Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal Arts
6 хв. на читання

ЕКОНОМІКА ДОБРА І ЗЛА: як змусити диявола приносити користь

ЕКОНОМІКА ДОБРА І ЗЛА: як змусити диявола приносити користь
Поділитись матеріалом
Photo by Rishabh Dharmani on Unsplash

 

Здавалося б, економіка — це про цифри. Багато хто з нас переконаний, що звична нам економічна поведінка лежить по той бік добра і зла. Але видатний економіст Томаш Седлачек спробував довести зворотне.

У книзі «Економіка добра і зла» він наголосив, що багато сучасних ідей було народжено вже на зорі цивілізації. На його думку, економіка зайнята не генерацією матеріальних благ та зростанням продуктивності праці, а саме питаннями добра і зла. Давайте разом поміркуємо про це, відштовхнувшись від ідей Седлачека.

 

БІЗНЕСМЕНИ ДАВНИНИ

 

«Епос про Гільгамеша» — перший літературний твір у світі. Принаймні, нічого давнішого до нас не дійшло. Понад 4000 тисяч років тому народи стародавньої Месопотамії — шумери, аккадці, ассірійці, вавилоняни — замислювалися над речами, що хвилюють людство й донині: над добром і злом, коханням і дружбою, безсмертям і посмертною славою.

Сучасному Homo economicus, зацикленому на раціональному економічному змісті будь-якої діяльності, здається, що стародавні люди геть не розумілися на економіці. Звідки взятися економічному мисленню, якщо свідомість скута путами релігії та міфу? Насправді економіка почалася аж ніяк не з Адама Сміта і навіть не з давньогрецького філософа Ксенофонта, який, власне, і винайшов це чудове слово — «економіка».

Відомий економічний історик Ніл Фергюсон справедливо стверджує, що автори стародавніх текстів були зовсім не поетами і філософами, а бізнесменами. Причому, якщо уважно придивитися, це стосується не лише глиняних табличок, які фіксували показники стародавнього храмового господарства.

 

«ШУМЕРСЬКИЙ СТІВ ДЖОБС»

 

Задовго до «поведінкової економіки» Даніеля Канемана «Епос про Гільгамеша» говорить нам про роль у споживанні не лише фізичних стимулів, а й уявлень та мотивацій. Саме в містах-державах Стародавньої Месопотамії слід шукати витоки таких понять, як ринок, максимізація ефективності, поділ праці, природні ресурси тощо.

Правитель Урука Гільгамеш виступає на початку епосу в ролі видатного візіонера, який чимось нагадує Стіва Джобса, що, як відомо, мав нестерпний характер і нерідко принижував своїх співробітників. Обидва ставили великі цілі, але при цьому були жорстокими і несправедливими до оточуючих. Тим, чим для Джобса був айфон, для Гільгамеша було будівництво грандіозної міської стіни. Якщо робота для вас більш пріоритетна, ніж сім’я, ви «типовий Гільгамеш».

Він вважав, що сім’я заважає роботі. Тому, намагаючись домогтися максимальної продуктивності праці, обмежував спілкування працівників із дружинами, матерями та дітьми. Практично це перша версія Homo economicus, «людини-робота», життя якої має бути підпорядковане виключно раціональним економічним цілям.

 

ЕНЕРГІЯ ДРУЖБИ, ЩО ТРАНСФОРМУЄ

 

Гільгамеш був не лише предтечею ідей Платона про ідеальну державу, а й дистопій «Який чудесний світ новий!» О. Хакслі та «1984» Дж. Орвелла. Власне, неокласична економіка з її підходом до результату людської праці як до «чистої функції» з того ж розряду. Але у випадку з Гільгамешем життя та боги все розставили на свої місця.

Через молитви шумерських робітників, які скаржилися на ігнорування начальством їхніх природних емоційних потреб, боги послали Гільгамешу противника — дикуна Енкіду. Та коли стало зрозуміло, що за фізичною силою й амбіціями вони рівні один одному, між ними виникла дружба.

Почуття, яке ламає раціональне уявлення про співпрацю як колективну дію заради матеріального результату. Дружба абсолютно непродуктивна. Але вона здатна змінювати особистість людини і навіть вигляд цілого суспільства. Друзі здійснюють вчинки, що були не до снаги одинакові.

 
ДЕСАКРАЛІЗАЦІЯ ПРИРОДИ. З ДИКУНА — У СПОЖИВАЧІ

 

Гільгамеш і Енкіду наважилися на боротьбу з демоном Хумбабою, що охороняє кедровий ліс. Це серйозний економічний акт, оскільки дефіцитна деревина в Месопотамії дорожча за золото. Важливий нюанс: вирубка лісу — це до того ж богоборчий акт, адже кедровий гай священний, а вбитого Хумбабу поставили на своє робоче місце не хто-небудь, а боги.

Природа більше не є святинею, відтепер вона — економічний ресурс. Але, щоб перетворити табуйоване священне дерево на будівельний матеріал, потрібно було мати підприємницьке мислення та неймовірну відвагу! Дружба надає обом героям невластиві їм раніше якості.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Гільгамеш отримує свого роду animal spirits — тваринну енергію Енкіду. Ту саму життєрадісність, що спрямовує поведінку людини, про яку писав Джон Кейнс у «Загальній теорії зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.).

У свою чергу, звірине альтер его Гільгамеша, Енкіду, з дикуна перетворюється на споживача благ міської цивілізації. Можна сказати, що блудниця Шамхат, яка спокусила його, стала першим в історії людства директором з маркетингу, який уперше здогадався використати секс у рекламних цілях.

 

МАРКЕТИНГ ПО-ШУМЕРСЬКОМУ. ПРИБОРКУВАННЯ ЗЛА

 

Шамхат створила неіснуючий раніше споживчий попит на нові товари і спосіб життя. Адже спочатку Енкіду не розумів цінності благ цивілізації. Як уособлення нецивілізованого зла і послідовний «антиринковик», він знищував плоди економічної діяльності Урука.

За деякої частки фантазії в історії олюднення Енкіду можна угледіти паралель з однією з головних схем економічної теорії — зародженням принципу невидимої руки ринку. Іноді зло вигідніше запрягти в плуг, ніж воювати з ним. Це зрозуміли ще в Стародавньому Шумері. Пізніше святий Прокопій оратиме поле на «прирученій» рисі. А Гете у «Фаусті» оповідатиме про силу, що «вічно хоче зла і вічно творить благо».

Присутність фаустіанського початка в сучасній економічній системі відзначив американський філософ Майкл Новак у своїй книжці «Дух демократичного капіталізму» (1982 р.). На відміну від поборників альтернативних систем, прихильники капіталізму зрозуміли, що зло глибоко проникло в людську природу, і вирішили використовувати енергію гріха, а не боротися з ним.

В Адама Сміта ця ідея трансформувалася у відому притчу про м’ясника, який, потураючи своєму егоїзму, приносить суспільну користь.

 

ГІЛЬГАМЕШ ПРОТИ АВСТРІЙСЬКОЇ ШКОЛИ

 

«Епосу про Гільгамеша» знайома й ідея гедонізму, яку Австрійська економічна школа вважає основою економічної поведінки. Карл Менгер або Людвіг фон Мізес вважають, що будь-який Homo economicus завжди прагне до максимізації задоволення. Проте Гільгамеш з їхньою думкою б не погодився. Коли помста богів призвела до загибелі улюбленого друга, правитель зрозумів, що єдине, за що варто боротися, — це безсмертя. Ні земна слава, ні подвиги більше не захоплюють його.

Німфа Сідурі, вказуючи герою на безглуздість цілей, пропонує гедоністичний вибір: «Ти ж, Гільгамеше, насичуй шлунок, вдень і вночі нехай будеш ти веселий, свято справляй щоденно, вдень і вночі грай і танцюй ти! Світлий нехай буде твій одяг, волосся чисте, водою омивайся. Дивись, як дитя твою руку тримає, своїми обіймами втішай подругу — тільки в цьому справа людини!»

Але Гільгамеш відкидає очевидну для Австрійської школи економічну максиму. Його цікавить не максимізація земних благ, а максимізація терміну життя.

 

НЕВМИРУЩІ АРХЕТИПИ

 

На жаль, правителю Урука так і не вдалося знайти безсмертя — квітку, яка гарантувала таку можливість, викрав підступний змій. Та все ж Гільгамеш знайшов його в іншій формі — ми досі захоплюємося розповіддю про його героїчну дружбу з Енкіду.

В епосі ми виявляємо архетипи, які живуть у нас і сьогодні. Зокрема й ті, що визначають нашу економічну поведінку. Поставлені історією про Гільгамеша питання, на новому технологічному витку виявляються надзвичайно актуальними. Наприклад, ідея про те, що гуманізм заважає ефективності, як і раніше, представляє людей роботоподібними істотами. З часів Гільгамеша ми є свідками й учасниками великої драми емансипації людини від природи.

Дедалі більше ми віддаляємося від природного стану, але наші бажання контролю, свободи та задоволень стають дедалі ненаситнішими. Водночас стародавній епос вказує нам правильний напрямок руху — шлях реставрації живої особистості. Через дружбу, любов, служіння людям, прагнення до ідеалу, що лежить за межами цього світу. А іноді — за межами людських можливостей.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: