Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Interview
9 хв. на читання

ФАНТАСТИЧНИЙ ТАНДЕМ: Генрі Лайон Олді про майбутнє України та світу. Нова архаїка чи нове ХХ століття? (Частина III)

ФАНТАСТИЧНИЙ ТАНДЕМ: Генрі Лайон Олді про структуру реальності та передбачення майбутнього (Частина I)
Поділитись матеріалом
Дмитро Громов та Олег Ладиженський / facebook.com

 

Читати частину I

Читати частину II

 

Мабуть, кращого співрозмовника для бесіди про майбутнє України та світу годі й знайти. Пропонуємо вам продовження інтерв’ю з видатними українськими письменниками Дмитром Громовим та Олегом Ладиженським, які працюють під псевдонімом Генрі Лайон Олді в жанрі наукової фантастики.

Твори цього фантастичного тандему популярні не тільки в Україні, а й у десятках країн світу. Сукупний наклад їхніх книжок перевищує 2 млн примірників.

Нещодавно з оповіданням «Невідомий художник» вони були номіновані на премію, яку присуджує Британська асоціація наукової фантастики (BSFA Awards).

 

ЗА МЕЖАМИ «МАГІЇ»

 

Дмитро: Коли ми працюємо, то періодично консультуємося з фахівцями. Самі, звісно, теж «копаємо», вивчаємо якісь концепції, статті, монографії тощо. Але потрібно розуміти, що хоч би як глибоко письменник занурювався в матеріал, він все одно поступатиметься професіоналу в одній конкретній галузі.

Завдання письменника в іншому — створити ілюзію достовірності. Ми всі фокусники, ілюзіоністи. Ми не запускаємо справжній космічний корабель, ми не створюємо справжній реактор, ми не використовуємо характеристики реального ШІ. Якби ми могли все це зробити в реальності світу, а не в реальності тексту, то наші відкриття вже давно працювали б на благо батьківщини.

Наші твори — це правдоподібна ілюзія, а не довідник для фахівців чи аматорів. Так, там не повинно бути відвертих ляпів з наукового погляду. Але головне — не їхня відсутність, а несподівані нюанси сюжету, концепції, вибору теми.

Фантастична концепція — це вигадана технологія, хоча вона й базується на якихось реальних знаннях. Ми працюємо в дуже широкому діапазоні: мінімум — з тим, що вже існує, максимум — з тим, що не існує, проте потенційно можливе.

Олег: Поняття «наукова фантастика» неймовірно широке. Це величезний масив знань, який нам пропонують різні науки — соціологія, історія, географія, антропологія, фізика, математика…

Це все, що перебуває за межами магічного допущення й фольклорного чаклунства. Чому найчастіше читач приймає наукову фантастику за фентезі, за магію?

У романі «Ойкумена» ми зробили припущення, що є люди, які здатні з матеріальної форми існування переходити у хвильову. Це дає «хвильовим людям» можливість виходу в космос безпосередньо, без космічного корабля.

Багато хто сприйняв цю ідею як фентезі. Хоча вона запозичена у Костянтина Ціолковського, котрий писав про «променисте людство». Таким людям, щоб жити в космосі, навіть планети не потрібні.

 

Обложка цикла «Ойкумена»
Обкладинка книги «Ойкумена» / oldieworld.com

 

ЧИ МОЖЕ ТЕКСТ КЕРУВАТИ РЕАЛЬНІСТЮ?

 

Дмитро: Якось в романі «Нам тут жити», написаному у співавторстві з Андрієм Валентиновим (теж харків’янином), ми зробили певне фантастичне припущення… Одним із героїв роману є письменник, тексти якого втілюються в реальність.

Однак ми не уявляли, що самі можемо опинитися в ролі такого письменника. Роман «Нам тут жити» створювався з 1995 по 1998 рік. Наприкінці твору до Харкова вторгається колона танків з боку Бєлгорода.

На той час переважній більшості людей на планеті такий сценарій здавався абсолютно фантастичним. На жаль, наше фантастичне припущення виявилося пророчим.

Потім було ще кілька схожих випадків і вельми дивних збігів. Наприклад, у романі «Дайте їм померти» є епізод, коли окремі міста і навіть цілі регіони вражені таємничою хворобою. Люди раптом починають засинати просто посеред вулиці, на робочому місці, за кермом авто тощо. Жодних видимих причин у епідемії не виявляється. Через три тижні вона минає так само різко й безпричинно, як почалася.

Коли книжку вже було написано і вона пішла у видавництво, в одній із газет нам на очі потрапив невеличкий допис. У ньому йшлося про містечко на півночі Італії, де події розгорталися точнісінько як у романі. Начебто сюжет вкрали в нас.

Олег: Згаданий вище роман «Ойкумена» був написаний ще 2006 року. Там дії відбуваються в далекому космосі. Одна з планет відколюється від великої космічної держави й оголошує себе окремою республікою.

Сепаратистів намагаються повернути до складу держави військовим шляхом, але їх підтримує інша, потужна космічна цивілізація, яка виводить на орбіту планети, що збунтувалася, свій військовий флот. Увесь сюжет переповідати не буду, лише зазначу одну деталь — планета, про яку йдеться, з космосу вбачається як жовта-блакитна. Написано це було за вісім років до початку війни і за шістнадцять — до масованого вторгнення.

В «Ойкумені» космічна цивілізація опиняється на межі війни всіх з усіма, але тотальний конфлікт зривається через низку причин. Багато що в цьому романі має паралелі з нинішньою геополітичною реальністю на планеті Земля.

Дивні збіги дійсності з нашими припущеннями трапляються, але, гадаю, не варто висувати до письменника ті самі вимоги, що й до політолога. У фантастики інша функція. Навіть прогнози Жуля Верна далеко не всі здійснювалися.

Ніхто з людей, зокрема найпросунутіший та найінформованіший, не знає достеменно, що станеться в майбутньому. Звісно, як усі нормальні громадяни, ми намагаємося розмірковувати про війну в Україні і робити якісь висновки. Але публічно їх не озвучуємо.

Насамперед ми — письменники. Навіщо нам стояти в довгій черзі за хайпом разом із сотнями військових аналітиків, прогнозистів та політологів?

 

Обложка романа «Нам здесь жить»
Обкладинка роману «Нам тут жити» / oldieworld.com

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ЧИ МОЖЛИВЕ «НОВЕ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ»?

 

Дмитро: Існує досить популярна оцінка поточних подій, згідно з якою світ зсувається в «нове Середньовіччя», до «нової архаїки». Можливо, якоюсь мірою це дійсно так. Не можна не помітити, наприклад, що стосовно українців і власних громадян Росія діє за лекалами геть дикої архаїки.

Можна говорити, що в середньовічній парадигмі розвивається той же Іран. Однак я спостерігаю зараз і прямо протилежні процеси, щось на кшталт «нового Модерну». Тобто за майбутнє людства борються два абсолютно протилежні вектори розвитку. І мені здається, що прогресивна тенденція все ж таки переважає.

Не думаю, що мода на фентезі теж якось пов’язана з «новим Середньовіччям». Наукове фентезі — зовсім не нове явище. Це жанр, де загалом наукова картина світу сусідить з елементами магії та надприродними істотами.

Ми теж віддали данину такому гібридному жанру. Однак у популярності цього літературного прийому немає нічого, що говорило б про сповзання світу в Середньовіччя.

До речі, у першій половині XX століття, саме в епоху модерну, ми з вами бачимо народження найвидатніших зразків фентезі. Взяти хоча б «Володар перснів» Толкіна чи «Конан-варвар» Говарда.

Олег: Я взагалі вважаю помилковим визначати сучасність як «Середньовіччя». Усі жахи, які відбуваються на наших очах — від «м’ясних штурмів» до репресій, від нерішучості Європи до внутрішніх конфліктів у США, — усе це вже відбувалося у ХХ столітті.

Ми входимо у «нове ХХ століття», жахи якого набагато страшніші й масштабніші за жахи Середньовіччя.

 

МИ РЕФЛЕКСУЄМО ХХ СТОЛІТТЯ, ЯКЕ «НЕ ДО КІНЦЯ ЗРОЗУМІЛИ»

 

Олег: Але як письменники-фантасти, а не як політологи, ми можемо спробувати осмислити той шлях, яким рухається людство. Ми бачимо, що десятиліттями триває колосальна боротьба між глобалістами і прихильниками ідеї національних держав.

Перші наполягають на пріоритеті всесвітніх контролюючих організацій, умовних ООН, НАТО, Всесвітньої організації охорони здоров’я, але в новому форматі. Ще один важливий гравець — транснаціональні корпорації, які хочуть отримати більшу частку контролю, ніж національні держави. Під час епідемії ковіду ми бачили, як транснаціональні правила перекреслюють закони та конституції національних держав.

Наприклад, скасовують конституційне право на свободу переміщення — я не можу сісти в літак, бо в мене немає вакцинації, довідки. Але ми бачимо й зворотні приклади, коли національні держави проводять політику, наплювавши на транснаціональні корпорації та міжнаціональні домовленості.

Ця боротьба зараз у самому розпалі. До чого вона призведе? Я не впевнений, що виникне якийсь однорідний новий світовий порядок. Думаю, окремі країни можуть зсунутися вліво, інші — вправо. Яким буде баланс між глобальним і національним, зараз передбачити практично неможливо.

Єдине, що, ймовірно, варто уточнити: коли ми говоримо про національні держави, то маємо сприймати їх як політичну націю, а не як націю «по крові». Інакше ми прийдемо до тих жахів, які переживали в минулому столітті. Фактично ми з вами зараз заново рефлексуємо XX століття — ми його не до кінця зрозуміли!

Усі механізми стримувань і противаг, які були створені у ХХ столітті, сьогодні зазнали краху. Тому нам доведеться виконати цю роботу — переосмислити досвід минулого століття знову.

Дмитро: Я гадаю, що на виході з конфліктів ми отримаємо щось середнє, такий собі «мікс» із модифікованих національних держав і глобалістських структур. З’являться політичні, економічні, торговельні, військові союзи, які раніше здавалися неможливими.

Це будуть абсолютно нові конфігурації та домовленості, оскільки остаточну перемогу не зможе здобути ніхто — ані держави, ані глобалісти та корпорації. Ймовірно, зміниться роль великих міст і вони стануть більш суб’єктними. Сподіваюся, що подальший переділ світу відбуватиметься в стилі холодної, а не гарячої війни.

 

ФАНТАСТИЧНИЙ ТАНДЕМ: Генрі Лайон Олді про майбутнє України та світу. Нова архаїка чи нове ХХ століття? (Частина III)
Обкладинка книги «Дайте їм померти» / oldieworld.com

 

МІРКУВАТИ ПРО ПРИМИРЕННЯ З РОСІЄЮ ПЕРЕДЧАСНО

 

Дмитро: Уявіть, що ви потрапили в 1943 рік. Ви приїжджаєте в зруйнований Харків і ставите людям запитання: чи здатні ви пробачити німців? Я думаю, за одну таку фразу вас могли б убити. Але порушувати зараз питання про примирення з росіянами небезпечно зовсім не через це, а тому що слова, вимовлені невчасно, мають негативні наслідки.

Зараз триває війна, в якій українці хочуть перемогти. Будь-яка війна нелюдська за своєю природою. Якщо солдат в окопі буде замислюватися про прощення ворога, він сам загине і підведе свою країну. Чи зможе держчиновник або волонтер нормально допомагати бійцеві на фронті, якщо замислюватиметься про те саме?

Олег: Нам дуже важко прийняти, що війна виходить за рамки етики і людяності. Але, на жаль, це так. Тому війну не можна міряти етичною лінійкою, призначеною для мирного часу. Коли хижак нападає на жертву, вони обидва не замислюються про етичні категорії. Це дуже складні для «стандартної» інтерпретації теми.

Наприклад, що вважати українською перемогою? Можна говорити про вихід на межі 1991 року. Але я б запропонував ще й такий варіант нашої перемоги: ми не дали цій війні розлюднити й розділити нас, змогли відповісти на запитання, чому нам, таким різним, потрібно бути разом. Як сказано в Біблії: «Дім, розділений сам у собі, не встоїть». А нам важливо встояти.

«Разом» — я б запропонував саме це слово як основну метафору української перемоги. Якщо за результатами війни виникне якась нова ідеологія, здатна об’єднати всю Україну, ми перемогли!

Нам потрібна ідеологія, в основі якої лежить образ комфортного та безпечного майбутнього, де всім разом хочеться жити. Неможливо сконструювати бажане майбутнє, ґрунтуючись на ідеях і персонажах з минулого.

Як відомо, не можна двічі увійти в одну й ту саму річку, проте можна двічі наступити на одні й ті самі граблі. Якщо ми не пройшли якийсь іспит історії, то будемо змушені його повторювати доти, доки не зможемо пройти.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: