ФЕНОМЕН БЕЗГЛУЗДОЇ РОБОТИ: як зупинити беззмістовну працю?
Олег Савін. Манекени, із серії «Справа №45. Цілком не таємно», 2022 / Facebook, «Сіль-соль»
Більшість людей працюють, багато хто навіть здатний отримувати задоволення від праці. Хтось працює самовіддано і радий винагороді, а хтось сумнівається в тому, чи є якийсь сенс у його діяльності. У всякому разі, праця — популярне заняття, і всі, кому не поталанило з успадкованим багатством або виграшем у лотерею, змушені працювати, аби мати можливість гідно жити.
Від багатьох факторів залежить наше ставлення до роботи, але існує ситуація, коли людині її праця здається цілком позбавленою сенсу, а вона через обставини змушена з цим миритися. Цей стан, вперше описаний антропологом та доктором філософії Девідом Гребером у 2013 році та названий ним «безглуздою роботою», стане сьогодні предметом нашого інтересу.
Його книга «Безглузда робота», позначена автором як трактат про поширення беззмістовної праці, була перекладена багатьма мовами і викликала непідробний інтерес не лише в економістів та філософів, але також зацікавила тих, хто впізнав себе на її сторінках.
По всьому світу економіка поступово перетворюється на величезну машину з виробництва безглуздя
Девід Гребер
То чому ми ходимо на роботу, яка нам ненависна? Навіщо виконуємо тисячі доручень, що викликають огиду, і займаємося все життя діяльністю, яка нам не подобається і яку ми вважаємо абсолютно безглуздим заняттям?
Невже страх залишитися без шматка хліба є настільки категоричним у своїх правах? Чи не опинилися ми в кафкіанській ситуації вимушеного примирення з обставинами, навіть якщо усвідомлюємо, що вони є абсурдними? Як внести в свою роботу хоч дещицю сенсу, та й чи можливо це насправді?
Все це питання, які ставить собі одного разу кожен із працюючих, бо людині небайдуже, зайнята вона корисною та осмисленою працею чи ходить вона на роботу лише тому, що змушена годувати свою сім’ю.
Важко знайти об’єктивну цінність тієї чи іншої роботи. Нам часто здається, що всі професії потрібні, і кожен із нас приносить користь для функціонування соціуму. Ми сплачуємо податки, виготовляємо продукцію, продаємо товари, пишемо статті. Ми ухвалюємо закони, творимо правосуддя, лікуємо, вчимо, возимо людей, підмітаємо вулиці і літаємо в космос, тисячі справ виправдовують повсякденне життя і надають йому необхідного сенсу.
Проте існують професії, страйк у сфері яких спричинить реальні погіршення соціального життя, а може, й повний міський колапс. Наприклад, прибиральники сміття чи водії громадського транспорту — їм доводити свою корисність навіть немає резону, ми віримо у неї свято, бо уявляємо, що станеться, коли тиждень не прибирати сміття, і як складно дістатися на роботу, коли не працює метро чи не їздять автобуси.
Ви можете говорити будь-що про медсестер, сміттярів або механіків, але очевидно: якщо вони розчиняться в тумані, наслідки будуть негайними і катастрофічними. Світ без вчителів чи докерів швидко зіткнеться з неприємностями, і навіть світ без наукових фантастів чи музикантів буде набагато біднішим.
Не зовсім зрозуміло, наскільки людство постраждає від аналогічного зникнення усіляких гендиректорів інвестиційних компаній, лобістів, піар-дослідників, фахівців зі страхових розрахунків, агентів із телефонних продажів, судових приставів чи юридичних консультантів. Багато хто підозрює, що світ у цьому випадку помітно покращає!
Девід Гребер
І виникає питання: ось ходить на роботу щодня якоїсь сьомої значущості чиновник із двісті тридцятого кабінету, котрий перегортає три-чотири папірці на день, — у чому його соціальна користь і чи взагалі є сенс у його напруженій і багаторічній праці?
Цей працівник повинен розуміти (і дуже часто він це розуміє), що абсолютно непотрібний, і повинен якщо не звільнитися (чого він за власним бажанням ніколи не зробить), то хоча б повіситися від нудьги (це взагалі йому не під силу), але він продовжує день у день просиджувати штани на тому самому стільці щонайменше тридцять чи сорок років, інколи ж навіть стає ветераном праці, сидячи на одному місці цілих півстоліття.
Іноді такий службовець розуміє: його праця настільки безглузда, що йому не потрібно навіть ходити на роботу і його відсутність ніхто не помітить.
Примітним є у цьому аспекті випадок в Іспанії, який став світовою сенсацією. В одній із найпопулярніших іспанських газет El Mundo у 2016 році вийшла стаття, в якій описували історію Хоакіна Гарсії, інженера водного господарства, який більше 6 років не з’являвся на роботі в міському комітеті, проте постійно отримував зарплату.
Виявили цей факт лише після того, як Хоакіна Гарсію представили до нагороди за вислугу років — тоді раптом і з’ясувалося, що на запрошення з’явитися до заступника мера за одержанням медалі нема кому, оскільки представленого до нагороди інженера на робочому місці вже давно ніхто не бачив. Скандал вибухнув неабиякий, і недбайливого працівника навіть за рішенням суду зобов’язали виплатити тридцять тисяч євро штрафу за те, що він отримував платню, а на роботу не ходив.
Тоді ж у «винного» попросили пояснити причину такої зухвалої витівки. І Хоакін Гарсіа спокійно відповів, що він довго приходив на роботу і нічого не робив, а оскільки начальство йому не давало жодних доручень, то незабаром він впав у депресію, і його психотерапевт порадив йому змінити життя і зайнятися чимось більш осмисленим.
Іспанський інженер обрав вивчення філософських праць Спінози і більше на роботі не показувався: у комітеті міської управи він сказав, що ходить на роботу на водоканал, а там пояснив, що перебуватиме в мерії і готовий допомогти їм будь-якої миті. На щастя, система водопостачання в рідному місті іспанця працювала справно, і наш герой зміг спокійно насолоджуватися дозвіллям вдома із книгою Спінози в руках більше шести років!
Безглузда робота — це настільки беззмістовна, непотрібна або шкідлива оплачувана форма зайнятості, що навіть сам працівник не може виправдати її існування, хоча через умови найму він відчуває необхідність вдавати, що це не так
Девід Гребер
Багатьом із нас хочеться відшукати вихід із цього безглуздого глухого кута, в якому ми іноді опиняємося на роботі. Він часто ставить перед нами ті ж питання, що і перед іспанським інженером, але не кожен з нас здатний навіть наприкінці кар’єри ризикнути всім і спробувати стати тим, ким мріяв: поетом, художником, музикантом, філософом, творчою людиною будь-якого напряму, зайнятися тією діяльністю, яка, зазвичай, у нашому суспільстві не дуже добре оплачується, що є причиною відмови від свого покликання для тисяч потенційних Ван Гогів та Аполлінерів.
Праця, виснажлива праця заради харчування і праця до зносу заради процвітання — це, по суті, не що інше, як праця раба.
Для творчої людини така праця завдає величезних духовних втрат. Не дивно, що Аполлінер, коли мати влаштувала його на роботу клерком у банк, чинив опір і кричав, що він — Поет, а не торгаш.
Мені не вистачає мужності Аполлінера.
Більшу частину свого дорогоцінного часу я віддаю праці, безглуздому заняттю, яке знищує останні пориви до творчості та вбиває наснагу.
І вірю Девіду Греберу, автору «Безглуздої роботи», який один виступив проти правил усього світу:
«Я хотів би, щоби ця книга стала стрілою, націленою в саме серце нашої цивілізації. Є щось глибоко неправильне в тому, що ми зробили. Ми стали цивілізацією, заснованою на роботі, навіть не на «продуктивній роботі», а просто на роботі як меті і сенсі самим по собі. Ми ніби дали колективну згоду на своє власне поневолення.
Коли ми усвідомлюємо, що половину часу займаємося абсолютно безглуздою або навіть контрпродуктивною діяльністю (причому зазвичай за наказом людей, які нам не подобаються), то наша головна політична реакція полягає в тому, що нас починає мучити злість через те, що хтось, можливо, уникнув цієї пастки. У результаті ненависть, образа і підозра стали тим клеєм, на якому тримається суспільство. Це катастрофічний стан справ. Я хочу, аби це скінчилося».
