Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Science
4 хв. на читання

ЄДИНА ПРОТИОТРУТА ВІД ГНІВУ

ЄДИНА ПРОТИОТРУТА ВІД ГНІВУ
Поділитись матеріалом
Анжеліка Ломако. Люди ми тільки тоді.., 2023 / Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop

 

Дослідники з Університету Торонто встановили: що завзятіше ми виправдовуємося у відповідь на звинувачення, то більше оточенню здається, що таким чином ми хочемо відвести від себе підозри.

Група науковців на чолі з Кетрін Деселлес опитала понад 4 000 добровольців та опублікувала отримані результати в Psychological Science. Згідно з ними, лють більшістю людей сприймається як психологічний доказ, ознака провини.

Таке сприйняття характерне для найрізноманітніших контекстів: судових процесів, спроб спростувати підозри в подружній зраді або крадіжці…

 

СЕРДИШСЯ — ВИНЕН!

 

У стані гніву й роздратування ви ніколи не доведете іншому свою невинність або правоту. Що наполегливіше й емоційніше виправдання, то менше йому були схильні вірити учасники експерименту.

У невинність тих, хто спокійно доводив свою непричетність до злочину, випробовувані вірили з більшою готовністю. Звісно, учасники експерименту не були професіоналами в розпізнаванні правди і брехні.

Тому вчені поставили собі питання: можливо, з фахівцями, які постійно мають справу зі злочинами та доказами, справа інакша?

Експерименти канадських психологів за участю цілком реальних слідчих, юристів і поліцейських показали, що в емоційній реакції вони теж бачать підтвердження винуватості. Людина у відповідь на звинувачення на її адресу надмірно дратується, виходить із себе — отже, є винною.

Однак в Університеті Торонто цим не обмежилися й подивилися, як поводяться учасники експерименту, опинившись «по той бік барикад».

Парадоксально, та в реальних життєвих ситуаціях люди бурхливіше реагували саме на необґрунтовані звинувачення. А от справжні проступки викликали менш шалене бажання виправдовуватися, незалежно від ступеня тяжкості.

Звісно, йдеться тут про статистичну закономірність. Люди, що володіють розвиненим емоційним інтелектом, можуть в окремому конкретному випадку як обманювати, так і обманюватися. Тому неадекватна емоційна реакція на звинувачення не може бути об’єктивним доказом провини.

 

ГНІВ ЧОЛОВІЧИЙ ТА ЖІНОЧИЙ

 

Гнів — це універсальний людський емоційний стан, але способи його прояву та причини можуть відрізнятися залежно від статі, віку, культурних та індивідуальних особливостей.

Один із найвідоміших прикладів чоловічого гніву в літературі можна знайти в «Іліаді» Гомера. Гнів Ахіллеса — центральна тема епосу, навколо якої розгортаються ключові події історії.

Він викликаний тим, що Агамемнон забрав у нього як трофей Брісеїду, і це Ахіллес сприймає як образу своєї честі та гідності. Цей гнів призводить до його відмови брати участь у битві з троянцями, що має далекосяжні наслідки для ахейців.

У багатьох культурах чоловічий гнів часто асоціюється з більш відкритим і агресивним вираженням, що може бути пов’язано з соціальними очікуваннями до чоловічої ролі.

Гнів Ахіллеса має руйнівні наслідки. Він впливає на перебіг Троянської війни, призводить до смерті багатьох героїв і зрештою стає причиною власної скорботи Ахіллеса після смерті його друга Патрокла.

Кінець кінцем Ахіллес приходить до усвідомлення, а також ухвалює рішення повернутися до бою й примиритися з Агамемноном, що вказує на його внутрішнє перетворення та розуміння марності свого гніву.

Жіночий гнів у деяких культурах розглядають як менш прийнятний, через що жінки можуть виражати свій гнів більш приховано або пригнічувати його.

На відміну від чоловічого гніву, який часто асоціюється з фізичними діями та рішеннями, жіночий гнів радше більш внутрішній і психологічний, часто пов’язаний з боротьбою за самовираження, справедливість та протистояння соціальним обмеженням.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ГНІВ СМЕРТЕЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИЙ

 

Деякі лікарі вважають, що гнів більше сприяє ранній смертності, ніж ожиріння та куріння. Поширене уявлення про те, що людині іноді варто «випустити пару», насправді невірне. Гнів проявляє себе інакше.

Це не пара, яка прагне вирватися з-під кришки каструлі, а радше лісова пожежа, що захоплює дедалі більший простір і призводить до дедалі більших руйнувань. Черговий спалах гніву послаблює заборону на агресивну поведінку та з кожним разом стає більш інтенсивним і руйнівним.

Хронічний гнів послаблює серце, робить артерії менш еластичними, пошкоджує печінку й нирки. Дослідження за участю 13 000 осіб показало, що, порівняно з «нормою», в людей з високим рівнем гніву у 2 рази зростає ризик ішемічної хвороби та в 3 рази — ризик серцевого нападу.

 

ЄДИНА ПРОТИОТРУТА ВІД ГНІВУ

 

У сучасному світі, де стрес і гнів стають дедалі поширенішими станами, багато хто шукає способи боротьби з цими емоціями. Часто пропонованими рішеннями є медикаментозне лікування та психотерапія, які, безумовно, можуть бути ефективними.

Однак існує й інший шлях.

Цей інший шлях знаходить відображення у творі Олдоса Хакслі «Який чудесний світ новий!», де трапляються дві крайнощі — світ, цілком залежний від технологій і ліків для досягнення щастя, та людина, чиє життя непорушно пов’язане з вірою і духовними цінностями.

У кульмінаційний момент Дикун Джон ставить провокативне запитання Головконтру Світової Держави:

«Що ви обираєте: Бога чи сому?» (сома — це ліки, які використовуються в романі для усунення будь-якого дискомфорту або невдоволення, що символізує прагнення суспільства уникати будь-яких проблем через штучні засоби, замість того, аби зіштовхуватися з ними віч-на-віч)…

Дикун говорить: «Сома остудить ваш гнів, примирить з ворогами, дасть вам терпіння й лагідність. У минулому, щоб досягти цього, вам були потрібні величезні зусилля, роки суворого морального вишколу. Тепер же ви ковтаєте дві-три таблетки — і готова справа. Нині кожен може бути доброчесним. Щонайменше половину вашої моральності ви можете носити з собою у флакончику. Християнство без сліз — ось що таке сома».

Це питання виходить далеко за межі простої вибірки між релігією та ліками; воно стосується глибинних аспектів людської природи і нашої здатності до самопізнання, саморефлексії та подолання. Віра в цьому контексті пропонується не як відмова від реальності, а як інструмент розуміння й прийняття світу в усій його повноті, з його радощами і випробуваннями. Вона пропонує шлях до істинного щастя й умиротворення, яке не може бути досягнуте через штучні засоби.

Таким чином, діалог між Джоном і Головконтром стає метафорою ширшого діалогу про людську сутність і про те, як ми обираємо жити своїм життям.

У світі, де гнів і розчарування можуть здаватися повсякденними супутниками, віра пропонує можливість глибокої трансформації, нагадуючи нам, що справжнє зцілення походить ізсередини.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: