Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal Arts
5 хв. на читання

БОРИС БУРДА: загадковий феномен Нью-Йорка

БОРИС БУРДА: загадковий феномен Нью-Йорка
Поділитись матеріалом
Street photo New York, November 2023. Автор фото: Olena Burdeina (FA_Photo)

 

УВАГА — ПИТАННЯ!

 

Олександр Геніс у своїй книзі «Американська абетка» назвав ЦЕ феноменом, який сплітає в одне ціле простір, час та гроші. У Нью-Йорку таких феноменів зараз приблизно 13 000. Що ж це?

 

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

 

Таксі, звісно (йдеться тільки про офіційні, «жовті» таксі).

 

ДЕ Ж УПЕРШЕ

 

Розвиток цивілізації — це зростання міст. Відбувалося воно швидше, ніж багато хто думає. За оцінкою низки вчених, уже приблизно 4000 років тому міста Ур у Халдеї і Кносс на Криті стали стотисячниками. Чи був Вавилон ще 2500 років тому першим містом-мільйонником, упевнені не всі, але що Рим за Августа став таким — сумнівів немає.

З одного кінця такого міста на інший пішки треба йти кілька годин. У багатої людини для цієї мети може бути кінь, у дуже багатої — паланкін і носильники. А як щодо того, аби людина середнього достатку, якій потрібно одноразово перетнути таке місто, могла знайти за помірні гроші сервіс, який дозволив би таку розкіш?

Є непрямий доказ того, що в Римі це було можливо. У відомого римського інженера Вітрувія, який згадував цілу низку створених римлянами машин, є опис одометра — системи зубчастих коліс, пов’язаних із колесом воза так, що приблизно за милю пробігу отвори у двох колесах збігаються й у спеціальну посудину падає камінчик.

Для чого така штука могла бути потрібна? Вимірювати так відстані не дуже зручно — звичайна мірна стрічка простіша й точніша. Виникло цікаве припущення, що одометр встановлювали на найманих екіпажах, аби визначити відстань, яку проїхав на екіпажі сідок. Що більше камінчиків упало в посудину, то більша й плата за проїзд.

Жодного такого транспортного засобу поки що не знайшли, жодної згадки про подібні екіпажі в давньоримських книгах немає, та інакше ніяк не зрозуміти, навіщо ці одометри взагалі і нащо Вітрувію знадобилося їх описувати серед досить ходових механізмів. Тож дуже схоже, що саме в Стародавньому Римі й вигадали таку корисну штуку, як таксі.

 

БОРИС БУРДА: загадковий феномен Нью-Йорка
Римський одометр / mir-znaniy.com

 

ЛОНДОН ЧИ ПАРИЖ?

 

З розгромом римської цивілізації було втрачено безліч корисних винаходів — таксі серед них, мабуть, і не головний. Проте однакові причини призводять до однакових наслідків. Приблизно до XVII століття містами-мільйонниками стали Лондон та Париж, і проблема проїзду ними потребувала свого вирішення не менше, ніж у Римі Августа.

Дивно, але у двох таких вельми різних містах цю ідею реалізували в одному й тому самому 1639 році, причому абсолютно незалежно одне від одного. Британці пішли звичним для них шляхом, заснувавши корпорацію коучменів, яка й видавала ліцензії на візництво, — без неї займатися цим заборонили. Екіпажі для візництва називали хекні — роз’їзний кінь.

А в Парижі цього ж року якийсь спритний француз заснував заїжджий двір кінних екіпажів, які будь-хто міг найняти за узгоджену суму. Розташовувався він поблизу каплиці святого Фіакра, покровителя садівників і городників, — можливо, тому, що символом святого Фіакра, звісно ж, є лопата, а гребти грошенята лопатою будь-кому приємно.

Англійці почали з використання громіздких відкритих чотиримісних екіпажів, а французькі фіакри, що запозичили ім’я святого покровителя, були здебільшого закритими і мінімум шестимісними. До середини XIX століття і там, і там екіпажі стали двомісними, зі складаним дахом — такий візок називається кабріолет, у Лондоні говорили «кеб».

Із «Записок про Шерлока Холмса» ми знаємо, що кебів в англійській столиці було повно і спіймати їх нічого не вартувало. Сам кебмен, як і його паризький колега, під дахом не вміщався — сидів або на передку, або на високому сидінні в задній частині екіпажу, щоб розрізняти номери будинків і через лондонський туман. Про плату домовлялися заздалегідь, не завжди без сварки.

 
ВІД КНЯЗІВ, А НЕ ВІД СОБАК

 

Кеби і фіакри, звісно, не називалися таксі. Таксі — це сервіс, в якому платять за таксою, а не за збігом забаганок сідока й візника. Аби визначити цю саму таксу, що найлогічніше робити за довжиною маршруту, дуже не завадив би одометр Вітрувія, але він загинув під копитами коней воїнів Атілли і Аларіха, а новий винайшли ще не скоро.

І до собак такс, як не дивно, слово «таксі» не має жодного стосунку, хоча такса, як символ таксі, — річ звичайна. Просто коли таксу вивели для полювання на норних звірів, її в Німеччині звали dachshund — собака полювання на борсуків. От і кажуть: «Сівши в таксі, запитала такса: ‟За проїзд яка є такса?” — А водій: ‟Гроші з такс не беремо. Ось так-с!”»

А самим словом «таксі» ми завдячуємо княжому роду, засновник якого носив прізвище делла Торре та оселився біля підніжжя гори Тассо (до речі, італійською «тассо» означає «борсук», тож зв’язок із породою собаки є), а згодом, коли рід перебрався до Священної Римської імперії, вони набули пишного титулу імперських князів Турн-унд-Таксіс.

Ще 1490 року Франц фон Таксіс за наказом імператора Максиміліана заснував регулярну пошту — спершу між Віднем і Брюсселем, але згодом вона поширила свою діяльність на цілу низку держав. Ця практично перша загальноєвропейська пошта возила не лише листи, а й людей за фіксовану плату — таксу. Ось звідки слово і взялося.

 

Франц (Франческо) фон Таксис — почтмейстер, курьер, основатель первой регулярной почтовой системы между Веной и другими европейскими городами
Франц (Франческо) фон Таксіс — поштмейстер, кур’єр, засновник першої регулярної поштової системи між Віднем та іншими європейськими містами / mercatorumpriula.eu

 

ПРИХІД МОТОРА

 

Кінське царювання в приватному візництві закінчилося наприкінці XIX століття, хоча останній лондонський кебмен-візник здав свою ліцензію тільки 1947 року. Вирішальним став 1896 рік, коли в Німеччині винахідник автомобіля Даймлер випустив на вулиці Штутгарта свої шестимісні таксі з мотором аж у 4 кінських сили — чотири коні вочевидь потужніші за одного.

Цього ж року французька фірма «Рено» почала випуск фіакрів з мотором. Два пасажири вміщалися під тентом, а водій сидів попереду, відкритий усім вітрам і вдягнений з такої нагоди в непромокальний плащ і кашкет військового зразка. Почалося всього з 4 дослідних екземплярів, але 1922 року таксомоторів у Парижі вже налічувалося 11 295 штук!

До речі, під час Першої світової таксисти Франції стали у пригоді. Коли німці прорвали фронт на Марні, маршал Жоффр мобілізував тисячі паризьких таксистів, і вони з немислимою тоді швидкістю доставили на фронт підкріплення. Утім, чи мобілізував? Просто кожен таксист, стартуючи на фронт, вмикав лічильник, і потім йому все оплачували.

Приблизно тоді ж спробували використовувати електрокеби як таксі. У знаменному 1896-му в Англії на вулиці вийшло 70 електрокебів Bersey з неймовірною тоді швидкістю в 15 км/год, а через рік у США фірма Electric Vehicle Co. випустила свій варіант електротаксі. Однак обидві фірми на радість кебменам незабаром збанкрутували — час електрокарів ще не настав…

Швидкому успіху таксомоторів чимало сприяло й те, що винахід Вітрувія вдалося повторити — ще 1891 року заново винайшли таксометр, і на таксі Даймлера його почали встановлювати одразу. Поступово таксометр удосконалився і став загальноприйнятим способом визначення плати за проїзд, хоча деяких шоферів така точність не тішить.

 

БОРИС БУРДА: загадковий феномен Нью-Йорка
Daimler Victoria — перший таксомотор із бензиновим двигуном, 1897 рік / wikipedia.org

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

МІСТА Й КРАЇНИ

 

Таксі швидко поширилося світом, і в кожному регіоні набуло своїх характерних особливостей. У Франції після Першої світової такою особливістю виявилася національність значної частини шоферів. Після поразки білих безліч офіцерів, людей чесних і технічно грамотних, знайшли у Франції роботу за баранкою таксі.

Репутація в російських таксистів була гарною — вони майже завжди повертали забуті в машинах речі, були ввічливими і дотримувалися правил. Типовим мемом міжвоєнного часу в Парижі став вислів «російський князь — шофер таксі» (були й такі!). Останній з офіцерів-таксистів пішов на заслужений відпочинок у 70-ті роки — йому тоді виповнилося 92.

У сучасному Нью-Йорку таксист — теж здебільшого емігрантська професія: серед водіїв не більше 6% корінних американців. А ось серед власників ліцензій їх істотно більше — вони віддають машини емігрантам в оренду. Репутація у тамтешніх таксистів неоднозначна — ще з часів сухого закону, коли більшістю таксі володіла мафія…

Чорні лондонські таксі — така ж невід’ємна риса міста, як двоповерхові автобуси. Їхні високі дахи колись призначалися для того, щоб сідок у салоні міг почуватися комфортно і не знімати свій циліндр. Пасажири в такому таксі неодмінно сидять ззаду за перегородкою, а поруч із водієм є місце, куди можна поставити свій багаж.

Англійські водії зазвичай ввічливі, але з японськими їм просто не зрівнятися. Японський таксист неодмінно в білих рукавичках, білий мереживний чохол на підголівниках змінюється щодня. Ось тільки поговорити з японським водієм дорогою не вийде — він везе вас у цілковитій тиші, не вимовляючи жодного слова. Можливо, річ у знанні мови? Не маю жодного уявлення…

Мовний бар’єр точно є у більшості китайських таксистів, й іноземцям радять не сідати в машину без папірця з адресою, написаною китайською. А ще не так давно в китайському таксі, крім пасажирів, сиділо інколи дві людини — шофер та хазяїн, який особисто стежив за тим, чи не привласнює водій плату за проїзд… Зараз це вже рідкість.

 

КОЛЬОРИ ТА СИГНАЛИ

 

Часто машини таксі виділяються ще й певним кольором. В Англії це чорний, у США — жовтий (ознака того, що шофер має ліцензію), у Новій Зеландії — зелений, у Південній Кореї таксі може бути і білим, і сірим, але найдосвідченіші водії їздять у чорних машинах (як чорний пояс із карате). В ОАЕ таксі кремові, в Сінгапурі — сині. Де як…

Чорно-жовті барселонські таксі з 1926 року носять ці кольори на знак жалоби та ганьби. Коли гордість Барселони Антоніо Гауді збив трамвай, ніхто не захотів доставити бідно вдягнену людину до шпиталю, і від отриманих травм він помер. Ось влада й розпорядилася фарбувати наймані екіпажі в ці кольори, щоб ніхто не забув такого ганебного випадку.

Аби показати, що екіпаж вільний, за старих часів візник просто піднімав угору свій довгий батіг. У таксиста замість батога лампочки: червона — зайнятий, зелена — вільний. У Болгарії буває й три лампочки: жовта означає «прямую до парку». Зелений вогник — поширений поетичний образ, що описує таксі, є навіть пісня «Зеленоглазое такси»…

Але найпоширеніша ознака таксі в багатьох країнах світу — чорно-жовті клітинки. Чому саме так? Дехто каже, що символом фірми Cheker Motors Corporation, яка випускала таксі, була шахівниця. А хтось пов’язує це з тим картатим прапорцем, яким традиційно дають відмашку для старту на автоперегонах (ніби натяк на швидкість доставки).

Не знаю… Особисто мені здається більш правдоподібною розповідь про те, що на початку ХХ століття паризькі пані певної професії ходили в капелюшках із чорно-жовтими картатими стрічками, і таксисти вирішили, що їм такий символ теж цілком підійде, бо ж їх наймають, платячи за витрачений час. Чому б і ні? Схоже…

 

НОВІ ВІЯННЯ

 

Раніше постійно виникало питання: а де його зловити, це таксі? Найпростіше рішення — стоянки таксі в людних місцях. Але їх має бути стільки, щоб із будь-якої точки було недалеко йти. Часто-густо ловили просто на вулиці, «з бордюру» — у нас заведено піднімати руку, у США — вказувати великим пальцем собі під ноги: загалом, таксист знає, коли його гальмують…

Ще в роки моєї юності замовлення таксі телефоном було великою рідкістю і його неодмінно робили заздалегідь — якщо взагалі робили, бо в черзі на встановлення телефону особисто я стояв 14 років, і це ще було швидко… У 80-ті роки радянські черги на телефон швидко розсмокталися — вочевидь, раніше просто не хотіли їх ставити, і стало простіше замовити таксі.

А коли телефон перетворився на смартфон, здатний виходити в інтернет, з’явилися нові можливості. 2009 року Тревіс Каланік і Гаррет Кемп створили в Сан-Франциско компанію «Убер», яка розробила застосунок для смартфона, за яким можна швидко замовити таксі. Зараз таких компаній не злічити, й інші способи ловити таксі потихеньку відмирають.

А як зміняться самі таксі? Припускають, що скоро вони втратять водія: комп’ютер сам подасть таксі і сам довезе до зазначеного місця. А той самий Убер ось-ось запустить у Бразилії сервіс перевезення пасажирів не на автомобілях, а на гелікоптерах. І не думайте сміятися — сервіс Убера з переправи через Босфор на човнах уже працює. Чекаємо нових див!

 

Є Й ТАКІ ТАКСІ

 

Предок таксі фіакр уже остаточно випав із тезаурусу більшості. У прославленому Веласкесом місті Бреда вирішили дати одній із вулиць ім’я святого Фіакра, але незабаром передумали — мешканці називали її виключно вулицею Віагри, що могло й збентежити…

Жоден таксист у Нью-Йорку не отримає ліцензію, доки не прослухає чотиригодинні курси ввічливості з цілою низкою тем, на кшталт «Якщо пасажир розлючений, як його заспокоїти?» або «Основні правила поведінки в дорожньому заторі».

Подібно до Харун ар-Рашида, король Йорданії Хусейн полюбляв їздити інкогніто за кермом таксі і вислуховувати думки підданих, які нічого не підозрюють. Прем’єр Норвегії Столтенберг у 2013 році з цією ж метою теж провів день за кермом… Цікаво — їм сподобалося?

Сиріл Норткот Паркінсон рекомендує комісії, що відбирає офіцерів флоту, перевірочне запитання: «Назвіть номер таксі, на якому ви приїхали». Правильною вважається будь-яка швидка відповідь — адже комісія цього номера не знає…

І на закінчення — американський жарт про вибори. Демократ залишає таксисту великі чайові й каже: «Не забудьте проголосувати за демократів». Республіканець узагалі не залишає чайових, але каже те саме…

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: