Маріанна Стороженко. Колаж Flexibility, 2021 / Facebook, «Сіль-Соль»
УВАГА — ПИТАННЯ!
Німецький курорт Нідерзельтерс був популярний ще у римлян — можливо, його назва походить від латинських слів «вода, що стрибає». Ще у XVI столітті він набув міжнародної популярності. А 1775 року шведський мінералог Торберн Бергман навчився штучно отримувати те, що зробило курорт настільки привабливим. Що ж він отримав?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Всього лише газовану воду — її й зараз іноді називають «зельтерською» на честь курорту Нідерзельтерс.
ШКІДЛИВА БАЙКА
Мало не з античных часів нам періодично пояснюють, що наука — річ зовсім не розумна, а зарозуміла. Що вчені в основному займаються тим, що дурять нашого брата, як хочуть. Спілкуються один з одним незрозумілим жаргоном на нікому не потрібні теми і дурять голову простій людині, аби, не дай боже, не здогадалася, що користі від них, ніби від молока з-під козла.
Не буду навіть прикидатися, що дуже з цього дивуюся: людям неосвіченим та агресивним усе, що їм хоч трішки незрозуміло, видається в кращому разі дурістю, а в гіршому — підступною змовою. Адже їм набагато приємніше, коли незрозуміле їм не тому незрозуміле, що в них розумілка погано варить, а тому, що це їх хочуть обдурити, проте вони такі розумні, що відразу це зрозуміли.
Один із найголовніших постулатів цієї тупої і злісної теорії полягає в тому, що всі так звані великі науковці не можуть винайти нічого корисного. Ну хто з них вигадав хоч що-небудь, що могло б справді стати у пригоді такій, як вони, простій людині — праска, зубочистка, складний ножик, кавовий млин… Ось ви говорите, що Ейнштейн надто розумний, — чому він не вигадав що-небудь таке?
Найцікавіше, що вони й тут не мають рації — холодильники «Кристал», які мільйонами стояли на радянських кухнях, придумав саме Ейнштейн, а що вони цього не знають — їхні проблеми… І взагалі, купу простих та корисних речей, якими всі ми користуємося, вигадано саме представниками «чистої науки» — просто ми про це забуваємо через притаманну нам невдячність. Наприклад, ось ця…
СВЯЩЕННИК, ХІМІК ТА ФІЛОСОФ
Джозеф Прістлі був типовим представником «чистої науки» — філологом і богословом — куди вже далі від практики? Син небагатого сукнороба, він почав свою кар’єру як священник. Здібності лінгвіста в нього були видатні — крім рідної англійської, він знав німецьку, французьку, італійську, латинську, давньогрецьку, іврит, арабську, сирійську та халдейську мови.
Згодом він пішов до Ворлінгтонської академії — викладати іноземні мови та літературу. До речі, там він створив підручник англійської граматики, за яким цей предмет викладали понад півстоліття. Достатньо для слави і без будь-яких прикладних винаходів. Але Прістлі цього мало — він знайомиться з Бенджаміном Франкліном і починає цікавитися ще й природничими науками.
За пропозицією Франкліна він видав у 1767 році «Історію вчення про електрику». Це теж поки що теорія, а ось те, що цього ж року він виявив, що графіт проводить електрику, — тут уже без експерименту не обійтися. Тоді ж Прістлі припустив, що сила взаємодії електричних зарядів обернено пропорційна відстані між ними, передбачивши закон Кулона.
Однак найбільших результатів він досяг у хімії — науці, абсолютно не абстрактній і пов’язаній з експериментом. Головною сферою його інтересів стають різноманітні «повітря» — так у ті часи називали гази. Саме він уперше отримав «селітряне повітря» (монооксид азоту), «солянокисле повітря» (хлористий водень), «лужне повітря» (аміак), а 1774 року саме він відкрив кисень.
СЕКРЕТИ ДИХАННЯ
У ті часи ще не залишили теорію флогістону — такого собі газу, відповідального за горіння, першоелемента вогню. Коли 1766 року Кавендіш виділив водень, він і визнав його чистим флогістоном, оскільки той чудово горів. А Прістлі визнав кисень, в атмосфері якого горіння відбувалося найінтенсивніше, «дефлогізованим повітрям» — тому, мовляв, у ньому все горить так яскраво, що до нього спрямовується флогістон.
Ще до цього відкриття Прістлі здійснив свій знаменитий дослід із мишею під скляним ковпаком. Через певний час миша задихалася й гинула — отже, повітря, що міститься під ковпаком, дихання миші якось псувало. А потім Прістлі поставив під цей ковпак ще й кущик м’яти — і миша продовжувала жити! Так науковець відкрив явище фотосинтезу — м’ята, як з’ясували пізніше, виділяла кисень. А що поглинала?
У Прістлі і для цього питання був заділ. Ще раніше він помітив, буцімто під час бродіння пива утворюються бульбашки нового «повітря», встановив, що воно збирається біля землі, — отже, воно важче за звичайне повітря. Життя воно не підтримувало — його навіть пробували називати «мертвим повітрям». А щоб його виділити й зібрати, Прістлі використав те, що воно добре розчиняється у воді. Залишилося лише його спробувати…
Прістлі так і зробив. Він побачив, що вода, в якій розчинений цей газ (ми називаємо його вуглекислим), стала вельми приємною на смак. Прістлі, всупереч загальній думці про чисту науку, не вважав це марним — він зробив доповідь у Королівському товаристві про своє відкриття, пригостив присутніх отриманим напоєм (він назвав його «Пірмонтська вода»), і з цього почалася всесвітня історія газованої води.
ТЕПЕР МОЖНА Й ВИПИТИ
Лондонське королівське товариство нагородило Прістлі медаллю за цю доповідь, але були стимули і потужніші. Не минуло й трьох років, як згаданий вище Торберн Бергман винайшов сатуратор — прилад, що дає змогу насичувати під тиском вуглекислотою великі кількості води і випускати її в продаж як штучний аналог природних вуглекислих мінеральних вод (типовий приклад такої води — нарзан).
Ювелір Йоганн Якоб Швепп, який давно мріяв про створення штучного шампанського без спирту, але з бульбашками, побачив таку можливість в апараті Бергмана, удосконалив його і почав масовий випуск газованої води. Незабаром Швепп став називати свій продукт «содовою водою», оскільки для отримання вуглекислого газу він використовував соду. Нею пробували навіть лікувати хвороби — від цинги до малярії.
Лише 1835 року спадкоємці компанії Швеппа зробили крок, який тепер здається вкрай природним: додали до газованої води трохи солодкого лимонного сиропу і випустили Schweppe’s Lemonade — першу в історії солодку газовану воду. Незабаром з’явився новий вид такого напою — крем-сода, потім стали газувати не тільки воду, а й вино… А наприкінці XIX століття вже почалася епоха кока-коли…
Щоправда, тепер газовану воду лікувальною не вважають — радше навпаки. Стоматологи прикрашають приймальні пляшками кока-коли, в які запхано 32 шматочки цукру — стільки його в такій пляшці й міститься, і просять пити таке лише через соломинку, щоб шкодило лише переднім, а не всім зубам. У Франції з 2011 року солодкі газовані напої обклали податками — для боротьби з ожирінням, якому вони сприяють.
ВІД НАУКИ ТАКОЖ Є КОРИСТЬ
Ось вам будь ласка: представник академічної науки, філософ, богослов, а як помітив корисну річ — зафіксував, обґрунтував, доповів, навіть технологію почав розробляти, і впровадив-таки помічений ним корисний ефект, та так, що в усьому світі важкувато буде відшукати людину, яка не скористалася б ідеєю, яка його осяяла. Вуглекислоту виявили ще до Прістлі, але ж не здогадалися, як її використовувати!
Може, це просто рідкісна випадковість? У жодному разі — таке вміння помічати корисні властивості речовин мало спрацювати більше ніж раз! Так воно і вийшло: саме Прістлі виявив, що шматочками засохлого каучуку можна стирати з аркуша паперу неправильно проведені олівцеві лінії. Раніше це намагалися робити хлібним м’якушем, але користі від цього було замало. Так Прістлі винайшов гумку, яку використовують і зараз.
Не повторюйте помилки стародавніх римлян! Ті, мабуть, вважали, що під час облоги Сіракуз їм мало що загрожує, бо оборонними проблемами займається якийсь вчений родич царя на ім’я Архімед. Багато хто з них, коли на них полетіли снаряди сконструйованих цим Архімедом баліст, і не встиг подумати, що такого не може бути, і представник «чистої науки» нічого корисного винайти не зможе… І по заслузі їм!