КОРІННЯ ТА КРИЛА з Борисом Бурдою: «Блискучий» прем’єр-міністр Ізраїлю з Бессарабки Голда Меїр
Голда Меїр. Photo: bigkiev.com.ua
Один із найяскравіших прем’єр-міністрів Ізраїлю, взагалі аж ніяк не обділеного харизматичними фігурами на високих посадах, народився у Києві.Песимізм — це розкіш, якої євреї не можуть собі дозволити
Голда Меїр
Точніше — народилася, оскільки це ще й перший прем’єр-жінка (до речі, міністр закордонних справ теж). А її батько, Моше-Іцхак Мабович, був простим теслею, який зміг домогтися права проживання в Києві, що не входив до горезвісної межі осілості, склавши важкий іспит, під час якого виготовив розкішну шахівницю. Для батька міністра закордонних справ — символічно…
Його дочка зробила багато правильних ходів на шахівниці історії, а за останній неправильний покарала себе сама — інші не наважувалися.
Донька теслі Голда народилася 3 травня 1898 року на Басейній, поблизу Бессарабки, у квартирі, яку вона пізніше називала «жалюгідною і сирою коморою». Її сестра згодом зізналася їй, що дорогою до школи вона часом втрачала свідомість від голоду. У результаті сім’я 1906 року зважилася емігрувати до Штатів, залишивши в Києві численну рідню.
Практично вся ця рідня має однакову дату смерті — 1941 рік, і місце смерті — Бабин Яр…
В Америці Голда прожила 15 років. Давала ще в ранній юності новим емігрантам уроки англійської за 10 центів на годину, вступила до учительського коледжу в Мілуокі, вподобала литовського емігранта, якого сама називала в мемуарах «тихим і милим» — Морріса Меєрсона (це прізвище вже більше схоже на знайоме нам — вона вийшла за нього заміж і дістала право це прізвище носити).
Заодно вступила до партії «Поалей Ціон», що закликала євреїв до повернення у Палестину, і в 1921 році вчинила, як партія велить, — відпливла на пароплаві «Покахонтас» у маленьке містечко Тель-Авів. Разом із родиною, звісно.
Там і розпочалася її політична кар’єра. Член правління рідного кібуца, делегат від нього ж на з’їзді кібуців, кар’єра по профспілковій лінії, керівний пост у Всесвітній федерації єврейських трудящих — загалом, втративши дорогою чоловіка (з політиками таке буває, після його смерті Голда зізналася, що почувається дуже винною перед ним, але кому від цього легше?), вона під час очікування голосування в ООН щодо створення Ізраїлю сидить у Нью-Йорку і мало не втрачає свідомість, випивши понад десяток чашок міцної кави і викуривши десятки цигарок (жінки-політики — вони такі!).
Результат голосування вам відомий — нову державу створено, і її послом у СРСР, який проголосував за це, стає саме вона. Голду приймають там із таким ентузіазмом, що сцени цього прийому під час відвідування нею московської синагоги й досі прикрашають ізраїльські купюри. Щоправда, ставлення СРСР до Ізраїлю, який не став, як наївно планував Сталін, повпредом комунізму на Близькому Сході, незабаром різко змінилося.
А в Ізраїль надовго прийшла війна. Арабські країни розпочали її буквально наступного дня після визнання Ізраїлю. Голда робила, що могла, зібравши в США понад $50 мільйонів на оборону країни.
Бен-Гуріон сказав: «Одного разу, коли буде написана історія, там буде розказано про єврейську жінку, яка дістала гроші, необхідні для державотворення».
Він же запропонував їй змінити прізвище, зробивши його більш ізраїльським — тепер її почали звати Голда Меїр — на івриті «Блискуча».
Будучи міністром житлового будівництва, вона зводить 30 000 будинків для небагатих ізраїльтян, сама мешкаючи у маленькій кімнаті на горищі (ось до такого міністра нам усім би ще дожити!). Коли Голда стала міністром закордонних справ, той же Бен Гуріон назвав її «єдиним чоловіком в уряді». Але війна йде за війною — щоправда, Ізраїль здобуває перемогу за перемогою. Коли ці війни скінчаться? Голда Меїр відповідає на це запитання так: «Мир на Близькому Сході настане тоді, коли араби любитимуть своїх дітей сильніше, ніж вони ненавидять євреїв».
Найнебезпечнішою для Ізраїлю стала Війна Судного дня, що вибухнула в 1973 році, розпочата арабами в день, коли весь Ізраїль завмирає і практично нічого не працює. Ізраїльська розвідка проґавила ознаки удару, що готується, араби домоглися раптовості, і становище Ізраїлю в перші дні конфлікту було надзвичайно небезпечним. І хоча на 18-й день ізраїльська армія опинилася за 101 км від Каїра та за 35 км від Дамаска, країна залишається незадоволеною — як могли проспати початок війни?
Міністр оборони Моше Даян подає у відставку, але Голда Меїр відмовляється її прийняти — вона глава уряду і вона бере всю провину на себе (такого в нас теж поки що не бачили…). Голда йде з політичного життя назавжди і через 5 років залишає цей світ. Проте Ізраїль і зараз живе та досягає чималих успіхів під керівництвом людей, згодних з її висловлюванням: «Песимізм — це розкіш, якої євреї не можуть собі дозволити».
Чи пам’ятають Голду Меїр у місті, в якому вона народилася? Загалом так, є гарна меморіальна дошка на будинку, де вона з’явилася на світ, на вулиці Басейній.
А ось її політичні принципи, боюся, на батьківщині не засвоєно. Ані міністра, який обходиться маленькою кімнатою на горищі, ані прем’єра, що візьме всю провину за помилки уряду на себе і добровільно піде з політики, у нас досі не з’явилося.
Чи не час?