Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Interview
6 хв. на читання

«ГОҐВОРТС» КСЕНІЇ ВОЗНІЦИНОЇ: місце сили, де сцілюють душі

«ГОҐВОРТС» КСЕНІЇ ВОЗНІЦИНОЇ: місце сили, де сцілюють душі
Поділитись матеріалом
Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop

 

Війна — це травматичний досвід для багатьох українців. Але навколо цієї теми створено багато міфів. Спробуємо їх розвінчати… Як знайти внутрішні резерви та вберегти себе від депресії? Чому деякі стреси корисні, а інші шкідливі? Чому душу потрібно лікувати через тіло? Про ці та інші важливі речі розповідає Ксенія Возніцина, директорка Центра психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна».

 

МІФИ ПРО ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СИНДРОМ

 

Тема посттравматичного синдрому (ПТСР) зараз на слуху, але навколо неї існує багато міфів… У багатьох чомусь панує така думка, що внаслідок війни у 70% українців буде ПТСР. Це не так.

Хоча зараз в Україні повної статистики щодо цього явища немає, ми можемо спиратися на закономірності, яки виявилися під час інших війн та катастроф. Вони свідчать, що ПТСР виникає лише у 10–15% людей, які пережили травмуючу подію. Ще раз підкреслю, йдеться не про фізичну втрату, а суто про психологічну ситуацію.

Нас усіх оточують ті чи інші стреси. Після звичайної стресової події ПТСР не виникає. Наприклад, через розлучення чи звільнення з роботи, чи якісь сімейні негаразди. Він з’являється тільки тоді, коли мала місце якась страшна загроза життю або здоров’ю. Є побутові стреси — це травми з маленької літери «т». А є величезні та страшні травми з великої літери «Т» — з ними людина не може справлятися так, як із побутовими. Але навіть у таких випадках треба враховувати, що люди мають різну стресостійкість.

Із 100 тих, хто потрапив у травматичну ситуацію з великої літери, тільки 10–15% можуть отримати ПТСР. А решта зуміє подолати навіть такий сильний стрес. Тому українське суспільство не повинно вдаватися до паніки. Адже навіть з тих 15%, які переживатимуть психологічні наслідки великої травми, буде багато людей, які швидко повернуться до нормального життя.

Це відбудеться завдяки різним факторам: за рахунок власної стійкості, за рахунок підтримки близьких, з допомогою гарного психотерапевта… Тобто українці як нація не приречені на ПТСР. Після війни залишиться дуже невеликий відсоток хронічних синдромів. І в таких випадках психіатр повинен визначати діагноз і далі працювати з такими пацієнтами.

Звісно, наведена мною статистика не применшує справжнього масштабу біди. Тому що перше травматичне коло, ті самі 10–15%, — це велика кількість людей: 3–5 мільйонів військових та їх родин.

 

«ГОҐВОРТС» КСЕНІЇ ВОЗНІЦИНОЇ: місце сили, де сцілюють душі
Руслан Плюснін. Інтер’єр 2, 2023 / Facebook «Ciль-Соль»

 

ВНУТРІШНІ РЕЗЕРВИ

 

Треба розрізняти повсякденні травматичні ситуації від дійсно важких клінічних випадків. У більшості населення є природні психологічні резерви, які допомагають повертатися до психологічної стабільності. Існує такий термін — resilience (резилієнтність). Це внутрішня стресостійкість, адаптивність людини. Її треба постійно підкачувати, як м’язи, особливо під час війни.

Наприклад, треба обов’язково добре висипатися. Якщо ви спите 3–4 години на день і начебто почуваєте себе нормально — це велика помилка! Далі обов’язково буде декомпенсація. Також добре допомагає від хронічного стресу фізична активність. Тобто, щоб протистояти стресу, треба змінити спосіб життя.

Уявіть дві кульки — ялинкову прикрасу та тенісний м’ячик. Якщо першу вдарити об стіну, вона розіб’ється, а друга — відскочить. Так само й психіка — вона може стискатися під впливом якихось ситуацій, а потім знову відновлюватися. Багато українців, що не є фахівцями у психології та психотерапії, інтуїтивно набувають досвіду resilience і навчаються справлятися з травмами.

Звичайно, на індивідуальному рівні одні стратегії можуть бути гарними, інші — не дуже. Трохи про негарні… Нашому суспільству притаманна така собі «бульбашковість», коли з однодумців створюється багато різних спільнот. В такій «бульбашці» існувати комфортно, бо не треба витрачати енергію на сварки, доводити свою правоту. Це начебто непогано. Але у таких «бульбашок» є своя ціна.

Це неконструктивний тип відносин, тому що спільнота продовжує розпадатися на ще більш дрібні «бульбашки». Ситуативно пошук психологічного комфорту може бути для когось певним спасінням. Але у довгостроковому періоді така індивідуальна стратегія може входити у протиріччя з колективною.

 

ПОГАНИЙ І ДОБРИЙ СТРЕС

 

Взагалі, стрес — штука корисна. В нормальному стресі людина активує всі свої внутрішні ресурси для вирішення якихось питань. Без стресу ми з вами нагадували б пластмасові ляльки. Та є ще поганий, аномально тривалий стрес — дистрес. Це ще не ПТСР, але це серйозний розлад, який виснажує захисні сили організму. При цьому людям не так легко відрізнити добрий стресс від поганого.

У нас із радянських часів сформувалась така культура, за якої не прийнято займатися своїм психічним станом. Людина у хронічному стресі продовжує якось таскатися на роботу, займається хатніми справами, наче запрограмована… І при цьому вважає, що з нею все гаразд. З фізичним станом все просто — коли болить зуб, ти відразу йдеш до стоматолога. Але стан психічного здоров’я для твого повноцінного існування не менш важливий!

Фахівці про це знають, але не мають можливості формувати культуру на рівні держави. Тому ми рекомендуємо людям зараз краще прислухатися до себе. Ви протягом місяців погано спите? У вас давно не було яскравих емоційних моментів? Ви багато їсте або почали потрохи випивати кожного дня? Важко налагодити нормальне спілкування у родині? Все це — ознаки дистресу.

При нормальному стресі ви відновлюєтесь досить швидко. При дистресі тривалий час відбувається емоційне «зациклювання». Тоді потрібно звернутися до фахівця, який розповість, як налагодити своє життя, харчування, активність, сон. Розповість про навички самодопомоги, про глибоке дихання, про техніки заземлення тощо.

 

МІФИ ПРО ПСИХОЛОГІВ

 

Ще один міф: психолог — це той, хто копається у вашій голові, шукає дитячі травми тощо. Але функція психолога інша — вона допоміжна, консультативна, майже освітня. Людина отримує рекомендації, як краще побудувати своє повсякденне життя в умовах, коли стрес постійно нарощується. В нас так склалося, що звернення до психолога — ознака якоїсь «слабкості». Це також міф.

Починаючи з 2014 року ми працюємо з ветеранами — це не слабкі люди, вони багато чого бачили у житті. Парадокс, але соцопитування кажуть, що військовим навіть легше звертатися до психолога, ніж цивільним. А ще є кліше, пов’язані з віком. Після 45 звернення до психолога — певне табу, а от молодь від 18 до 25 років налаштована на отримання допомоги.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Потреба у психологічній консультації — це не те ж саме, що встановлення діагнозу. Це простий інструмент відновлення певної якості твого життя. Кожен свій день ти не «відбуваєш», а усвідомлено проживаєш, позбавившись від апатії, роздратованості або непродуктивності.

У цьому зв’язку я люблю нагадувати визначення Всесвітньої організації охорони здоров’я, що таке Mental Health (психічне здоров’я). Це стан людини, за якого вона може виконувати 4 функції: справлятися з буденними стресовими ситуаціями, плідно працювати, приносити користь суспільству і реалізовувати свій потенціал.

Тут йдеться не про психіатричний діагноз, а про емоційно-вольову сторону твоєї особистості, яка забезпечує повноцінне існування та самореалізацію. Говорити про це не соромно. Навпаки, треба кричати про це на всю країну. Так, наприклад, як робить це перша леді нашої держави.

 

«ГОҐВОРТС» КСЕНІЇ ВОЗНІЦИНОЇ: місце сили, де сцілюють душі
Руслан Плюснін. Інтер’єр 1, 2021 / Facebook «Ciль-Соль»

 

ПОДОЛАТИ ЗВУЖЕНИЙ СВІТОГЛЯД

 

Війна — максимально травматична ситуація, яка може трапитись у житті. Найбільш вразливі до неї — військовослужбовці, діти, переселенці з окупованих територій. Для психічного здоров’я всім їм потрібна вкоріненість у чомусь: власний дім, родина, робота, захищеність. Коли ці базові потреби не задовольняються, виникають додаткові ризики для психіки.

У травматичній ситуації в людини сильно звужується бачення світу. Вона не розпізнає ресурси, завдяки яким можна щось змінити. Допомогти можуть близькі, які перебувають у ресурсному стані, але це має бути «м’який» вплив. Не треба нікого силоміць тягнути до лікаря. Краще створити навколо «розуміюче» середовище, в якому легше побачити нові можливості.

Є такий принцип peer-to-peer (рівний — рівному). Тому з військовими в якості підтримки ми часто використовуємо побратимську спільноту — приєднуємо когось, хто пережив щось подібне, кому стало краще. «Розуміюче» середовище — це в першу чергу два фактори: безпеки й довіри. Саме це є головним, а зовсім не хімічні препарати, навколо яких теж існує багато міфів.

Звісно, у гострому стані без певних ліків не можна обійтись. Та, за статистикою, 30–40% людей у депресивному стані взагалі є резистентними до антидепресантів. Світовий досвід свідчить на користь інтегративного комплексного підходу. Фармакологія ніколи не буде ефективною без купи додаткових речей. Ліками неможливо відкоригувати те, як людина почувається в соціумі, як вона перебудовує спосіб життя, знаходить нові звички.

 

ЛІКУВАННЯ ПСИХІКИ ЧЕРЕЗ ТІЛО

 

Людиноцентричний підхід — це світовий тренд. Раніше лікар призначив щось імперативно, і ти це виконував. Зараз він у партнерстві з пацієнтом вибудовує саме те, що людині комфортніше. У нашому закладі ми майже інтуїтивно, по крихтах, збирали все, що дійсно працює. А вже потім спілкування із закордонними колегами з’ясувало, що ми у тренді.

Сьогодні в нас, окрім 15 фахових неврологів і психотерапевтів, багато додаткових методів: спеціалізована йога, фізична терапія, акупунктура, артреабілітація, додана віртуальна реальність, сеанси mindfulness, групи з тілесної практики, навіть танці. Фізична реабілітація відіграє особливу роль, тому що без роботи з тілом про якість лікування можно забути.

Є поранення видимі та невидимі. Другі значно підступніші. Людина з діркою у животі відчуває загрозу і звертається до лікаря, а з діркою в душі — якось ходить собі і якось живе. Одним із симптомів ПТСР є уникання — про травму не розповідають не тому, що не хочуть, а тому, що не можуть. Так мозок захищає свідомість від травматичних спогадів. І все це не закінчується разом із війною — війна продовжує усюди йти за людиною.

Ти намагаєшся жити іншим життям, а війна тебе наздоганяє. Додайте до цього велику кількість контузій — практично кожен солдат має такий епізод. Зовні ти начебто цілий, але вибухова хвиля визвала у мозку серйозні негативні зміни. Психологічна травма закарбовується у тілі, у всій системі організму.

Виникаючи на емоційному рівні, вона швидко змінює фізіологічні процеси — гормональні, нейроендокринні, вегетативні… Тому, щоб подолати її, ми використовуємо всі доступні засоби. Зараз до нас навіть приєдналась волонтерська група, яка буде розвивати реконструкцію середньовічних змагань.

На жаль, психіатричні лікарні в Україні не мають можливості такого комплексного підходу. Але ми постійно ділимося досвідом і навіть видали книгу, де узагальнили надбання нашої роботи за 9 років. Це така собі франшиза реабілітаційного центру, яку ми роздаємо безкоштовно.

 

«ГОҐВОРТС» КСЕНІЇ ВОЗНІЦИНОЇ: місце сили, де сцілюють душі
Руслан Плюснін. Second hand, 2023 / Facebook «Ciль-Соль»

 

МІСЦЕ СИЛИ

 

Наша професія дуже виснажлива. Тому лікар повинен дбати про стан своєї психіки, аби не заподіяти шкоди тому, кого консультує. Для цього ми практикуємо власну терапію — супервізійні зустрічі з іншим фахівцем високого рівня, інтервізійні групи — коли колектив психологів обговорює щось між собою. Хто працює з травматичним досвідом і цього не робіть, взагалі не фахівець. Ти не просто лікар, ти занурюєшся глибоко у їх долі — це щось за межами звичайного лікування, бо підтримка не закінчується за дверима закладу.

Є багато історій перемог, які мене надихають. Багато людей після лікування периодично приходять до «Лісової поляни» як до своєрідного міста сили. Деякі його навіть прозвали «Гоґвортсом». Я дуже люблю цих людей — героїв, які нас захищають. Війна їх змінила — не в гарну і не в погану сторону, просто змінила. Всі ми повинні це пам’ятати й поважати. Тому що психічне здоров’я ветеранів залежить не тільки від лікарів, а від кожного з нас.

Від того, як їх зустрінуть дома — із простою людською повагою, із виваженим розумінням, із почуттям вдячності. Повірте мені як фахівцю: неадекватна поведінка цих людей — також міф. Навпаки, вони завжди уникають конфліктів: бо голова болить, бо думки важкі…

Просто будьте вдячні їм, от і все. Не ховайте очі, краще посміхніться їм. Від того, як ми їх зустрінемо, залежатиме, чи залишиться всередині нас ця війна назавжди, чи ні.

 

Матеріал підготовлений у партнерстві з КМЕФ


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: