Еґон Шіле. Поет (автопортрет), фрагмент, 1911
Божевільні завжди викликали в оточуючих страх і тривогу, їх ізолювали, називали біснуватими і навіть спалювали на багатті під час інквізиції. Безумство чужої людини й досі викликає у нас якийсь трепет і побоювання, ми намагаємося обмежити до мінімуму контакти з божевільними.
Успіхи медицини та психіатрії у сфері лікування важких психічних хвороб незаперечні. Але питання про те, чи передається психічне захворювання, наприклад таке, як шизофренія, у спадок чи ні — залишалося відкритим.
Ціла галузь нової науки під назвою «психіатрична генетика» півстоліття ретельно шукала в геномі людини горезвісний «ген божевілля» або генетичну схильність до виникнення психічних розладів.
Чи можуть діти психічно хворого успадкувати його патологію? Якщо у батька шизофренія, то що буде з його сином? Якщо мати схильна до депресії, що ж чекає на її дочку?
На ці та інші питання спробували дати відповідь вчені, і вони дійшли дивовижних результатів, про які сьогодні йтиметься.
Пік розвитку психіатричної генетики припав на 70–80-і роки минулого століття. У 1988 році було нібито виявлено місце розташування «гену шизофренії», який визначали у п’ятій хромосомі. Результати були опубліковані, але виявилися хибними.
Історія так званих відкриттів «генів божевілля» повторювалася рік у рік. Витрачені були мільйони доларів, преса тиражувала будь-яке так зване досягнення у цій галузі наукового пошуку, але всі експерименти так і не дали бажаного результату. Вченим довелося визнати той факт, що жодної генетичної схильності до психічних хвороб не існує.
Один із найвідоміших і найбільше цитованих психіатричних генетиків у світі Кеннет Кендлер повідомив:
«Ми шукали простих та переконливих нейропатологічних пояснень психіатричних розладів — і не знайшли їх. Ми шукали простих і переконливих нейрохімічних пояснень психіатричних розладів і не знайшли їх. Ми шукали простих і переконливих генетичних пояснень психіатричних розладів і не знайшли їх. Для психіатричних розладів немає ясних і прямих причинних взаємовідносин. Ми не знайшли і, швидше за все, не знайдемо «генів психіатричних розладів».
Інші вчені-генетики висунули теорію «незнайденої спадковості». З огляду на неможливість виявлення «генів божевілля» нині, вони припустили, що у майбутньому, коли технології покращать методи молекулярної генетики, довести роль спадковості у походження психічних захворювань таки вдасться.
Надія знайти окремі гени чи його невеликі групи, відповідальні за виникнення психічних розладів, змінилася на метод полігенного аналізу: вчені сфокусували свою увагу до вивчення великих груп генів. Ці дослідження виявилися також безуспішними та поповнили «цвинтар непідтверджених результатів».
Журнал Nature опублікував результат дослідження методом повногеномного пошуку асоціацій серед десятків тисяч людей, хворих на шизофренію, та здорових людей як контрольної групи. Було вивчено дев’ять із половиною мільйонів однонуклеотидних поліморфізмів, 128 із яких найчастіше зустрічалися у людей із діагнозом «шизофренія». Консорціум психіатричної генетики назвав це дослідження «віхою» та «найважливішим» із відкриттів останнього часу.
Джоанна Монкріф у статті «Генетичне дослідження шизофренії — дорогі повітряні замки» написала, що кожен ген із знайдених у дослідженні геному відповідав за збільшення ризику шизофренії в середньому лише на 0,1%. А максимальна величина спадковості, якщо зібрати докупи всі знайдені локуси генів, становила менше 3,5%.
Таких цифр виявилося достатньо, аби преса розтрубила всьому світу цю новину так: «Доведено: шизофренія має генетичну природу». Проте все було абсолютно навпаки — як зазначив психіатр Джей Джозеф, логічніше виглядали б заголовки, які повідомляють: «Доведено: шизофренія на 97% не має генетичної природи».
Подальші дослідження вчених, опубліковані в журналі Genome Medicine, продемонстрували ще більш гнітючу статистику: «психіатричних» генів не було виявлено у 99,5% учасників, серед тих, що звернулися за допомогою до психіатрів, але при цьому дані гени були виявлені у 0,08% психічно здорових людей.
Що означають ці цифри для пересічного обивателя?
Вони свідчать, що жодної генетичної схильності до захворювання на шизофренію або інші важкі психічні розлади немає.
І якщо я маю скарги психічного характеру, то ймовірність бути психічно здоровим становить 99,5%, а якщо я не висуваю жодних скарг і є здоровим, то ймовірність залишитися таким становить 99,92%!
Психічне здоров’я та психічні хвороби не передаються у спадок, принаймні за даними науки сьогодення.
І коли Габріель Гарсіа Маркес у романі «Сто років самотності» написав, що «Діти успадковують безумство батьків», то він, на щастя, помилявся.