ЧОМУ МИ СМІЄМОСЯ? Філософ і нобелівський лауреат Анрі Бергсон про три аспекти сміху
Альберт Ейнштейн і Анрі Бергсон / npr.org
«Сміх — це фізіономія розуму», — сказали якось брати Гонкур. Виходить, щоб розсміятися, важливо мати правильну фізіономію. Чи не про це мова?.. А ще існує думка, що всі письменники-гумористи — особи похмурі, серйозні й сумні.
Що ж змушує нас сміятися, реготати, іржати чи радісно посміхатися? Чому з двох людей, що стоять поряд, одному смішно, а тій, хто тримає його під руку, — ні?
Чим англійський гумор гірший (або кращий) за французький? Давайте розберемося досконально, а заразом і посміємося з цього.
«Все відносно, — скажу вам я. — Щодо одеського гумору».
Якщо теорія відносності підтвердиться, то німці скажуть, що я німець, а французи — громадянин світу; але якщо мою теорію буде спростовано, французи оголосять мене німцем, а німці — євреєм
Альберт Ейнштейн
ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО АНРІ БЕРГСОНА
Спочатку з’ясуємо, що таке сміх, у чому його сила та з чим його їдять. Що може бути спільного між гримасою блазня, грою слів, сценою дотепної комедії чи клоунським антре (комічною сценкою) у цирку?
Про це замислювався ще Арістотель, який у «Поетиці» написав, що «смішне може бути визначене як помилка чи потворність, яка не викликає болю чи шкоди іншим…» Та Арістотеля більше чіпати не будемо і звернемося за допомогою до французького філософа і нобелівського лауреата з літератури 1927 року Анрі Бергсона (1859–1941), якому вдалося виділити три основні аспекти комічного:
1. Не існує комічного поза людським.
Взяти, до прикладу, пейзаж. Він може захоплювати дух, може бути звичайним чи сумним, але смішним — ніколи. Сміючись із тварини, ми сміємося з її пози, характерної для людини, або ж із людського виразу її морди. Можемо, звісно, посміятися і з безглуздого капелюха, але, знову ж таки, сміятися будемо не з самого шматка фетру чи пучка соломи, а з того, якої людина надала їй форми, або з того, як капелюх сидить на її голові.
Деякі філософи називали людину «твариною, яка вміє сміятися», інші — «твариною, яка сміх викликає». До другого типу тварин належать письменники-гумористи.
2. Нечутливість, що супроводжує сміх.
Комічне може існувати, коли душа спокійна. А тому найкраще для сприйняття комічного — це байдужість, а головний ворог сміху — переживання. І душі ніжні, тонкі, чутливі, в яких відгукується кожна подія, — такі сміху не зрозуміють.
Подивіться на життя з боку, і багато речей здадуться вам смішними, а багато драм перетворяться на комедії. Заткніть вуха, аби не чути музики в танцювальному залі, і ви почнете сміятися з танців.
Таким чином, комічне для свого впливу звертається до розуму, звільненого від почуттів.
3. Розуму необхідне спілкування з розумом іншого чи інших.
Смішне не в змозі сприйняти людина, яка почувається самотньою. І нещасною. Сміху завжди необхідний відгук. Наш із вами сміх — це завжди сміх певної групи людей. Скажімо, у вагоні чи за спільним столом розповідають одна одній історії та сміються до упаду.
Ви засмієтеся разом з ними, якщо перебуваєте в їхній компанії. В іншому випадку сміятися, швидше за все, не будете. Одну людину в церкві запитали, чому вона не плакала, слухаючи проповідь, на якій всі плакали, і вона тихо відповіла: «Я не з цього приходу».
Висновок: будь-який, навіть найбезглуздіший, сміх — це завжди угода, вірніше, змова з іншими людьми, що сміються. Безліч разів було помічено, що сміх глядачів у театрі набагато голосніший у повній залі, ніж у напівпорожній.
