Дмитро Шумський. Із серії Spare parts & sur, 2006 / Facebook, «Сіль-соль»
УВАГА — ПИТАННЯ!
Така собі прихильниця здорового способу життя, за переконаннями — сувора веганка, вимагала, щоби навіть за цих дуже поширених обставин використовувався не сир, а соєві боби. Які це обставини?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Сімейні фотографії. Вегани не вживають не тільки м’ясо, а й молочні продукти, і вона вимагала, щоб під час фотографування всі говорили не cheese (сир), а soybean (соєві боби).
ЦЕ ВИГЛЯДАЄ ТАК
Щоб пояснити іншій людині, що ти бачив, можна скористатися словесним описом. Напевно, така можливість була з давніх-давен — найпримітивніші люди тому й були людьми, що володіли мовою. А просто показати іншій людині зображення того, про що ти хотів розповісти, довго не могли — а звідки було його взяти?
Перші малюнки, знайдені на стінах печер, в яких первісні люди жили, значно молодші — робити навіть найпримітивніші малюнки люди навчилися не відразу. На стіні печери на індонезійському острові Сулавесі знайшли зображення місцевої свині — це на сьогоднішній день найстаріший малюнок у світі, йому понад 45 000 років, старшого немає нічого.
Печерні малюнки часом досить досконалі за формою, проте сповнені умовностей. Яка тварина зображена, зазвичай можна здогадатися, але про її індивідуальні риси не йдеться. А люди взагалі виглядають, ніби на дитячих малюнках, — «крапка, крапка, кома…» Не людина, а в кращому разі піктограма, предтеча ієрогліфа.
Втім, зобразити людину так, щоб її можна було впізнати, було проблемою навіть в античні часи. Переможцям Олімпіад ставили бюст на батьківщині, а для тих, хто виграв три Олімпіади поспіль, бюст робили ще й з портретною подібністю — це було рідко і дуже дорого. Точне зображення побаченого довго було зовсім непосильним.
КАМЕРА-ОБСКУРА
Але приблизно 2500 років тому було виявлено спосіб отримати практично ідеальне зображення чого завгодно. Ще V столітті до н. е. великий китайський філософ Мо-цзи обговорював із учнями появу перевернутого зображення на стіні темної кімнати з отвором. А за сто років про схожий пристрій згадував вчитель Олександра Великого Арістотель.
Йшлося про камеру-обскуру — латиною це просто означає «темна кімната». Якщо в стіні такої кімнати зробити маленький отвір, на протилежній стіні з’явиться зображення предмета, що знаходиться перед цим отвором, тільки перевернуте. Якщо стіна з матового скла або прозорого паперу, зображення можна побачити і зовні.
Саме за допомогою камери-обскури арабський фізик Х століття Альхазен доводив, що світло поширюється прямолінійно. Писав про камеру-обскуру й англійський вчений-полімат Роджер Бекон, який знову відкрив її для західної науки. А Леонардо да Вінчі, людина з дуже широким колом наукових інтересів, навіть вигадав для неї практичне застосування.
Його ідея була простою: якщо на задній стінці камери-обскури з матового паперу з’являється зображення, чому б не замалювати його вугіллям чи пензлем, аби потім воно збереглося без світла? Незручність, яка полягає в тому, що зображення перевернуте, усунув пізніше Йоганнес Цан за допомогою дзеркала під кутом 45 градусів, котре знову його перевертало.
Деякі камери-обскури використовуються і зараз — переважно як об’єкти цікавої науки. Таким, наприклад, є музей в Единбурзі «Камера-обскура та світ ілюзій», в основі якого — справжня камера-обскура, побудована наприкінці XVIII століття астрономом Томасом Шортом. Вона за допомогою об’єктива проєктує панораму міста на екрані підлоги.
НЬЄПС, ТВОРЕЦЬ ГЕЛІОГРАФІЇ
Початок був покладений: камера-обскура давала зображення, а художник користувався ним, щоби зробити точну замальовку прямо по ньому. Проте це вже ручна робота, свідомо суб’єктивна і досить важка. Добре було б автоматизувати процес закріплення контурів картинки, намальованої сонцем, але як можна це зробити?
Контури рішення після багаторічної праці намацав Жозеф Нісефор Ньєпс — підпоручик армії революційної Франції, який пішов у відставку за станом здоров’я. Повернувшись до рідного бургундського міста Шалон, він разом із молодшим братом Клодом почав працювати над своїми винаходами. На жаль, жодний з них вони не змогли довести до ладу…
Наприклад, піреолафор — один із перших у світі двигунів внутрішнього згоряння. Є відомості, що в 1805 році вони навіть плавали проти вітру на човні, обладнаному піреолафором, але Роберт Фултон за допомогою парової машини вже досяг подібного результату кількома роками раніше. Більше про піреолафор нічого не відомо.
А ось другий винахід мав цілком реальне продовження. Він базувався на тому, що до цього часу вже знайшли низку речовин, чутливих до світла, — проєцюючи на них зображення, отримане за допомогою камери-обскури, можна було спробувати його зафіксувати, не користуючись послугами рисувальника. Зокрема, такі властивості мали солі срібла.
Ньєпс зміг зафіксувати на срібних солях зображення на задній стінці камери-обскури, але коли його винесли на світло, воно зникло — це тепер ми знаємо, що зображення треба було не тільки проявити, а й закріпити… Тоді Ньєпс застосував мідну пластинку, покриту шаром сирійського бітуму, — це зображення можна було винести на світло.
Отримане зображення протравлювали кислотою й отримували щось на кшталт літографії, яка спочатку теж допрацьовувалася вручну. Але подібність була дуже великою, й одержані зображення, котрі Ньєпс називав геліографія, викликали загальне захоплення. Перше з них побачило світ у 1822 році, найстаріше із збережених датується 1826 роком.
ДАГЕР, ЛОВЕЦЬ ВИПАДКОВОСТЕЙ
Наступний крок зробив Луї Жак Манде Дагер, театральний художник та декоратор, а також архітектор, танцюрист і канатоходець — і це лише якщо згадати його заняття у ранній молодості! Одним із його несподіваних винаходів у галузі створення театральних декорацій було використання камери-обскури, іншим — перші в історії діорами.
Якось, малюючи декорацію, Дагер зауважив, що на сирій фарбі з’явилося зображення вулиці — роль камери-обскури зіграла дірочка у шторі. Фарба засохла, і зображення можна було побачити навіть за день. Якість зображення була жахливою, і інший пройшов би повз, знизавши плечима, — але не Дагер! Він почав думати, як його покращити.
Подейкують, що й наступний вдалий крок Дагеру допомогла зробити успішно помічена випадковість. Він випадково залишив ложку під дією світла на срібній платівці, залитій йодом, — у результаті на платівці виявилося зображення ложки. Дагер і без цього багато міркував про властивість солей срібла темнішати на світлі і зробив правильні висновки.
Незабаром сталася ще одна випадковість: Дагер залишив у шафі кілька експонованих платівок — і на одній із них з’явилося зображення! Він кілька разів поміщав такі платівки до цієї шафи — і зображення проявлялося. Тоді він перерив усю шафу і знайшов у ній забуту чашку зі ртуттю — це її пари вплинули на процес! Теж випадок? Як хочете…
Проте зовсім не випадковим було його співробітництво з Ньєпсом, яке допомогло об’єднати краще в їх винаходах та одержати працюючу технологію отримання зображень. Ньєпс був уже старий і хворий, і, за їхньою угодою, його права успадковував син Ісідор, який потім продовжував співпрацю з Дагером. Спільна робота ефективніша за будь-які чвари.
ВПРОВАДЖЕННЯ
Залучити інвесторів у Дагера та Ньєпса спочатку не виходило — перш ніж дати гроші, вони вимагали повного розкриття ноу-хау, а цього робити зі зрозумілих причин не хотілося. Тоді Дагер звернувся не до бізнесменів, а до вчених. Знаменитий фізик Франсуа Араго, ознайомившись із винаходом, порадив державі придбати всі права на нього.
Араго зробив доповідь про новий винахід в Академії наук, і він став сенсацією. Не менш знаменитий Гей-Люссак сказав про нього: «Це відкриття є початком нового мистецтва в умовах старої цивілізації. Воно створить епоху та назавжди залишиться символом слави». Буквально за лічені роки це мистецтво поширилося у всьому світі.
Спочатку проблемою було те, що витримка для знімків була потрібна дуже велика. Вулиці міст на перших дагеротипах здавалися порожніми, наче їх відвідала чума. Потім під час одного зі знімків якийсь мосьє почав зав’язувати шнурки на черевиках і відносно довго пробув нерухомим — він став першою людиною, яка потрапила до кадру такого знімка.
