Artist

Український художник, один із провідних майстрів українського авангардизму першої половини XX століття, Василь Єрмилов одного разу сказав: «Художників, як я, у двадцятих роках було небагато. Я не маю сумніву, що слава до мене прийде». Вона справді прийшла до нього, та лише після смерті…

Не може бути сильної держави й народу без сильної культури. І ця сила не обов’язково має збігатися тільки з мовою чи національністю. Я, як українець, можу отримувати задоволення від читання Шекспіра або Гоголя, якого в мене язик не повертається назвати закордонним письменником. Або візьмемо Чехова, який народився в Таганрозі — місті, яке, на хвилиночку, історично було українським. Згадайте, як він сам себе називав із повагою до рідної землі й до самого себе: «Я українець!» А як можна взяти й викинути з української культури такого композитора, як Чайковський?

Віднедавна знаменитий український комедійний актор «впав у дитинство». По-перше, він став дитячим письменником. По-друге, почав знімати анімаційні стрічки та незвичайні фільми для дітей. Редакція нашого альманаху поцікавилася, як почувається Віктор Андрієнко у цьому, як з’ясувалося, далеко не новому й органічному для нього статусі

Чому так непросто зняти гарне кіно про війну? Чи можна розповідати про війну з гумором? Навіщо у воєнний час потрібні казки? Про неочевидні аспекти кінематографічного процесу в Україні, що воює, розповідає режисер, актор, сценарист і письменник Віктор Андрієнко

Війна — це завжди страшно. Наскільки доречні в такий страшний час жарт, іронія, сміх? Карел Чапек стверджував, що гумор — це зброя, за допомогою якої людина захищається від долі. З ним абсолютно згоден видатний український комедійний актор, режисер, сценарист і письменник Віктор Андрієнко. Він вважає, що українець без почуття гумору — не справжній українець! При цьому актор зауважує, що «політизацією» гумору захоплюватися не варто. Давайте послухаємо його історії з життя і зрозуміємо, чому

Із творчого досьє: «Чи можливо пробачити ворога? Ворог — це велика чорна пляма. Ми навчились за останній час так сильно любити і водночас навчились так само сильно ненавидіти. Але така емоція є руйнівною для людини — тому хай буде просто порожнеча…»

Об’єкти Юрія Мусатова — це часто рефлексії художника, відображення внутрішнього самопошуку. Останнім часом автор захоплений і натхненний футуристичними фантазіями та ідеями, які втілює у своїх проєктах

З творчого досьє: «Львів стрімкими темпами розбудовують, здається, що це плюс. Але є питання в якості цієї забудови! Переважна більшість якої є хаотичною, примітивною, «сірою плямою». Що часто не збагачує простір, а знецінює… Також мені не вистачає мистецтва у просторі міста (сміливих скульптурних об’єктів, інсталяцій, чогось незвичного, новаторського…). Щоб туристи приїжджали в місто не тільки за старою архітектурою і затишними кав’ярнями, а за чимось сьогоднішнім…»

Із творчого досьє скульптора: Я виріс, надихаючись роботами Генрі Мура, Тоні Крегга, Барбари Хепуорт, Ісаму Ногучі. В останнє десятиліття — Йо Акіяма. Його роботи — це найкращий приклад балансу, сенсу та амбітності. Він залишається для мене повним загадок, і це найважливіше»