Як варвар із берегів Дніпра став «зіркою» античної філософії
Арт-оформлення: huxley.media via DALL·E 3&Photoshop
Антична філософія асоціюється у нас зі Стародавньою Грецією. А от про філософську традицію в Північному Причорномор’ї, на території сучасної України, відомо набагато менше. Пов’язана вона насамперед з ім’ям Анахарсіса — єдиного негрецького філософа, включеного Платоном до рейтингу 7 великих мудреців. Як «ідеальному мудрецю», йому приписували винахід гончарного круга, якоря та глечика. Але нас цікавитиме інше: світорозуміння, що привніс у філософію скіф Анахарсіс.
НЕВИГАДАНИЙ МУДРЕЦЬ
Постать Анахарсіса настільки незвичайна, що дехто відмовляється вважати філософа історичним персонажем. Мовляв, його придумали у III–I ст. до н. е. кініки для пропаганди своїх ідей. Варвар Анахарсіс був для них символом природної мудрості людини, яка уникла руйнуючого впливу цивілізації. Однак навряд чи скіфський філософ був вигадкою.
Він не залишив об’ємних праць, але його цитують у 70 античних творах, насамперед Платон і Арістотель. Геродот писав про нього як про реальну особу. І навряд чи греки, які дивилися на варварів зверхньо, шанували б Анахарсіса без жодних підстав. Щоб отримати статус одного з родоначальників філософії, варвар мав бути фігурою винятковою.
МОВА ТА ГРОМАДЯНСТВО — ПОРОЖНІЙ ЗВУК!
Навіть Геродот самовпевнено стверджував, що крім Анахарсіса у скіфів немає видатних людей. Анахарсіс дивував афінян варварським акцентом і негрецьким поглядом на світ. Коли якийсь еллін докоряв йому скіфським походженням, Анахарсіс відповів: «Моя ганьба — батьківщина, а ти — ганьба батьківщини». Про «якість» людини свідчать її думки й справи, а не штамп у паспорті.
Для афінян, які судили про людей за формальними ознаками, насамперед за наявністю громадянства, ця ідея була революційною. За приклад їм він ставив спартанців — вони теж погано говорили по-аттичному, але прославилися великими справами. Серед еллінів тільки спартанцями не оволоділа маніакальна жага до всезнайства, тож із ними можна вести розумну бесіду.
НЕЕЛЛІНСЬКА МУДРІСТЬ
Частину висловлювань Анахарсіса, вірогідно, було йому приписано. Проте не можна заперечувати, що їхній характер видає в ньому представника іншої цивілізації та ментальності. «Дикун» Анахарсіс висміює звичаї «культурних» еллінів: пристрасть до змагань і вина, демократію й законодавство, грошову систему та пантеон богів. Нехарактерний для греків і погляд на життя як на покарання.
В Анахарсіса можна знайти відгомони орфічних учень, які, ймовірно, прийшли до греків звідкись із півночі. Принаймні, на батьківщині Анахарсіса, у Північному Причорномор’ї, археологи знаходили кістяні дощечки з орфічними текстами. Сьогодні реконструювати філософську систему Анахарсіса складно, але її вплив на грецьку філософську думку очевидний: його зазнали кініки, стоїки, софісти, Платон та Арістотель.
ВЕЛИКА СКІФІЯ
Вплив скіфської думки на грецьку логічно випливає зі значення степової скіфської цивілізації. Грецькі колонії в Північному Причорномор’ї були зоною інтенсивного контакту еллінів та скіфів. Перших цікавило зерно, шкіри, солона риба і зброя. Других — вино, ремісничі вироби та предмети розкоші. Скіфи були конгломератом іраномовних племен, що мешкали на величезній території: від Дунаю до Сибіру, від Чорного моря і Каспію майже до Єгипту та Індії.
Уже в 2–1 тис. до н. е. тут проживало до 10% населення Землі. В епоху Анахарсіса, близько 650 р. до н. е., за царя Аріанта, чисельність скіфів оцінюється від 6 до 13 млн осіб. Скіфія мала великі міста на кшталт Гелона, описаного у Геродота, й володіла великою військовою та економічною міццю.
СКІФСЬКИЙ ПРИНЦ, КОЛЕГА БУДДИ
Анахарсіс належав до могутньої династії скіфських царів. Батьком його був цар Гнур, дідом — цар Лік, прадідом — правитель Спаргапіф. За деякими відомостями, мови Еллади його навчила мати-гречанка. Що вплинуло на рішення принца відмовитися від свого соціального статусу та вирушити в далеку Грецію? Найпривабливіша для нас відповідь: любов до мудрості. До речі, приблизно тоді ж про сенс життя замислився ще один принц — Сіддхартха Гаутама, майбутній Будда.
Мабуть, реалії «осьового» часу, як назвав його Карл Ясперс, стимулювали нащадків славних воїнів змінити меч залізний на меч духовний. Та не забуваймо, що в усі часи представники царських династій не належали самим собі. Можливо, мандрівка від початку мала на меті дипломатію та розвідку. Не дарма ж до еллінів юнака відправили з ініціативи батька. Проте Анахарсіс, ім’я якого перекладають як «голос неба», дійсно мав неабиякий розум, і все пішло не за планом…
ЗАТКНУВ ЗА ПОЯС САМОГО СОЛОНА
Традиція подібних «відряджень» існувала й раніше. Якщо вірити Лукіану Самосатському, скіф Токсаріс незадовго до Анахарсіса здобув в Афінах славу цілителя. Зі скіфів комплектували ринкову варту. Та в еллінів чужинці зрідка викликали симпатію. Навіть такий «просунутий» мудрець і законодавець, як Солон, що прийшов до влади в 594 р. до н. е., вважав їх людьми другого сорту.
Приїхавши в античний мегаполіс, Анахарсіс одразу ж вирушив до будинку архонта. Але той відмовився з ним зустрітися, передавши через раба, що дружбу кожен має заводити на своїй батьківщині. Однак скіф не розгубився і переказав відповідь: чи не бажає Солон слідувати своєму правилу й завести друга, оскільки він перебуває у себе на батьківщині? Так варвар перемудрив елліна, і здивований Солон став найкращим другом Анахарсіса.
ПРИРОДА ВИЩА ЗА ЗАКОН
В Анахарсіса вочевидь був потяг до собі подібних. Діоген Лаертський розповів про його зустріч із ще одним із 7 мудреців — Місоном. Скіф зацікавився ним після того, як піфія в Дельфах повідомила, що тільки Місон перевершує його мудрістю. Їхні долі та ставлення до життя були чимось схожі. Син тирана Стримона Місон обрав найпростіше життя — філософа-орача, який трудився на землі ніби простолюдин.
Ось у цьому добровільному самообмеженні, відсіканні від себе всього випадкового, і бере початок філософська традиція, на вершину якої піднімуться кініки та стоїки. У діалогах із лідійським царем Крезом Анахарсіс стверджує пріоритет природного початку над людськими законами.
Дика тварина в нього виявляється справедливішою, вільнішою і мудрішою за людину. Солону, який пишався своїми законами, Анахарсис говорив: «Закон схожий на павутиння: слабкий заплутається, а сильний прорве; або на канат, натягнутий поперек дороги: маленький під нього пролізе, а великий його переступить».
ЦИВІЛІЗАЦІЯ АБСУРДУ
На думку філософа, греки живуть у світі абсурду: засуджують бійки, а самі аплодують борцям на змаганнях; засуджують обман, а самі влаштовують базари, де обманюють один одного; на народних зібраннях вносять пропозиції люди розумні, а обговорюють і затверджують їх дурні. Анахарсіс засуджував надмірності — вони руйнують людину й суспільство, породжуючи заздрість, ворожнечу та жадібність. Навіть боги у греків ділять світ: одному небо, іншому море, третьому підземне царство.
А ділити землю, наслідуючи богів, почали вже самі елліни. Інша справа скіфи: кожен задовольняється малим і нікому не заздрить. У розмові з байкарем Езопом філософ пояснює, чому живе у возі та мандрує землею, мов сонце небом: сонце — єдине вільне й самодостатнє божество, воно майорить над землею і нікому не підвладне.
ЧУЖИЙ СЕРЕД СВОЇХ
За межами Скіфії Анахарсіс прожив близько 30 років. За цей час він відвідав Афіни, Лесбос, Фіви, Коринф, Фокиду, Беотію, Сицилію, Єгипет, Персію. Схиляючись перед його мудрістю, Анахарсіса зробили членом Ареопагу — нечувана честь для чужинця! Коли Солон помер у 559 р. до н. е., Анахарсіс повернувся на батьківщину. Але тепер уже в Скіфії його прийняли як чужинця, звинувативши в любові до всього грецького і нехтуванні звичаями батьків.
Можливо, співвітчизники просто заздрили розуму Анахарсіса і побоювалися конкуренції в боротьбі за владу. Філософ був застрелений старшим братом з лука під час полювання — ідеальні скіфи виявилися не такими вже й ідеальними. Кажуть, що останніми словами Анахарсіса були: «Розум зберіг мене в Елладі, заздрість згубила мене на батьківщині».