КОЛЕКТИВНА ГРЕТА ТУНБЕРГ: що крім гніву можуть дати світові екологічні активісти
Грета Тунберг. Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo)
Образ екологічного активіста у масовій свідомості сьогодні уособлює Грета Тунберг. Юна шведка підкорила світ своєю сміливістю та твердістю позиції у боротьбі з глобальними кліматичними змінами. Водночас вона відома безапеляційною риторикою та гнівливістю.
Гнів властивий більшості «зелених». З одного боку, він допомагає їм, а заразом і всьому світу, усвідомити серйозність загрози кліматичного апокаліпсису. З іншого — ця деструктивна за своєю природою емоція спрямована назовні. Спираючись на неї, кліматичні активісти покладають відповідальність за глобальне потепління насамперед на інших людей, тоді як самі не готові у всьому вести «зелений» спосіб життя.
Давайте проаналізуємо, чи можуть кліматичні активісти стати більш продуктивними та корисними у боротьбі з глобальним потеплінням.
ГНІВ І НАДІЯ
Глобальні зміни клімату продовжують бути злободенною темою для політиків, журналістів та соціуму. Особливе місце у боротьбі з глобальним потеплінням посідають кліматичні активісти, які відомі своєю принциповою, непримиренною позицією. Ними рухає насамперед гнів. Цей феномен навіть отримав особливу назву — «кліматичний гнів».
Гнів справді є головним предиктором активності «зелених». Це підтверджують результати чергового дослідження, проведеного норвезькими вченими та опублікованого в журналі Global Environmental Change.
Науковці проаналізували тематичні опитування, в яких взяли участь понад 2 тисячі мешканців Норвегії віком від 18 років. В анкетах, серед інших, було питання: «Коли справа стосується зміни клімату і всього, що ви з ним пов’язуєте, наскільки сильно ви відчуваєте такі емоції: гнів, смуток, страх, провина, надія?» Кожну емоцію потрібно було оцінити за п’ятибальною шкалою.
Гнів виявився найсильнішою емоцією, випередивши решту почуттів. Його відчуває майже половина опитаних, далі з великим відривом йде надія, яку згадували у кілька разів рідше. Почасти такий результат є очікуваним, адже ми постійно спостерігаємо персонажі й ситуації, що поєднують у собі екологічну повістку та афект гніву — та ж сама Грета Тунберг чи рух «жовтих жилетів» у Франції.
ПОШУКИ ВИННОГО
Зосередившись на дослідженні гніву, якого зазнають кліматичні активісти, норвезькі вчені дійшли цікавих висновків.
Гнів як домінуюча емоція «зелених» позитивно пов’язаний із підтримкою політичних рішень, спрямованих на боротьбу зі зміною клімату, але не сприяє індивідуальним зусиллям щодо пом’якшення її наслідків.
Інакше кажучи, кліматичні активісти підтримують підвищення податків на бензин і дизпаливо, але при цьому самі не завжди намагаються обмежити викиди парникових газів у повсякденному житті.
Також респондентам, які повідомили про гнів, було поставлено питання: «Що саме у зміні клімату вас розлючує?» Виявилося, кліматичних активістів найбільше дратують дії інших людей, переважно політиків та керівників корпорацій. На думку учасників опитування, вони даремно витрачають гроші, замість того, щоб направити їх на боротьбу зі змінами клімату.
Така позиція повністю відповідає самій природі гніву. Ця емоція завжди спрямована назовні. Ми не можемо гніватися на себе — лише на інших. Тим самим ми висловлюємо гостре невдоволення ситуацією, що склалася, і одночасно знімаємо з себе відповідальність за її наслідки.
Проте чи такий результативний гнів, коли йдеться про боротьбу зі змінами клімату?
МІЖ МИНУЛИМ І МАЙБУТНІМ
Чи усвідомлюють обвинувачені екологічними активістами політики та власники корпорацій назрілу необхідність змінити ставлення до довкілля? Так, усвідомлюють. Чи роблять вони у зв’язку з цим конкретні дії? Відповідь також ствердна.
Можна навести сотні прикладів. Від приватних, як, наприклад, державне субсидування при купівлі електромобілів та перехід окремих компаній на відновлювані джерела енергії, до таких глобальних, як європейський Зелений курс European Green Deal — план досягнення нульового забруднення довкілля країнами ЄС до 2050 року.
Очевидно, що цього недостатньо для запобігання кліматичних змін, які насуваються. Головна особливість теперішнього часу — невідповідність між тим, що потрібно робити, аби зупинити глобальне потепління, і тим, що робиться насправді
І все ж таки процес запущений. Людство перебуває в унікальній поворотній точці між минулим та майбутнім. Позаду залишається бездумне використання природних ресурсів без огляду на екологічні наслідки, а попереду на нас чекає… Дуже хотілося б сказати «світле майбутнє», проте насправді шлях до нього буде довгим і непростим.
ЕКОНОМІЧНІ КРАТЕРИ
Тут саме час процитувати американського письменника-фантаста Кіма Стенлі Робінсона, який у нещодавньому подкасті для Bloomberg Green на тему безвуглецевого майбутнього сказав: «Ми не зможемо перейти до чогось кращого лише тому, що це здається нам найкращим».
Візьмемо, наприклад, автомобілі, які називають одним з основних джерел забруднення атмосфери. Радикальні екологічні активісти вимагають негайно припинити їхнє виробництво.
Змоделюємо такий сценарій хоча б в одній країні. Скажімо, у Німеччині, яка випускає 3,5 млн автомобілів на рік, посідаючи шосте місце у світі після Китаю, США, Японії, Індії та Південної Кореї. Заодно прихопимо електромобілі, адже їхня кінцева екологічність, як і раніше, під питанням, враховуючи складнощі з виробництвом та утилізацією батарей.
В автомобільній промисловості Німеччини безпосередньо зайнято близько 900 тисяч людей. Це лише 2% від загальної чисельності робочої сили в країні, але з урахуванням суміжних галузей (переробка металобрухту, виробництво пластику) чисельність пов’язаних з автопромом людей сягає 2,5 млн. При цьому автомобілі становлять 16% німецького експорту.
Щоби побачити справжню цінність автомобілебудування для країни, необхідно подивитися поверх вузьких показників. Автопром для Німеччини — своєрідна операційна система, на яку спираються базові елементи німецької економіки.
У 2020 році на цей сектор припало 35% валового накопичення основного капіталу в обробній промисловості, а в 2021 році — 42% виробничих досліджень і розробок та 64% усіх НДДКР, проведених іншими фірмами та дослідницькими інститутами. 2017 року на частку автовиробників у Німеччині припала майже половина корпоративних патентних заявок.
Також не можна забувати, що автопром підтримує німецьку модель спільного визначення, де працівникам гарантовано представництво у радах директорів компаній.
Іншими словами, якщо автомобілебудування в Німеччині швидко зникне, на його місці утвориться величезний економічний кратер, а сама країна зіткнеться з безліччю локальних криз і критичним дисбалансом ринку праці.
При цьому самі автовиробники усвідомлюють, що епоха ДВС йде до занепаду. Наприклад, корпорація Toyota приступила до реалізації масштабної стратегії Beyond Zero, яка дозволить досягти вуглецевої нейтральності всього модельного ряду. Для цього компанія інвестує 35 млрд доларів у найближчі 6 років.
Подібна перспектива постає перед будь-якою галуззю економіки, яка значно впливає на навколишнє середовище. Немає простих рішень для складних проблем. Той, хто думає інакше, перебуває в полоні ілюзій і не усвідомлює наслідків такого роду популізму.
КРАЩИЙ СВІТ МОЖЛИВИЙ
Але повернемось до природи кліматичного гніву. З одного боку, його можна назвати тією енергією, якої людству так не вистачало. Вона змінює наш погляд на існуючий порядок речей та відкриває нові можливості.
З іншого боку, перекладати відповідальність за поточний стан екології виключно на сильних цього світу або на своє зовнішнє оточення — апріорі помилкова позиція. Якщо в прагненні зберегти довкілля керуватися постулатами на кшталт «ну от коли закон вийде» або «коли всі почнуть, тоді й я» — нічого не зміниться, ми продовжимо наближатися до катастрофи.
Як же тоді діяти кліматичним активістам? Відповідь очевидна. Будьте тією зміною, яку ви хочете бачити у цьому світі. Ці слова Махатми Ганді якнайкраще ілюструють різницю між «хотіти» й «добиватися».
Наразі кліматичні активісти намагаються змінити світ переважно протестами. Само собою це вже активна дія, що відображає гостре невдоволення суспільною ситуацією, яка склалася. Проте, як і у випадку з гнівом, протест спрямований назовні. Він адресований іншим людям: протестуючий вимагає від них жити і чинити відповідно до власних уявлень про правду.
Чи варто говорити, що в цьому випадку покладатися лише на протест — це глухий кут? Самим у всьому вести «зелений» спосіб життя і захоплювати своїм прикладом інших — наступний логічний крок. Ба більше, обов’язковий. Бо кожен з нас і є та зміна, яка потрібна цьому світу.
ЧЕСНІСТЬ ПЕРЕД САМИМ СОБОЮ
Спочатку потрібно бути чесним перед собою. Коли кліматичні активісти — а це переважно представники поколінь Y та Z — нарікають на відсутність важелів впливу на панівну у світі економічну систему, вони трохи лукавлять.
Хоч би як банально це прозвучало, починати треба з себе. Легко вимагати змін, які тобі нічого не варті. Набагато складніше самому стати їх провайдером
Порівняно з попередніми поколіннями у міленіалів та зумерів і без того присутня виражена екологічна усвідомленість та відповідальне споживання, проте можна піти ще далі. У світі, де мірилом впливу є гроші, за «світле майбутнє» слід голосувати гаманцем.
Наприклад, можна цілком відмовитися від продуктів із неекологічною упаковкою, що не піддається переробці, рідше оновлювати гаджети і вибирати їх за реальними потребами, а не за престижністю бренду, купувати одяг на розпродажах або в секонд-хендах — рецептів безліч.
Звісно, цей шлях складніший і несе із собою часткову втрату побутового комфорту. Але велика мета у вигляді чистої зеленої планети того варта, чи не так?
СПОНУКАТИ ТА ЗАХОПИТИ
Ну а найголовніше завдання «зелених» активістів — допомагати іншим піднятися до свого рівня екологічної свідомості.
Наприклад, на початку вересня їм слід було б перебувати у Лондоні, де кілька днів вирували протести проти розширення зони наднизьких викидів ULEZ (Ultra Low Emission Zone). За право переміщатися нею власників старих машин низького екологічного класу міська влада зобов’язала платити 12,5 фунтів стерлінгів на день. Дійшло до того, що люди громили камери відеоспостереження, які використовуються для фіксації в’їзду до ULEZ.
Однак серед тих, хто намагався урезонити протестувальників, екологічних активістів не помітили. Виступати з гнівними звинувачувальними промовами з трибуни кліматичного саміту ООН, як свого часу робила Грета Тунберг, це почесно і, головне, безпечно. Інша справа — переконувати змиритися з додатковими витратами в ім’я екології озлоблених людей з низькими доходами, які не мають грошей на покупку екологічнішого, а отже, дорожчого автомобіля.
Що ж, є й інші, менш травмонебезпечні способи зробити світ чистішим. Наприклад, на волонтерських засадах займатися сортуванням техногенних відходів, щоби спростити їхню переробку. Не секрет, що одяг, який відслужив своє, часто відправляють на звалище або утилізують, тому що необхідність копіткого сортування робить його переробку економічно невигідною. Те саме стосується побутової техніки та багато іншого.
Загалом, перед кліматичними активістами відкрито широке поле для продуктивної діяльності.
Коли вони почнуть вести її системно, на зміну деструктивному гніву прийдуть позитивні емоції. Усвідомлення значущості власного внеску у боротьбу зі змінами клімату, задоволеність досягнутими результатами. Гордість, зрештою. Від цього буде справжня користь їм самим та усьому світу.