Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
Liberal ArtsNomina
7 хв. на читання

КОРІННЯ ТА КРИЛА з Борисом Бурдою: нобелівський лауреат із Закарпаття Мілтон Фрідман, проповідник економічної свободи

КОРІННЯ ТА КРИЛА з Борисом Бурдою: нобелівський лауреат із Закарпаття Мілтон Фрідман, проповідник економічної свободи
Поділитись матеріалом
Навряд чи хтось із тих, хто живе зараз в Україні, так уже легко повірить, що з цієї країни вийшла помітна кількість талановитих економістів. Ось написав я в цій рубриці про нобелівського лауреата Саймона Кузнеця, який придумав саме поняття ВВП, — і то дивувалися: невже? Звідси? А я скажу більше — він не один!

Його неймовірно талановитий учень, який досяг ще більшої слави, ніж його вчитель, теж нобелівський лауреат і голова процвітаючої наукової школи, також має українське коріння.

Сам він, щоправда, народився вже у нью-йоркському Брукліні, але це сталося невдовзі після прибуття туди його батьків із нашого закарпатського міста Берегове. А його дружина і співавтор його праць, що носила таке відповідне для економіста прізвище Директор, народилася у Волинській області, в селі Старий Чарторийськ. Ціла родина економістів — і суцільно наші люди!

Як і належить єврейському хлопчику з родини дрібних торговців, Мілтон Фрідман навчався вкрай старанно, щоби використати навіть малі шанси вибитися у люди. У 18 років він вступив за конкурсом до Ратґерського університету, навіть заробив там стипендію, і постарався використати це на повну котушку — отримав одразу два дипломи бакалавра, з математики та економіки.

Йому запропонували магістратуру з обох цих спеціальностей, і він обрав економічний факультет університету в Чикаго, де у 1933 році і став магістром. Математика, звісно, багато втратила, але економіці він явно був потрібнішим.

Мінімум три десятиліття його кар’єри пройшли у світі, де більшість економістів симпатизувала тим чи іншим етатистським теоріям, які вважають, що держава має втручатися у життя суспільства та контролювати процеси, що протікають у ньому.

Сталінський СРСР, нацистська Німеччина, фашистська Італія демонстрували стійкість своїх економік, а що з ними стане через історично невеликий час, поки не було зрозуміло. В Англії догралися до націоналізації залізниць, у США наслідки Великої депресії усувалися командою Рузвельта в ручному режимі.

В економіці майже безперешкодно царювали Джон Мейнард Кейнс із його теорією контрольованої інфляції та Карл Маркс, за лекалами якого зводили СРСР. Їхні успіхи — принаймні на короткостроковій дистанції — підтверджувалися практикою. Аби повстати проти їхніх ідей, потрібна була сміливість. І в Мілтона Фрідмана вона знайшлася.

Можливо, все почалося з роботи, яку він виконав під керівництвом того самого Саймона Кузнеця. Це було вивчення доходів осіб вільних професій, і зроблений ним висновок полягав у тому, що професійне ліцензування цих послуг неодмінно обмежує їхню пропозицію та піднімає на них ціни. Згодом ця робота стала його докторською дисертацією.

Висловився він і про Велику депресію. На його думку, її викликала неефективна робота Федеральної резервної системи, зокрема відсутність реагування на загальне зниження грошової маси в США до кризи. Це випливало з його теорії, яка називається монетаризмом, основний принцип якої говорив, що кількість грошей в обігу є визначальним фактором розвитку економіки. При цьому головним засобом досягнення стабільності цін виявляється зростання кількості у країні грошей, що не викликає інфляцію.

Фрідман виступив проповідником практично нічим не обмеженої економічної свободи. Він категорично засуджував державне регулювання економіки, вважаючи його завідомо неефективним.

Пізніше прихильник його ідей Рональд Рейган порівняв уряд із немовлям — жахливий апетит на одному кінці та повна безвідповідальність на іншому. Що ж до обіцянок урядів покращити своїм регулюванням соціальний клімат, то Фрідман завжди говорив, що одна з найбільших помилок — судити політику і політичні програми, що проводяться, за їхніми намірами, а не за їх результатами.

 

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

Прагнення урядових регуляторів перерозподілити створені цінності він вважав завідомо шкідливим. За його словами, суспільство, яке рівність ставить вище за свободу, не отримає ні того ні іншого, а суспільство, яке ставить свободу вище за рівність, отримає високий ступінь і того й іншого.

Що ж до інших висновків з його теорій, то він вважав, що економічна допомога США іншим країнам є неефективною, бо сприяє централізованому контролю тамтешніх урядів над економікою, а це заважає їхньому розвитку. Пізніше хтось із його прихильників визначив таку допомогу як відбирання грошей у бідних людей у ​​багатих країнах, щоб передати їх багатим людям у бідних країнах.

Що ж до оборони країни, він категорично рекомендував скасувати призов і ввести платну найману армію. На його думку, за однакової якості так виходило значно дешевше. Тепер ця ідея цілком затребувана — насамперед у США, але вона зараз проникає і до багатьох інших держав.

У міжнародній політиці він вважав неефективною встановлену в 1944 році Бреттон-Вудську систему, за якої фіксувалася ціна золота і курс основних валют до долара, різко її критикував та передбачав, що від неї доведеться відмовитися, в чому виявився абсолютно правий. Що ж до імміграційної політики, то Фрідман виступав за повну свободу еміграції за умови такої ж повної відмови від допомоги емігрантам, усіляких дотацій та квот.

З двох партій, що правлять у США, Мілтон завжди симпатизував республіканцям. Він консультував у середині 60-х Баррі Голдуотера, але той програв вибори. Більш успішною була його робота з президентом Ніксоном — він відіграв важливу роль у здійсненому за його президентства переході до плаваючих валютних курсів. Але найбільш успішно він співпрацював з Рональдом Рейганом, беручи участь у Президентській консультативній раді з економічної політики обидва його президентські терміни. Американський політолог назвав його гуру рейганівської адміністрації. Успіх рейганоміки тепер очевидний кожному.

Чимало масштабних міжнародних проєктів він здійснював і поза США. Велика його роль у розробці та реалізації «плану Маршалла», який забезпечив відновлення зруйнованих війною економік європейських країн. Порадами Фрідмана користувався і уряд Чилі, що відновлював зруйновану економіку після Альєнде, і китайці, які переходили до ринкової економіки при Ден Сяопіні, та посткомуністичні країни Східної Європи, від Польщі до Росії. Багато цих країн Фрідман консультував особисто, об’їхавши практично весь світ, з багатьма працювали його учні — представники економічної школи Чикаго.

Чи здобули теорії Фрідмана загальне визнання? Як предмет дискусії — мабуть, так, як безумовна істина — скоріше ні. Його критикують не лише соціалістичні та комуністичні економісти, а й кейнсіанці, прихильники використання фіскальної та грошово-кредитної політики для пом’якшення наслідків спадів та депресій.

Здебільшого нині прийнято вважати, що теорії Фрідмана добре працюють у суспільствах, де вже звичні до жорсткої конкуренції. У країнах з перехідною економікою цілком вільний ринок може призвести до зубожіння величезної кількості людей і небаченого збагачення великих корпорацій, виведення з-під контролю держави системи освіти та медицини, що зрештою призводить до маргіналізації частини населення. Цей досвід накопичився порівняно недавно і ще підлягає осмисленню.

Проте Мілтон Фрідман вже отримав Нобелівську премію з економіки в 1976 році «за досягнення в галузі аналізу споживання, історії грошового обігу та розробки монетарної теорії, а також за практичну демонстрацію складності політики економічної стабілізації». Є своя привабливість у теорії, яка говорить, що якщо вже деяким породам собак слід ампутувати хвіст, аби під час полювання вони не били їм по траві, то краще відрубати його відразу, а не відрізати, шкодуючи собачку, по маленькому шматочку щодня протягом тижня.

Що ж до абсолютної істинності фрідманівських теорій, то дискусія продовжується. Можливо, у майбутньому виникне теорія, яка включить у себе і монетаризм, і кейнсіанство як окремі випадки. Проте цілком заперечувати теорії Фрідмана вже не можна. Занадто багато успіхів у них за плечима.

Мілтон Фрідман був творчо активний все життя, працював, не покладаючи рук, до глибокої старості. Він помер у віці 96 років, а наступного дня після смерті в The Wall Street Journal вийшла написана ним щойно його остання стаття.

Можливо, не всі з нас так сильно задоволені застосуванням фрідманівських ідей у ​​нашій та суміжних країнах.

Але зараз молодшим людям вже треба пояснювати, що таке дефіцит — годиться, скажімо, фридманівське пояснення «Дефіцит — це коли є все, але невідомо де». А що його теорії спрацьовують не відразу, він передбачав і чудово розумів, чому. Адже це його слова: «Уряди ніколи нічого не вчаться. Навчаються лише люди».

У його рідному Берегові в 2010 році відбулися «Фрідманівські читання». Їхні організатори навіть розробили піший туристичний маршрут «Дорогами батьків Мілтона Фрідмана». А нещодавно в Ужгороді біля будівлі Комінвестбанку поставили маленьку та дуже кумедну статую Фрідмана, що спирається на гігантську монету, — символ монетаризму, очевидно. Спонсором виступив сам банк — за теоріями Фрідмана це значно ефективніше, ніж чекати, поки держава зрозуміє…

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: