ДАВОС-2023: Андрій Здесенко, власник корпорації «Біосфера», ділиться своїми враженнями про ВЕФ у Давосі
Андрій Здесенко, власник корпорації «Біосфера»
У Давосі дуже багато говорили про Україну. Проте, навіть об’єднаний цією темою, ВЕФ виявився поділений на два паралельні світи, які мало перетиналися: політична еліта світу та України спілкуються на рівних, чого не можна сказати про наших та зарубіжних бізнесменів.
Для мене це перший Давос, і вже тому він особливий. Я їхав туди, щоби набути нового досвіду, зв’язків і водночас просувати Україну. І якщо друге завдання я можу вважати для себе виконаним, то для налагодження безпосередніх контактів з іноземними бізнесменами та інвесторами у мене виявилося не так багато можливостей.
На ВЕФ однією з головних тем була Україна та допомога їй у цій трагічній війні. При цьому чітко проглядалася міждержавна співпраця на рівні політиків, тоді як українські бізнесмени не мали змоги так само якісно та ефективно спілкуватися з міжнародними партнерами. Наші підприємці змушені були власними силами організовувати та знаходити можливості для зустрічей з іноземним бізнесом та потенційними інвесторами.
Навіть Український дім у Давосі, який був чудово організований і запам’ятався змістовними івентами та панельними дискусіями, був скоріше місцем для «своїх», а не майданчиком для зміцнення та розвитку бізнес-зв’язків України з іншими країнами.
А ось у Польському домі, де я брав участь у панельній дискусії щодо відновлення України, відбувалося справжнє вирування міжнародного бізнесу. Німецькі, азійські, американські делегації. Звучать різні мови, йде жваве спілкування, люди обмінюються візитівками та інформацією. Це проактивне середовище неможливо імітувати.
Участь у ВЕФ взяли представники таких потужних міжнародних інвестиційних та фінансових компаній, як BlackRock, JPMorgan, Goldman Sachs, Morgan Stanley, Citigroup, UBS тощо. Також були представлені імениті технологічні гіганти — Meta, Zoom та інші. Але потрапити на ці майданчики, не маючи попередніх домовленостей щодо зустрічей, було практично неможливо.
Власне кажучи, в Давосі я побачив два паралельні світи. Закордонні та українські політики спілкуються на рівних, чого не скажеш про українських бізнесменів та їхніх іноземних колег.
Я не даватиму оцінку ситуації, що склалася. Такий стан речей зараз, і цьому є логічне пояснення.
За час війни українським державникам удалося вибудувати на міжнародному рівні серйозні зв’язки. Завдяки цьому спілкування України з іншими країнами та світовими фінансовими інституціями відбувається вже на рівні робочих груп. Інакше кажучи, взаємодія набула конкретики, а інституційна фінансова допомога надходить регулярно під ті чи інші проєкти.
У той час як український бізнес ось уже майже рік живе у своєму особливому порядку. Обстріли, постійні відключення електроенергії, перебудова логістичних ланцюжків, зниження попиту. І з усім цим необхідно впоратися в реальному часі, без можливості хоча б квартального планування.
Іноземні ж підприємці, як і раніше, мислять виключно бізнесовими категоріями: інвестиційна привабливість, окупність, військові ризики… І до настання завершальної стадії війни чи, принаймні, докорінного перелому в характері бойових дій Україні не варто чекати на наплив іноземних інвесторів.
На даному етапі з іноземними підприємцями та інвесторами ми розмовляємо начебто про одне й те саме, а за фактом вирішуємо різні завдання.
Я не тішу себе надією, що цей ВЕФ стане каталізатором швидкого налагодження прямих контактів між українським та міжнародним бізнесом. Але впевнений, що зрушення у цьому напрямі обов’язково трапиться. Цікавість іноземних інвесторів до України величезна, і коли настане час повномасштабного відновлення економіки, їм знадобляться локальні стейкхолдери для реалізації спільних проєктів.
І українська держава може в цьому допомогти — передусім узявши на себе функцію перерозподілу фінансової допомоги, яка отримується від закордонних інституційних донорів, на потреби та підтримку українського бізнесу.
Зараз локальні підприємці та виробники самостійно долають величезну кількість викликів. Водночас ми знаходимо можливості для реалізації благодійних гуманітарних та соціальних проєктів, підтримки ЗСУ, волонтерів, переселенців тощо.
Тому я вважаю, що українській державі вже зараз варто подбати про підтримку та співінвестування в український бізнес.
Ми, бізнесмени, відчуваємо величезну відповідальність за розвиток країни, але нам однозначно потрібна підтримка від держави, міжнародних інституційних донорів і фондів. Без цього неможливий подальший розвиток українських індустрій та виробництв, залучення нових інвестицій та швидке економічне зростання після закінчення війни.
Я бачив, з якою вірою та ентузіазмом українські бізнесмени чекають на нашу перемогу, наскільки всі налаштовані на розвиток та зростання. У кожній розмові, у кожному обговоренні звучали питання: «як ми розвиватимемося?», «як ми відновлюватимемося?».
Це ключовий порядок денний та настрій усіх українських бізнесменів, з якими я спілкувався, і мені однозначно дуже подобається цей настрій. Все вийде, але для потужного ривка нам потрібні інвестиційна підтримка та стимулюючий податковий клімат.
Матеріал підготовлений у партнерстві з КМЕФ