Спершу людям закріплювали голови в заданій позі спеціальними тримачами, а щоб не було дуже вже неприємно, годували їх таблетками опіуму. На щастя, вже в 1840 році Йозеф Пецваль винайшов багатолінзовий портретний об’єктив, що зменшує час витримки до однієї хвилини, а то наркоманів наплодилося б.
Одразу про фотографії розповідали різне. До прикладу, Бальзак, відправляючи своє фото майбутній дружині Евеліні Ганській, називав його «своїм астральним тілом» і досить серйозно писав, що людина з кожним своїм фото щось важливе втрачає і того, хто знявся дев’ять разів, у кращому випадку чекає повний розпад особистості (що би з нами усіма сталося, якби це було правдою?).
ЗАГАЛЬНЕ ВИЗНАННЯ
Дагер прийшов до фінішу гонки, як кажуть на перегонах, «на півголови попереду». Франц фон Кобель та Карл Август фон Штайнхель отримали патент на подібний винахід чотирма місяцями раніше. Іполит Байар, навпаки, запропонував свій метод чотирма місяцями пізніше за Дагера. Вільям Телбот просто не встиг подати заявку. Але ми знаємо лише Дагера…
Багато художників, відчувши конкурента, здійняли його винахід на багнети. Оноре Дом’є назвав фото пародією на мистецтво, яка зображує все, але нічого не відображає. А Поль Сезанн іронічно подякував Дагеру за порятунок від найнудніших обов’язків писати портрети багатих буржуа, сказавши: «Тим гірше для нас, звісно, але тим краще для живопису».
Були й доброзичливі відгуки. Відомий англійський мистецтвознавець Джон Рескін говорив про перші дагеротипи: «Ніби чарівник зменшив реальний предмет, щоб його можна було забрати з собою у зачаровану країну». Та й Дом’є, що вилаяв новинку, пізніше написав кілька портретів із фотографій замовників — отже, побачив якусь користь…
Неминучими були й певні проблеми. Скажімо, до нас майже не дійшли дагеротипи іменитих діячів тієї епохи при повному параді — вони не хотіли фотографуватися з орденами, бо зображення виходило дзеркальним і виникало враження, що вони навмисно порушують жорсткі правила розташування орденів на парадних мундирах.
А декому довелося постраждати за використання новинки. Скажімо, 1841 року асистента Дагера Анрі Лефевра навіть заарештували — за першу в історії спробу «продати фотографічну картку непристойного змісту». Мабуть, і не знали, що карають засновника надпопулярного бізнесу, в якому Франція довго була світовим лідером.
З того часу фотографія пройшла великий шлях — з’явилися сухі платівки, фотоплівка, кольорове фото, стереознімки, моментальні фотографії, електронні фото: хтозна, що ще буде… Проте умовним стартовим відліком цього процесу однаково можна вважати захоплений вигук Дагера після одного з перших його вдалих дослідів: «Я спіймав світло!»
НАВКОЛО
Збереглися дагеротипи деяких людей, котрі народилися ще у XVIII столітті. На виявленому нещодавно знімку можна впізнати Констанцію Вебер, дружину Моцарта, яка народилася 1762 року, — вона там крайня зліва.
Одна з кімнат Палацу Дожів у Венеції називається «камера-обскура». Невже у Венеціанській республіці також знали фотографію? Ні, це був тюремний карцер, тому він і мав назву «темна кімната».
Одним із перших фотографів у світі був творець «Аліси» Льюїс Керрол. Низку його фото ми ніколи не побачимо — він знімав оголених дівчаток, завжди за згодою і в присутності їхніх батьків, без жодних зазіхань, а перед смертю всі ці фото знищив…
Чому «дагеротип», а не «ньєпсотип»? Цілком законно, за згодою із сином померлого Ньєпса Ісідором. Нікого не образили: за винахід Дагеру призначили державну пенсію у 6000 франків, а Ісідору — 4000. Все ж таки внесок Дагера був більшим…
Менше ніж за рік до доповіді Араго про винахід Дагера в Академії наук стривожена дружина Дагера скаржилася відомому психіатру, що її чоловік має безглузде хобі — ловити тіні людей. Той порадив негайно покласти його до божевільні. На щастя, не встигли…
