Німецький бомбардувальник Люфтваффе Heinkel He 111, що пролітає над Уопінгом та Собачим островом у лондонському Іст-Енді на початку вечірніх нальотів Люфтваффе 7 вересня 1940 року/ wikipedia.org
У Лондонській фортеці Тауер на державному забезпеченні мешкають чорні ворони. Мешкають здавна. Ще від часів короля Карла II (XVII століття). Згідно зі старовинними повір’ями, щойно ворони відлетять із Тауера, одразу впаде і сам Тауер, і британська монархія з ним заразом.
Карл II наказав тримати в Тауері не менше шести птахів, хоча їхня кількість періодично змінювалася. Під час бомбардувань Лондона нацистською Німеччиною 1940-го в Тауері залишався лише один ворон.
Можливо, він розумів свою відповідальність — і завдяки цьому Тауер та британська монархія вціліли. Згодом прем’єр-міністр Вінстон Черчілль наказав кількість воронів поповнити…
ПОЧАТОК «БЛІЦА»
Історія, на жаль, мало чого вчить і страшенно любить повторюватися.
Англійський народ одним із перших прийшов на допомогу Україні, починаючи з лютого 2022 року, бо англійці чудово пам’ятають свою історію і навряд чи можуть забути про безперервні повітряні атаки гітлерівської Німеччини на Лондон.
А відбувалося це 82 роки тому, восени 1940-го.
«У другій половині дня 7 вересня повітряна армада у складі майже 1000 літаків (близько 300 бомбардувальників, які супроводжували 648 винищувачів) взяла курс на Лондон. Герінг та Кессельринг спостерігали за її діями з району скель між Кале та Віссаном.
Літаки йшли групами на різних висотах (між 13 500 і 19 500 футами) в тісному строю на дві хвилі. Винищувачі супроводу застосували нову тактику: одна група винищувачів йшла попереду на висоті 24 тис. футів, а інша — паралельно курсу бомбардувальників на віддаленні лише 300 футів», — писав англійський військовий історик Ліддел Гард.
Операція отримала назву «Бліц», або «Лондонський Бліц».
Люфтваффе чинили повітряні атаки на столицю Великобританії, починаючи з 7 вересня 1940 року, 57 ночей поспіль, після чого зменшили активність, але бомбили Лондон загалом до травня 1941-го. У середньому в нальотах брало участь 160 бомбардувальників за ніч.
Це були найтриваліші з усіх бомбардувань Другої світової війни. Першого ж дня «Бліца» на столицю скинули тисячі запальних та сотні інших бомб.
НОВЕ У ТАКТИЦІ ГІТЛЕРА
Було й ще одне «нововведення» цих бомбардувань: німецькі війська вперше вдалися до терору — вони скидали бомби на мирних жителів.
Бомбокидання виявилося не настільки точним, як хотілося нацистам, проте жертв серед населення було багато. Перший же денний наліт приніс понад 300 людей убитими та понад 1300 тяжко пораненими. При цьому британським винищувачам вдалося збити 41 літак супротивника.
Після денних 300 літаків з 20 години вечора до 4:30 ранку того ж 7 вересня Люфтваффе підняли в повітря ще 250, які, не давши людям отямитися від першої атаки, продовжили свою пекельну роботу. Полум’я пожирало лондонські доки, припинили роботу вокзали та телефонні станції. Бомби великого калібру завдали значних пошкоджень дамбам, дісталося й іншим гідротехнічним спорудам поряд із Темзою.
Герінг вирішив прозвітувати перед своєю дружиною, він зателефонував їй і потішив повідомленням, що «Лондон охоплений полум’ям».
Безглуздо жорстокі та нещадні бомбардування Лондона, зрозуміло, є частиною підготовленого Гітлером плану вторгнення. Знищуючи громадянське населення, вбиваючи жінок і дітей, цей деспот сподівається залякати жителів нашої славної столиці, зламати їхню волю, зробити їх тягарем та об’єктом постійного занепокоєння для уряду і тим самим у відповідальний момент відвернути нашу увагу від масованої атаки, яку ось-ось почнуть німці
Вінстон Черчілль. З виступу на радіо 11 вересня 1940 року
ЖИТТЯ ПЕРЕСІЧНИХ ЛОНДОНЦІВ ПІД ЧАС «БЛІЦА»
Вогонь вирував у місті. Британський уряд побудував з 1938 року багато, як їм здавалося, бомбосховищ. Проте більшість із них, як нині й у нашій країні, виявилися непридатними, і люди тікали рятуватися у метро. Владі це чомусь не подобалося, вона намагалася обмежити доступ на станції, але мешканці просто купували квиток та перечікували нальоти.
Лондон було не впізнати. Знищено цілі квартали, пам’ятки історії. Існувала версія, що пілоти Люфтваффе не скидали бомби на собор Святого Павла навмисне, тому що вночі під час нальотів його використовували як орієнтир. Але він міг бути зруйнований. Одна з бомб упала дуже близько… І не розірвалася…
Героїзм городян — в їхньому відношенні до повсякденного страху та жаху війни.
Із заходом сонця вони цілковито заповнювали метро. На кожній підземній станції вісім тисяч людей готувалися до сну прямо на шпалах, підклавши ковдри, принесені з дому (спальні мішки в ті роки були розкішшю). Дивно, але за такої тісноти та дискомфорту практично не було ані бійок, ані сварок.
У міських музейних архівах зберігаються фотографії, де лондонці у метро сміються, співають пісні та танцюють. Такі знімки дозволяли публікувати, але при цьому ніхто не писав, що, перебуваючи у метро, вони мерзли, боролися зі щурами та страждали від вошей.
Однак у якийсь момент метро перестало бути безпечним притулком. Одна з бомб упала на станцію «Банк», сотні людей загинули. Після цього випадку частина тих, хто рятувався в метро, повернулися до своїх напівзруйнованих будинків і просто відчайдушно молилися.
СИЛА ДУХУ ЛОНДОНА
Щоправда, у місті практично не було дітей. Тут уряд поквапився, і ще влітку 1940 провів масову евакуацію. Діти та підлітки Лондона були вивезені до заміських будинків та санаторіїв.
Британці продемонстрували надзвичайну силу духу під час «Бліца». І була одна істотна відмінність Лондона від інших англійських міст, які також зазнали бомбардувань. Лондонці принципово не збиралися змінювати спосіб життя через якісь там бомбардування. Робітники вранці йшли на заводи, пробираючись до них крізь руїни.
Листоноші, як належить, розвозили на велосипедах листи, кидаючи їх в обгорілі поштові скриньки. Замість розбомблених барів відкривалися нові. Працювали ресторани, ставили спектаклі у театрах. Лондон того жахливого 1940-го зображений у книгах та фільмах. І насамперед Гітлеру протистояв незламний дух міста.
Ось чому в Англії «Бліц» вважається перемогою важливішою, ніж інші військові перемоги. Адже в цій нерівній битві виграли люди, які знайшли захист у чесних буднях, не піддавшись безконтрольній паніці та страху смерті.
ФІНАЛЬНИЙ АКОРД «БЛІЦА»
10 травня 1941 року відбулася остання потужна атака Люфтваффе на Лондон. За кілька годин бомбардувальники скинули близько 100 тисяч запальних снарядів. Це призвело до двох тисяч пожеж, зруйновано 150 водопровідних магістралей та 5 доків, загинуло 3 тисячі людей. У ході цього нальоту будівлю парламенту було сильно пошкоджено.
11 травня 1941-го операція «Бліц» підійшла до свого завершення, оскільки Гітлерові здалося більш важливим перекидання сил Люфтваффе на схід, де повним ходом велася підготовка до вторгнення у Радянський Союз.
«БЛИЦ» І КОРОЛІВСЬКА СІМ’Я
Внаслідок бомбардувань найбільше дісталося густонаселеному сходу британської столиці — Іст-Енду, де були переважно заводи та доки. Гітлеру здавалося, що масовані удари по небагатому пролетарському кварталі зможуть забезпечити розкол в англійському суспільстві. Але цього не сталося.
«Я рада, що нас бомбили. Тепер я можу подивитися в обличчя Іст-Енду», — ці слова королеви-матері Єлизавети, дружини короля Георга VI, як і кадри з ушкодженнями Букінгемського палацу, головної королівської резиденції, насправді дуже згуртували людей різних соціальних верств столиці під час «Бліца».
Король із королевою навіть під час бомбардувань залишалися в палаці, а коли наставала тиша — об’їжджали зруйновані квартали міста і особисто підбадьорювали людей.
ПІДСУМКИ «БЛІЦА»
Всього за час бомбардувань столиці з вересня 1940-го по травень 1941-го понад 43 тисячі людей загинуло і понад 100 тисяч було поранено, руйнування торкнулися 60% будівель Лондона.
Але при цьому військова промисловість продовжувала працювати. І, незважаючи на бомбардування та руйнування, обсяги виробництва військової техніки та боєприпасів навіть зросли за цей період на 25%. А ще до червня 1941 року британські збройні сили було збільшено до 3,6 млн осіб.
Щороку 15 вересня у Великій Британії — свято. Країна відзначає День битви за Великобританію.
На думку самих англійців, величезні втрати німецьких ВПС цього дня 1940 року призвели до того, що німецьке командування змушене було визнати неможливість подолати оборону Британських островів та перемогти моральний дух британців.
Таке треба пережити, але, може, краще й не треба… Таке краще забути, але, можливо, все ж краще пам’ятати. І постійно нагадувати, що таке може повторитись… але краще б не повторювалося ніколи.
Трохи згодом я позичив каску і пішов вулицею серед пожеж. Це хвилювало. Але те, що назавжди залишиться в моїй пам’яті, — це жахлива чарівність від одного виду Лондона, який здригається від вибухів, зануреного в полум’я, від лисин темряви, прошитих голками розпечених добіла запальничок, уздовж Темзи.
І все це накрито рожевим пологом, в якому змішалися аеростати, снаряди, що розриваються, відблиски полум’я і гуркіт злих моторів. Неможливо забути трепіт і подив у душі, що це взагалі могло якимось чином статися
Ерні Пайл, американський кореспондент, лауреат Пулітцерівської премії
