Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Science
5 хв. на читання

ДОРОСЛИЙ МОЗОК: чому ми втрачаємо здатність дивуватися

ДОРОСЛИЙ МОЗОК: чому ми втрачаємо здатність дивуватися
Поділитись матеріалом
Анжеліка Ломако. Барбарис, 2023 / Facebook, «Сіль-Соль»

 

Чи замислювалися ви над тим, чому більшість людей втрачають здатність дивуватися, коли стають дорослими? Якщо ні, то за вас це зробили швейцарські науковці з Базельського університету та опублікували результати свого дослідження в журналі Science Advances.

Виявляється, «дозрівання» мозку — це процес, у результаті якого він вчиться оцінювати «несподіванки», не втрачаючи енергії. Тому характер опрацювання дітьми «сюрпризів» у своєму мозку змінюється в міру дорослішання.

 

Дитина не жахається від того,

що терпляче готує в собі старого.

Вона — дитина, і вона грає

у свої дитячі ігри

 

Антуан де Сент-Екзюпері

 

ЗДИВУВАННЯ — ЦЕ РЕАКЦІЯ НА НЕСПОДІВАНКУ

 

Майже від самого народження немовлята вміють щиро дивуватися найпростішим речам. Наприклад, грі в «ку-ку», коли з раптово розведених долонь з’являється чиєсь обличчя. Діти годинами можуть грати в хованки, доганялки, досліджувати нові простори і винаходити нові забави.

На відміну від дітей, дорослі значно менш вразливі — для емоційного відгуку їм потрібен набагато сильніший емоційний вплив. Очевидно, різниця у здатності дивуватися між дітьми і дорослими полягає в різниці реакцій мозку на несподіванки.

Вчені з’ясували, що навіть за такою начебто звичною і всім знайомою емоцією, як здивування, стоять вельми складні й досі слабо вивчені процеси. Щоб пролити світло на цю таємницю, дослідники з Базельського університету вирішили використати мишей і вивчити, як з несподіваними подіями і дивною інформацією справляється їхній мозок.

 

МИШІ ТАКОЖ РОЗУЧУЮТЬСЯ ДИВУВАТИСЯ

 

Експерименти з молодими мишами, проведені дослідницькою групою під керівництвом нейробіолога Тані Баркат, допомагають зрозуміти, як мозок, що розвивається, обробляє незвичайні, дивовижні для нього нові звуки. А також відстежити зміни в його реакціях у міру дорослішання організму.

У своїх дослідженнях науковці використовували експериментальну схему під назвою «Чудова парадигма». Сенс її — у послідовності повторюваних стимулів, у цьому випадку — звукових сигналів. Періодично ці сигнали дослідники переривали іншим стимулом, що «відхилявся», й записували реакцію мишачого мозку учасника на цей «дивний» звук.

За допомогою подібних вимірювань Баркат та її колеги змогли зрозуміти, як із плином часу у молодих мишей розвивалася реакція різних ділянок мозку на зміну висоти звуку. Спочатку ця реакція була дуже сильною. Але вона знижувалася в міру дорослішання відповідної ділянки мозку до рівня, подібного вимірам у дорослих тварин.

 

МОЗОК ДОРОСЛІШАЄ НЕРІВНОМІРНО

 

Ви не помилилися! Мозок не дорослішає разом або паралельно з нами, у будь-якому разі, не цілком. Його дорослішання — це складний і нелінійний процес. Наприклад, в обробці звуку бере участь не одна, а кілька ділянок мозку одночасно, але розвиток цих ділянок при цьому відбувається аж ніяк не одночасно.

Спершу вчені звернули увагу на ділянку, відому як нижній горбок, — вона розташована на початку шляху від слухового нерва до слухової кори. У мишей, вік яких становив 20 днів, вона вже була повністю зрілою. Спочатку Баркат не надала цьому значення.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Але яким же було її здивування, коли вона порівняла нижній горбок із розвитком іншої ділянки — слухового таламуса. Останній показав «дорослу» реакцію на другий звуковий стимул, що «відхиляється», тільки коли випробовуваній миші виповнилося 30 днів.

Розвиток же самої кори головного мозку, первинної слухової кори, зайняв ще більше часу — він відбувався аж до 50-го дня. «Розвиток реакції несподіванки починається на периферії і закінчується в корі головного мозку», — каже Баркат.

Тому кора головного мозку дозріває набагато пізніше, ніж спочатку очікували науковці. Якщо екстраполювати вік миші на вік людини, то 50 днів гризуна будуть приблизно відповідати 20 нашим рокам.

 

ЗДИВУВАННЯ ЯК НЕВІДПОВІДНІСТЬ «СВІТОГЛЯДУ»

 

Учені також зазначають, що переживання відіграють ключову роль у розвитку реакції несподіванки в корі головного мозку. Якщо миші росли в безшумному середовищі, обробка несподіваних звуків у слуховій корі значно затримувалася.

Одне з можливих пояснень полягає в тому, що головний мозок, і зокрема його кора, у період росту формують «внутрішній образ світу». Потім цей внутрішній образ мозок зіставляє із зовнішніми стимулами. І все, що так чи інакше не відповідає цьому «світогляду», сприймається мозком як несподіванка.

Але з часом ця повторювана несподіванка може перестати бути сюрпризом і спричинити корекцію внутрішнього образу світу. «Однак без досвіду роботи зі звуками кора головного мозку цих мишей не здатна розробити таку модель світу», — каже Баркат. У результаті тварина не може правильно класифікувати звуки на «знайомі» і «несподівані». Виходить, що без досвіду немає розвитку, а з досвідом — здивування.

 

ДОСВІД — ЦЕ МОЗОК, ЩО ВТОМИВСЯ ДИВУВАТИСЯ?

 

Чому те, що для дітей є чудовим новим та феєричним «сюрпризом», дорослого ніколи зазвичай настільки не захоплює?Річ у тім, що в міру дорослішання змінюється характер того, як мозок обробляє нову для нього інформацію.

У дитинстві будь-які незвичні стимули мозок з набагато більшою готовністю й швидкістю класифікує як «важливі». «Нецікавими» для нього вони стають тоді, коли повторюються. Схоже, що саме цю особливість мозку і називають «досвідом» та «життєвою мудрістю».

Найточніше її зміст можна виразити словами біблійного Екклезіаста: «Що було, те й буде; і що робилося, те й буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. Буває щось, про що кажуть: «дивись, ось це нове»; але це було вже у віках, що були до нас» (Екк. 1;9, 1:10).

Невипадково ці слова в Біблії вимовляє цар Соломон, якого вважають наймудрішим із людей, що коли-небудь жили на Землі. Те ж саме можна сказати й про шумерського героя першого в історії людства епосу — Гільгамеша, який аккадською мовою іменувався як «той, хто бачив усе».

І справа тут зовсім не в психологічних особливостях близькосхідних культур, а в природних процесах, що протікають у людському мозку. Незвичайні стимули втрачають свій вплив на нього, після того як повторюються вдруге, втретє, вчетверте…

Мозок не вважає за потрібне реагувати на стимули, що повторюються, сильними емоційними реакціями: постійне здивування коштує для нього чималих додаткових, а головне, абсолютно зайвих енерговитрат.

 

Оригінальне дослідження: Sequential maturation of stimulus-specific adaptation in the mouse lemniscal auditory system 

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: