Антон Лягуша та Орест Семотюк
Здатність жартувати під час війни є ознакою здорової психіки та способом унормальнити себе в ненормальній реальності. З 24 лютого 2022 року український гумор помітно змінився: став гострішим і подекуди торкається граничних тем. Замислюємося над трансформацією українського гумору разом із платформою культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» та науковцями.
Минулими вихідними в Українському кризовому медіа-центрі в Києві з ініціативи платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» відбулася дискусійна програма «Мистецтво та війна», присвячена комеморації російсько-української війни. Дискусія стала частиною виставки «Ти як?», ініційованої Українським музеєм сучасного мистецтва UMCA, що проходить в Українському Домі та представляє роботи українських художників про досвід 2022 року.
Темою однієї з дискусійних панелей стала трансформація українського гумору під час війни на прикладі мемів та карикатур. Спікерами на цій панелі виступили Антон Лягуша, кандидат історичних наук, декан факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки та Орест Семотюк, науковий співробітник Інституту славістики Польської академії наук.
Пропонуємо вам разом із ними прослідкувати, як змінився український гумор від початку повномасштабного вторгнення Росії, та осягнути функцію й силу мемів і карикатур.
ФУНКЦІЇ ГУМОРУ ПІД ЧАС ВІЙНИ
Під час війни гумор, зокрема жарти над смертю ворога, не можна вважати загальноприйнятним явищем. Водночас здатність жартувати у воєнний час є ознакою здорової психіки, для людей це інструмент підтримання балансу психологічного стану.
Загалом гумор, а особливо сатира, — це форма соціального контролю над тими чи іншими суспільним недоліками. Загострено-агресивний формат гумору, що наразі спостерігається з боку українців до росіян, можна назвати цілком нормальною реакцією на жахіття, які принесла війна, розв’язана Росією.
Звертаючись до класичної філософії, гумор під час війни вписується у теорію переваги (Платон, Арістотель) та теорію вивільнення (Спенсер, Фрейд). За теорією переваги, гумор уможливлює порядним людям отримання відчуття переваги над людьми, що уособлюють ненормальність (у даному випадку це росіяни). Зі свого боку, Зигмунд Фрейд у своїй праці «Жарт і зв’язок з неcвідомим» (1905 рік) зазначив, що гумор є основним каналом вивільнення людиною психічної та психологічної енергії.
Таким чином, гумор під час війні виконує одразу декілька функцій. По-перше, у такий спосіб ми декларуємо і водночас захищаємо власні цінності. По-друге, це можливість розмежування на «своїх» і «чужих». По-третє, завдяки гумору ми отримуємо моральну підтримку та почуваємося у тонусі.
Додатково гумор з усіма його складовими, як-от карикатури та меми, є для істориків неоціненним документом епохи нарівні з відео, фото, літературними творами й текстами у медіа.
ЗМІНИ У СМІХОВОМУ ЛАНДШАФТІ
Кожен мем чи карикатура мають свою ціль — це особистість чи інституція. Вони висвітлюють певний аспект реальності, використовуючи різноманітні візуальні (картинка) чи вербальні (текст) засоби. Фактично меми та карикатури як жанр політичного гумору заповнюють прірву між тим, як має виглядати політична, культурна та громадська реальність довкола нас, і як вона виглядає насправді.
З початком війни меседжі, які доносять до українського суспільства меми та карикатури, помітно змінилися. Якщо до повномасштабного вторгнення однією з головних тем була критика президента Зеленського з використанням його відомих цитат, то тепер вся нищівна сила мемотворчості спрямована на росіян — військових та цивільних представників країни-агресора.
До прикладу, відомий мем про жительку РФ, яка в таксі жалілася, що взагалі не хоче виїжджати з Криму, виявися напрочуд живучим і популярним. Він з’явився наприкінці минулого літа і вже майже рік перероджується у нових ітераціях, ілюструючи чергові аспекти російсько-української війни.
Цей мем став у нагоді для висвітлення подій у Бєлгороді в поєднанні з випадком у Єгипті. Його використали навіть для змальовування ситуації в Бахмуті з найманцями ЧВК «Вагнер», причому в цьому випадку відбулася заміна дійової особи: замість жінки з’явився Пригожин, який втікає з Бахмуту в таксі, забираючи з собою у пластикових мішках трупи російських солдатів.
Тож ми бачимо, як сьогодні мемотворчість в Україні зростає не тільки кількісно, а й якісно, миттєво реагуючи на зміну військово-політичної ситуації та настроїв у суспільстві. З’являються суміжні художні жанри, як-от інтерференція мемів і карикатур. Фактично відбувається ренесанс української карикатури.
СИНДРОМ АКУЛИ
Станом на сьогодні апофеозом української воєнної мемотворчості можна вважати випадок у Єгипті, що стався на початку червня. На курорті в Хургаді тигрова акула з’їла російського туриста. Українська інтернет-спільнота вибухала мемами та фотожабами на цю тему, а основним лейтмотивом стало глузування зі смерті росіянина. Також акулу зображали агентом СБУ та навіть протиставляли її дії бездіяльності міжнародних правозахисних інституцій, неодноразово демонстрованої від початку повномасштабного вторгнення.
На цьому тлі в українському суспільстві почалася та досі триває жвава дискусія щодо того, чи не свідчить подібний масовий чорний гумор, викликаний смертю хай представника ворожої країни, але як-не-як людини, про дегуманізацію та знелюднення українців.
Водночас правозахисники, науковці та митці, що долучилися до дискусії, висловлюють і протилежну точку зору. А саме про те, що через численну кількість військових злочинів росіян українці мають право на «емоцію щодо ката», а подекуди й потребують цього для збереження здорового глузду.
ДОЗВОЛЕНІ КОРДОНИ ГУМОРУ
Під час розгляду ситуації з акулою, обов’язково постає питання про кордони, яких може сягати гумор під час війни. Для початку потрібно усвідомити, що в історії не біло жодної війни, яка б відбувалася поза сміховою культурою. Достатньо згадати давньогрецького драматурга Арістофана, котрий у своїй комедії «Лілістрата» на низовому рівні висміював Пелопоннеську війну, або легендарного солдата Швейка.
Спираючись на постулати класичної німецької філософії, сміх та гумор можна вважати засобом сприйняття неадекватної реальності. Зі свого боку, меми, як приклад масової культури, примітивують реальність та у своїй провокативності відшукують нові кордони нормальності.
Війна зруйнувала старі норми нормальності, а нові поки ще тільки створюються. Меми — це такі собі сапери, що прямують мінним полем етичності, слугуючи точкою об’єднання спільнот та нащупуючи зміни суспільно-прийнятного ставлення до тих чи інших ненормальних явищ.
Гумор під час війни, та зокрема меми, — не що інше, як прояви трансгресії, тобто подолання певних морально-етичних правил у кризові трагічні часи. В момент переживання травматичного досвіду це дає можливість вивільнити психічну реакцію, щоб зняти стрес та зберегти здоровий глузд, порушуючи окремі моральні норми.
СУСПІЛЬНЕ ЧИ ПРИВАТНЕ
Таким чином, сміхова культура в умовах війни жодним чином не корелюється з поняттями моралізаторства чи виховання. Відповідно, у ситуації набування трагічного досвіду, яким є війна для українців, не може існувати єдиної суспільної позиції щодо кордонів гумору.
Мем як одиниця культурного мислення не завжди смішний. Він відображає у гіпертрофованому вигляді явища чи події, що турбують більшість. Перефразуючи французького філософа Мішеля Фуко, меми можна вважати інструментом нагляду і покарання. Вони наглядають за тим, за чим не встигають або не в змозі наглянути державні інституції.
Перетворення абсолютно трагічної ситуації на комічну через мем — це спосіб себе унормальнити в ненормальній реальності. Беручи, до прикладу, ситуацію з акулою, ми бачимо реалізацію запиту на злість до ворога, що, безсумнівно, існує в українському суспільстві.
Відповідно, кожен сам для себе обирає ставлення до мемів, зокрема до агресивних і неоднозначних. Але, стаючи на шлях моралізаторства, потрібно на противагу пропонувати дієвий механізм реагування, а не спиратися виключно на закиди неетичності чи дегуманізації.
МЕМИ, ЩО СПОНУКАЮТЬ ДО ЖИТТЯ
Шалена популярність мемів, бажання українців їх створювати та сміятися над ворогом під час війни пояснюються дуже просто. Меми дарують надію. Особливо важливою ця вітальна функція мемів є в ситуації постійного горя, що зараз проживають українці.
Коли ми вкриті горем, коли в нас є тільки сльози, ми не можемо дихати. Коли нема чим дихати, зникає бажання і здатність будь-що робити — воювати, донатити на ЗСУ, взагалі говорити й думати. Меми ж спонукають до життя та уособлюють абсолютну віру українців у перемогу і зневагу до ворога.
Згадаймо, як у перші місяці війни ми сподівалися, що російське суспільство виступить із протестами проти вторгнення. Але ця надія виявилась марною. Поступово прийшло усвідомлення, що переважна більшість російських громадян якщо не підтримують війну, то ставляться до неї абсолютно спокійно.
Коли мешканка Шебекіно у відеозверненні вимагає «відсунути фронт подалі» через обстріли у місті, коли вжахається, що місцеві діти на своєму досвіді пізнали, на що здатні системи залпового вогню, у будь-якого українця виникає обурення. Адже вона не вимагає припинення війни, а лише хоче, аби бойові дії відсунулися назад в Україну. Ця росіянка нарівні з багатьма іншими громадянами своєї країни не переймається стражданнями та загибеллю українських дітей упродовж війни. У такій ситуації співчувати їм важко, дуже важко.
Ось чому шалена кількість мемів щодо з’їденого акулою росіянина — це історія не про знелюднення українців, а про відторгнення усього, що пов’язане з Росією, та зокрема заперечення існування «хороших рускіх». Насправді в Єгипті акула остаточно «з’їла» нашу толерантність і співпереживання до ворогів, якими по факту виявилися не лише солдати російської армії та військово-політичне керівництво країни-агресора, а й усі росіяни як нація.