук «Аллах!» З кориди він перейшов у футбол завдяки бразильцеві Гаррінчі — він ухилявся від захисників, як тореро від бика, і йому теж кричали «Оле!»

Під час громадянської війни більшість тореро були за Франко, але були й тореро-республіканці. За спогадами сучасників, вони часто присвячували вбитого бика іспанській компартії та особисто прекрасній дамі Долорес Ібаррурі…

Поруч із мадридською ареною для бою биків встановлено статуї не тільки великих тореро — увічнена там і людина у звичайному сюртуку. Це Александр Флемінг, винахідник пеніциліну, який врятував багатьом матадорам життя.

Народжений під знаком Тельця Ферруччо Ламборгіні зробив традиційним використання в якості назви для моделей своїх авто клички знаменитих биків — починаючи з легендарного бика Мурсєлаго, який вижив після 24 ударів шпагою і був помилуваний.

Після смерті Франко нарешті скасували заборону на вихід доброї дитячої казки про миролюбного бика Фердинанда, який, потрапивши на кориду, відмовився битися і його відправили назад на пасовище. Гарна казка — усім бикам би так!

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: