Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Interview
7 хв. на читання

Carpe Diem Джошуа Белла

Carpe Diem Джошуа Белла
Поділитись матеріалом
Фото: wnycstudios.org

 

У 2007 році провідна американська газета The Washington Post опублікувала матеріал про те, як суперзірка класичної музики скрипаль Джошуа Белл грав 43 хвилини у вашингтонському метро на скрипці Страдіварі під виглядом вуличного музиканта.

При цьому Белл заробив лише 32 долари і був впізнаний лише однією жінкою. Пізніше експеримент було відображено у статті «Перли перед сніданком» — міркування про феномен «мистецтва без рами».

У травні 2021 року в Києві та Одесі відбулися великі концерти за участю Джошуа Белла та New Era Orchestra. В інтерв’ю Huxleў всесвітньо відомий скрипаль ділиться своїми поглядами на сучасний світ та життя.

«Все, що ви виражаєте, має бути справжнім. Не таким, яким бажають чути люди», — головний урок його життя.

 
ПРО ВИЖИВАННЯ КУЛЬТУРИ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ
 
Люди зі сфери музики під час карантину спробували речі, пов’язані з технологіями. Можу собі уявити, наскільки самотніми та ізольованими ми почувалися б, якби не інтернет. Багато хто транслював музику прямо з дому. Я давав концерти, які люди слухали зі своїх комп’ютерів.

Мені подобається, коли є аудиторія, коли люди збираються у залі. Набагато приємніше, коли ви знаходитесь в одному приміщенні, і ти відчуваєш енергію слухачів. Проте я сам почав дивитися онлайн-концерти друзів. Спочатку мені було ніяково. Але коли звикаєш, розумієш, що такий формат має свої переваги.

Він може давати дуже інтимні відчуття, адже у концертному залі ви знаходитесь на відстані один від одного. Гадаю, що після пандемії люди частіше дивитимуться концерти онлайн. Але я також вірю, що слухачі нудьгують за залами. Люди зголодніли за культурою і цінуватимуть її набагато більше, ніж до пандемії. Тож я налаштований оптимістично: культура та музика ніколи не помруть. Бо це надто велика частина життя людства.

 

ПРО ПІДТРИМКУ КУЛЬТУРИ
 

В інтересах суспільства та держави підтримувати культуру. Я родом з Америки, де мистецтво фінансується переважно за рахунок приватних осіб. Ця традиція тягнеться від багатих людей, таких як Карнегі, і до аматорів, що можуть зробити свій внесок у розвиток оркестру або радіостанції класичної музики.

Навіть якщо у вас немає грошей, ви завжди можете пожертвувати 50 доларів на рік. У деяких країнах, наприклад в Австрії, культура є частиною життя кожного. Починаючи від таксиста, котрий знає, яка опера сьогодні на сцені. І це не справа кількох людей, а ДНК усього суспільства.

Але й уряд має свою роль. Питаннями мистецтва займаються, як правило, місцеві органи влади. Одеський філармонічний театр гастролює по всьому світу та показує, що в Україні є культура. Це чудова реклама, і таким чином культура впливає на економіку країни. Але найголовніше — вона впливає на розвиток людства. Музика, танці, мистецтво — все це вічне.

 

АВТЕНТИЧНІСТЬ І ТЕХНОЛОГІЇ
 

Мені здається, що я живу у двох абсолютно різних світах. Один із них — сучасність, бо я люблю технології та комп’ютери. Я ношу партитури у своєму iPad, а іноді використовую його для концертів. Я чекаю на появу окулярів, які дозволять читати музику так, що цього ніхто не помітить. Гадаю, це станеться за 5–10 років.

Я зробив віртуальний інструмент, використовуючи свою скрипку Страдіварі: записав усі звуки, які вона видає. Тепер композитори можуть писати та прослуховувати музику так, ніби її грає моя скрипка. Вийшов дуже реалістичний інструмент, він так і називається — віртуальна скрипка Страдіварі.

Але, незважаючи на те, що я люблю нові іграшки, моя головна іграшка була зроблена 300 років тому. А музика, яку я граю, написана за два-три сторіччя до сьогодення. Проте класична музика тим і прекрасна, що вона є актуальною у всі часи. Як і класична література, вона говорить із кожним поколінням, з усіма нами.

 

НАЦІОНАЛЬНІ КУЛЬТУРИ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
 

Глобалізація — це суміш різних культур. В одній програмі я можу грати музику композиторів із Угорщини, Росії та США. Я навчався у людей з усього світу і багато мандрував. Я виступав у Києві, а зараз я вперше виступаю в Одесі, куди дуже хотів приїхати, бо Одеса — батьківщина Ойстраха та інших великих скрипалів. А моя бабуся з Мінська, і я відчуваю близькість до цієї культури. З одного боку, я — американський горішок, а з іншого — громадянин світу.

 

ПОРАДА ВЧИТЕЛЯ
 

У дитинстві я почувався не так, як інші діти. В мене була пристрасть до музики, і я почав займатися з чотирьох років. Більшість дітей не знають, ким вони будуть, коли виростуть. Але це не мій випадок: уже в 12 років я знав, що стану професійним музикантом.

Прикладом для наслідування для мене був мій учитель Йосип Гінгольд родом із Білорусі. Він узяв мене в учні після того, як батьки запевнили його, що вони не збираються робити із сина «зірку». Моя родина займалася музикою, але вони грали для задоволення. Саме завдяки вчителю я обрав цей шлях.

Йосип Гінгольд дав мені найкращу пораду — про справжність. Все, що ви виражаєте, має бути справжнім. Не таким, яким бажають чути люди. Потрібно відкрити у собі справжні стосунки з музикою. Це дар, який ви можете передати іншим.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ПРО ДИВА

 

Все, що я бачу перед собою, — це диво. Сам факт, що ми живемо і дихаємо, — диво. При цьому я вірю в науку, вивчав фізику та астрономію, я люблю теорію Великого вибуху. Але й наука — свого роду диво.

Однак у релігійні чудеса я не вірю: вони не такі цікаві, як справжні. Природа, ДНК людини — ось що я називаю дивом. Ми бачимо лише маленьку частину Всесвіту, а Бог — це та величезна частина, яку ми не розуміємо.

Моя мати — єврейка. Моє ім’я має біблійне походження. І трьох дітей звуть Самуїл, Веніамін, Йосип — теж із Біблії. Але ми є нерелігійними, і я не вірю в Бога так, як це роблять релігійні люди. На жаль, маю лише одне життя.

 

ЯКЩО НЕ МУЗИКА…
 

Якби в мене було інше життя, я хотів би стати вченим. Я маю кілька друзів, які займаються наукою. Один із них — фізик-теоретик із Нью-Йорка Браян Грін. Він відомий на весь світ своїми революційними відкриттями в галузі теорії суперструн і написав книгу «Елегантний Всесвіт». Я люблю спілкуватися із такими людьми.

 

ПРО ГРОШІ
 

Я не вірю в життя після смерті, тому витрачаю гроші тут і зараз (сміється). Насправді, я хотів би жити вічно. Дехто вважає, що вічне життя нудне. Але я творча людина і вірю, що існує безліч речей, які можна створювати і відкривати. Тому мені ніколи не буде нудно.

Гроші — це другорядна річ. Вони допомагають підмаслити життя. Але вони — це не саме життя. Мені подобається заробляти, подобається витрачати та подобається віддавати. Люди люблять говорити, що гроші — це зло, або навпаки — що гроші — це добре. Я вважаю, що в них немає ані добра, ані зла. Сама концепція грошей чудова. Вони змушують світ рухатися. Але я не живу заради грошей.

 

СКРИПКА ТА БАСКЕТБОЛ
 

Під час пандемії я щодня грав у баскетбол. Я можу цілу годину наодинці кидати м’яч у кошик. Це допомагає мені розвивати візуалізацію та пам’ять. Я також граю у гольф. І там, і там потрібна однакова зосередженість. Ця складова спорту та гра на інструменті дуже схожі.

 

УСПІХ
 

Неправильно говорити «досягнути успіху» або «зазнати невдачі». Я люблю музику, хочу бути музикантом, і, може, це не принесе мені великих грошей, але хіба це можна назвати невдачею? Якщо ви не граєте в Карнегі-холі, це не робить вас невдахою. Люди, які вважають, що вони провалилися, мали неправильні очікування.

Якщо ви запитаєте мене, чому я досяг успіху, я відповім, що це поєднання багатьох факторів. Для того, аби стати професійним музикантом, недостатньо таланту та практики. Крім здібностей, важливо, щоби ваша сім’я стала психологічною базою, яка з раннього дитинства дозволить вам витримувати цей спосіб життя. Деякі талановиті люди божеволіють і розвалюються на частини, якщо їм доводиться жити в такому графіку, як у мене.

Мені пощастило, що я зміг вистояти, бо мав дуже гарну і міцну родину — мою психологічну базу. Обидва мої батьки працювали психологами. Але це не означає, що вони були добрими батьками (сміється).

 

ЧОМУ БАГАТО ЄВРЕЇВ ГРАЄ НА СКРИПЦІ
 

Справа не в тому, що євреї талановитіші. Справа в сімейних цінностях, у тому, що в єврейських родинах дуже сильні матері. Щоб стати успішним у музиці, потрібно дуже рано розпочати та мати вольових батьків. Це своєрідна єврейська риса. Якщо батьки будуть говорити: «Займайся, якщо хочеш», нічого не вийде.

Крім того, євреї мають приклади для наслідування. Як тільки з’явився перший єврейський скрипаль, наступне покоління сказало: «О, подивіться на Ойстраха. У нього вийшло. Я теж єврей і хочу так само». Тайгер Вудс був першим чорношкірим гравцем у гольф, а за ним пішли сотні великих чорношкірих гольфістів.

Батьки-китайці та інші азіати дуже схожі на євреїв щодо музики. Вони такі ж сильні. І тому їхні діти стають успішними. Вся справа в цінностях наполегливої ​​праці в сім’ї.

 

Carpe Diem Джошуа Белла
Джошуа Белл. Готель «Брістоль», Одеса

 

АНКЕТА МАРСЕЛЯ ПРУСТА 

 

Найголовніша риса вашого характеру…

Одержимість.

Які якості цінуєте у чоловіках?

Цілісність та чесність.

Які якості цінуєте у жінках?

Ті самі, що й у чоловіках. Не терплю фальшу.

Головний недолік…

Прокрастинація. Якщо щось не хочу робити. Наприклад, писати листи подяки.

Улюблене дозвілля…

Обід із друзями.

Уявлення про щастя…

Сім’я та друзі. І сміх.

Найбільше нещастя…

Втрата батька.

Якщо повернутись у минуле, що б ви змінили?

У підлітковому віці вчив би мови, освоїв фортепіано. Тоді я дуже швидко все запам’ятовував. Але втратив надто багато часу на відеоігри.

Яскравий спогад із дитинства…

Із двома сестрами вивчаємо природу. Я виріс у невеликому містечку.

Подія, що змінила життя…

Зустріч із учителем Йосипом Гінгольдом, коли мені було 12 років.

Місто свободи та щастя…

Нью-Йорк.

Улюблений письменник та книга…

В юності моїм першим прочитаним російським романом став «Злочин і кара». Люблю Достоєвського.

Улюблений серіал…

Breaking Bad.

Що ви ненавидите?

Нетерпимість. Ксенофобія, расизм та інше. Мова не лише про консерваторів, ліберали теж нетерпимі. Нетерпимість іде від обох сторін. Не люблю цей поділ на правих та лівих. Я — суміш дуже різного.

Слоган…

Carpe diem.

Як би ви хотіли померти?

Якомога пізніше і не боляче. В оточенні родини. Я хотів би мати можливість з усіма попрощатися.

 

Розмовляла Жанна Крючкова

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: