Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
6 хв. на читання

БОРИС БУРДА: як заробити на торгівлі, не торгуючи

БОРИС БУРДА: як заробити на торгівлі, не торгуючи
Поділитись матеріалом
Рельєф із зображенням членів торгової експедиції Хатшепсут у таємничу «країну Пунт» із храму-усипальниці в Дейр-ель-Бахрі / wikipedia.org

 

УВАГА — ПИТАННЯ!

 

Літак із Франкфурта-на-Майні, який не міг приземлитися в Новосибірську через погодні умови, погнали аж до Омська, на межу дальності — приземлятися довелося вже без пального, суто на аеродинаміці. Тим часом дорогою зустрічалося безліч ближчих аеропортів. Чого ж у них не було?

 

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

 

Митниці — літак же закордонний, це ж такі гроші можна заробити…

 

АЛЬТЕРНАТИВА ПОГРАБУВАННЮ

 

Важливим етапом розвитку стародавніх держав Дворіччя та Єгипту був перехід до товарного господарства. Люди почали виробляти більше товарів, ніж самі могли спожити, і прагнули продати їх або обміняти на інші товари, яких їм не вистачало. З’явилися посередники-купці, що товарні надлишки скуповували та везли караванами туди, де могли їх продати.

Купець — людина відносно вільна, куди з товаром збереться піти, туди й піде. А всіляким владикам тих земель це, мов ніж гострий — як це — піде й що захоче відвезе, а податки? На які гроші їм бенкети влаштовувати, чиновникам платити, війни вести? А от і не пустимо лиходія купця нікуди йти! А якщо пустимо, то вже точно не безкоштовно. Нехай ділиться!

Це ще без урахування того, що дорогою купцеві траплялася купа фортець, долин та оаз, у яких мешкала сила-силенна дрібних тиранів. Їм теж треба було платити підвладним бандитам. Але ті, котрі відбирали в купців усе, швидко бачили, що повз них більше не їздить ніхто. Тоді вони стали вимагати в купців частину товару — за охорону від інших бандитів.

Безжальний ринок швидко встановив прийнятні норми таких платежів. Хто брав занадто мало — починав заздрити сусідам і вимагав більше. Хто брав забагато — втрачав трафік так швидко, що часто не встигав навіть одуматися: його скидали ті, хто був кмітливіший. Так на кордонах усіх володінь виросли митниці — законна форма грабежу, як і всі податки.

 

ЯК ЦЕ ПОЧИНАЛО ПРАЦЮВАТИ

 

Ще в Стародавньому Єгипті на головних дорогах, що ведуть з країни, було встановлено 3 митниці, які пильнували, щоб без належної виплати в казну фараона жоден товар не перетнув кордону. А в Пальмірі (сучасна Сирія) навіть знайшли камінь, на якому були викарбувані тарифи: за раба плати стільки, за тканину — стільки, і так за всією номенклатурою товарів тих років.

Не виходило ввезти без мита товар і в античні міста: не заплатиш — не вивантажиш із корабля. До речі, саме там уперше дійшли такої думки: якщо зменшити мито, оборот може настільки зрости, що грошей отримаєш не менше, а більше. Тож уже за Олександра Великого стали брати з товару не десятину, а істотно менше — часом лише соту частину.

От тільки форму стягнення податків греки вигадали геть шкідливу й безглузду — відкуп. Влада вирішувала, скільки вона має цього року мита отримати, а якісь громадяни державі ці гроші одразу платили, а потім збирали мита: що залишиться — все їм. Така форма просто штовхала на порушення, які ще й украй важко контролювати.

Рим ще 2600 років тому запровадив мито за ввезення та вивезення товарів під назвою «порторіум», яке стягувалося не тільки в гаванях, а й на виїзді з країни. Збирали його теж відкупники, яких там називали «публікани». Промови римських ораторів на процесах проти публіканів залишили враження загальної ненависті до них — і навряд чи лише через заздрість.

 

Мраморная плита «Пальмирский тариф», один из древнейших письменных таможенных тарифов, содержащий закон, изданный 18 апреля 137 года н.э.
Мармурова плита «Пальмірський тариф» — один із найдавніших письмових митних тарифів, що містить закон, виданий 18 квітня 137 року н. е. / wikipedia.org

 

МУЧИТЕЛІ Й ХАБАРНИКИ

 

Нова державна служба за часів Середньовіччя надзвичайно розмножилася. Не варто й казати, що і держав тоді було більше, і кордони перетинати купцям доводилося частіше — звісно, кожному крихітному великому герцогу треба і двір утримувати, і з сусідами побитися, як же ще їх усіх прогодувати? Але державами справа не обмежилася.

Чи знаєте ви, наприклад, що д’Артаньяну та його друзям, аби виїхати з Парижа і в’їхати в нього, треба було неодмінно довести митнику, що вони під капелюхом підакцизний товар не ховають? Утім, що там часи Луї XIII — у Гашека є оповідання про чесного митника, який не дасть протягнути через празький міст гуску тому, хто не сплатив крейцер мита…

Та сама назва цієї служби говорить багато про що. У слов’янських мовах стягнення називали «митом», а його збирача «митарем» (навіть євангеліст Матвій служив у подібній конторі, а тепер є святим покровителем колишніх колег). Прохід застави, що збирає мито, називали «митарством» — тобто тортурами і муками, якими вони вочевидь часто й бували.

Не дуже тішить і походження російського та болгарського слів, що позначають цей орган. Монголи, що поневолили тоді чималу частину слов’ян, називали «тамгою» тавро, яке, крім іншого, ставили на товари, що пройшли огляд. Платити свої грошики на користь Орди нікого не тішило, але слово прижилося. Де ставлять тамгу? На митниці, звісно.

Нічого приємного з цими словами не асоціювалося. «Митник» українською, а сербською? Виявляється, сербською «митник», або «прималац мита» — «хабарник»! На випадковий збіг таке не схоже. Причому особиста порядність цього митника жодної ролі у ставленні до нього зазвичай не відігравала — він страждав за всю корпорацію.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ЗАХИЩАТИ ЧИ ЗВІЛЬНЯТИ?

 

Така поширена практика недовго чекала своєї теорії. Оскільки темний народ, як було вже показано вище, зовсім не був щасливий від того, що за морем не тільки теличка — копієчка, а перевезти — карбованець, та ще й два — розмитнення, виявилося, що митниці вкрай необхідно обґрунтувати свої претензії ще й науково. Добровольці швидко знайшлися.

Дійсно, якщо своя рідна промисловість щось виробляє дорого та погано, хто ж її товари купить, якщо за тим самим умовним морем роблять те саме добре й дешево? Братимуть лише чуже, своє ніхто не купить, люди втратять роботу, страйкуватимуть, країна збанкрутує — потрібно її захищати, необхідна протекція! Так цю теорію і назвали — протекціонізм.

Знайшлися й ті, хто проти цієї теорії заперечував. Підвищите мита на дорогі товари — законсервуєте свою технічну відсталість, платитимете неробам за те, що вони гірше працюють. Не буде конкуренції — ціни й на поганенькі власні товари все одно підскочать. Потрібно скасовувати мита, вводити вільну торгівлю — фритредерство.

У реальності, як завжди, завдання звелося до пошуку золотої середини між двома крайнощами. Протекціонізм може дати результат, якщо він не назавжди, якщо захисні мита потихеньку зменшуються в міру того, як власна промисловість стає міцнішою. А до цілковито вільної торгівлі тяжіють розвинені країни — їм і без мит непогано.

 

ЯК ОБДУРИТИ МИТНИЦЮ

 

А взагалі, слід визнати — митницю не люблять і завжди намагаються обійти. Іноді від таких спроб навіть є якась користь. Наприклад, коли через Столітню війну єдиним можливим способом доставки спиртного з Франції до Англії стала контрабанда, задумалися, як би перевозити стільки ж спирту, але меншим об’ємом, і створили коньяк.

Ще витонченішою була контрабанда алкоголю в роки американського «сухого закону». Віскі везли на човнах у ящиках, засипаних сіллю. Побачивши митників, ящики кидали у воду, але примічали місце. Через деякий час сіль розчинялася, ящики ставали легшими і спливали, а контрабандисти якраз встигали повернутися, щоб їх підібрати й везти далі.

Особливо винахідливими є перевізники наркотиків — вони часто-густо намагаються провезти їх усередині свого організму, ковтаючи спеціальні контейнери, ховаючи їх там, куди не кожен полізе шукати, та згодовуючи їх тваринам. Роблять і простіше: наркокур’єрка ховала свій товар у кошику з котом, пояснюючи, що саме на нього собака й гавкає… Але вона здалася підозрілою, і кошик перевірили.

 

 

БОРИС БУРДА: як заробити на торгівлі, не торгуючи
Контрабандисти, які перевозять алкоголь у вигляді цегли / facebook.com

 

А нещодавно британська митниця зацікавилася, навіщо це в Абу-Дабі везуть із Лондона українську горілку однієї марки. Правильно зробили — це дуже чиста горілка, сивушних олій у ній практично немає, і заховані в пляшки діаманти чистої води зовсім не видно. Алмази в Україні поки що не видобувають, а ось дуже хороша горілка вже є…

Вкрай винахідливо обійшов нацистську митницю чоловік на ім’я Герман Марк, який емігрував із Німеччини. Усе цінне в емігрантів вичищали під мітлу, а старенькі поношені костюми на дешевих дротяних вішаках гидливо відкинули йому — вези, мовляв, це дрантя… А те, що дріт, з якого зробили вішаки, був платиновий, вони не зрозуміли.

А найпростіше обдурити митницю, нічого особливого не роблячи. Одна людина щонайменше раз на день перетинала на велосипеді франко-швейцарський кордон, везучи з собою лише торбу з парою-трійкою каменів — який з них податок? Його безперешкодно пропускали, і він безмитно перевозив через кордон черговий дорогий та якісний велосипед.

 

ОБХОДИМО ЗАКОН РАЗОМ

 

Митні правила зазвичай настільки складні, що постійно виникають питання, які на їх основі розв’язати не можна. Років 100 тому єгиптолог Гастон Масперо ввозив до Франції мумію, але митник заперечував — йому було незрозуміло, яке мито брати за ввезення мумій. На щастя, він погодився вважати мумію тим, на що вона була схожа, — сушеною рибою.

А біолог Ганс Сельє не зміг отримати зі США сечу хворого на якусь рідкісну хворобу — теж не знали, скільки з нього за це здерти, аж доки не погодилися, що це «особисте приладдя, що було у використанні», яке податком не обкладається. Поки це вирішували, матеріал зіпсувався, Сельє відмовився це брати, і його залякали, що товар продадуть з аукціону…

А коли Гей-Люссак виписав із Німеччини партію скляних трубок, виявилося, що мито дуже велике! Допоміг колега Олександр Гумбольдт, забезпечивши запаяні трубки етикеткою: «Обережно! Німецьке повітря!» За упаковку мито брати не заведено, за товар — теж, і вся неприємна колізія закінчилася на загальне задоволення науковця й митників.

Румунський скульптор Костянтин Бранкузі не відразу домовився з митницею, коли віз свою виставку до США. За важкі металеві скульптури зібралися взяти чимале мито — мовляв, ввезення кольорового металу. Але Бранкузі знайшов вихід — зібрав компетентну комісію, яка визнала його скульптури творами мистецтва, що митом не обкладаються.

Зі Стіва Возняка японці здерли чималі гроші за джойстик — авжеж, «палиця для задоволень», прилад для сексу, нехай маніяк платить! А шведи вирішили осучаснити смертну кару та купили у Франції гільйотину. Ледве провезли — як «сільськогосподарське обладнання»! Стратили когось одного та скасували смертну кару — могли й не платити…

Як бачите, з митницею часто є можливість домовитися. А на упертюхів можна було й натиснути, як Олександр Галич, який летів у вигнання і відмовився зняти золотий хрест та заявив, що разом із хрестом залишиться в СРСР і він, а на це митники не погодилися. Тож митниця — не добре та не погано, все питання в мірі. Хто це забуває — тому варто й різко нагадати!

 

Китайские иммигранты в таможенном управлении Сан-Франциско, 1872 год
Китайські емігранти в митному управлінні Сан-Франциско, 1872 рік / theatlantic.com

 

МИТНІ ДИВА

 

Перед Першою світовою російські митники безсоромно порушували свої ж правила, не обкладаючи митом оптику й барвники з Німеччини та Австрії. Вони були конче потрібні армії, а мита здуру призначили непідйомні і блокували легальне ввезення.

Чиновник рейху Герберт Блашке в березні 1941 року поїхав у відпустку до Швейцарії з великим стосом британських фунтів. А його власне начальство «настукало» на нього швейцарцям — мовляв, потрясіть цього типа. Просто фунти були фальшиві, і хотілося знати, чи помітить митниця…

У цієї тварини прекрасний нюх, і для митниці вона — просто скарб. Але в Ізраїлі, щоб дозволити з нею працювати, довелося виходити на рівень кнесету — бо свиня. Начебто зуміли довести, що їсти їх митникам не обов’язково…

Митниця й для мистецтва попрацювала. Картина Павла Худякова «Сутичка з фінляндськими контрабандистами», на якій митники дають відсіч вищезгаданим, стала першою роботою, яку Павло Третьяков купив для своєї галереї.

Головне на митниці — відповідати чесно! Коли суворий вартовий поцікавився в музикантів, старі чи нові інструменти вони вивозять, ті швидко та щиро відповіли: «Геть старі», й їх було пропущено. Вони правду казали — нових інструментів Аматі та Страдіварі не буває!

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: