Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney
УВАГА — ПИТАННЯ!
Король океанічної держави Тонга Тупоу IV настільки полюбляв добре поїсти, що досяг ваги у 209,5 кілограмів — хто йому заборонить, адже він король! Однак знайшлася і на нього управа: монарх почав старанно худнути, зайнявшись для цього спортом, коли про цей факт згадали в одній книзі. У якій же?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
У «Книзі рекордів Гіннеса», звісно, — кому кортить уславитися як найгладший король?
СТАРОДАВНЯ ТРАДИЦІЯ
Одна з найдавніших і найпоширеніших розваг, випробувань, способів перевірки компетенції співрозмовника — запитання й відповіді. Ще в сиву давнину освічені люди мали знати відповіді на запитання типу «яка гора всім горам гора?» (Фавор), «який птах всім птахам птах?» (орел), «який звір всім звірам звір?» (лев) тощо.
Стародавні рукописи донесли до нас запитання, які ставив чужоземним мудрецям Олександр Македонський: «кого поважають у світі?» (того, хто поважає самого себе), «кого більше — живих чи мертвих?» (живих, бо мертвих уже нема), «яка тварина найхитріша?» (та, про яку людина ще не знає)… Хто відповідав правильно, вважався вкрай розумним.
Почали з’являтися навіть збірки хитромудрих запитань, на кшталт популярного за часів Середньовіччя «Фізіолога», з якого можна було дізнатися, що тигр зберігає своїх тигренят у скляній кулі, олень заливає змію водою й топить, сита пантера спить три дні, куріпка краде яйця інших птахів та ще низку таких же правдивих фактів. Хто знав — вважався людиною освіченою, еге ж.
Ближче до нашого часу факти в подібних довідниках стали трохи достовірнішими і навіть могли приносити реальну користь — як, скажімо, в оповіданні О. Генрі «Довідник Гіменея», герой якого підкорив прекрасну вдову даними з такого довідника, на зразок «Якщо порізана артерія, стягніть її вище рани». До речі, й справді, корисно знати…
1928 року Михайло Кольцов вирішив завести в журналі «Огонек» спеціальний розділ для цікавих запитань. Оскільки він доручив це журналісту Віктору Мікуліну, цей розділ стали називати вікториною. Слово прижилося, й розваги такого типу набули популярності, породивши дещо пізніше «Що? Де? Коли?», а також подібні до неї ігри.
У деяких країнах суперечки про правильні відповіді на хитромудрі запитання практично стали національним хобі. Багато хто вважає, наприклад, що це притаманне ірландцям, які влаштовують за кухлем пива такі дискусії, що хоч святих винось… Утім, якщо таке розповідають англійці — діліть усе щонайменше на десять, у цих народів складна історія стосунків…
ГОНИТВА ЗА ІРЖАНКОЮ
Усе почалося з людини, яка залишила свій слід у низці країн Британської Імперії. Він народився в ПАР, служив у поліції Індії, був інженером в Англії, працював у Міністерстві праці Канади. Та й у сусідній Ірландії, яка вже здобула незалежність, він обіймав посаду, що її багато хто вважав культовою. Яку — скажу трохи пізніше…
10 листопада 1951 року поблизу ірландського містечка Норт Слоб він вирушив після полювання на вечірку, де, за мисливським звичаєм, усі заливали гіркоту від промахів улюбленою алкогольною продукцією (зокрема, виробленою під його керівництвом) та плідними дискусіями про те, як же вони з кількох метрів влучили у білий світ ніби в копійчину…
Наш герой вигадав своїм невдачам просте та зрозуміле пояснення — звісно, адже він стріляв у золотисту іржанку, найшвидшого птаха у світі! Якраз сусід, що допив черговий кухоль, почав глузувати — та яка там іржанка швидка, їй тетерука нізащо не наздогнати! Але в пивній не було жодної іржанки або тетерука, і перевірити, хто ж правий, так і не вийшло.
Минуло аж три роки, і в черговій пивній знову почали обговорювати іржанку, більше того, побилися об заклад, що шотландська куріпка літає ще швидше! Знаменита англосаксонська fair play вимагала точної відповіді на таке важливе питання, а де її взяти? Був би якийсь спеціальний довідник для подібних відомостей — так немає ж!
ГОЛОВНИЙ НАПІЙ КРАЇНИ
А тепер розкриємо інкогніто цього сперечальника. Звали його сер Х’ю Бівер, і був він на той час директором-розпорядником компанії, яка з 1756 року випускає знамените на весь світ темне пиво «Гіннес». Це не просто пиво — це практично один із національних символів Ірландії. Такому статусу, звісно, сприяла винахідлива реклама.
Майже класикою в рекламі стало використання тварин і птахів — тукана із сімома кухлями «Гіннеса» на дзьобі, страуса, що ковтає «Гіннес» разом зі склянкою… це вже не кажучи про морського лева, хоча він і не птах! Використовувалися пародії на класичні відомі вірші — іноді навіть латиною, нехай і культурні люди п’ють…
Відтоді як герцог Веллінгтон після важкого поранення почав пити «Гіннес» і вилікувався, багато хто вірив у цілющі властивості цього напою. Його рекомендували післяопераційним хворим, пораненим і матерям, які годують. Щоправда, науково довести це не вдалося, і рекламу згорнули, але в Африці досі вірять, що «Гіннес» допомагає від малярії та геморою. Раптом правда?
Гарний келих дуже темного пива, завжди увінчаний білою пінною шапкою, отримав чудове ім’я «блондинка у чорній спідниці». Щоб келих мав саме такий вигляд, є спеціальна технологія наливання — спочатку набирають три чверті, потім чекають дві хвилини і лише згодом доливають до верху. Загалом, вміють не тільки зварити пиво, а й подати його.
РІШУЧИЙ КРОК
Так і не з’ясувавши, хто швидше літає, іржанка чи куріпка, сер Х’ю поставив резонне запитання: «А що ж робити, коли подібна дискусія виникає, ба більше, якщо продукт, який випускає його фірма, подібним дискусіям сприяє?» Було б чудово, якби можна було відкрити книжку, де наводиться безліч подібних рекордів, і без зусиль вирішити, хто ж має рацію…
Його колега Кріс Чатавей підказав йому шлях вирішення, порекомендувавши своїх однокласників, братів-близнюків Норріса і Росса Макуіртерів, власників рекламної агенції, — можливо, вони візьмуться за укладання такого довідника? Брати не злякалися, почали писати всіляким знавцям і підготували перший варіант того, про що скоро дізнався весь світ.
27 серпня 1955 року книжка, що отримала назву «Чудові рекорди Гіннеса», надійшла до магазинів. Усі з хвилюванням чекали, як піде продаж, але, незважаючи на дуже низьку ціну (лише 5 шилінгів!), за першу годину купили тільки 6 штук. Провал? Аж ніяк — до кінця третьої години було продано вже 100 штук, а до обіду кількість продажів перевалила за 1000!
Далі ще цікавіше: до кінця тижня розійшлося 10 000 примірників, а до кінця року довелося перевидавати книгу ще двічі, збільшивши ціну до 9 шилінгів. Нині ж наклад «Книги рекордів Гіннеса» помітно поступається лише двом виданням — Біблії та «Цитатнику» Мао Цзедуна. До речі, ще один рекорд: саме цю книжку найчастіше крадуть із бібліотек!
СТРУКТУРА ТА ПРАВИЛА
За роки свого існування «Книга рекордів Гіннеса» виробила суворі правила фіксації рекордів: для того, щоб до неї потрапляли, по-перше, рекорди цікаві й дивовижні, і, по-друге, ті, що мінімально шкодять природі та людям. Скажімо, всі рекорди, пов’язані з убивством живих істот або поганим поводженням з ними, тепер табу.
Тож нещасний Янака Баснаяке, який хотів установити рекорд із тривалості терміну перебування під землею, даремно загинув під час своєї безуспішної спроби. Омріяна Книга обмежилася тим, що висловила покійному співчуття і ще раз нагадала, що рекорди, безпосередньо пов’язані з небезпекою для життя, вона не реєструє.
Ще один важливий критерій для потрапляння рекорду до Книги — можливість його побити. Наприклад, власнику безногого собаки в реєстрації рекорду було відмовлено. Так, у бідної тварини дійсно 0 (нуль!) ніг, але чи може бути собака з мінус однією ногою? Так само відмовили й рок-музиканту, який дав концерт з одного акорду — ну нуль, а далі що?
Судячи з наведених фактів, раніше такі жорсткі критерії не застосовувалися. Є повідомлення про виставу «Торба», показану в грудні 1983 року в англійському місті Гранчем, — у залі не було жодного глядача, і пишуть, що до «Книги рекордів Гіннеса» вона таки потрапила. Зараз, напевно, їй би відмовили — побити цей рекорд не лише неможливо, а й нікому не потрібно.
Іноді за анулювання рекорду борються з причин досить серйозних. Щонайменше двічі країни Північної Європи порушували питання про видалення всіх рекордів з легкої атлетики, поставлених до 2000 року. Причина проста — їх практично ніхто не може побити, бо допінг-контроль різко покращився. Шкода, що тут уже нічого не доведеш, а варто було б…
ЯК ТУДИ ПОТРАПЛЯЮТЬ
Охочих потрапити до такого знаменитого видання вистачає, і тому визнання рекорду супроводжується досить чітко розробленою процедурою, що дає змогу бути впевненим у тому, що рекорд справді встановлено. Усе починається з подання офіційної заявки. Її розглянуть протягом 12 тижнів (хочеш прискорити термін — плати 500 фунтів стерлінгів!).
