БОРИС БУРДА: що пишуть на дверцятах гоночних автомобілів
Валентин Співак. Будні (фрагмент), 2021 / Facebook, «Сіль-Соль»
УВАГА — ПИТАННЯ!
Члени екіпажів багатоденних автоперегонів не мають права мінятися місцями в автомобілі на трасі. А що пишуть на кожних дверцятах такого авто?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Групу крові учасника перегонів, який біля цих дверцят сидить. Під час аварії не буде часу визначати її…
ІЗ ГЛИБИНИ СТОЛІТЬ
Ще за сивої давнини люди зрозуміли, що кров — дуже важлива для життя рідина. Втрата великої кількості крові призводила людей і тварин до неминучої смерті. Природно було припустити, що якщо втрата організмом крові така шкідлива, то поповнення його кров’ю корисне. Але як це зробити?
Найпростіший спосіб очевидний — коли щось є корисним, треба його випити або з’їсти. Поранений втратив багато крові? Нехай вип’є чужої крові, щоб відшкодувати втрату. За єгипетською армією гнали отари овець, аби їхньою кров’ю поїти поранених воїнів. Від цієї процедури гірше пораненому не ставало. Що не стає і краще — помітили не одразу…
Спокуса надати крові сакрального значення була великою. Уперше щось подібне було описано, мабуть, в «Одіссеї» Гомера. Щоб викликані з Аїда мертві могли говорити з Одіссеєм, вони мають напитися крові жертовних баранів — рідини не просто лікарської, а саме сакральної, чарівної.
Були навіть рецепти застосування крові проти конкретних хвороб. Гіппократ вважав, що божевільним допоможе пиття крові людей психічно нормальних. А знаменита фальшивка «Костянтинів дар» стверджує, що імператор Костянтин захворів на проказу і йому прописали ванни з крові дітей, але папа Сильвестр вилікував його і так. Тепер очевидно, що це нісенітниця…
КРОВООБІГ
Спроби застосовувати кров як мікстуру тривали (про папу Інокентія VIII розповідали, що він намагався повернути молодість питвом крові трьох хлопчиків, але марно — так йому й треба!). Та після 1616 року, коли англійський лікар Гарвей відкрив систему кровообігу, виникли нові ідеї — а що, як у цю систему хворого ввести здорову кров?
Уже 1665 року земляк Гарвея Річард Лоуер випустив із вени собаки багато крові, а коли в собаки почалися судоми, влив йому в ту саму вену кров іншого собаки. Бідна тварина оговталася і жила далі без помітних наслідків цього звірства. Минуло трохи більше року, і французький хірург Жан-Батист Дені перелив кров ягняти людині.
Пацієнт залишився живий, і Дені вирішив продовжити. Охочих не знаходилося, і він запропонував добровольцям чималі гроші. Якийсь бідний робітник спокусився, дав кров — і все пройшло вдало! Робітник сповнився ентузіазму і знову запропонував для переливання власну кров. Запам’ятаймо його — він, найімовірніше, був першим в історії донором!
Проте вже четвертий пацієнт Дені помер у муках, і це вразило не лише лікарів, а й юристів. Дені навіть судили за вбивство, але виправдали — не було закону, який таке забороняв. Тоді 1668 року французький парламент заборонив переливати людині кров тварин, а незабаром і британські законодавці приєдналися до заборони. Переливання припинилися на півтора століття.
ВІД ЛЮДИНИ — ЛЮДИНІ
З переливанням крові тварин закон покінчив. Та й результати були гнітючими: тоді навіть вигадали недобрий жарт, буцімто для цієї операції потрібен не один баран, а цілих три — один дає кров, а другий переливає цю кров третьому. Але переливати людині кров не тварини, а іншої людини ці закони не забороняли…
Одним із перших лікарів, які повірили в цю ідею, був англійський акушер Джеймс Бланделл. Типове ускладнення під час пологів — крововтрата. І 1818 року Бланделл спробував врятувати жінку з післяпологовою кровотечею, переливши їй шприцом із вени у вену кров її чоловіка. Її вдалося врятувати, і Бланделл провів ще кілька подібних дослідів.
Результати були суперечливі — приблизно половина жінок одужала, хоча загроза їхньому життю була велика. Проте інша половина загинула — і схоже, що саме від переливання чужої крові, яке дає різке погіршення. Бланделл навіть пробував брати власну кров породіллі, втрачену під час маткової кровотечі, для переливання — до речі, успішно…
Інші, натхненні частковими успіхами Бланделла, теж пробували при крововтратах переливати людську кров. Іноді це рятувало безнадійних хворих, іноді вбивало тих, хто, можливо, і мав би шанси… Цю процедуру почали порівнювати з «російською рулеткою», яка з’явилася приблизно тоді ж, — чи то пощастить, чи то ні…
Переливали не лише кров. Деякі лікарі припустили, що всім піде на користь молоко — їжа, створена природою. Але молоко, виявляється, треба було пити, а не вливати у вену. Користі від нього не побачили, а шкода — чимала. А ось фізрозчин кухонної солі, який перелив хворому Альберт Ландерер 1881 року, вочевидь допоміг і вже точно не нашкодив.
МИ НЕ ВСІ ОДНІЄЇ КРОВІ
Логічним поясненням того, що відбувалося, було припущення, ніби бувають різні види крові, і кров деяких людей сумісна, а деяких — ні. Оскільки фатальні неприємності під час переливання траплялися часто, проте не суцільно, цих чинників має бути не дуже багато. Але що це за чинники і як їх визначати?
Їх довго не знаходили, хоча ентузіазм лікарів не вщухав — є відомості про те, що з 1820 по 1870 рік кров переливали щонайменше 75 разів. Та масовим явищем це не стало — за двозначного відсотка смертей важко було такого очікувати. А найприкріше було те, що не виходило зрозуміти, від чого результат переливання залежить.
Вирішальний прорив у розв’язанні цієї проблеми стався у Відні — медицина Австро-Угорщини недарма шанувалася. Віденський лікар Карл Ландштейнер 1900 року взяв кров у себе і п’ятьох своїх співробітників-добровольців, відокремив центрифугою еритроцити від сироватки і став змішувати еритроцити одного донора з плазмою іншого.
Виявилося, що іноді при змішуванні сироватка однієї крові аглютинує (тобто склеює і виводить в осад) еритроцити іншої, а іноді цього не відбувається. Спочатку Ландштейнер виділив три групи крові, а за два роки його колеги Альфред де Кастелло і Адріано Стурлі знайшли ще одну. Ці групи отримали назви О, А, В та АВ.
НОВІ УСПІХИ Й НОВІ ПРОБЛЕМИ
Еритроцити не аглютинували під час переливання крові тієї самої групи, що в реципієнта, одержувача крові. Але це не було єдиним безпечним варіантом. Кров групи О можна було переливати носіям будь-якої групи крові без ризику. А людям із групою крові АВ можна було переливати будь-яку кров, і їм теж нічого не загрожувало.
На жаль, медики не відразу зрозуміли, який могутній інструмент дав їм Ландштейнер. Лише 1907 року в США було проведено перше переливання, що враховує групи крові донора і реципієнта. Незабаром винайшли методи консервації донорської крові, котрі дають змогу її зберігати (зокрема, застосовуючи цитрат натрію), і переливання стали застосовувати впевненіше.
Але 1928 року директор московського інституту переливання крові Богданов (до речі, відомий марксист, який сперечався із самим Леніним) спробував вилікувати хворого обмінним переливанням крові. У них була однакова нульова група, ускладнень не повинно було виникнути, проте Богданов загинув. Очевидно, група крові була не єдиним фактором ризику.
У 1940 році той самий Ландштейнер зі своїми учнями знайшов новий фактор. При його виявленні використовували кров макаки-резуса, тому його й назвали резус-фактором. Виявилося, що резус-позитивну кров не можна переливати людям з негативним резусом, і навпаки. Можливо, що саме цього не врахував Богданов — тоді про це просто не знали.
Нині донорську кров перевіряють і на віруси — спочатку через гепатит, а потім ще й через загрозу передачі СНІДу (так загинув, наприклад, відомий письменник Айзек Азімов). Та й груп крові виявилося набагато більше — зараз їх налічують уже 44 (на щастя, не всі з них такі важливі). А цінність крові тільки зросла — особливо зараз, коли точиться війна.
Вистачає й нових рішень. Уже є штучна кров, переливати яку можна всім. Дедалі частіше переливають не цільну кров, а саме ті її компоненти, які необхідні. Та все почалося з блискучого рішення віденського медика Карла Ландштейнера, котрий зміг зрозуміти, яку саме кров можна використовувати для безпечного переливання.
