Віктор Чумаченко. Старий зі старою, 2019 / Facebook, «Сіль-соль»
УВАГА — ПИТАННЯ!
Усім відома корпорація «Філіп Морріс» наприкінці минулого століття випустила звіт, у якому наполягала, що її продукція є корисною для держави, сприяючи виконанню вкрай важливих її фінансових зобов’язань перед громадянами. Ефект був настільки шокуючим, що про це вважають за краще не говорити. Що це за зобов’язання?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Йдеться про виплату пенсій — смертність від куріння зростає, і пенсійні фонди добряче економлять, але чи варто говорити про таку економію?
ПРОБЛЕМА БЕЗ ОЧЕВИДНОГО РІШЕННЯ
Ще молодим інженером я почув від колеги про проблему, що виникла з масовим випуском «Жигулів»-«Копійки». «Розумієш, — пояснював він мені, — італійці зробили машину так, що всі її компоненти працюють десять років і розсипаються одразу, треба купувати нову. Але хто ж у нас викине десятирічну машину? Шукають запчастини, а їх немає — гадали, що й не треба!
Італійці все добре продумали — це СРСР не зовсім зрозумів, що купує, але цього, мабуть, слід було чекати. А ось така складна машина, як людина, подібних властивостей не має в принципі. Окремі системи організму псуються і виходять із ладу з непередбачуваною швидкістю, і доводиться жити з тим, що залишилося, а часом це важко й боляче.
У природі все простіше — звір, що втратив зуби, просто мре голодною смертю, і нікому його не шкода. У слона не два комплекти зубів, як у нас, а шість, черговий комплект стирається — новий виростає. Та коли стираються останні зуби, харчування слона погіршується, спочатку він намагається їсти м’якіші гілки, проте невдовзі й це не виходить, і він помирає від голоду — стоматологів у них немає.
У людей так не виходить. Пам’ятаєте, я писав про те, що антрополог Маргарет Мід вважала символом початку цивілізації стародавню людину із зарослим переломом стегна? Вона б точно померла, якби їй не допомагали товариші з племені. Мід сказала: «Допомагати іншій людині під час важкого періоду — це вчинок, з якого починається цивілізація». Але як їй допомогти?
МАЙЖЕ ПО-ЗВІРЯЧОМУ
Людям теж вистачало сумного досвіду у вирішенні цього невеселого питання, навіть у досить гуманні часи античності. Скажімо, на грецькому острові Кеос було заведено в обов’язковому порядку після досягнення шістдесяти років пригощати старих чашею цикути, смертельної отрути, а поет Менандр навіть оспівав це у віршах — «Погано не повинен той жити, хто не живе добре».
До речі, не вважайте, що це такі вже «справи минулих днів» — фільм «Легенда про Нараям», який отримав у 1983 році Золоту пальмову гілку Канського кінофестивалю, розповідає про гірське село в Японії, де діти були зобов’язані відносити на власній спині в кошиках своїх батьків, котрі дожили до 70, у гори на голодну смерть. Час дії фільму — XIX століття!
А ось римляни старих і хворих рабів навіть звільняли — вивозили на присвячений Ескулапу острів Тіберіна, до самого центру міста, і нехай живуть там, як хочуть, якщо вийде вижити без їжі. Раби могли просити милостиню в паломників у святилищі Ескулапа, але це була крапля в морі, і вони досить швидко вмирали голодними, але вільними — ось така гуманність.
Все ж таки така безжалісність не в людській природі, і старі, про яких погоджувалися дбати їхні діти, могли прожити досить довго. Це був ще один стимул до сімейного життя, що не зник і зараз, — потурбуйся про дітей, а потім і вони про тебе подбають. Це їхня справа, і ніхто навіть не думав про те, що суспільство має теж підтримувати старих — мовляв, є кому.
ЗАСЛУГА ЦЕЗАРЯ
Мабуть, першою державою, яка надала хоча б частині свого населення пенсійне забезпечення, виявився таки Стародавній Рим. Привів цю шляхетну справу до чіткої системи особисто уславлений не лише цим Гай Юлій Цезар. Об’єктом його турботи став вкрай необхідний імперії завойовників прошарок населення — римські легіонери.
Служба в легіонах була важка, всю свою зброю і спорядження вони тягали на власному горбі, за що й отримали два прізвиська — «мули» та «варикозуси» (ті, що страждають на розширення вен). Чи могли вони збагатитися, грабуючи переможених? Безперечно, не всі, і точно не завжди. А служити вони мали 25 років, від дзвінка до дзвінка — прикиньте самі, як їм було після армії.
Щоб уникнути дезертирства з такого місця роботи та ухилення від служби, Цезар узаконив щедре забезпечення тих, хто без значних порушень чесно відтрубив цей термін. По-перше, їм одразу вручалися чималі гроші — зарплата за 12 років бездоганної служби. Навіть зараз у Японії пенсіонерам теж не платять щомісяця, а видають велику суму одноразово.
Але більш суттєвим було те, що, крім цих грошей, легіонер отримував чималеньку ділянку землі у власність. Цезар поміщав їх на землю, тобто робив поміщиками — так само, як російські царі зі своїм служивим людом набагато пізніше, тільки царі так чинили виключно зі своїм, так би мовити, офіцерським складом, а Цезар обдаровував усіх легіонерів.
Поселення легіонерів часом ставали великими містами (типовий приклад — Флоренція — спочатку селище ветеранів). Більше того, так утворилася ціла країна — здобувши тяжку перемогу над войовничою Дакією, Траян перетворив її всю на армійський пенсійний фонд. Нащадки римських пенсіонерів заселили Молдову з Румунією і досі говорять ламаною латиною.
НЕ ЗОВСІМ ТІ ПЕНСІЇ
Багато римських лайфхаків середньовічна Європа забула. Але в XV столітті, за царювання Людовіка XI, слово «пенсія» з’явилося в офіційних документах французького двору. Ось тільки отримував цю пенсію аж ніяк не старий і не бідняк, більше того — не француз. Так назначили регулярну виплату камергеру англійського двору Гастінгсу — по суті, просто хабар.
З того часу слово «пенсія» часто означало зовсім не те, що є для нас звичним, — просто постійну, часом довічну виплату людині, яку забажав нагородити монарх. Іноді це була виплата іноземним вельможам, які робили щось вигідне для монарха, — найчастіше продавали інтереси своєї держави щедрим сусідам. Не дуже похвалишся таким доходом…
У золоті часи французького абсолютизму пенсіонерами здебільшого були діячі мистецтва, що догодили королю. Людовіка XIV за щедрість у їхній роздачі навіть називали «король-годувальник». Платили їх не завжди літнім — молоденька вдова поета Скаррона теж отримувала пенсію (згодом король взагалі з нею одружився, але це вже зовсім інша історія).
Інакше, майже як Цезар, вчинив міністр Людовіка XIV Кольбер — ввів виплати для потрібних країні до зарізу військових моряків, і за два роки їхня кількість у країні збільшилася вп’ятеро! Поширив це нововведення і на російських військових моряків Петро I, внісши відповідні пункти в затверджений в 1720 році Морський Статут — «щоби всі… ревніше до служби підходили».
РІШЕННЯ «ЗАЛІЗНОГО КАНЦЛЕРА»
Однак загальна державна пенсійна система чекала на свою появу ще дуже довго — майже до кінця XIX століття. Вона з’явилася в Німецькій імперії, що існувала на той час менше 20 років, і завершила кар’єру першого канцлера Отто фон Бісмарка, який залишив свою посаду в 1890 році, всього за рік до її затвердження. «Лебедина пісня», так би мовити…
Бісмарк керувався досить простою логікою — вплив соціал-демократів у Німеччині на той час був досить великим, на батьківщині Маркса та Енгельса це не дивно, та й нині в Німеччині правлять саме соціал-демократи. Вони вимагали більше дбати про трудящих — і саме їхній опонент Бісмарк показав приклад справжнього піклування.
Багато хто пророкував реформам Бісмарка невдачу — мовляв, і грошей не вистачить, і в обліку заплутаються… Ну, щоб заплутатися в обліку, потрібний якийсь інший народ — німці для такого не годяться. Та й грошей знадобилося не так уже й багато — пенсію починали платити у 70 років, а середня тривалість життя в Німеччині була 45 років… Тоді навіть недобре жартували, що це пенсії для покійників.
До того ж, гроші платили невеликі — середня пенсія становила 152 марки на рік, приблизно 1/7 середньої річної зарплати. Але небагато тих, хто дожив, таки почали її отримувати (1916 року пенсійний вік навіть знизили до 65 років), і своїх політичних цілей «залізний канцлер», який пішов на пенсію, досяг — багато хто згадував його добром, краще щось, ніж нічого.
ДОБРЕ НАСЛІДУЮТЬ УСІ
Не варто сумніватися, що ідея Бісмарка була вдалою — інакше її не підтримали б так швидко і так масово. Данія наслідувала приклад Німеччини лише через 2 роки (до речі, зараз у датчан найвища пенсія у світі), Великобританія — 1906 року, Франція — 1910-го… У 1898 році, раніше тодішньої метрополії, пенсії запровадила Нова Зеландія.
Традиційно індивідуалістська Америка трималася довго, але в 1935 році, після Великої депресії, ввели пенсії й вони. У Латинській Америці першою країною, яка ухвалила таке рішення, була Чилі в 1928 році, а в традиційно багатодітних Азії та Африці її впровадили значно пізніше (в Японії — лише в 1942 році, а в Китаї загального пенсійного забезпечення і зараз немає).
Пенсійна система Бісмарка була фактично розподільною, таким собі «пактом поколінь» — нині працюючі віддавали частину доходів, щоби платити пенсіонерам, розраховуючи, що при досягненні пенсійного віку допоможуть і їм теж. Зараз у тій чи іншій пропорції впроваджується накопичувальна система — тобі платять пенсію за рахунок сплачених раніше внесків.
І БЛАГО, І ЗЛО
Але пенсія створює не менше проблем, ніж вирішує, — наприклад, із пенсійним віком. Окрема людина зацікавлена в тому, щоб вийти на пенсію раніше, і пенсійний вік часто знижували не лише у Німеччині. А як щодо суспільства? Низький пенсійний вік у кращому разі зробить пенсії нікчемними, у найгіршому — призведе країну до банкрутства.
Не варто забувати, що пенсіонерів багато, і вони старанно ходять на вибори — обмежити їхні інтереси досить небезпечно. А інфляція є практично скрізь, і пенсії стають дедалі меншими… У тій же Данії ще 1922 року пенсії почали автоматично коригувати з урахуванням інфляції. Зараз це робить багато хто, проте розміром цієї корекції незадоволений жоден пенсіонер.
А медицина досягла багато чого, і тривалість життя майже всюди суттєво більша, ніж у бісмарківській Німеччині. Більше того, вона росте, люди можуть працювати довше, ніж раніше, логічно підвищувати пенсійний вік, але кому це сподобається? У результаті в багатьох країнах дедалі менше працюючих припадає на одного непрацюючого. Чим це скінчиться?
Що ще, безперечно, робить пенсія, то це знижує народжуваність у країнах, де вона існує, — статистика доводить це абсолютно невблаганно, і всім зрозуміло, чому. Поки що це може бути навіть корисним — дитяча смертність падає, і настав час уже думати, як боротися з перенаселенням. Але чи не надто сильний цей регулятор, чи не обезлюдніє країна?
Дехто договорився навіть до того, що пенсії знищують благополучні країни. Гадаю, що це перегин — просто не треба дуже старатися. Правильно говорив один із семи афінських мудреців: «Міра — головне!» Та цю ідею Бісмарка скасувати вже ніхто не дозволить. Просто є низка питань, яких «залізний канцлер» не вирішив — нам доведеться робити це самим…
НУ, І КІЛЬКА ДРІБНИЦЬ…
1900 року група пенсіонерів із Майямі, США, сама попросила президента США знизити їм пенсію. Звідки такий альтруїзм? Та все просто — підвищення пенсії настільки збільшило їхній дохід, що їм уже не дозволялося безкоштовне лікування, а медицина в США — дорога.
Років 90 тому один американський журналіст виграв парі, зібравши купу підписів поважних у суспільстві людей під петицією про призначення пенсії вдові невідомого солдата — пам’ятник йому є й у США. І ніхто ж не спитав, кому цю пенсію платити…
У 90-х Білл Клінтон, приїхавши до Москви, отримав телеграму від єкатеринбурзького пенсіонера. Мовляв, пенсії не платять третій місяць — скажіть Єльцину, адже ви побачите його, а мені це ніяк…
Японці нещодавно з’ясували, що понад чверть мільйона японських довгожителів насправді давно мертві — родичі просто приховали їхню смерть, щоб продовжувати отримувати їхню пенсію.
Я, автор цієї статті, також є пенсіонером. Нещодавно отримав пенсію за черговий місяць — приблизно 115 євро. Що це означає в контексті цієї статті — гадки не маю… Просто цікаво.