ФАНТАСТИЧНИЙ ТАНДЕМ: Генрі Лайон Олді про «сценариста», який керує світом (Частина II)
Дмитро Громов та Олег Ладиженський / facebook.com
Чи пробували ви подивитися на світ під іншим кутом зору? Якщо ні, то найкраще це зробити з героєм нашого інтерв’ю — письменником-фантастом Генрі Лайоном Олді.
Насправді під цим ім’ям ховається творчий тандем двох українців — Дмитра Громова та Олега Ладиженського, які з оповіданням «Невідомий художник» нещодавно були номіновані на престижну премію BSFA Awards, що присуджується Британською асоціацією наукової фантастики.
ЩО БУДЕ, ЯКЩО ЗЛАМАТИ «КАРМІЧНИЙ КОМП’ЮТЕР»?
Дмитро: Давно відоме філософське припущення, що природа являє собою якусь вселенську розумну істоту, котра рефлекторно реагує на порушення людиною природних законів світобудови. Тому виникають різного роду соціальні та природні катастрофи. Цю ідею досить часто експлуатують автори фантастичних книжок і фільмів.
По суті, це практично те ж саме, що й Бог. Навіть якщо ми маємо справу зі знеособленими законами, порушення яких загрожує для нас різними неприємностями. Ідея живого й розумного Всесвіту цілком може виявитися не такою вже й фантастичною. Щоправда, як і у випадку з Богом, доказів цьому поки що немає.
Утім, немає доказів і того, що все якось інакше. На жаль, ці ідеї ніяк не стимулюють людство одуматися. Мабуть, йому потрібен сильніший стусан, аби усвідомити, що робити можна, а чого жодним чином ні.
Олег: У нашому романі «Месія очищає диск» ми теж віддали данину концепції розумного Всесвіту. Ми припустили, що існує закон карми, який є абсолютно «нелюдським». І він аж ніяк не відповідає нашим уявленням про добро та зло, кару та відплату.
А тепер уявімо, що в цей ідеальний механізм раптом потрапляє маленький «людський» камінчик. І людська мораль підриває зсередини закон, який був заснований на зовсім інших принципах мислення, вільних від наших емоцій або бажань.
У результаті закон карми починає тріщати по швах, а слідом за ним — і вся світобудова. І тоді потрібно очищати диск «вселенського комп’ютера», заново його форматувати.
ДИВИТИСЯ НА СВІТ ПІД ІНШИМ КУТОМ
Дмитро: Спробувати уявити собі нереальне — не єдина, але одна з можливих мотивацій письменника-фантаста. Придумати щось, що до тебе нікому не вдавалося, дуже складно, але принципово можливо. Наприклад, Чайна М’євіль зумів це зробити в рамках естетичної концепції свого роману «Останні дні нового Парижа».
Я підозрюю, що з ідеями сюжетів, фантастичних припущень, філософських, етичних та естетичних концепцій у літературі відбувається приблизно те саме, що і з нотами в музиці чи кольорами в живописі.
Музичних шедеврів набагато більше, ніж нот, а кількість літературних творів не вичерпується числом «вічних» сюжетів або літер в абетці.
Навіть якщо припустити, що комбінації в кінцевому підсумку вичерпні, все одно їх вистачить ще дуже надовго. Ті, хто полюбляє говорити, буцімто «все давно придумано за нас», роблять це або від незнання, або від лінощів, від звички користуватися чимось вторинним.
Олег: Варто додати, що фантастика для нас — це не самоціль, а інструмент. У нас немає завдання створити якусь фантастичну мудровану теорію, до якої раніше ніхто не додумався.
Навіть якщо ми розповідаємо про Китай XV століття або вирушаємо в далекий космос, ми однаково пишемо про сучасність, про те, що хвилює зараз, — іншого варіанту для нас не існує. Інакше навіщо взагалі потрібна фантастика?
Для нас цей жанр — можливість гранично загострити проблему, поглянути на неї під несподіваним кутом. Це спроба «розбудити» читача. Ми намагаємося запропонувати йому іншу оптику, через яку він ще не дивився на цей світ. Тому, наприклад, коли ти пишеш про Троянську війну, то розповідаєш про всі війни, які були до неї і після неї.
Раптово ти помічаєш, що Одіссею, коли він ішов воювати, було всього 18 років. Його вирвали з рідного дому, відірвали від новонародженого сина й молодої дружини. Це не був той навчений життям бородатий дядько, якого нам представляють у масовій культурі. Скажіть, чим він відрізнявся від сучасного мобілізованого?
Фантастичний сюжет про незвичайні пригоди та довгі мандри потрібен Гомеру для того, щоби читач «схаменувся». Аби він розпізнав у фантастичному щось знайоме, актуальне для нього і сказав: «Але ж справді все це правда, справді в житті все так і є!»
Тож фантастика — це не єдиний, але дуже ефективний інструмент, за допомогою якого людство може перевіряти на міцність основи свого існування.
ФАНТАСТИЧНА СВОБОДА!
Дмитро: Будь-які жанри мають певні творчі обмеження. Фантастика використовує ті самі прийоми та методи, що й будь-який інший вид літератури. Але плюс до цього вона робить наголос ще на один прийом — фантастичне припущення, яке суттєво збільшує ступінь авторської свободи.
Це головне, що відрізняє фантастику від будь-якого іншого типу літератури. При цьому новизна ідеї бажана, проте не обов’язкова. Можна взяти вже відоме припущення й оригінально його обіграти.
Наприклад, подорожі в часі описані в тисячах книжок. Та всі видатні твори на цю тему — абсолютно різні! Порівняйте хоча б «Машину часу» Веллса і «Кінець Вічності» Азімова. Одні описують подорож у часі з психологічних, інші — з соціальних, треті — з філософських позицій.
Основна ознака фантастики — сюжетоутворювальне фантастичне припущення. Але ми бачимо, що саме фантастичне припущення, сюжет, характер героїв тощо в рамках однієї й тієї самої ідеї подорожі в часі нескінченно варіативні — це найвищий ступінь свободи жанру.
Олег: Ця свобода призвела до того, що в історії світової літератури спостерігається неймовірна кількість фантастичних творів, число яких, напевно, неможливо навіть порахувати.
Скажімо, «Подорожі Гуллівера» Свіфта, тільки не в адаптованому для дітей, а повному варіанті, — що це, як не фантастика? А «Гаргантюа і Пантагрюель» Рабле, «Шагренева шкіра» Бальзака або «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» Гофмана?
Фантастика — вона дуже різна, це ж широке поняття. Хоча власне наукова фантастика з’явилася досить пізно. До речі, знаєте, хто був одним із перших наукових фантастів? Сірано де Бержерак! У нього є роман про політ на Місяць і місячні цивілізації.
До висадки на Місяць американських космонавтів було дуже далеко, але фантастичне припущення щодо можливості такої події було зроблене Сірано в книжці «Інший світ, або держави та імперії Місяця» ще у XVII столітті.
ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ: «ТРЕТІЙ ЗАЙВИЙ»
Дмитро: Фантастика — річ дуже практична, вона має безпосередній стосунок до сьогодення. Дослідження, проведені серед топ-менеджменту провідних корпорацій світу, показали, що найуспішнішими є компанії, лідери яких захоплювалися в юності науковою фантастикою.
Китай не дуже давно усвідомив роль фантастичної літератури для розвитку економіки та науково-технічного прогресу. Слідом за американцями китайці виявили, що це взаємопов’язані речі. І хоча США, як і раніше, належать тут лаври першості, китайці дедалі більше приділяють увагу саме цьому жанру — аж до того, що впроваджують стимулюючі державні програми.
Коли ми з Олегом робимо фантастичне припущення, то враховуємо безліч різних чинників — біологічні дослідження, тренди в розвитку штучного інтелекту, соціальні наслідки технологічного прогресу тощо.
Наприклад, ми не можемо пройти повз такі важливі аспекти сучасності, як штучний інтелект і віртуалізація життя. У нас є ціла низка творів, де ми порушуємо тему ШІ.
Наше оповідання «Невідомий художник», що його висунуто на номінацію премії Британської асоціації наукової фантастики, — про штучний інтелект і війну, яка ведеться зараз проти України. В оповіданні «Майбутнє» ми розмірковуємо про перенесення життя у віртуал.
Нещодавно закінчили повість «Калі-Юга», де також досліджуємо тему систем штучного інтелекту й ройових дронів у російсько-українській війні. Природно, ШІ сьогодні у всіх на вустах, ця тема хвилює багатьох і, звісно, у нас щодо цього є свої припущення.
Усі, хто цікавиться штучним інтелектом, можуть відвідати наш сайт і познайомитися з нашим баченням цього явища.
Олег: Штучний інтелект — це тільки частина тих радикальних змін, які зараз відбуваються з людством. Ми навіть не помічаємо, як дедалі більша частка нашого життя йде у віртуал.
Для нас уже не такі важливі наше тіло, одяг, який ми носимо, та будинки, в яких ми мешкаємо. Досить оптимально підтримувати функції тіла, а жити можна де і як завгодно — віртуальна реальність це дозволяє. Якщо ця тенденція посилюватиметься, то у віртуал перейде 75% нашого функціонування. Людина поступово почне ототожнюватися з «чистим інтелектом», а не з тілесністю.
Наступний крок — навіть мінімальна підтримка цієї тілесності не потрібна, оскільки штучний інтелект змоделює нашу особистість згідно з даними в соцмережах і фіксацією реакцій на основні подразники.
У результаті ми отримаємо світ, що нагадує давньогрецьке царство мертвих, яким бродять безтілесні тіні. Тільки в античних міфах у цих тіней немає пам’яті, а в нашому випадку вся пам’ять зберігатиметься на хмарному сервері. Поки що віртуалізація життя є справою добровільного вибору. Наприклад, нас із Дмитром не цікавить віртуалізація творчості.
У нашому тандемі штучний інтелект — «третій зайвий», тому ми не застосовуємо ChatGPT. Я припускаю, що ШІ можна використовувати в деяких випадках як підсобний інструмент, але повністю передати йому творчу функцію — означає позбавити творчість будь-якого сенсу.
Нам це просто нецікаво. Ми вдаємося до чат-ботів хіба що під час створення мережевих обкладинок для електронних видань. І, відверто кажучи, якість їхньої роботи така, що доводиться все до досконалості «доводити напилком».
Творча співпраця зі ШІ небезпечна, бо у світовій судовій практиці вже є ціла низка процесів, пов’язаних із плагіатом. Коли автор-замовник сліпо довіряв ChatGPT, який за фактом не надто творчо використовував чужі ідеї.