Але що цікаво. Навіть якщо наведені нами визначення і відповідають формам комічного, вони все одно не пояснюють, чому це комічне змушує нас сміятися.
Є тільки дві нескінченні речі: Всесвіт і дурість. Хоча щодо Всесвіту я не впевнений
Альберт Ейнштейн
ГУМОР, ЩО НЕ МОЖНА ПЕРЕКЛАСТИ
Залишимо на деякий час Бергсона з його комічним і згадаємо про таку особливість гумору, як мова, якою він написаний. Йтиметься про письменників-гумористів.
Багато жартів буває складно, а то й зовсім неможливо перекласти з однієї мови на іншу, тому що вони тісно пов’язані зі звичаями, культурою та уявленнями про гумор окремо взятого народу.
Ось чому французький гумор помітно відрізняється від англійського, американський — від габрівського чи українського. Кожен із них неповторний по-своєму. Жванецький має мініатюру на цю тему, коли на американському телебаченні ведучий, спілкуючись з ним, намагається пояснити своєму глядачеві жарти видатного одеського гумориста…
Також неперекладний гумор з української, скажімо, Остапа Вишні. Ось у цьому їхня геніальність.
Що таке одеський гумор, мабуть, краще спитати у самого Жванецького. І він відповість:
«Какой он сатирик? Он же боится написанного самоим собой! Что вы его все время цицируете?.. Да, что-то есть в этой нервной почве, рождающей музыкантов, шахматистов, художников, певцов, жуликов и бандитов, так ярко живущих по обе стороны среднего образования! Но нет специального одесского юмора, нет одесской литературы, есть юмор, вызывающий смех, и есть шутки, вызывающие улыбку сострадания. Есть живой человек, степной и горячий, как летний помидор, а есть бледный, созревший под стеклом и дозревший в ящике. Он и поет про свою синтетику, и пишет про написанное. А писáть, простите, как и пúсать, надо, когда уже не можешь…»
Таким чином, щоби зрозуміти сміх як такий, його потрібно перенести в культурне природне середовище, де він буде зрозумілий. Після чого виявити корисну функцію сміху…
ТЕРАПЕВТИЧНА ФУНКЦІЯ СМІХУ
Несподівано сказаний до місця жарт, влучна гострота, негрубий глум і добра сатира — ось низка перевірених засобів для психічної особистої гігієни, засобів, здатних знищити невдоволення, погасити напад раптового гніву, обурення та інші подібні емоції.
Він був з привітом, а вона — з подругою…
Андрій Костюченко
Напевно, цей моновірш змусив вас посміхнутися. А то й засміятися… Сміх покращує подих. Після нападів сміху перестає боліти голова. На рівні мозку він безпосередньо пов’язаний із поняттям задоволення — так само, як їжа і секс. Ми знаємо, що нам добре, коли ми сміємось. Крім того, сміх, що виникає в ситуаціях стресу, знімає його.
Коли ви не чекаєте на парадокс, ви одразу його отримуєте. Блискучий Оскар Уайльд вустами головного героя у п’єсі «Ідеальний чоловік» говорив: «Я зовсім не хочу знати, що люди говорять за моєю спиною. Це надто мені лестить».
Мені захотілося віднести до найкращих письменників-гумористів американця Марка Твена, англійця Оскара Уайльда та нобелівського лауреата з літератури ірландця Бернарда Шоу, а також поляка Станіслава Єжи Леца та вже згаданого Михайла Жванецького.
І тут голос подає Бернард Шоу: «Шлюб — це союз між чоловіком, який не може спати при зачиненому вікні, і жінкою, яка не може спати при відчиненому вікні».
Як підсумок: класна кінокомедія, читання гумористичних творів або спілкування з дотепним співрозмовником, що йде по життю з посмішкою, піднімуть на потрібну висоту ваш настрій і переможуть нудьгу.
Оптимізм і песимізм розходяться лише в даті кінця світу
Станіслав Єжи Лец
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media