Потім між претендентом і компанією Guinness World Records укладається договір, причому що цікавіший і незвичніший рекорд, який збираються поставити, то вищі шанси, що такий договір укладуть. Визначаються критерії підтвердження рекорду — якщо щось не виконаєш, його не зарахують. І лише потім у присутності представників Книги рекорд ставиться (чи ні).
Для деяких рекордів така комісія не потрібна — не стане ж вона перевіряти, приміром, яка відстань до Альфи Центавра (чи справді вона дорівнює 4,35 світлового року), а якщо і стане, дуже цікаво, як саме? Подібні факти просто ретельно перевіряють, використовуючи солідні наукові джерела. Зате вони досить рідко змінюються…
Іноді питання про потрапляння в заповітну Книгу доводиться вирішувати судам. Ба більше — до судів часом звертаються, щоб туди не потрапляти. Скажімо, Джонатан Лі Річес, який подав за життя понад 4000 судових позовів, позивався і до самої «Книги рекордів Гіннеса», вимагаючи заборонити називати його найпліднішим сутяжником в історії. Свій рекорд він цим тільки збільшив…
НЕЙМОВІРНЕ
Можливо, я й не правий, але найцікавіше у «Книзі рекордів Гіннеса» — не розповідь про щось найбільше, найменше, найтовстіше або найважче. Набагато цікавіші факти, які говорять нам про найнеймовірніше, неможливе, таке, що погано вкладається у голові. Про те, у що не одразу й повіриш — і, до речі, абсолютно даремно: перевіряти факти там навчилися чудово!
У вас вийде, наприклад, відразу повірити в те, що тричі на день між Сан-Франциско й Оклендом здійснює рейси реактивний літак і витрачає на політ аж 5 хвилин? Ну так, відстань — 19 кілометрів 200 метрів, як тут без літака? Проте такий факт у Книзі є, а отже, є й маршрут. Хто завадить людям жити зі зручностями, якщо їм кортить?
А чи не здивує вас повідомлення про те, що фін Рістер Айтікайнен зашпурнув куряче яйце на відстань 317 футів 7 дюймів (трохи менше 100 метрів), причому яєчко впало… і не розбилося? До речі, це щира правда — «Гіннес» в оману не вводить. Як же так? А дуже просто: яйце летіло не саме по собі, а всередині живої курки. Щоправда, за курку я побоююся…
Рекордних розмірів може досягти що завгодно, навіть швейцарський складаний ніж. Як ви гадаєте, скільки в ножі-рекордсмені різних лез — 20, 40, ну, 100, мабуть, навряд чи… А от і ні! У такому ножі, що, як і належить таким ножам, 12 сантиметрів завдовжки, 3 — завширшки та повних 35 сантиметрів заввишки, налічується 306 різних лез. Як зручно…
І не кажіть, що це речі абстрактні, далекі від реального життя. Те, що президент Ліберії Чарльз Кінг переможе на виборах 1927 року, зібравши в 15,5 разів більше голосів, ніж у країні було виборців, для жителів деяких країн — не жарт і не парадокс, а річ цілком реальна, хоча й сумна. Рекорди «Гіннеса» — лише відображення справжнього життя.
Проте «Книгу рекордів Гіннеса», як і Чайковського, «ми любимо зовсім не за це». Вона говорить нам про розмаїття світу, про приголомшливі можливості людини, яка по-справжньому хоче встановити рекорд, про те, як багато речей людям все-таки під силу. А про те, що повторювати не треба, зазвичай не говорить — пильні редактори таку інформацію видаляють, і правильно!
ЩЕ КІЛЬКА ЧУДЕС
Француз Мішель Лотіто потрапив у Книгу, коли з’їв літак (звісно, розпилявши його на частини і витративши на це кілька років). Його нагородили за таке досягнення спеціальною медаллю Гіннеса — так він її теж розпиляв і з’їв!
Подружжя Коммінз із Клітнвуда потрапило до книги рекордів, народивши п’ятьох дітей у різні роки, але в один і той самий день. А одна норвезька пара примудрилася народити трьох, до того ж усіх 29 лютого, у три різні високосні роки. Це ж яка економія на днях народження вийшла!
Тривалий час у СРСР «Книгу рекордів Гіннеса» видавали тільки зі спецсховищ за дозволами. Адже в ній наводилися дані про Радянську армію, місця ув’язнення, репресії та інші радощі, які тоді вважалися цілком таємними…
Читайте «Книгу рекордів Гіннеса» уважно — в кожному примірнику є одне неправдиве повідомлення! Хто його виявить, отримає від видавництва спеціальний подарунковий примірник.
Хочете потрапити до «Книги рекордів Гіннеса» без цих складнощів? Немає проблем: існує тир, у якому цього можна домогтися за кілька годин! Треба тільки краще цілитися — у ньому книга рекордів використовується як мішень для стрільців, які дуже хочуть у неї влучити…
