Мері Кассат. Мати грає з дитиною, 1899
УВАГА — ПИТАННЯ!
Зміст патентної заявки 1901 року на чудову іграшку, що прикрасила дитинство мільйонів дітей, зводиться до п’яти слів: «однакові отвори на однакових відстанях». Що ж запатентував 1901 року англієць Френк Хорнбі?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Цей винахід — перший у світі дитячий конструктор.
БЕЗ ІГРАШОК ДИТИНСТВА НЕМАЄ
Навіть у давні часи люди не народжувалися одразу дорослими — всі спочатку були дітьми, наука в цьому не сумнівається. А щоби дитина все ж таки виросла і стала дорослою, їй треба вчитися. Пізнавати та змінювати світ, наслідувати своїх батьків, імітувати їхні справи, щоб у результаті їх освоїти, самим керувати тим, що підвладно дорослим, — ось для чого потрібні іграшки.
У дітей найдавніших цивілізацій вже були брязкальця та тріскачки. Батьки вважали, що грюкіт цих іграшок може злякати нечисту силу. Були й іграшки-тварини — найдавнішими у світі забавками іноді називають давньоєгипетські дерев’яні фігурки корів. А іграшкові тигри та крокодили навіть уміли клацати зубами — аби діти краще пам’ятали, що вони небезпечні.
В античні часи ляльки були для дівчаток не лише супутницями дитинства (їх часто дарували дитині при народженні), а й маркерами його закінчення — перед заміжжям дівчина жертвувала своїх ляльок богиням, найчастіше Афродіті чи Артеміді, на знак того, що дитинство скінчилося. Були тоді й ляльки складніші — з рухомими ручками та ніжками, навіть у візках.
У Середньовіччі у ляльок для дочок знаті з’явився розкішний одяг. А приблизно в XV столітті почався випуск добре знайомих нам олов’яних солдатиків (у Німеччині, звісно, де ж іще!). Щоправда, фігурки солдатів були ще у стародавніх єгиптян, та й теракотові воїни Цінь Шихуанді втілюють ту саму ідею. Петро Перший теж мав своє іграшкове військо.
Наприкінці XIX століття прикута до ліжка німкеня Маргарет Штайфф пошила для племінників пару м’яких іграшок, які миттєво стали популярними та породили цілу промисловість. Вона ж вигадала плюшевого ведмедика, якому пізніше президент США Теодор Рузвельт офіційно дозволив дати своє ім’я. Хто не мав тедді-бера? Я, наприклад, свого зберігав до 20 років…
ВІКТОРІАНСЬКЕ ДИТИНСТВО
Френк Хорнбі, який народився 1863 року в Ліверпулі, навряд чи відчував нестачу в іграшках — родина його батька, торговця продовольством, очевидно не бідувала. У ті часи, за королеви Вікторії, Англію називали «майстернею світу» — там робили практично все, причому якісно та багато. Іграшок теж вистачало, а деякі саме там і з’явилися.
Скажімо, саме там приблизно за 40 років до народження Френка Хорнбі виникла нова ідея — ляльковий будиночок, схожий на справжній, тільки маленький. Для цих будиночків почали виготовляти маленькі меблі, начиння, фігурки дітей та домашніх тварин — кожна дитина могла створювати та вдосконалювати свій індивідуальний будиночок. Запам’ятаємо цю ідею.
Ляльок тоді робили на будь-який смак — від малотиражних, які виготовляли у кількості 5–20 екземплярів та розбивали форму, аби зберегти їхню унікальність, до масових ляльок простіше. Був серед них і вкрай популярний чорношкірий чоловічок Голлівог, і ляльки, що зображують членів королівської родини (дуже добре продавалися копії принцес Елізабет та Маргарет).
Було що завгодно: і коні-каталки (дорожчі — з гривою зі справжнього кінського волосу), і іграшкові карети, і кубики з літерами, щоб заразом навчитися читати. Ляльками не лише гралися — у кожному пристойному британському будинку була лялька на випадок візиту лікаря. Чопорні вікторіанки соромилися роздягатися перед лікарями та показували їм на ляльці, де болить.
ВАЖКИЙ ШЛЯХ
У школі Френк навчався пристойно, але без фанатизму, навіть часом прогулював уроки — є такі діти, які не здатні вивчати те, що їм нецікаво. Школу він навіть не закінчив, пішов працювати касиром до батьківської контори, а коли помер батько, сімейний бізнес довелося продати, і він подався у бухгалтери до Девіда Елліота, власника фірми, що займалася імпортом м’яса.
Ще за життя батька він одружився із вчителькою Кларою Годфрой і в них народилися двоє синів і дочка. Френк був хорошим сім’янином, старанним працівником, відповідальною людиною — загалом, якби у фірмі Елліота було щось подібне до нашої дошки пошани, він би ніяк не уникнув фото на ній. Зокрема, він вважав, що іграшки у його дітей мають бути хороші, не гірші, ніж у нього.
Великих капіталів на роботі було не нажити, але містер Хорнбі був ощадливий і поступово накопичив гроші на маленьку майстерню та набір інструментів. У ній він і почав вигадувати і робити іграшки для своїх дітей. Як і будь-яким дітям, навіть найцікавіші іграшки їм набридали. Потрібно було вигадувати й робити нові — чим різноманітніші, тим краще.
Незабаром він прийшов до чудової ідеї: величезну кількість моделей реальних механізмів можна робити з небагатьох основних елементів — металевих смужок, скріплених гвинтами і гайками за допомогою куточків, валів і осей. Смужки були різної довжини, але однакової ширини — півдюйма. Отвори для болтів теж робилися на відстані півдюйма один від одного.
ЧІТКА РЕАЛІЗАЦІЯ
Діти із задоволенням гралися татовими іграшками, і Френк Хорнбі вирішив, що це може сподобатися й іншим дітям. Але як їм це запропонувати? Навіть найпрекрасніша ідея небагато вартує, якщо її не навчилися економічно реалізувати, яскраво пропонувати, добре про неї інформувати та ще й захищати від аматорів привласнювати чужі ідеї.
Френк підійшов до цих завдань, як до всіх справ у житті, — відповідально, солідно та обґрунтовано. Насамперед він подбав про патент, що закріплює його права на власну вигадку. На початку нового століття, у січні 1901 року, він отримав патент на свою ідею під назвою: «Удосконалення іграшок або навчальних пристроїв для дітей та молоді».
Патент отримати було клопітно — пішло чимало часу і довелося позичати гроші у свого боса Девіда Елліота. А як тепер переконати інвесторів, що у цю ідею варто вкладати? Адже патенти видані і на комбінацію плуга з гарматою (для прикордонних районів), і на аеростат, керований стерв’ятниками, і на будильник, що кидає на голову сплячого невелику гирю?
Хорнбі вирішив послатися на думку авторитета. Він направив свій винахід для відгуку шановному професорові Генрі Хеле-Шоу. Той не тільки схвалив його, але й сказав, що із задоволенням придбає таку гарну річ для своїх дітей щойно це стане можливим. З таким відгуком можна було починати, аби швидше виконати його бажання.
ДОЛАЮЧИ ТРУДНОЩІ
Він винайняв у Ліверпулі одну-єдину кімнату, знайшов одну дівчину-помічницю і почав виготовляти свій винахід на продаж. Спочатку Френк не міг знайти субпідрядників для виготовлення окремих деталей — такі маленькі партії, на випуск яких він спочатку зважився, були геть збитковими. У 1901 році він продав лише кілька штук.
Інший би просто кинув цю справу, але Хорнбі продовжував, і його праця не пропала даремно. Дехто з тих, хто купив перші екземпляри, поверталися за додатковими наборами деталей — вони бажали побудувати щось іще. Єдиний магазин, який погодився їх продавати, відзначив зростання продажів за 1902 рік і замовив на наступний, 1903 рік, уже значно більше.
Однієї кімнати, в якій розташовувалась майстерня, вже було замало — Френк вирішив сам виробляти всі деталі для своїх наборів і розширив виробництво. Вони почали продаватися за межами Англії. Незабаром йому стали надходити листи з усього світу. Він пропонував кілька варіантів машин, які можна було зібрати, — йому надіслали набагато більше!
Хлопчик із Нансі зробив з його набору годинник, що показує точний час. Хлопчик із Парижа збудував маленьку швейну машинку — не гірше, ніж у мами. Хлопчик із Нью-Йорка зібрав із деталей свого набору сейф із кодовим замком, хлопчик із Лондона — мініатюрний бронеавтомобіль… На конкурс виробів із цього набору надіслали понад 10 000 механізмів!
Він забезпечив свої набори вигаданим ним самим мініатюрним електромотором, який дозволив зібраним з них машинам набути власного руху. Настав час придумати всьому створеному назву, і в 1907 Хорнбі її вигадав — Meccano. У нас його чомусь називали «конструктор», і це можна зрозуміти — не платити ж авторські, справді!
ПОЛІТ НОРМАЛЬНИЙ
Далі комерційний успіх Meccano набув лавиноподібного характеру. Заводи, які виробляли Meccano, виникали у всьому світі. Назва однієї з книг про винахідника — «Френк Хорнбі: людина, яка заробила мільйон на іграшці» — жодною мірою не є перебільшенням, скоріше навпаки! До речі, він сам її написав — його винахідливість Meccano не вичерпалася.
Однією з робіт, надісланих на конкурс, була досить точна модель поїзда — Хорнбі розвиває цю ідею і починає випускати не лише комплекти для збирання паровозів та вагонів, а й цілі мініатюрні залізниці: стрілки, рейки, станції… Ми звикли називати ці системи «Піко» і думали, що їх винайшли в НДР — ну, та сама історія, що з «конструктором».
Де паровози, там і автомобілі — Хорнбі засновує компанію «Дінки тойз», яка незабаром почала випускати до 300 моделей автомобілів усіх марок. У 50-ті роки саме ця компанія придумала для своїх машинок багато нововведень: пружинну підвіску, дверцята, що відчиняються, скло, протектори на шинах тощо. Зараз цей бізнес теж дуже успішний.
Хорнбі настільки прославився і розбагатів, що навіть став членом британського парламенту — щоправда, не висунув свою кандидатуру на другий термін за станом здоров’я і незабаром помер від інсульту. Але місце у світовій історії він собі забезпечив, причому більш гідне, ніж усілякі там політики та полководці, уславлені лише масштабом заподіяних ними бід.
Ось який подарунок усім нам (ви самі в дитинстві не гралися з конструктором? Невже?) залишив цей типовий вікторіанець. Цікавим народом були ці вікторіанці — недоліків у них теж вистачало, але їхній позитивний настрій, працьовитість, завзятість, наполегливість, уміння бути вірними друзями і широкий кругозір могли б навчити чогось доброго й нас нинішніх…
ПОДРОБИЦІ
Багато стародавніх іграшок оживають у наш час. Пам’ятаєте маятник Максвелла (його часто називають йо-йо)? Виявляється, з ним гралися ще маленькі стародавні греки задовго до Перікла.
Майже найдорожчу іграшку у світі — 117 солдатиків із щирого золота — замовив імператор Наполеон для свого сина. А в його попередника Людовика XVI була іграшкова армія з 20 ескадронів кавалерії та 10 батальйонів піхоти.
Сестра Френка Хорнбі була відомим місіонером у Китаї. Вона пережила там боксерське повстання, володіла китайською мовою, як рідною, була чудовим лікарем та успішно лікувала людей. У добрій сім’ї зазвичай вдаються всі діти…
Сам Хорнбі був багатобічно обдарований — навіть мав чудовий голос та із задоволенням співав у церковному хорі. До речі, у цьому хорі він познайомився з майбутньою дружиною, і їхній шлюб був дуже вдалим.
Гра розважає дитину, забавляє її, відволікає від недоречних витівок… так і є, проте найголовніше не в цьому. Гра розвиває дитину, вчить її, робить її кращою та розумнішою. Звісно, якщо це гарна гра — як Meccano Френка Хорнбі.
