Андрій Дудченко. Костюм щастя, 2020
УВАГА — ПИТАННЯ!
Якщо сучасну людину назвуть ЇХ королем, вона навряд чи буде пишатися, швидше засмутиться. Зате наприкінці XVIII століття вченого, якого багато хто так іменував, поховали в Уппсалі в усипальниці справжнісіньких шведських королів. Хто він?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Це Карл Лінней, якого називали «королем ботаніків», — тоді слово «ботанік» не мало другого, не надто приємного сенсу.
І ТУТ ВІН БУВ ПЕРШИМ
Початком багатьох наук, ба більше, найважливішою потребою будь-кого бажаючого пізнати світ і встановити зв’язки між існуючими явищами, можна назвати класифікацію. Аби щось вивчити, важливо створити впорядковану систему знань, яка легко піддавалася б огляду і встановлювала зв’язки між об’єктами, що входять до системи.
Для такої важливої частини світу, як істоти, що живуть у ньому, відомий автор першої їх класифікації, котра вважалася абсолютною істиною більше двох тисячоліть. Втім, це стосувалося не тільки зоології та ботаніки — треба було ще пошукати існуючу з давніх-давен науку, в якій цей учений не вважався б великим і незаперечним авторитетом.
Це, звісно, геніальний Арістотель, сперечатися з яким протягом тривалого часу загрожувало багаттям — середньовічні студенти часом були зобов’язані прямо присягати і ні в чому йому не суперечити. Язичнику? Та як вам сказати — папа спеціальним декретом звільнив філософа від пекельних мук, покладених йому за віру в Зевса та богів-олімпійців…
Його система була логічною і простою. Вершиною її була, звичайно ж, людина, трохи нижче стояли тварини, ще нижче — рослини. Рослини могли жити й рости, тварини ще й відчувати, людина ще й думати. Тих, хто погано влізав у цю кваліфікацію, Арістотель називав «хаосом». Зараз досить просто з цього хихотіти, але тоді навіть не знали, як йому заперечити.
Тварин Арістотель поділяв на кров’яних та безкровних (ті, хто мав більше чотирьох ніг, на його думку, мав лімфу замість крові). Кров’яних тварин він ділив на сухопутних і водних, а за способом харчування — на всеїдних, м’ясоїдних та травоїдних. Серед безкровних він виділяв м’якотілих (кальмар), м’якошкаралупних (краб), черепошкірих (устриця) та комах (бджола).
Учень Аристотеля Теофраст, прозваний «батьком ботаніки», у своїй «Історії рослин» описав понад 500 видів, розділивши їх на дерева, чагарники, багаторічні рослини та трави. Він докладно описує частини рослин, виділяючи листя, корінь, кору, плоди, сік, стебло і гілки. Зараз ми добре бачимо його помилки, але де ми раніше були?
БОЯЗКІ КРИТИКИ
Арістотель, звісно, геній, і висловлена нещодавно думка про те, що він, власне, й вигадав науку, не таке вже й перебільшення. Але притаманна всім грецьким філософам зневага до експерименту його дуже підводила. Він, скажімо, стверджував, що в жінок менше зубів, ніж у чоловіків, а між іншим, був двічі одружений — міг би й порахувати!
Він вважав, що головне в людині — це серце, а мозок потрібен лише для вироблення носового слизу, якщо говорити простіше — сопель. Був цілком упевнений, що кров тече лише венами, а артерії заповнені повітрям. Він вважав, що безліч тварин, у тому числі річковий вугор, не народжуються, а самозароджуються із бруду. Перераховувати таке можна довго…
Сам Арістотель міг визнати помилки і навіть виправити їх — у молодості він вчив, що крокодили не мають язика, а пізніше проголосив, що мають (просто крокодил його висунути не може). А от його колегам тисячу років забороняли виправляти його помилки під загрозою страти без пролиття крові. Церква любить постійність, причому захищає її за будь-яку ціну.
Навіть у середині XIX століття якийсь вчений чернець ганебно провалив іспит на вчителя гімназії, відповівши на екзаменаційне питання про класифікацію тварин таку квазіарістотелевську нісенітницю, що захищати її стало складно навіть під загрозою багаття. До речі, ченця звали Йоган Грегор Мендель, тож не на дурня напали. Просто на ченця.
А влада папи ставала дедалі умовнішою, і з’явилися легальні критики самого Арістотеля, з яких насамперед хочеться згадати добрим словом швейцарця Конрада Геснера. У своїй класифікації рослин він використав геніальне рішення — робити це за плодами, квітками та іншими органами розмноження. Краще поки що не вигадали.
Але й Геснер не був вільний від застарілих помилок. Серед тварин він описав не лише єдинорога (врешті-решт, хто такий носоріг?), а й страшного «озерного ченця» — чернець як чернець, от тільки живе у воді та їсть людей. Мабуть, сумнівався, проте у своїй книзі залишив — стільки ж народу вірить… Отже, наука чекала генія в цьому питанні. І він прийшов.
ЛИПОВИЙ ГЕНІЙ?
По-батькові заведене не лише у слов’ян — переважна більшість скандинавів якщо й утворюють прізвища, то саме від по-батькові. В Ісландії прізвища взагалі заборонені — їх залишили лише тим, хто взяв прізвища раніше, ніж вийшов закон, що заборонив прізвища. Якщо ти, наприклад, Фредерік Олафсон, твій син уже Кнут Фредеріксен, просто і зрозуміло.
Виняток — Швеція, кілька століть цілком імперська країна з великою кількістю знатного дворянства, що вигадала собі химерні прізвища на кшталт Оксеншерна, Лагерквіста, Пальменлефа і Шліппенбаха. Проста людина, що обходиться ім’ям та по батькові, зійшовши соціальними сходами, могла придумати собі прізвище — знай, мовляв, тепер наших!
Вчинив так і син селянина Нільс Інгемарссон, коли прийняв духовний сан і став парафіяльним вікарієм. Біля будинку його предків зростала місцева пам’ятка — величезна триствольна розлога липа. Її латинізованою шведською назвою він і скористався для свого нового прізвища — Ліннеус, або, як у нас заведено, Лінней.
У законослухняній протестантській Швеції м’яку деревину липи не прийнято використовувати для різання фальшивих печаток, і негативних асоціацій слово «липовий» не викликає. Тож і новоспечений священик, і всі п’ятеро його дітей носили це гарне прізвище без зайвих комплексів. У тому числі його первісток, названий королівським ім’ям Карл.
ЛЕДАР І НЕРОБА?
Батькам часто буває приємно, коли син опановує батьківську професію. От і папа Нільс віддав синочка Карла в гімназію — хай вивчиться та стане пастором. Проте навчалася дитина гірше нікуди, особливо з найважливіших для пастора дисциплін — богослов’я та давніх мов. Любив вештатися по полях і лісах, для чого й прогулював уроки.
Викладачі відверто радили забрати ледаря з гімназії та навчити ремесла простіше. Тільки доктор Ротман, учитель логіки, говорив, що дитина обожнює ботаніку, знає математику — хай спробує вивчитися на лікаря! Батьків це не тішило: лікареві було важче знайти роботу, ніж пастору. Але вони вирішили, що це краще, ніж нічого.
Вивчившись у двох університетах, Лундському та Уппсальському, він захистив у Голландії дисертацію і став доктором медицини. Викладачі його любили, чимало йому допомагали, дозволяли користуватися унікальними колекціями тварин та рослин. А ще він познайомився з іншим студентом, Петером Артеді, і роль цього знайомства була величезною.
Саме разом із Артеді Лінней зайнявся створенням нової класифікації живих істот. Кожен із них мав свої сильні сторони (Ліннея більше цікавила ботаніка, Артеді — риби та земноводні), але вони так тісно працювали разом, що навіть заповідали один одному свої рукописи, якщо з кимось із них трапиться біда. Здається, єдиний приклад в історії!
На жаль, заповіт писався не дарма. У 30 років Артеді, повертаючись додому, впав у канал і втопився (можливо, навіть тверезий?). Заплативши домовласнику борги Артеді, Лінней отримав свою спадщину, а потім відредагував рукописи товариша та видав їх. Пізніше він навіть назвав цілу низку парасолькових рослин півдня Європи Artedia — на честь друга та співавтора.
Три роки в Голландії були для Ліннея надзвичайно плідними. Він потім говорив, що там він «написав більше, відкрив більше і зробив великих реформ у ботаніці більше, ніж будь-хто інший до нього за все своє життя». Потім він повернувся до Швеції і жодного разу з неї не виїжджав. Може, дарма він це так? Залишався б у Голландії і продовжував творити чудеса…
СИСТЕМА ПРИРОДИ
Повернувшись на батьківщину, Лінней спочатку зайнявся медициною і незабаром став знаменитістю, вилікувавши від кашлю кількох фрейлін. Його призначили придворним лікарем та головним лікарем шведського флоту, а також надали титул «королівського ботаніка». Незабаром він очолив одразу дві кафедри, медицини та ботаніки, в Уппсальському університеті.
Свою головну книгу «Система природи» він продовжував удосконалювати, виправляючи в ній помилки. Скажімо, у перших виданнях він зараховував китів до риб (Арістотель вже знав, що це не так!) і лише потім спростував це. А бегемота він так до кінця життя й відносив до гризунів. Не виправив він і головної помилки — думку про те, що види постійні та не змінюються.
Все, що зустрічається в природі, Лінней ділив на три царства — мінерали, рослини та тварини (зараз їх кількість зросла до восьми, але Лінней не все знав…). Царство ділиться на класи, класи на ряди, чи порядки, ряди на сімейства, сімейства на роди та роди на види. Вид — це істоти, які можуть схрещуватися і давати плідне потомство.
Однією з головних новацій Ліннея є бінарна номенклатура, присвоєння всьому живому двох імен, імені роду та імені виду. Як і багато ідей, використаних Ліннеєм, бінарну номенклатуру вигадав не він, проте лише він зміг об’єднати всі ці слушні ідеї в єдине ціле. Його праці видавалися та перевидавались у всьому світі, його слава зростала.
Ряд молодих вчених, прозваних «апостолами Ліннея», вирушили в експедиції по всьому світу, збираючи для Ліннея гербарії та рідкісних тварин. Такі експедиції тоді були небезпечними — 7 із 17 «апостолів» із них не повернулися (після загибелі першого Лінней почав посилати лише неодружених). Вчений сам знаходив для їх експедицій спонсорів — аж до короля.
ВИЗНАННЯ ЗАСЛУГ
1757 року Ліннею вручили дворянський титул. На його гербі зобразили три корони, як і на гербі країни. Там вони символізували Швецію, Фінляндію та Норвегію, а на гербі Ліннея — три царства природи: мінерали (чорна корона), рослини (зелена) та тварини (червона). А пізніше він потрапив на шведську купюру номіналом 100 крон як один із символів країни.
Ліннея стали називати «королем ботаніків», «новим Адамом» (він повторив першу роботу Адама — дати імена всім живим істотам) і навіть «володарем раю» (щоб не сваритися з церквою, він писав, ніби рай розташовувався на якомусь тропічному острові з високою горою, і біля її теплого підніжжя мешкали південні види істот, а у холодних снігах — північні.
Щоправда, характер у Ліннея був не дуже, і він міг помститися ворогові таким чином, щоби це пам’ятали віки. Ботанік Йоганн Сігезбек вступив з ним у дуже різку полеміку і поплатився — Лінней назвав шкідливий та неприємний бур’ян сигезбекією. Але міг він і нагородити — наприклад, роду гарних південноафриканських ірисів він дав назву «морея», від Мореус — прізвища його дружини.
Його особистий девіз не був скромний і звучав так: «Бог створює, Лінней розподіляє». Скромнішим є його висловлювання: «Якщо ти не знаєш імен, то неможливо й пізнання речей».
Ми тепер знаємо імена істот, причому за Ліннеєм — родове та видове ім’я. Як, наприклад, Homo sapiens — це теж вигадав він.
ДРІБНІ ПОДРОБИЦІ
Данець Єне Ліндгрен, бувши дитиною, прочитав у книзі, що Лінней від дитинства їв домашніх павуків, і це дозволило йому прожити плідне життя. Він наслідував його приклад і дожив до 91 року, зберігши всі зуби. Не раджу — відомості про це є сумнівними…
Підбираючи видову назву для звичайної жаби, саме Лінней назвав її Rana esculenta, що означає «жаба їстівна». Тож не у французах справа…
Перуанська проліска, що отримала ім’я від Ліннея, росте тільки на півдні Європи. Але Ліннею її зразки вручили на кораблі під назвою «Перу», що плив з Іспанії, і він трохи переплутав…
Батько Ліннея був настільки незадоволений тим, що його старший син не став пастором через любов до рослин, що заборонив своїм молодшим дітям узагалі заходити до саду. Але геніями вони від цього не стали…
Сама імператриця Катерина вирішила обдарувати Ліннея найкращим, що виробляє її країна. Вчений отримав від неї велику партію горілки — мабуть, справді непоганої…