Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal ArtsNomina
7 хв. на читання

КОРІННЯ ТА КРИЛА з Борисом Бурдою: нобелівський лауреат із вінницької Нової Прилуки — Зельман Ваксман, «найбільший благодійник людства»

КОРІННЯ ТА КРИЛА з Борисом Бурдою: нобелівський лауреат із вінницької Нової Прилуки — Зельман Ваксман, «найбільший благодійник людства»
Поділитись матеріалом
Його шанують і пам’ятають у Вінниці — ще б пак, це єдиний нобеліат, що народився на Вінниччині! Все вірно: місце його народження — село Нова Прилука під Вінницею (раніше гадали, що він з’явився на світ у селі Прилуки, але дані уточнили, і Прилуки оновилися).

Є чим похвалитися і моїй рідній Одесі — знаменита П’ята гімназія на Новорибній, у якій навчалися Ільф, Петров, Чуковський та Жаботинський, видала талановитому хлопцеві, якому не так легко було вступити туди через горезвісну «відсоткову норму», атестат екстерном.

Не менше повинні пишатися ним і представники такої поважної науки, як ґрунтознавство, — чи багато ґрунтознавців отримали Нобелівку з медицини? Як взагалі Зельману Ваксману вдалося таке?

 

«ВІДСОТКОВА НОРМА»

 

Родина у Васкмана була не те щоб бідна, але не такі вже й багатії — орендар і господиня маленького магазинчика. На хабарі та дорогих репетиторів, аби проломитися до гімназії через ту саму «відсоткову норму», не вистачило — довелося вчитися в хедері, потім здавати екстерном на атестат про середню освіту.

Вийшло це не одразу. У Житомирському університеті його зрізали на іспиті з географії каверзним питанням: «На якій річці стоїть Берлін?» Після Другої світової це навряд чи вважалося б важким питанням, а тоді дрібну річечку Шпреє йому згадати не вдалося.

Лише за два роки він повторив свою спробу в Одеській гімназії, і все вийшло — Одеса без належних вказівок зі столиці одвічно проводила неправильну національну політику…

 

ЧЕРЕЗ ОКЕАН

 

А далі що? В університеті та ж «відсоткова норма», та й плата за навчання непосильна, але найприкріше — державна констатація того, що ти завідомо гірший за співучнів.

Його двоюрідні сестри вже проголосували проти такої політики — звісно, ногами, якщо інші види голосування нічого не змінюють, цей стає головним.

Зробившись американськими фермерками, вони запросили кузена до себе, і в 1910 році той зійшов з емігрантського пароплава — без копійчини в кишені, проте з чималими надіями, як мільйони подібних до нього.

Трохи поселянствувавши, молодий фермер-початківець вступив до сільськогосподарського коледжу в Рутгерсі і вже 1915 року захистив магістерську дисертацію.

 

ПРИВЕЗЛИ ЛЮБОВ ІЗ СОБОЮ

 

А в 1916 році він одружився, причому зі своєю ж землячкою, яка теж емігрувала до Америки з Нової Прилуки.

Звали її Барбара Дебора Митник, вона була сестрою його кращого друга Пейсі Митника, який емігрував разом з ним (сестра приїхала трохи згодом).

Аби знайти один одного, їм не треба було їхати до Америки. А якщо й треба було, то по щось інше. Схоже, що це інше вони обидва знайшли — Барбара стала відомою співачкою, її життя теж склалося щасливо та благополучно, причому не лише сімейне.

 

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ

 

1918 року Ваксман уже доктор наук, 1931-го — професор (досить стрімка наукова кар’єра!). Остаточно з’ясувалася і його спеціалізація — мікробіологія ґрунту.

Потім він згадував, що інтерес до ґрунтознавства зародився в нього ще на батьківщині з її знаменитими чорноземами.

«Поруч із землею я вирішив шукати відповіді на численні питання про циклічність життя у природі, які почали поставати переді мною», — говорив він.

До речі, 1924 року Ваксман ненадовго відвідав рідні місця, поностальгував трохи й поїхав назад до Америки — бо розумний… Втім, чи багато тут треба було розуму? Усі близькі померли, по селу наче Мамай пройшов — тут кожен здогадається.

У процесі роботи він звернув особливу увагу на дивні бактерії, що утворюють міцелій, подібний до грибного, — актиноміцети. Пізніше вони відіграють чималу роль у його наукових успіхах.

А поки що він стає відомим систематиком живої природи, дає ім’я ряду ботанічних і мікробіологічних таксонів — їхні назви і тепер доповнюються в номенклатурі позначенням Waksman. Проте це лише прелюдія до його головного відкриття.

 

ЗАГИБЕЛЬ ПАЛИЧКИ КОХА

 

Поштовх у правильний бік його науковим дослідженням дало замовлення не дуже характерної для ґрунтознавців організації — Американської національної асоціації боротьби з туберкульозом.

До туберкульозу в ті часи ставлення було приблизно таке саме, як до раку зараз, — як до хвороби вкрай небезпечної, що найчастіше призводить до сумного результату та відповідальної мінімум за двозначний відсоток смертей.

Тоді вже знали, що поховання чумних хворих небезпечні століттями — мікроб у латентному стані тільки й чекає, щоб його викопав якийсь дурний шукач скарбів. А от у могилах туберкульозників, за тодішніми даними, зараза довго чаїтися не могла.

Відомого ґрунтознавця попросили з’ясувати, чому це так і що саме в землі вбиває вже відкриті Кохом туберкульозні палички, — чи не знадобиться це для лікування?

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

НОВИЙ КЛАС ЛІКІВ

 

Все підтвердилося: палички Коха гинули у землі дуже швидко, але чому? Ваксман зробив блискуче і точне припущення — якісь організми, що живуть у ґрунті, виділяють речовини, які для палички Коха є вбивчими.

Він розробив методику пошуку цих організмів і почав прочісувати частим гребенем усю сукупність істот, що мешкають у ґрунті.

Вже відомі йому актиноміцети незабаром дали перший результат — у 1940 році з них вдалося отримати речовину, цілком логічно названу актиноміцином, яка вбиває палички Коха купами.

Ваксман зрозумів, що таких речовин може бути багато, і заздалегідь вигадав їм назву — антибіотики.

Перший антибіотик, пеніцилін, був уже виділений Флемінгом у 1928 році, але той і не припускав, що це лише одна з багатьох подібних речовин. А саме слово «антибіотик» вигадав вінницький уродженець…

 

ПОЧИНАЛОСЯ З НЕВДАЧ

 

Актиноміцином лікувати не вдалося — він вправно вбивав не лише туберкульозні палички, а й заражених ними морських свинок.

Через два роки з’явився ще один антибіотик — стрептотрицин. Для нього вже можна було підібрати дозу, яка кінчала лише з паличками Коха, але не з організмом зараженої ними піддослідної істоти.

Та варто було трохи її перевищити, як хвора морська свинка, замість одужати, вирушала на той світ слідом за загиблими бактеріями. Це називається «вузьке терапевтичне вікно» і робить застосування таких ліків марним.

Переконавшись у принциповій правильності своєї ідеї, Ваксман продовжував дослідження — шанс на те, що знайдеться антибіотик, небезпечний лише для бактерій, безперечно був.

 

ЧИСТА ПЕРЕМОГА

 

Як часто буває, він склав загальний план досліджень, а конкретну реалізацію його частин доручив своїм аспірантам. І ось один із них, Альберт Шатц, такий самий нащадок емігранта з Російської імперії, як і сам Ваксман, виконуючи одну зі стадій цього плану, отримав новий антибіотик, який потім назвали стрептоміцином.

Це було саме те, що треба, — мікроби дохли, свинки жили. А що було зовсім дивовижно, стрептоміцин чудово вбивав саме тих мікробів, на яких не діяв пеніцилін, що вважався в ті часи майже панацеєю від будь-якої бактеріальної флори.

Кількість зцілених стрептоміцином стрімко зростала, а разом із нею й слава його відкривачів.

А в 1948 році вони отримали ще один принципово новий антибіотик — неоміцин, який теж швидко знайшов застосування в лікуванні бактеріальних інфекцій шлунково-кишкового тракту.

 

СУМНИЙ ФАКТ

 

Але не стану замовчувати неприємний нюанс.

Статтю про відкриття стрептоміцину підписано і Ваксманом, і Шатцем, як основними авторами, патент на це відкриття — теж на обидва імені.

А ось роялті від Фонду університету Рутгерса, якому Ваксман і Шатц передали свої авторські права, виплатили лише Ваксману, причому гроші були чималі — 350 000 тодішніх доларів, зараз це приблизно чотири мільйони!

Ваксман чи то не виправив несправедливість вчасно, чи взагалі не збирався цього робити — зараз не зрозумієш. Шатц миттєво подав на нього позив до суду (американці до суду чи не частіше подають, ніж ми матюкаємося, причому переважно з великим ефектом).

Суду, власне, не було — Ваксман і поділився гонораром, і визнав роль Шатца у відкритті, проте особисті стосунки між ними вже були безнадійно зіпсовані.

 

НАГОРОДА НЕ ДЛЯ ВСІХ

 

1952 року Ваксману вручили за це відкриття Нобелівську премію, а Шатцу ні (з цікавим формулюванням — «за дослідження, що призвели до відкриття стрептоміцину» — а не за саме відкриття).

Внаслідок цих протиріч у США навіть було прийнято нормативні акти, спрямовані на те, щоб аспіранти отримували належне визнання та винагороду за свій внесок.

Чимало почесних звань та нагород дісталося й Шатцу. А хто з них правий чи хоча б правіший? І гадати не стану — вони ж домовилися до суду, а хто я такий, щоби цю домовленість скасовувати?

 

ГАРНИЙ ФІНАЛ

 

Але розповісти про це вважаю за потрібне: нехай знають, що відкриття — не лише слава та шана, а ще й випробування, і проблема.

Далі, якщо забути про цей суд, життя Ваксмана було успішним і радісним. На нього сипалися нагороди, аж до хреста Почесного легіону, він не лише отримував премії, на його честь заснували одну — Премію Зельмана Ваксмана за відкриття у мікробіології.

Попечителі Університету Рутгерса навіть створили спеціальний Інститут мікробіології його імені, і на розвиток цього інституту він сам віддав чималу частину своїх гонорарів — бачите, зовсім не жадібний, чого ж він із Шатцем так?

Щасливим було і його сімейне життя з дружиною, яка досягла чималої популярності як співачка, — ось тільки через підлого ведмедя, що наступив йому на вухо, він частенько засинав на її концертах, але з ким не буває? Помер він у 1973 році в повазі та пошані.

 

ПАМ’ЯТЬ

 

Ну, в США Ваксмана пам’ятають, а як у нас? 2003 року на його батьківщині, у Новій Прилуці, відкрили почесний знак у присутності його сина, який приїхав із цієї нагоди зі США.

2018 року «Укрпошта» випустила присвячену йому поштову марку. А що, у рідній Вінниці досі немає вулиці Ваксмана? Лізу в карту гугла — не знаходжу. Задаю в «Убері» прохання відвезти туди — вимагають показати на карті, де це.

Але Мережа знайшла все ж таки одне оголошення про продаж земельної ділянки — саме у Вінниці, на вулиці Ваксмана, у мікрорайоні Тяжилів!

Отже, все не так безнадійно — просто ми виправляємося так швидко, що гугл за нами не встигає. Може, й не запізнимося.

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: