ЯК БРЕХНЯ МАСКУЄТЬСЯ ПІД ПРАВДУ: слідами оповідання А. Вігера
Photo by Katrin Hauf on Unsplash
Щоби стати собою, необхідно здійснити паломництво до чесності, навіть якщо цей шлях здається довгим та звивистим.
Одне з досліджень показало: близько 70% людей зізналися в тому, що час від часу вони говорять неправду. Однак, коли їх запитують про конкретні ситуації обману, вони схильні себе виставляти в кращому світлі. Які наслідки це має для особистості? До чого в кінцевому підсумку це призведе?
У невеличкому оповіданні Олександра Вігера «Смак правди» (збірка «Театр тіней») головний герой перебуває у стані внутрішнього конфлікту між бажанням бути ввічливим і говорити правду. Оповідання порушує питання про чесність і соціальні очікування.
За вечерею було несмачно й нудно. Малознайома компанія говорила про щось своє, поширювала роботу в неробочий час, від чого хотілося відволіктися.
Коли господиня запитала про те, як мені одна зі страв, мене чомусь тригернуло, хоча я чемно похвалив їжу.
Мені раптом здалося геть безглуздим питати про речі, на які ти точно не отримаєш негативної відповіді, особливо від чоловіка. У гостях ти можеш сказати або «Це смачно», або «Це ще смачніше», для різноманітності можеш додати: «А ми запікаємо не в грилі, а в духовці, це теж смачно». Довгі години готування все ж таки потребують гарантованого компліменту.
Та я не міг сказати, що мені не подобається не лише малознайомій жінці, а й дівчині, з якою думав одружитися. Вона теж погано готувала, і спочатку я не хотів її злякати, потім згаяв момент, вона начебто старається, і я їй допомагав, але взагалі не йде. Іноді приховуєш, адже це випадкова зустріч, а іноді — адже з цією людиною тобі ще й жити.
Під час перекуру мені вдалося побути на самоті, це дало змогу вдихнути на повні груди. Можна було не вдавати, що тобі смачно й цікаво. Можна було загнатися як слід, поскаржитися собі на всіх довкола, дорікнути собі в слабкості й отримати від такого набору дрібних емоцій мазохістську насолоду.
Мені в дитинстві казали, що брехати недобре, хороші хлопчики говорять правду. Одного разу я з радістю сказав бабусі, що в неї жахливий халат, сподіваючись, що мене похвалять за правду, що всі бачать і хочуть, щоб я сказав і зробив світ кращим. Мене, звісно, сварили і змусили вибачитися — це негарно й неввічливо.
Так нас і привчають до обману, заохочуючи та нагороджуючи брехню і караючи за думку. Ніхто не вчить брехати напряму, але всі знають: якщо ти накосячив, легше приховати й уникнути покарання. Скільки разів я збрехав відтоді і навіть за цей день.
Якщо ми скажемо правду, ми когось образимо, нас покарають, а правду сказати хочеться, тому ми намагаємось знайти в поганому хороше і переконати себе в тому, що ми справді так вважаємо. Наприклад, у тебе авторитарний начальник, ти постійно його ненавидиш, проте не хочеш на емоціях усе це йому сказати, тож змінюєш свій образ думок, намагаєшся його виправдати не для того, щоб розібратися, а щоб на емоціях нічого не випалити й уникнути покарання. Так ти брешеш собі, але певною мірою говориш те, що думаєш, адже ти змусив себе думати так.
У багатьох комедійних серіалах показують, що, коли люди домовляються говорити одне одному тільки правду, їхні стосунки руйнуються. Можливо, до тотальної правди люди не готові і дрібка брехні допомагає переносити існування. Однак постійна брехня руйнує й людей, і стосунки зсередини.
Люди, особливо в дитинстві, йдуть туди, де їх заохочують і схвалюють, і якщо схвалюють брехню, ідуть до брехні, не тому, що люблять брехню, а тому, що їм потрібне схвалення. Якби я не бачив стільки прикладів покарання за правду, мені було б набагато легше. Зараз же я заплутався у своїй брехні і не знаю, як вибратися.
Мені б хотілося, аби котрась із подруг господині м’яко їй сказала наодинці, що вона приготувала не так, щоб у неї був стимул бути кращою. А от стосовно нареченої — тут уже мені доведеться зібрати всю свою любов до правди і бути чесним не тільки на словах. Але я до останнього відтягую цей момент. Вона не вміє готувати, хоча й навчалася на кухаря.
ДРІБКА БРЕХНІ
Ви впевнені, що не обманюєте? Чи буває так, що ви дозволяєте собі час від часу дрібку брехні?
Брехня може ховатися за перебільшеннями, спотворенням фактів, применшенням важливості подій, приховуванням певних деталей, уникненням неприємних запитань або створенням виправдань. Це може робитися навмисно або неусвідомлено, але в будь-якому разі спотворюється істина.
Брехня чудово маскується під правду, проте веде до розколу особистості та втрати цілісності.
Навіть «брехня на благо», коли, наприклад, людина приховує правду про своє здоров’я, щоб не турбувати близьких, попри благі мотиви, має негативні наслідки. «Брехня на благо» — це винахід людини. Це продукт людського мислення та культурних норм, які змінюються залежно від контексту та обставин.
І це суперечить божественним текстам.
Різні релігії сходяться на думці про важливість чесності та правдивості.
У християнстві йдеться: «Всякий брехун є безчестя»; в іудаїзмі: «Не виголошуй неправдивого свідоцтва»; в ісламі: «Уникайте брехні, бо брехня веде до розбещення»; буддисти кажуть про «правильне слово», а індуси пов’язують чесність із кармою, де наші вчинки визначають благополуччя.
Мірра Альфасса, духовна сподвижниця Шрі Ауробіндо і співзасновниця вчення про інтегральну йогу, стверджувала: «Говоріть завжди правду — це найвищий ступінь благородства. Ніколи не брешіть — це абсолютна умова безпеки на шляху. Кожна вимовлена брехня — це крок на шляху до власної дезінтеграції. Якщо не хочете сказати правду — мовчіть».
Здійснюючи паломництво до чесності, ми знаходимо себе.
POSTSCRIPTUM
А господині з оповідання можна дати зворотний зв’язок, але зробити це з турботою про її почуття. Можна сказати щось на кшталт: «Я гадаю, що було б цікаво спробувати нові рецепти разом. Може, ми наступного разу приготуємо щось разом?»