Як зять Ярослава Мудрого організував середньовічну ПВК та заснував європейську столицю
Харальд III Суворий, або Харальд Сміливий — норвезький король. Походив із династії Інглінгів. Загинув у бою під час спроби завоювати англійський трон. Відомий заснуванням Осло та одруженням із київською князівною Єлизаветою Ярославною / wikipedia.org
Історія знає рідкісні випадки щасливих доль, коли ватажки загону головорізів ставали «батьками-засновниками» міст, держав та королівських династій. Про найвидатнішого з них, засновника Риму, ми вже розповідали в одному з наших матеріалів.
Сьогоднішня розповідь — про зятя Ярослава Мудрого, ватажка справжнісінької середньовічної приватної військової компанії (ПВК), засновника норвезької столиці Осло Харальда Хардрада.
СКАНДИНАВСЬКИЙ РОМУЛ
Зараз мало хто згадає, що норвезька столиця Осло була заснована «скандинавським Ромулом» — Харальдом III. Починав майбутній король Норвегії з того, що сколотив «приватну військову компанію» — банду найманців-варягів — і вирушив із нею здобувати гроші та славу.
У Скандинавії першої половини XI століття, коли жив і не покладаючи рук убивав за гроші наш герой, подібних «харальдів» було хоч греблю гати. Але наш Харальд із раннього дитинства вирізнявся винятковою кровожерливістю, за що й отримав прізвисько «Хардрад» — слово, яке можна перекласти як суворий або навіть жорстокий.
А для цього треба було сильно постаратися здивувати цією жорстокістю своїх геть не сентиментальних одноплемінників, серед яких були запеклі головорізи, розпусники та владолюбці.
НА ПОЧАТКУ БУЛИ ГЕНИ…
Взяти хоча б рідного тата Харальда, якого також звали Харальд. Прізвисько він мав Гренське — ні, не через любов до грінків, і жодного стосунку до далекого острова Гренландія він теж не мав. Походив він із роду норвезьких конунгів, не мав нічого, крім «шляхетної» крові та інстинкту вбивці, що передався у спадок.
Гренське він став іменуватися тому, що був узятий на виховання одним норвезьким аристократом, землеволодіння якого називалося Гренланд. «Безгоспний» хлопчик, який міг стати воїном, вважався за цінний ресурс.
Так нерідко бувало у ті часи — батьки гинули в нескінченній різанині, яка заливала кров’ю півострів, після чого їхніх дітей забирали на виховання до прийомних родин і робили з них професійних убивць.
ДРУЖИНА — ЗБРОЯ В БОРОТЬБІ ЗА ВЛАДУ
Ці хлопчики не бачили нормальних сімейних стосунків і свої родини будували без огляду на, як їм здавалося, «непрацюючі» в ту епоху повагу або співчуття. Харальд-старший покинув дружину на ім’я Аста, коли вона вже народила йому першого сина Олава і була вагітна другим Харальдом-молодшим.
Покинув, як заведено, не просто так, а задля політичних цілей.
Поезія істотно розходилася з реальним життям не тільки у суворих скандинавів: одружуватися з любові — розкіш, недоступна сильним цього світу. Романтика романтикою, любов любов’ю, саги сагами, а шлюб, як один із найважливіших інструментів у боротьбі за гроші, титули та владу, ніхто не скасовував.
Ось і Харальд Гренське вирішив, що Аста йому не рівня, а рівня — овдовіла шведська королева Сігрід, яка, за деякими даними, могла бути йому зведеною сестрою.
УДОВА САМОТНЯ, ПРОТЕ ГОРДА
Одруження з Сігрід запросто могло допомогти здобути шведську корону. Але ось невдача — Сігрід була жінкою порядною та принциповою, що тоді зустрічалося досить рідко. Але при цьому жорстокою та мстивою, що було, навпаки, частим явищем.
Вона щиро намагалася умовити Гренське повернутися до дружини та дітей, давши зрозуміти, що сватання до неї — справа абсолютно безперспективна. Ну не хоче вона виходити заміж за чергового скандинавського упиря, і все тут — досить, від колишнього вже натерпілася! Тим більше, що Гренське був не самотній, наречені з усіх навколишніх країн зліталися на вдову, ніби мухи на мед.
Зважаючи на все, відзначився там і наш волинський князь Всеволод, один із синів хрестителя Русі Володимира Святого та полоцької князівни Рогніди, котру, як відомо, майбутній київський князь зґвалтував на очах її власних батьків.
СПАЛИТИ НАРЕЧЕНИХ: ТАКИ ТРАДИЦІЯ!
Зрештою це збіговисько владолюбних збоченців і вбивць королеві Сігрід добряче набридло, і вона ухвалила просте та єдине правильне рішення — зібрала всіх наречених в одній хаті, включаючи Харальда Гренське та Всеволода Володимировича, і без жодного жалю спалила їх живцем!
За що й отримала від одноплемінників прізвисько Горда. Правда ж, у цьому вчинку Сігрід ми чуємо відлуння історії нашої київської княгині Ольги? Тільки вона залицяльників до неї від імені свого князя деревлян не лише палила, але ще й різала, і закопувала живцем.
Зазначимо, що всі ці дива людинолюбства світові являли королі та князі, які вважалися чи не взірцем святості.
Ось у такій непростій сімейній та суспільно-політичній обстановці зростав наш герой — останній великий вікінг Харальд Суворий, майбутній зять Ярослава Мудрого та майбутній король Норвегії.
МАМА АСТА ПІДКЛАЛА ДІТЯМ СВИНЮ
Мама Харальда Суворого Аста була зроблена з того ж тіста, що й інші жінки, які фігурували в нашій історії. Бувши вагітною, покинутою, приниженою і відправленою чоловіком назад до батьківського будинку, вона не просто не здалася, а доклала всіх зусиль, щоби повернутися у «велику політику», ба більше, повернути до неї своїх синів. Зробила вона це, звісно, через шлюб.
Таким чином у її дітей, Олава і Харальда, з’явився вітчим на ім’я Сігурд і на прізвисько Свиня. Не дуже зрозуміло, де й як саме «насвинячив» Сігурд, аби заслужити таке прізвисько. Відомості, що збереглися про нього, кажуть, що людиною він був порядною і, за мірками того часу, вкрай миролюбною.
Займався господарською діяльністю у своєму невеликому князівстві Рінгеріке, розводив худобу, вважав за краще потихеньку багатіти, а не воювати. Не інтригував і військово-політичних амбіцій особливих не виказував. Та з появою в його будинку Асти та її дітей спокійне життя Сігурда серед свиней і городів закінчилося.
КИЇВСЬКИЙ КНЯЗЬ БУВ РОГОНОСЦЕМ?
Під впливом дружини він підтримав боротьбу за норвезький престол свого пасинка Олава. Набравши на гроші вітчима приватну військову компанію, той цілком досяг успіху і став королем Олавом II, який увійшов в історію з епітетом Святий за визначні заслуги у справі християнізації норвезьких язичників.
Але в історії Київської Русі він відзначився тим, що програв битву за руку шведської принцеси Інгігерди, яка стала дружиною Ярослава Мудрого. Хоча, можливо, битву за її серце він таки не програв. Київський князь здобув політичну перемогу — вкрав наречену у норвезького короля, що називається, з-під носа.
Однак Інгігерда та Олав, зустрівшись у Новгороді, все ж таки примудрилися наставити Ярославу роги, коли той був у черговому князівському відрядженні.
ПІДХОПИВ ЕСТАФЕТУ ПО-БРАТСЬКОМУ
Сучасні генетики навіть мають версію, що результатом цього позашлюбного зв’язку через свого батька Всеволода Ярославича є не хто-небудь, а Володимир Мономах.
У будь-якому разі, наплодивши позашлюбних дітей і не зумівши відстояти трон у боротьбі з Кнудом Великим, Олав став зрештою християнським святим — уславленим ще 1031 року, до розколу церков, а отже, цілком шанований як католиками, так і православними.
Після смерті старшого брата та захоплення влади Кнудом Великим політичні амбіції перейшли у спадок Харальду Суворому. Та от біда: вдома йому загрожувала смерть, грошей, підтримки і влади в нього не було.
Натомість були відповідні гени — папи Харальда, спаленого живцем у боротьбі за владу, і мами Асти, яка зуміла добродушного Сігурда Свиню перетворити на слухняну та грізну зброю.
НАРОДЖЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ПВК
Війна, маніпуляції, інтриги, густо замішані на сексі, політичних амбіціях та вбивствах, з раннього дитинства увійшли до плоті й крові Харальда Суворого. Маючи такі унікальні компетенції, молодий вікінг не мав можливості реалізувати себе на батьківщині, яка до того ж стала для нього смертельно небезпечною.
Тому, очоливши банду найманців, прообраз сучасних приватних військових компаній, він вирушив до Київської Русі. Для початку Харальд влаштувався вбивати людей за гроші при дворі київського князя Ярослава Мудрого.
Особливо відзначився він у різанині польських сусідів, проти яких тоді були спрямовані київські походи. Потім на чолі 500 найманців ПВК Харальд перебрався до Константинополя. І тут уже його головорізи розгорнулися на повну міць…
Потрібно сказати, що варязькі найманці були хоча й грізною, проте схильною до безчинства та непокори силою. Тому родоначальники династії Рюриковичів їх послугами із задоволенням користувалися, але потім намагалися при нагоді сплавити їх до Візантії.
Найманці мають бути весь час зайняті війною, і їм за це треба добре платити — якщо цих умов не дотримано, вони стають смертельно небезпечними для своїх господарів.
КАР’ЄРА ПРИ ВІЗАНТІЙСЬКОМУ ДВОРІ
Служба візантійським імператорам була не лише престижною, а й дуже прибутковою справою. Оплачувалася вона повноцінною золотою монетою, чого більшість європейських дворів у такому масштабі дозволити собі не могла. У Константинополі можна було зробити неймовірну кар’єру.
Згодом Харальд навіть отримав офіційне придворне звання — спафарокандидата. Спочатку спафаріями називалися мечники, яким настільки довіряли, що відбирали до особистої охорони імператора. Пізніше це стало титулом, який давав право брати участь у протокольних заходах при дворі, зокрема в урочистих імператорських виходах.
Відзнакою протоспафаріїв, практично рівних за гідністю патриціям, служили золота рукоятка меча і велике дороге намисто, яке вручалося особисто імператором.
Таким чином, Харальд як «кандидат» ступив на шлях, що згодом зміг ввести його в коло титулованої, вищої імперської знаті.
ЗВИЧКА ДО ЗАКОЛОТІВ ТА ІНТРИГ
У будь-якому разі, величезні статки, що майбутній засновник Осло нажив у Візантії, на думку деяких істориків, передбачають надання імператором права на пограбування завойованих територій та збирання якихось податків. А вже грабувати Харальду було кого — сицилійців та сирійців, болгар та греків…
Як із найдавніших часів належить пристойному командиру ПВК, Харальд не зміг подолати спокуси і таки взяв участь у черговому візантійському заколоті.
У ході палацового перевороту, де ПВК Харальда відігравало не останню роль, Михайла V Калафата засліпили і посадили до в’язниці, а правити імперією стали порфірородні сестри Феодора та Зоя. Жінки вони були дуже недурні і точно не менш владні, ніж Аста, Сігрід або княгиня Ольга.
Вони чудово усвідомлювали небезпеку від Харальда, який за довгі роки служби набув смаку до візантійських інтриг. Судячи з непрямих даних, надавши допомогу у поваленні Михайла V, командир варязького ПВК став знову інтригувати — тепер проти сестер. Ті чекати нового заколоту не стали і варязького найманця віддали під суд.
В результаті Харальда мало не стратили, проте він примудрився втекти до Русі.
БОЖЕ ВАС ЗБАВ ВІД ТАКОГО ЗЯТЯ!
У Києві Харальд не лише із задоволенням взяв участь в організації походу князя Ярослава Мудрого на своїх колишніх роботодавців у Константинополі, а й примудрився одружитися з княжою дочкою. Втім, Ярослав навряд чи цьому надто чинив опір. Йому було набагато простіше і безпечніше поріднитися з такою людиною, ніж відмовити їй в одруженні з Єлизаветою.
Мабуть, довелося віддати також і особисту скарбницю Харальда — все, що той за довгі роки пограбував на візантійській службі, зберігалося у скарбниці Ярослава. Можна тільки уявити, з якою надією чекав київський князь, що його потенційний зять згине на чужині. На жаль, надіям не довелося справдитися.
Натомість з яким полегшенням зітхнув Ярослав, коли його новоспечений родич вирішив нарешті повернутися до рідної Скандинавії! Там Харальд, керуючи загоном загартованих у боях професійних убивць і маючи незліченні, аномальні для норвезьких конунгів багатства, зайнявся улюбленою роботою — війною та інтригами.
ОСТАННІЙ ВЕЛИКИЙ ВІКІНГ
В результаті багаторічної різанини та грабежів у Швеції, Норвегії та Данії Харальд таки отримав норвезьку корону, побудував столицю Осло, де зміцнював християнство як державну релігію і був оспіваний скандинавськими сагами як видатний герой.
Кар’єра дуже вдала та нетипова для найманця! Здавалося б, спочивай на лаврах, живи та радій. Проте зупинитися у своїх непомірних амбіціях коронований ватажок ПВК уже не міг і зрештою загинув на чужині, в битві за англійський трон.
Спадщина Харальда, одного з найжорстокіших і найудачливіших в історії ватажків ПВК, так само незвичайна, як і його доля. Засноване ним місто Осло досі є столицею Норвегії. Ім’я його вітчима Сігурда Свині носить одна з її вулиць.
Його брат Олав вважається святим заступником Норвегії. Історики невипадково називають Харальда Хардрада останнім великим вікінгом. Тим самим наголошуючи, що саме на ньому в Європі закінчилася епоха скандинавських найманців і вбивць та почалася нова — епоха лицарів.