Арт-оформлення: Олена Бурдейна (FA_Photo) via Midjourney
УВАГА — ПИТАННЯ!
Арабський дирхам називали «доларом Середньовіччя» — цю найбільш ходову монету карбували навіть християнські владики. Таке обурило папу римського, і він зажадав замінити хоча б цей напис на монеті на інший. Про який напис ідеться?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
«Немає бога, крім Аллаха» — терпіти таке за часів хрестових походів папа не став.
ПОДІЛ ПРАЦІ
Перші люди робили практично все самі — і ловили здобич, і пожирали її (іноді навіть готували), і споруджували собі нехитру одежину зі шкур та з чого вийде, і робили з каміння та гілок примітивні знаряддя праці, за допомогою яких створювали інші знаряддя та інше приладдя; знову ж таки все самі, кожен для себе, і все приблизно однаково погано.
Але люди різні, і здібності у кожного свої — в одних такі, в інших отакі. Геніальний мисливець, здатний наодинці вбити оленя, любив робити це списом, який змайстрував інший член племені — той в оленя й не влучить, та списи робить чудові. Правильно співає у своїй відомій пісні Кім — «Краще все-таки робити те, що ти робити майстер!»
Тим, хто жив біля річок, був прямий сенс вимінювати у лісовиків наловлену рибу на здобуту ними дичину. Плем’я, що мешкало біля урвища, на якому легко можна було накопати якісної глини, могло постачати сусідам гарний посуд. Але ж не задарма… А за що? Скажімо, сусідам потрібні глечики, проте пропонованого зерна і так навалом, а потрібні шкури, що робити?
Можна, звісно, чинити, як радянські люди, які бажали поліпшити житлові умови, — поміняти своє не на потрібне, а на щось третє, його на щось четверте, і так, поки ланцюжок не замкнеться. Пам’ятаю десятикратний обмін: у якийсь день усі мали з’явитися з паперами, а одна старенька померла… Принесли, звісно, всі потрібні документи, але нервів скільки!
ДО МОНЕТ
Нам, ясна річ, усе зрозуміло: які ж дурні були стародавні — завели б якийсь універсальний товар, а потім усе продавати й купувати, використовуючи саме цей товар, і жодних складнощів не буде. Як кажуть у моєму рідному місті Одесі, якби всі були такі розумні, як моя дружина потім… Де ви раніше були з цією ідеєю? До неї додумувалися дуже довго…
Скільки грошей, наприклад, витратив Хеопс на піраміду? Геродот пише, що 1600 талантів — йому, мовляв, так сказали… Не вірте, Геродоту взагалі довіряти не слід: усі нісенітниці, що їх Волька Костильков за намовлянням Хоттабича ніс на іспиті, — цитати з Геродота! Не було у Хеопса жодної мідної монетки — не вигадали ще, за все сплачували тільки натурою!
А чи багато грошей і в якій, цікаво, валюті добули греки, пограбувавши Трою? Ані грошика — почитайте «Іліаду», там і слова такого немає! В одному негодящому перекладі є згадка про намисто Андромахи із золотих монет, та це очевидна перекладацька відсебенька — від руйнування Трої до першої монетки минуло щонайменше чотири століття.
Хтось може сказати: «Аж ось у кодексі Хаммурапі, створеному за багато століть до Трої, 20 разів згадуються сикли срібла — хіба сикль — не монета?» Уявіть собі, зовсім не монета — просто міра ваги. Дорогі й цінні метали, золото й срібло, поступово ставали тим самим універсальним товаром, але їх просто зважували на вагах.
В археологічному музеї Стамбула я на власні очі бачив еталон головної вагової одиниці тих часів — таланту. Солідний камінь, понад 30 кіло вагою, а на ньому храмовий барельєф — щоб не підробили. Шістдесята частина таланту — міна, її еталони теж збереглися. А ось уже шістдесята частина міни — це сикль (тепер кажуть «шекель»). Треба заплатити — зваж.
ЛІДІЙСЬКЕ ВІДКРИТТЯ
Начебто нескладно додуматися зважити шматочок золота або срібла заздалегідь, та ще й позначити якось, щоб знали, скільки він коштує. Схоже, що такі однакові за вагою шматочки бронзи стали випускати ще в Стародавньому Китаї в XII столітті до н. е., але це мало в кращому разі регіональний масштаб. А першою державою, яка узаконила таке, виявилася Лідія.
Це була досить могутня й багата держава, що займала в період свого розквіту приблизно половину нинішньої Туреччини. Там добували і золото, і срібло, а для перших поширених у світі монет використовували електрон — сплав цих двох металів. Благословив і запустив цей процес лідійський цар Ардіс II ще в VII столітті до нашої ери.
Аби підтвердити, що держава відповідає за повноважність цієї монети, на ній штампували геральдичний символ Лідії — лев. Спочатку монети відливали в спеціальних формах, але якість такої монети була невисокою: бульбашки повітря залишали каверни, рельєф зображення був нечітким. Тож років через сто лиття витіснила інша технологія.
Називалася вона карбуванням і явно була досконалішою, оскільки пережила століття. Розпечений шматочок металу потрібного розміру поміщали на нижній штемпель і били по ньому верхнім штемпелем, водночас зображення, що заважає підробці, опинялося одразу на двох боках монети — аверсі та реверсі. Такі монети мали характерний блиск.
Перші проблеми з цими монетами створила сама держава — срібло дешевше за золото, і в монетному електроні срібла ставало дедалі більше, а золота — менше. Останній цар Лідії Крез вжив заходів і наказав окремо штампувати золоті та срібні монети. А саму технологію незабаром чи то вкрали, чи то заново винайшли в сусідньому грецькому місті Егіні.
ЦАРСЬКІ ВЕРШНИКИ І ПЛАТА ХАРОНУ
І Персія, що завоювала Лідію, і близька їй за культурою Еллада освоїли випуск монет дуже швидко. У грецьких містах вага сикля срібла (греки зазвичай говорили «драхма») була різною: егінські драхми були важчі за афінські, афінські — важчі за родоські, єгипетські драхми ощадливого царя Птолемея були легшими за інші — купцям постійно доводилося це враховувати.
Інша справа одноманітна Перська імперія — всюди ходили однакові монети, зокрема й золоті статери чималої ціни. Коли цар Агесилай скаржився на те, що перси перемогли його за допомогою своїх 10 000 стрільців, він мав на увазі щедрі перські дотації ворогам Спарти персидськими золотими, на яких було зображено кінного стрільця з луком.
У еллінів монети увійшли в народний ужиток і добряче подрібнилися — драхма стала ділитися на 12 оболів, а обол на 6 халків, уже мідних (слово «халкос» і означало мідь). Без грошей грекам було важко не тільки жити, а й помирати — належало покласти на очі мерця по оболу, щоб заплатити Харону за перевезення через Стікс. А якщо не покласти — оживе? Цікаво…
Родоські драхми часто називали «трояндами», афінські — «совами», егінські — «черепахами», мілетські — «левами»: кожне місто прикрашало монети своїм символом. Різноманітність монет викликала до життя професію трапезита — ми називаємо цих людей міняйлами. Дуже часто трапезитами ставали ювеліри, які заодно ще й перевіряли їхню справжність. Не заважало…
ДИНАРІЇ КЕСАРІВ
Що більша тварина, то більше їй потрібно крові. Що більша держава, то більше їй потрібно грошей — крові в жилах торгівлі. Тож у Римі хіба що за царів грошима була худоба, а штрафи призначалися у волах і вівцях — уже за децемвірів, у IV столітті до н. е., штрафи обчислювали у вазі бронзи. Тоді й з’явилися aes grave — литі круглі мідні монети.
Незабаром із грецьких колоній на Апеннінському півострові запозичили карбування. Основною монетою став динарій — з фунта срібла тоді карбували 72 динарії. Були й дрібніші монети — сестерцій (1/4 динарія) і асс (у ті часи 1/10 динарія). На аверсі цих монет зображували римських богів — Януса, Сатурна, Мінерву, Геркулеса, Меркурія і Рому.
З’явилася у Риму і богиня-покровителька монетної справи. За легендою, під час війни з Пірром богиня Юнона дала римлянам пораду: ведіть війну справедливо, і грошей у вас вистачить. Усе збулося, богиню на знак подяки прозвали Юноною Порадницею і саме в її храмі на Капітолійському пагорбі розмістили перший монетний двір. Порадниця латиною — монета.
Богиня дала монеті ім’я, а диктатор, який за рішенням сенату став після смерті богом, прикрасив її своїм зображенням. Саме Юлій Цезар став першим володарем, який помістив на монетах своє зображення. Захопившись скромністю Цезаря, інші володарі почали брати з нього приклад, і тепер портрет очільника країни на монеті — звичайнісінька справа.
ПСУВАННЯ МОНЕТИ
Добре викарбувана монета повинна була переконувати повірити в її повноцінність. Але що як сам государ велить економити на карбуванні? Уже за Нерона вага динарія не змінилася, але в ньому поменшало срібла — заміниш дешевшим металом і досить багато зекономиш. Проте ринок все одно помічає такі штучки, і гроші починають дешевшати, а товари дорожчати.
За Костянтина з фунта золота карбували 72 соліди, а за Юстиніана раптом почали карбувати 84 — вигідно, звісно, але треба хоча б це приховувати! А тут паралельно з цим збирачі податків стали вимагати тільки старі монети — вже тільки зовсім відсталий не здогадається… У римських монетах V століття срібла було не більше половини — як при цьому імперії не занепасти?
Королі Середньовіччя взагалі розглядали псування монети як форму короткострокової позики, але так цим зловживали, що шкоди було більше, ніж користі. Філіп Вродливий та Генріх VIII мали схожі прізвиська Мідний ніс, бо просто сріблили мідний грошик, і шар срібла на носі портрета короля стирався швидше, оголюючи дешеву мідь.
Але ж і без королів вистачало в цьому питанні приватної ініціативи, причому здавна! У середньоазіатському місті Стара Ніса знайшли купу монет часів Олександра Великого — всі з глибокою насічкою на ребрі. Археологи розібралися і побачили, що вони всі до єдиної фальшиві — вочевидь хтось просто придумав спосіб сказати: «Не беріть цю монету!»
Карали фальшивомонетників дуже жорстоко — зазвичай просто варили: іноді в киплячій олії, іноді в розплавленому продукті їхньої нелегкої праці. Часом прямо на монетах зображували їхні жахливі страти — нехай хоч мучаться за роботою. Але жорстокість покарання мало впливає на злочинність — адже ніхто не вірить, що саме його спіймають!
ГЕТЬ ОБРІЗАННЯ!
Утім, що там фальшивомонетники — були часи, коли псуванням монети займалася маса любителів. Монета цінна коштовним металом, з якого її карбують, — то чому не зрізати акуратно по колу трошки стружки для себе коханого? Якщо зрізати там, де немає малюнка, можуть і не помітити, а монет через руки проходить багато — щось залишиться…
Нещодавно одна людина купила приміщення в церкві поруч із філадельфійським монетним двором і отримала з нього 8 кіло золота — просто з пилу, що летів у вікна. Усього по пилинці з монети набралося, а зрізати ж можна набагато більше… Це що ж виходить, кожну монету потрібно зважувати? Але ж для того ці монети й карбували, щоб зі зважуванням не возитися!
Та знайшли засіб і від цієї напасті — стали наносити на ребро монети спеціальні знаки, названі гуртом. На початку XVI століття придумали машину для нанесення гурта, а приблизно через століття у Франції навіть створили пристрій для нанесення на гурт текстових написів. Одним із перших таких написів були слова decus et tutamen — «прикраса й захист».
Такі монети вже нікуди було вдосконалити, усілякі модні дрібнички на кшталт біметалевих матеріалів надто захисту не підвищували, не кажучи вже про те, що приблизно 100 років тому гроші практично перестали карбувати з дорогоцінних металів — скільки держава на монеті написала, стільки ця монета тепер і коштує, і обрізати їх немає сенсу.
Проте люди монети просто люблять — ось з’ясували, що викарбувати 1 цент США стало дорожче, ніж сам цей цент коштує, так громадськість виступила на його захист: звикла! А зараз знайшли новий сенс у карбуванні монети замість дрібних банкнот: так, металеві гроші виходять дорожче, зате служать набагато довше. Це вже не кажучи про нумізматів… Тож часи монет не минули.
ДРІБНИЦІ
У 1933 році Саудівська Аравія уклала з британською фірмою великий нафтовий контракт і зажадала на сплату 35 000 золотих соверенів. Кожен із них прискіпливі саудити хіба що не обнюхали — чи не підсунули монету з Вікторією, їм монети з жінками не можна!
У 1946 році в США роздули політичну справу: на американських монетах хтось пильний виявив літери JS. Хто помістив на гроші США ініціали Йосипа Сталіна? Хвала господу, з’ясували, що це всього лише ініціали головного гравера монетного двору Джона Сіннока.
Найменша у світі золота монета — одна чверть швейцарського франка — важить лише 0,06 грама і має діаметр 3 міліметри. Тож у комплекті з нею, без доплати, покупцеві такої монети вручають збільшувальне скло.
У 1978 році в Японії раптом утворилася нестача монет. Виявилося, що вийшла надпопулярна комп’ютерна гра «Космічні загарбники» і стало просто бракувати монет, щоб кидати їх у гральні автомати…
В Англії наприкінці XVII століття посаду директора монетного двору обіймав дуже гарний адміністратор, який реконструював старі верстати і збільшив продуктивність його роботи у 8 разів. Утім, чого тут дивуватися, якщо знати, що його звали Ісаак Ньютон?