Колажна техніка, в якій художниця створює свої роботи, вимагає занурення та осмислення образів. Її прагнення — розгледіти ТЕ потаємне, що виникає, коли чуєш музику або згадав щось із дитинства, або на прогулянці натрапив на красиве «будь-що», і розповісти це мовою мистецтва
Євгеній не боїться стати непізнаваним у своїх картинах, навіть попри зауваження метрів та колег. Він сформував для себе особливу філософію постійного пошуку, задавши своєрідний постулат — якщо він перестане шукати та творити нові експерименти — можна вважати, що Шаповалова більше нема
Кожен відомий митець певною мірою славиться цією характеристикою (можливістю). Імпресіоністи розширюють визначення живопису: Малевич доводить живопис до краю квадратом; Дюшан трансформує визначення «твору мистецтва» до реді-мейду; П’єро Мандзоні доводить його до краю «лайном художника»; Кляйн, Берден, Абрамович розширюють визначення «твору мистецтва» від речі до жесту; Ворхол, Кунс, Хьорст роблять все навпаки, радикальний «речизм»
Ворог — той, хто зробив боляче. Знову ж, болючі зовнішні обставини — уроки, необхідні для вдосконалення. Гадаю, пробачити комусь — означає відпустити прожите та йти далі. Іноді це нелегко. І потрібен час. Але, на мою думку, не пробачаючи, ми тупцюємо на місці. Це ж стосується і пробачення себе. Адже почуття внутрішньої провини таке ж гнітюче. Воно наче паралізує сили і сковує бажання рухатись вперед. І тільки пробачивши себе, можна жити повноцінно, дозволивши собі мати право на щастя. А ще вірю, що з пробаченням, немов із бумерангом. Хочу, аби мене теж пробачали
Конфлікт батьків та дітей — один із архетипічних конфліктів. Особливо яскраво він проявляється у долі геніїв. Навіть після смерті батька син може продовжувати з ним невидимий діалог. Наша розмова про сина великого Моцарта — композитора та музиканта Франца Ксавера Вольфганга, чиє творче життя та історія кохання назавжди пов’язали його з Україною. Доля Моцарта-молодшого ніби спеціально створена, щоби служити навчальним посібником для психоаналітиків. Це чудовий матеріал для письменників, кіносценаристів, істориків… І, цілком можливо, він колись стане основою для якогось українського шедевра
Український художник, один із провідних майстрів українського авангардизму першої половини XX століття, Василь Єрмилов одного разу сказав: «Художників, як я, у двадцятих роках було небагато. Я не маю сумніву, що слава до мене прийде». Вона справді прийшла до нього, та лише після смерті…
Цей твір — не лише вершина творчості Баха, своєрідна енциклопедія всіх граней його творчості, а й унікальне музичне пророцтво, неймовірний бахівський експеримент, найвитонченіша «гра в бісер» у його спадщині
Не може бути сильної держави й народу без сильної культури. І ця сила не обов’язково має збігатися тільки з мовою чи національністю. Я, як українець, можу отримувати задоволення від читання Шекспіра або Гоголя, якого в мене язик не повертається назвати закордонним письменником. Або візьмемо Чехова, який народився в Таганрозі — місті, яке, на хвилиночку, історично було українським. Згадайте, як він сам себе називав із повагою до рідної землі й до самого себе: «Я українець!» А як можна взяти й викинути з української культури такого композитора, як Чайковський?
Одного разу заявивши, що світ існує тільки для того, аби увійти до книги, Стефан Малларме відразу ж перетворив її на Книгу нездійсненої мрії. Все життя поет мріяв створити якийсь гіпертекст — Абсолютну Книгу, в якій виявився б зв’язок всього з усім і де текст говорив би сам за себе, без авторського голосу. Велика справа Алхіміка слова, одного з «проклятих» французьких поетів, досі живе та приносить соковиті літературні плоди
Віднедавна знаменитий український комедійний актор «впав у дитинство». По-перше, він став дитячим письменником. По-друге, почав знімати анімаційні стрічки та незвичайні фільми для дітей. Редакція нашого альманаху поцікавилася, як почувається Віктор Андрієнко у цьому, як з’ясувалося, далеко не новому й органічному для нього статусі
Коли 1894 року помер Леконт де Ліль, то більшістю голосів на зборах паризької богеми новим королем поетів було обрано Поля Верлена. Людина, котра вагалася між молитвою і абсентом, наділена потужними пристрастями, що вживала їх у всіляких напрямках, — цей справжній аристократ духу був, з погляду обивателя, невдахою в житті, але досяг такого рівня поетичної майстерності, що в день похорону кожен, хто на ньому виступав, називав його великим
Чому так непросто зняти гарне кіно про війну? Чи можна розповідати про війну з гумором? Навіщо у воєнний час потрібні казки? Про неочевидні аспекти кінематографічного процесу в Україні, що воює, розповідає режисер, актор, сценарист і письменник Віктор Андрієнко