Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
7 хв. на читання

БОРИС БУРДА: як оживити воду

БОРИС БУРДА: як оживити воду
Поділитись матеріалом
Маріанна Стороженко. Колаж Flexibility, 2021 / Facebook, «Сіль-Соль»

 

УВАГА — ПИТАННЯ!

 

Німецький курорт Нідерзельтерс був популярний ще у римлян — можливо, його назва походить від латинських слів «вода, що стрибає». Ще у XVI столітті він набув міжнародної популярності. А 1775 року шведський мінералог Торберн Бергман навчився штучно отримувати те, що зробило курорт настільки привабливим. Що ж він отримав?

 

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

 

Всього лише газовану воду — її й зараз іноді називають «зельтерською» на честь курорту Нідерзельтерс.

 

ШКІДЛИВА БАЙКА

 

Мало не з античных часів нам періодично пояснюють, що наука — річ зовсім не розумна, а зарозуміла. Що вчені в основному займаються тим, що дурять нашого брата, як хочуть. Спілкуються один з одним незрозумілим жаргоном на нікому не потрібні теми і дурять голову простій людині, аби, не дай боже, не здогадалася, що користі від них, ніби від молока з-під козла.

Не буду навіть прикидатися, що дуже з цього дивуюся: людям неосвіченим та агресивним усе, що їм хоч трішки незрозуміло, видається в кращому разі дурістю, а в гіршому — підступною змовою. Адже їм набагато приємніше, коли незрозуміле їм не тому незрозуміле, що в них розумілка погано варить, а тому, що це їх хочуть обдурити, проте вони такі розумні, що відразу це зрозуміли.

Один із найголовніших постулатів цієї тупої і злісної теорії полягає в тому, що всі так звані великі науковці не можуть винайти нічого корисного. Ну хто з них вигадав хоч що-небудь, що могло б справді стати у пригоді такій, як вони, простій людині — праска, зубочистка, складний ножик, кавовий млин… Ось ви говорите, що Ейнштейн надто розумний, — чому він не вигадав що-небудь таке?

Найцікавіше, що вони й тут не мають рації — холодильники «Кристал», які мільйонами стояли на радянських кухнях, придумав саме Ейнштейн, а що вони цього не знають — їхні проблеми… І взагалі, купу простих та корисних речей, якими всі ми користуємося, вигадано саме представниками «чистої науки» — просто ми про це забуваємо через притаманну нам невдячність. Наприклад, ось ця…

 

СВЯЩЕННИК, ХІМІК ТА ФІЛОСОФ

 

Джозеф Прістлі був типовим представником «чистої науки» — філологом і богословом — куди вже далі від практики? Син небагатого сукнороба, він почав свою кар’єру як священник. Здібності лінгвіста в нього були видатні — крім рідної англійської, він знав німецьку, французьку, італійську, латинську, давньогрецьку, іврит, арабську, сирійську та халдейську мови.

Згодом він пішов до Ворлінгтонської академії — викладати іноземні мови та літературу. До речі, там він створив підручник англійської граматики, за яким цей предмет викладали понад півстоліття. Достатньо для слави і без будь-яких прикладних винаходів. Але Прістлі цього мало — він знайомиться з Бенджаміном Франкліном і починає цікавитися ще й природничими науками.

За пропозицією Франкліна він видав у 1767 році «Історію вчення про електрику». Це теж поки що теорія, а ось те, що цього ж року він виявив, що графіт проводить електрику, — тут уже без експерименту не обійтися. Тоді ж Прістлі припустив, що сила взаємодії електричних зарядів обернено пропорційна відстані між ними, передбачивши закон Кулона.

Однак найбільших результатів він досяг у хімії — науці, абсолютно не абстрактній і пов’язаній з експериментом. Головною сферою його інтересів стають різноманітні «повітря» — так у ті часи називали гази. Саме він уперше отримав «селітряне повітря» (монооксид азоту), «солянокисле повітря» (хлористий водень), «лужне повітря» (аміак), а 1774 року саме він відкрив кисень.

 

Джозеф Пристли (24 марта 1733 – 6 февраля 1804) — британский священник-дисентер, естествоиспытатель, философ, общественный деятель. Вошел в историю прежде всего как выдающийся химик, открывший кислород и углекислый газ
Джозеф Прістлі (24 березня 1733 — 6 лютого 1804) — британський священик-дисентер, натураліст, філософ, громадський діяч. Увійшов в історію насамперед як видатний хімік, який відкрив кисень і вуглекислий газ / wikipedia.org

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

СЕКРЕТИ ДИХАННЯ

 

У ті часи ще не залишили теорію флогістону — такого собі газу, відповідального за горіння, першоелемента вогню. Коли 1766 року Кавендіш виділив водень, він і визнав його чистим флогістоном, оскільки той чудово горів. А Прістлі визнав кисень, в атмосфері якого горіння відбувалося найінтенсивніше, «дефлогізованим повітрям» — тому, мовляв, у ньому все горить так яскраво, що до нього спрямовується флогістон.

Ще до цього відкриття Прістлі здійснив свій знаменитий дослід із мишею під скляним ковпаком. Через певний час миша задихалася й гинула — отже, повітря, що міститься під ковпаком, дихання миші якось псувало. А потім Прістлі поставив під цей ковпак ще й кущик м’яти — і миша продовжувала жити! Так науковець відкрив явище фотосинтезу — м’ята, як з’ясували пізніше, виділяла кисень. А що поглинала?

У Прістлі і для цього питання був заділ. Ще раніше він помітив, буцімто під час бродіння пива утворюються бульбашки нового «повітря», встановив, що воно збирається біля землі, — отже, воно важче за звичайне повітря. Життя воно не підтримувало — його навіть пробували називати «мертвим повітрям». А щоб його виділити й зібрати, Прістлі використав те, що воно добре розчиняється у воді. Залишилося лише його спробувати…

Прістлі так і зробив. Він побачив, що вода, в якій розчинений цей газ (ми називаємо його вуглекислим), стала вельми приємною на смак. Прістлі, всупереч загальній думці про чисту науку, не вважав це марним — він зробив доповідь у Королівському товаристві про своє відкриття, пригостив присутніх отриманим напоєм (він назвав його «Пірмонтська вода»), і з цього почалася всесвітня історія газованої води.

 

Оборудование Джозефа Пристли для экспериментов с различными газами, 1775
Обладнання Джозефа Прістлі для експериментів із різними газами, 1775 / wikipedia.org

 

ТЕПЕР МОЖНА Й ВИПИТИ

 

Лондонське королівське товариство нагородило Прістлі медаллю за цю доповідь, але були стимули і потужніші. Не минуло й трьох років, як згаданий вище Торберн Бергман винайшов сатуратор — прилад, що дає змогу насичувати під тиском вуглекислотою великі кількості води і випускати її в продаж як штучний аналог природних вуглекислих мінеральних вод (типовий приклад такої води — нарзан).

Ювелір Йоганн Якоб Швепп, який давно мріяв про створення штучного шампанського без спирту, але з бульбашками, побачив таку можливість в апараті Бергмана, удосконалив його і почав масовий випуск газованої води. Незабаром Швепп став називати свій продукт «содовою водою», оскільки для отримання вуглекислого газу він використовував соду. Нею пробували навіть лікувати хвороби — від цинги до малярії.

Лише 1835 року спадкоємці компанії Швеппа зробили крок, який тепер здається вкрай природним: додали до газованої води трохи солодкого лимонного сиропу і випустили Schweppe’s Lemonade — першу в історії солодку газовану воду. Незабаром з’явився новий вид такого напою — крем-сода, потім стали газувати не тільки воду, а й вино… А наприкінці XIX століття вже почалася епоха кока-коли…

Щоправда, тепер газовану воду лікувальною не вважають — радше навпаки. Стоматологи прикрашають приймальні пляшками кока-коли, в які запхано 32 шматочки цукру — стільки його в такій пляшці й міститься, і просять пити таке лише через соломинку, щоб шкодило лише переднім, а не всім зубам. У Франції з 2011 року солодкі газовані напої обклали податками — для боротьби з ожирінням, якому вони сприяють.

 

Первые бутылки Schweppe’s Lemonade з оливково-зеленого стекла, 1795–1831
Перші пляшки Schweppe’s Lemonade з оливково-зеленого скла, 1795–1831 / spiritschweppes.com

 

 

ВІД НАУКИ ТАКОЖ Є КОРИСТЬ

 

Ось вам будь ласка: представник академічної науки, філософ, богослов, а як помітив корисну річ — зафіксував, обґрунтував, доповів, навіть технологію почав розробляти, і впровадив-таки помічений ним корисний ефект, та так, що в усьому світі важкувато буде відшукати людину, яка не скористалася б ідеєю, яка його осяяла. Вуглекислоту виявили ще до Прістлі, але ж не здогадалися, як її використовувати!

Може, це просто рідкісна випадковість? У жодному разі — таке вміння помічати корисні властивості речовин мало спрацювати більше ніж раз! Так воно і вийшло: саме Прістлі виявив, що шматочками засохлого каучуку можна стирати з аркуша паперу неправильно проведені олівцеві лінії. Раніше це намагалися робити хлібним м’якушем, але користі від цього було замало. Так Прістлі винайшов гумку, яку використовують і зараз.

Не повторюйте помилки стародавніх римлян! Ті, мабуть, вважали, що під час облоги Сіракуз їм мало що загрожує, бо оборонними проблемами займається якийсь вчений родич царя на ім’я Архімед. Багато хто з них, коли на них полетіли снаряди сконструйованих цим Архімедом баліст, і не встиг подумати, що такого не може бути, і представник «чистої науки» нічого корисного винайти не зможе… І по заслузі їм!

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: