Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
6 хв. на читання

БОРИС БУРДА: як програти битву, якщо закінчилося чорнило

БОРИС БУРДА: як програти битву, якщо закінчилося чорнило
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney

 

УВАГА — ПИТАННЯ!

 

Коли письменник Володимир Войнович опинився на Заході, він чи не насамперед купив те, що називав «однією з речей, на яких погоріла радянська влада» та «зброєю повалення тиранії», що постачала нам «культурний кисень». Що ж він купив?

 

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

 

Звісно, ксерокс, який відігравав вирішальну роль у поширенні самвидаву.

 

ТРУДНОЩІ РОЗМНОЖЕННЯ

 

Користь від грамотності, звісно, ​​важко переоцінити. Проте, як завжди буває, нові можливості зазвичай приносять нові проблеми. Навіть найдрібнішому начальнику зрозуміло, що зручніше не тупотіти в кожен підпорядкований йому населений пункт, аби кричати там на площі нові керівні вказівки, а надіслати туди їх текст. Але якщо таких пунктів багато?

Архіви шумеро-акадських часів забиті глиняними плитками з товарними накладними — яка б була від них користь, якщо не зберігати десь і другі екземпляри? Заморишся пил ковтати, виявляючи підробки, — таким речам копія потрібна! Тобто ще одна така сама плитка, пізніше — лист папірусу. Як одразу зробити не одну плитку, а дві однакові?

Спочатку все здавалося простіше простого: зробили один екземпляр, так і інший зроблять: накажуть писареві — він ще раз напише, куди він дінеться! Ну, припустимо, другий екземпляр писар напише, нікуди не подінеться… а третій? Десятий? Тисячний, врешті? Вже до 3000 року до н. е. населення Стародавнього Єгипту перевалило за мільйон — це як же всім написати одне й те саме?

Не дивно, що переписувачі в Стародавньому Єгипті стали могутньою і впливовою кастою. Сини писарів прагнули вивчитися батьківського ремесла і зазвичай продовжували їхню справу — що ж поганого, податки не платиш, в армії не служиш, вивчив досить складних ієрогліфів, і бог мудрості Тот тобі у поміч… Без писарів жоден фараон не впорався б із правлінням.

Ще однією причиною популярності професії переписувача була влада. Писець збирав податки, міг за несплату побити ціпком, посадити до в’язниці, а дещо із зібраного замість фараонової скарбниці відправити у свої засіки. Кого ловили — гнали на важкі роботи, навіть різали вуха та носи. Але бажаючих бути переписувачами й зараз вистачає — всіх не переловиш!

 

Египетский писец сидящий с развернутым на коленях папирусом, 2500—2350 годы до н. э.
Єгипетський писар, що сидить з розгорнутим на колінах папірусом, 2500-2350 роки до н. э. / wikipedia.org

 

КНИЖКИ НЕ ВСЕ МОГЛИ…

 

Не тільки в Стародавньому Єгипті, а й у бюрократичних апаратах інших держав величезну роль відігравало паперове виробництво (ймовірно, папірусне або пергаментне, але яка різниця?). От і уявіть самі, скільки копій, скажімо, останнього імператорського указу потрібно було виготовити і розіслати всіма куточками імперії з восьмизначним населенням…

Це вже не кажучи про те, що цілком помітну роль у житті античного світу почала відігравати література. Наприклад, за тирана Пісистрата звели нарешті еталонні копії «Іліади» та «Одіссеї» — тоді на них навіть при вирішенні міждержавних суперечок посилалися: як забезпечити всіх бажаючих мати свій екземпляр? А були ж іще інші тексти…

Ви правильно скажете, що вирішення цих проблем — друкарство. Ще в XI столітті китаєць Бі Шен знайшов, а через 400 років німець Йоган Генслфяйш (замість цього некрасивого прізвища, що означає «гусятина», він вирішив зватися Гутенбергом, що перекладається як «хороша гора») повторив геніальний винахід — рухливий шрифт, що їм можна набрати будь-який текст.

Проте друкарство — справа непроста, праці з набору тексту стають осмисленими лише за досить великої кількості екземплярів, що друкуються. А якщо потрібно лише 5–10 копій важливого розпорядження чи навіть одна-єдина копія рахунку — що робити? Тупо переписувати ще стільки разів, скільки потрібно копій? Невже не можна вигадати щось?

 

Жан Ле Тавернье. Писец Жан Миелот в письменном зале (секретарь герцога), между 1450 и 1460 годами
Жан Ле Таверньє. Писець Жан Мієлот у письмовій залі (секретар герцога), між 1450 та 1460 роками / wikipedia.org

 

КОПІР ТА КОПІРКА

 

Принципово нове рішення запропонував учений-єзуїт, математик та астроном Крістоф Шейнер. Він придумав пристрій, в якому можна було рухати якийсь стілус (скажімо, перо), і при цьому інший стілус здійснював би такі ж рухи на іншому аркуші паперу, та ще й збільшивши або зменшивши масштаб зображення. Він назвав його пантограф — «той, який пише все».

Так ще у 1603 році з’явилася можливість писати один лист, а отримувати відразу два. З’явився перший в історії простий копір. «Навіщо? — спитайте ви. — Підклав лист копірки, і буде тобі копія! Ну, по-перше, не збільшена чи зменшена, а по-друге, де ви візьмете цю копірку? Її придумають не так скоро, понад півтораста років мине…

Якусь подобу копірки винайшов у 1780-му інженер Джеймс Уатт (той самий, винахідник парової машини). Його «копіювальні книги» були парами аркушів щільного паперу та тонкої кальки — написавши текст, папір зволожували та притискали до кальки спеціальним пресом, отримуючи відбиток. Такі книги використовували навіть на початку XX століття, отже, вони працювали!

1806 року британець Ральф Веджвуд вигадав уже справжню копірку, яку в 1823 році вдосконалив Сайрус Денкін — її вже було не відрізнити від сучасної. 1868-го американець Роджерс почав її масовий випуск і вгадав із моментом — з’явилися друкарські машинки, і копірка стала їх важливим атрибутом, 4–5 копій виходили цілком пристойно.

То як, проблему вирішено? Не зовсім: а якщо папір уже є — передруковувати його? А якщо потрібно не 5 екземплярів, а 10, 20 чи навіть 100? Промислова революція дала людству безліч нових знань та інструментів, за допомогою яких можна було запропонувати низку гарних рішень цієї проблеми. І вони не змусили на себе довго чекати.

 

Христофор (Кристоф) Шейнер  — немецкий астроном, физик, механик и математик
Христофор (Крістоф) Шейнер — німецький астроном, фізик, механік та математик / wikipedia.org

 

ГЕКТОГРАФ, МІМЕОГРАФ, РОТАТОР…

 

Випускник Харківського університету Михайло Алісов ще 1869 року винайшов гектограф, котрий, як зрозуміло з назви («гекто» грецькою «сто»), давав приблизно сотню копій з одного оригіналу. Його писали спеціальним аніліновим чорнилом і прикладали до ящика, заповненого сумішшю желатину й гліцерину. Знімеш, притиснеш аркуш паперу — і копія!

Що цікаво, найбільш затребуваним гектограф став у революціонерів, які розмножували на ньому нелегальну літературу. Більшовики використовували гектограф дуже активно, а коли перемогли, почали забороняти це решті. Проте його активно вживали дисиденти, а баптисти у 60-ті роки видавали на гектографі свої бюлетені та навіть книги.

Томас Алва Едісон трохи пізніше запропонував свій копір із гарною назвою «мімеограф» (грецькою «наслідуючий лист»). Текст друкувався без фарби на папері, просоченому воском, а потім накручувався на барабан із безліччю отворів. Там, де віск вибитий під час друку, фарба потрапляла на папір. Він давав понад 1000 екземплярів із однієї восківки!

Зрозуміло, що й цей агрегат дуже сподобався пропагандистам-нелегалам, причому не лише російським — Ден Сяопін навіть підписував свої перші листівки псевдонімом Доктор Мімеограф. Удосконалений мімеограф стали називати ротатором, і мемуари більшовиків сповнені згадками про цей корисний пристрій, простий в управлінні.

 

Мимеограф — это недорогая копировальная машина, которая работает по принципу продавливания краски через трафарет на бумагу. Процесс называется мимеографией, а копия, сделанная с помощью этого процесса, — мимеографом
Мімеограф — це недорога копіювальна машина, яка працює за принципом продавлювання фарби через трафарет на папір. Процес називається мімеографією, а копія, зроблена за допомогою цього процесу, — мімеографом / wikipedia.org

 

ВПЕРТИЙ КАРЛСОН

 

Звісно, ​​це був відчутний крок уперед, але проблеми залишалися. Головна з них полягала в тому, що просто скопіювати аркуш паперу було не можна — треба було зробити матричний екземпляр і потім уже копіювати з нього. А якщо потрібна лише одна копія? Тоді простіше ще раз переписати — для цього взагалі ніякого пристрою не треба. Що ж робити?

Рішення запропонував Честер Карлсон, людина, яка почала життя у злиднях і з 8 років змушена була одночасно вчитися та працювати. При цьому він ще встигав займатися власними винаходами — скажімо, у 10 років почав випускати справжнісіньку газету з оригінальною назвою This and That («Це й те»), і пара її номерів навіть вийшла.

Газета не пішла в маси, звичайно ж, через проблеми з розмножувальною базою, і це, як показало подальше життя, міцно запало йому в душу. З чималими труднощами, працюючи на трьох роботах, він вступив до коледжу Ріверсайд, а звідти перевівся у відомий Каліфорнійський технологічний інститут, який закінчив 1930 року зі ступенем бакалавра фізики.

Знайти роботу у Велику депресію було важко — він обійшов 82 місця та почув 82 відмови. Довелося отримати ще й ступінь бакалавра права, щоби після чималих поневірянь стати шефом патентного відділу фірми, яка зараз називається Duracell. І однією з проблем, які заважали йому працювати, стало те, що копій патентних документів завжди не вистачало.

Віддати документи друкарці, щоб знову передрукувала під копірку? Це всього 5 копій, і не так швидко їх можна отримати. Ротатор чи фотокопія? Це ще дорожче та повільніше. Карлсон за допомогою австрійського фізика-емігранта Отто Корнеї почав шукати новий спосіб. Експерименти ставилися на кухні його тещі — виявляється, дружити з тещею корисно для науки!

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

СУХИЙ ДРУК

 

Головним у винаході Карлсона був спеціальний фотобарабан, здатний накопичувати та втрачати електричний заряд під дією світла. Якщо спроєктувати на нього аркуш із текстом, темні ділянки, що відповідають буквам, заряд збережуть, а інші втратять. Якщо нанести на валик фарбу із протилежним зарядом, вона прилипне до місць, де були літери.

22 жовтня 1938 року Отто Корнаї написав на скляному слайді індійським чорнилом: «10-22-38 Astoria», і створений ними апарат цей напис цілком пристойно скопіював. Все, перемога? Та де там — початок чергових поневірянь. Куди б Карлсон не звертався зі своїм винаходом, йому відповідали, що це їм абсолютно не цікаво — і так шість років!

Тільки в 1944 році маловідома фірма Haloid, що виробляла фотопапір, спромоглася вислухати винахідника і вирішила спробувати — можливо, це комусь і знадобиться… Придумана Карсоном назва «електрофотографія» їм здалася некомерційною, і вони запропонували псевдогрецьке слово «ксерографія» — «сухий друк». Нове ім’я — нове життя.

У 1949 році з’явився перший промисловий зразок винаходу Карлсона Xerox Copier — брудний, повільний та потребуючий багато ручної праці. Лише 1955 року випустили перший автоматичний копір Copyflo. І тільки у 1959-му вигадали копір Xerox 914 (під звичайний аркуш 9х14 дюймів), схожий на сучасний. 21 рік минув після першого успіху…

У одного з його творців Отто Корнаї терпіння не вистачило — він навіть розірвав угоду, яка гарантує відсоток від прибутку і право на часткове володіння патентом. Рівно за рік після цього почався бум на ксерокси, акції компанії Haloid, що змінила назву на Xerox, злетіли до небес, і Карлсон подарував Корнаї 100 акцій, які стали дуже дорогими.

 

 

Первое ксерографическое изображение, выполненное Честером Карлсоном, 1938 год
Перше ксерографічне зображення, виконане Честером Карлсоном, 1938 рік / britannica.com

 

ЦІЛКОВИТИЙ ТРІУМФ

 

Продаж нового диво-агрегату стрімко зростав. Адже дохід компанії Xerox в 1959 році становив $2 000 000, в 1960-му тільки від продажу Xerox 914 вона отримала $2 600 000, а в 1963 році — $22 600 000. До кінця 1962 року було продано вже 10 000 штук ксероксів, а фірму було просто завалено новими замовленнями. Зараз це смішні цифри, але тоді…

Не образили й самого Честера Карлсона — йому почали платити по 1/16 цента за кожну копію, отриману на ксероксах. Не варто нічого ділити і множити, повірте на слово — це величезні гроші. Принаймні для того, щоб потрапити до списку найбагатших людей США, опублікованого журналом «Форчун», йому вистачило з надлишком.

Значну частину своїх доходів він жертвував на добрі справи — у сумі вона становила не менше ніж $150 000 000. Дуже чималі гроші від нього отримала американська Національна асоціація сприяння прогресу кольорового населення (NAACP). Саме він оплатив створення та відкриття в Рочестері Центру вивчення дзен, допомагав тим, хто вивчає давньоіндійські Веди.

На його честь у США назвали будівлі, бібліотеки, нагороди та премії. Але важливіша нагорода — те, що у багатьох мовах слово «ксерокс» постало в один ряд зі словами «кульман», «памперс», «одеколон», «фломастер», «примус», «унітаз», «фен» та «кеди» — назвами брендів, що стали іменами загальними. Таку нагороду уряд дати не може — лише народ!

 

Копировальный аппарат Xerox Model A, первый коммерческий ксерографический принтер с ручным управлением, 1949 год
Копіювальний апарат Xerox Model A, перший комерційний ксерографічний принтер із ручним керуванням, 1949 рік / britannica.com

 

КСЕРОКСИ НАВКОЛО НАС

 

Ціла низка ксероксів друкує так якісно, ​​що доводиться закладати в них спеціальну програму, яка переходить на чорно-білий друк, якщо копійований предмет надто вже нагадує банкноту… А то вони б вам стільки грошей надрукували!

Сучасний жарт говорить: «Перський цар Ксерокс програв грекам битву, бо в нього скінчилося чорнило і він не зміг додрукувати своєму війську ще кілька тисяч списів (російською — копий)».

Японська фірма «Ріко» створила прилад під назвою «антиксерокс». Що він робить? Перетворює ксерокопії на чистий папір — екологічно та економно!

У вірші сучасного поета під назвою «Жінкам» є така строфа: «Ви нам даруєте чудові миті, ви у думках наших щодня й щогодини, а надто у питаннях розмноження — нам навіть ксерокс не замінить вас!» Ну і слава Богу, бо я вже злякався…

Як слово «ксерокс» перекладається монгольською мовою? Виявляється, що «канон» — це ж японська фірма. Їм до Монголії ближче…

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: