Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal Arts
6 хв. на читання

Як донька засновника цифрового світу написала «Овід», переклала «Заповіт» Шевченка та підкорила «агента 007»

Як донька засновника цифрового світу написала «Овід», переклала «Заповіт» Шевченка та підкорила «агента 007»
Поділитись матеріалом
Етель Ліліан Войнич у старості / uain.press

 

1897 року роман «Овід» викликав фурор у США. Він справив серйозний вплив на творчість Джека Лондона. Для театральної постановки його адаптував сам Бернард Шоу. У СРСР роман про борця за свободу Італії Артура Бертона видавали мільйонними тиражами, вважаючи автора давно померлим.

Коли з’ясувалося, що Етель Ліліан Войнич спокійно живе в США, Микита Хрущов вирішив виправити конфуз та виплатив їй $15 000. Сьогодні ім’я англійської письменниці майже забуте, хоча її неймовірна біографія сама схожа на роман, а про прототипів її героїв сперечаються досі.

 

УСЕ, КРІМ РОБОТИ

 

Етель Ліліан Войнич, уроджена Буль, з’явилася на світ 1864 року. Її дідом був простий швець і за сумісництвом оптик-самоучка. Виготовлення телескопів він полюбляв більше за ремонт черевиків, через що зрештою розорився.

Рід Булей зберігав дідівську скриньку, де поруч із телескопами лежала записка бабусі: «Схоже, він усе міг робити чудово. Усе, крім своєї роботи». Але головна його спадщина — любов до науки та мов, яку він прищепив батькові Ліліан, Джорджу Булю-молодшому. Вундеркінд самотужки вивчив латину, грецьку, французьку та німецьку.

У 16 років він уже викладав у школі. Буль став володарем першої золотої медалі з математики, заснованої Лондонським королівським товариством. Не маючи наукового ступеня і шкільного атестата, став професором математики в Королівському коледжі Корка.

 

ФАНТАСТИЧНА РІДНЯ

 

За науковими успіхами послідувало одруження. Мері Еверест була на 17 років молодшою, злегка екзальтованою і мала не менш дивну рідню, ніж Джордж.

Її дядько, сер Джордж Еверест, голова Британської геодезичної служби в Індії, гаряче протестував, коли його ім’я вирішили присвоїти найвищій горі планети, — адже він жодного разу в житті її не бачив! Та з Британським географічним товариством сперечатися було марно…

Шлюб був щасливим, але тривав лише 9 років. Джордж помер, залишивши Мері 5 дочок, а науці — «булеву алгебру». Якщо Ньютон відкрив закони природи, то Буль намагався мовою алгебри описати закони мислення. Замість слів він використовував математичні символи, зводячи алгебраїчні перетворення до двох рішень — 0 або 1.

Випередивши час, Буль став одним із засновників сучасної цифрової цивілізації.

 

УЯВА ТА БУНТ

 

Наймолодша дочка Буля Етель Ліліан зростала впертою й мала неабияку уяву. Сімейна легенда свідчила, що одного разу Булі прихистили італійських повстанців — графа Кастелламаре та Карло Поеріо. Лілі ніколи не бачила цих людей, але цілком серйозно стверджувала, що граф у неї закохався, і вона з ним не втекла тільки тому, що їй стало шкода матір.

Багата уява допомагала сироті вижити в жорстокому світі. Одного разу брат батька, до якого перебралися Булі, замкнув Лілі в комірчині за крадіжку, якої вона не скоювала. Дівчинка палко благала про порятунок. Проте на відміну від вигаданого кохання графа Кастелламаре, любов до Бога виявилася нерозділеною.

Лілі зареклася звертатися до Творця, вирішила захищатися сама, пригрозивши дядькові самогубством. Довелося матері переїжджати з доньками до Лондона. Коли у Лілі виявився неабиякий талант до гри на фортепіано, вона, отримавши невеликий спадок, вступила до берлінської консерваторії.

 

ЖИТТЯ У ЧОРНИХ ТОНАХ

 

Лілі пам’ятала, як у дитинстві мати повела її до замку Бларні й показала магічний камінь, що наділяє даром того, хто до нього доторкнеться. Винахідлива дівчинка доторкнулася кілька разів… Але Бог знову підвів Лілі. Дивна хвороба зводила судомами її пальці — про кар’єру піаністки довелося забути.

У стані важкої депресії дівчина вирушила в подорож Європою. У Луврі її вразив «Портрет молодої людини» роботи Франческо Франчабіджо. Багато годин вона простояла перед картиною, вдивляючись в очі юнака, де читалися безмежна скорбота й впертість.

Сеанси арт-терапії допомогли. Лілі повернулася до життя, але скрізь возила з собою копію портрета і до кінця життя одягалася тільки в чорне. Цей колір став символом бунту проти вселенської несправедливості — так вона наслідувала італійського карбонарія Джузеппе Мадзіні, який носив траур за своєю пригнобленою батьківщиною.

 

Франчабиджо. Портрет молодого человека, 1509
Франческо Франчабіджо. Портрет молодої людини, 1509 / wikipedia.org

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ЛЮБОВ ДО «КРАЇНИ ДНІПРА»

 

Невідомо, як би склалося життя Лілі, якби вона не зустріла українського письменника-народовольця Сергія Степняка-Кравчинського. Дівчина була молодша за Сергія на 13 років і називала його своїм опікуном. Кравчинський був відомий тим, що зарізав у Росії шефа жандармів, а за кордоном цим же ножем колов тріски для каміна. Українська версія графа Кастелламаре заволоділа душею Бульки, як любив називати її опікун.

Разом із ним вона з головою поринула в революцію. На жаль, Сергій був одружений, але коли це заважало справжньому почуттю? Україну опікун називав «країною Дніпра», і Булька полюбила її заочно. Вона щиро захопилася творчістю Шевченка, вважаючи його найвизначнішим ліриком.

Вивчивши українську, Лілі перекладала англійською народні пісні, вірші та поеми Кобзаря. Досі її переклад «Заповіту» — один із найкращих.

До кінця життя вона дбайливо зберігала та перечитувала збірку Шевченка, видану в Женеві 1891 року. За дорученням Степняка відвідала Львів, де познайомилася з письменником Іваном Франком і публіцистом Михайлом Павликом. Останній, щоправда, спершу вирішив, що вона агент охранки.

 

Обложка первого издания книги «Овод», июнь 1897 года
Обкладинка першого видання книги «Овід», червень 1897 року / wikipedia.org

 

ШПИГУНСЬКІ ПРИСТРАСТІ

 

У львівському готелі «Жорж», де колись зупинявся Бальзак, почався її роман з англійським шпигуном, відомим під псевдонімом Сідней Рейлі. За іншою версією, їхня зустріч відбулася в Лондоні, проте з такими людьми, як Рейлі, ні в чому не можна бути впевненим.

Обранець Лілі був уродженцем чи то Херсона, чи то Одеси. Звали його насправді чи то Соломон, чи то Зигмунд. Але прізвище точно було Розенблюм. І він наплодив навколо себе стільки неймовірних легенд, що письменник Ян Флемінг обрав його прототипом свого Джеймса Бонда, славнозвісного «агента 007».

Утім, є дослідники, які доводять, що Розенблюм був ще й прототипом Остапа Бендера. Мабуть, усі авантюристи мають якісь спільні риси, а Рейлі був еталонним авантюристом. Він знав 8 мов. Володів неймовірною харизмою, десятком паспортів і приблизно такою ж кількістю офіційних дружин.

Найбагатших із них він труїв, щоби заволодіти їхніми статками. Шпигував одночасно для кількох урядів, але 1897 року став офіційним шпигуном Британії. Товаришував із Григорієм Распутіним, готував убивство Леніна. Торгував зброєю, виготовляв фальшиві гроші.

 

ПРОТОТИПІВ МОГЛО БУТИ БАГАТО

 

За офіційною версією Кремля, був розстріляний чекістами 1925 року. Але кажуть, у 40-х його бачили в різних країнах світу… Що могло пов’язувати Лілі з такою людиною? Можливо, спогади про важке дитинство, багата уява та звичка суперечити долі.

Біографія Рейлі чимось схожа на історію Овода. Він теж був незаконнонародженим і теж інсценував самогубство. Є документальне підтвердження, що письменниця й шпигун зустрічалися в Італії, де Лілі працювала над романом, але характер їхніх стосунків досі залишається таємницею.

Найімовірніше, у Овода було безліч прототипів — це й граф Кастелламаре, і юнак з портрета, і Мадзіні, і Кравчинський, і Рейлі… До переліку можна зарахувати й чоловіка письменниці, польського революціонера та антиквара Вільфреда Войнича — першовідкривача таємничого стародавнього манускрипту, відомого як Рукопис Войнича.

 

ЦАРСЬКА ДИЧИНА

 

Лілі захопилася Вільфредом в Англії, куди він дістався ледве живий, здійснивши втечу із сибірського заслання. Познайомив їх все той же Кравчинський, з яким невдячний утікач потім постійно конфліктував.

Згодом Войничі перебралися до Нью-Йорка. Вільфред погладшав, понуднішав та охолов до революції. Лілі презирливо писала про чоловіка: «Наш нігіліст непогано почувається під моїм начальством. Чи не має батюшка-цар мені щиро дякувати за те, як я бережу його царську дичину?»

Померла Етель Ліліан Войнич на 97-му році життя. За заповітом, її тіло кремували, а прах розвіяли над Центральним парком Нью-Йорка. Та її дух продовжує мешкати в стінах ще одного міста — Львова.

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: