МАЙСТРИ УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ: Іван Труш, Олександр Мурашко, Марія Башкірцева, Петро Левченко (Частина I)
Історія українського живопису розпочинається з часів Київської Русі. Багато століть основними художніми роботами були ікони та розписи у храмах. Починаючи з XVI сторіччя до традиційних ікон додається портретний живопис.
Але справжній розквіт українського образотворчого мистецтва припадає на період від останньої третини століття дев’ятнадцятого і до середини двадцятого.
Живопис стає різноманітним, європейські напрямки збагачують творчість українських митців, і він виходить на новий рівень мистецької майстерності.
#1 ІВАН ІВАНОВИЧ ТРУШ (1869–1941)
Видатний художник-імпресіоніст, майстер портретного живопису та гарних краєвидів народився у селі Висоцько Львівської області у родині бідних селян. З дитинства демонстрував незвичайний талант до малювання. Закінчив гімназію міста Броди.
З 1891 по 1897 рік навчався живопису в Європі: у Краківській школі мистецтв у майстерні польського художника Яна Матейка, а також у Відні та Мюнхені. Під час навчання у Кракові потоваришував із письменником Василем Стефаником.
1898 року Труш переїжджає до Львова, де знайомиться з Іваном Франком і стає активним учасником «Наукового товариства імені Тараса Шевченка»: пише портрети відомих особистостей на замовлення.
Перша індивідуальна виставка з 38 полотен Труша відбулася 1899 року і принесла художнику визнання публіки — всі картини розкупили польські та українські колекціонери.
1900 року він малює з натури портрет Лесі Українки. Цього ж року поетеса знайомить художника зі своєю двоюрідною сестрою Аріадною Драгомановою, яка у майбутньому стане його дружиною.
У різні роки для активізації творчої наснаги Труш відвідує Крим (1901–1904), Італію (1902, 1908), Єгипет та Палестину (1912).
У Львові займає активну громадянську позицію та разом із Іваном Франком бере участь в організації «Товариства прихильників української літератури, науки та мистецтва». Є учасником випуску першого українського журналу з мистецтва «Артистичний вісник».
Труш читає публічні лекції з мистецтвознавства й техніки живопису. Багато працює, іноді під час безгрошів’я митець створює по 300 картин щороку! Загалом за роки творчості художник написав понад 6 тисяч полотен!
Найвідоміші картини Івана Труша — це пейзажі, написані в стилі імпресіонізму: «Захід сонця в лісі» (1904), «Самотня сосна», «Дніпро під Києвом» (1910), «В обіймах снігу» (1925), «Копиці сіна», «Місячна ніч над морем» (1925), цикли «Життя пнів» «Луки й поля», «Квіти», «Сосни», «Хмари».
Живописця називали «поетом кольору та сонця».
Все життя Іван Труш розвивав українське національне мистецтво, тому невипадково найбільша колекція його картин зберігається у Національному музеї у Львові.
Нащадки не залишили в безвісності ім’я художника: одна з вулиць Львова — вулиця Івана Труша. На ній у 1986 році в будинку, де він провів останні тридцять років свого життя, відкрито Художньо-меморіальний музей.
#2 ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ МУРАШКО (1875–1919)
«Батько українського сучасного живопису» Олександр Мурашко народився у Києві, і його серце назавжди залишалося вірним столиці України. Куди б не заносила доля художника — до Петербурга чи Парижа — його єдиною любов’ю залишався Київ. Якось, повернувшись з-за кордону, Мурашко написав: «Тут світло, тут сонце, тут чудова природа, тут своя культура».
Мурашко ріс дуже сором’язливим і скромним хлопчиком, котрий спочатку навіть заїкався. До 20 років він був Сашко Крачковський, але згодом прийняв прізвище вітчима — київського іконописця.
Вітчим на рішення пасинка стати художником дивився як на юнацькі химери. Проте Мурашко мріяв лише про малювання, він втік із дому і своїм вчинком переконав вітчима дозволити йому займатися улюбленою справою.
Першим, хто розпізнав у Мурашка талант живописця, був Віктор Васнєцов, який на той час розписував Володимирський собор. Його захоплення живописом продовжилося з 1894 по 1900 рік навчанням в Академії мистецтв Санкт-Петербурга, де йому пощастило вчитися в майстерні Іллі Рєпіна.
Під керівництвом Рєпіна Мурашко створив свою першу визначну картину — дипломну роботу «Похорон кошового». Існує легенда, що художнику під час написання картини позував сам Михайло Старицький.
Закінчивши Академію мистецтв із золотою медаллю, Олександр отримав стипендію і поїхав до Парижа, де на нього значною мірою вплинули картини імпресіоністів. Європейське визнання художнику принесла картина «Карусель» — вона отримала у 1908 році на Мюнхенській виставці головний приз.
У 1909 році Мурашко одружився з Маргаритою Крюгер, яка стала його моделлю та музою. Художник повернувся до рідного Києва та почав викладати у Київському художньому училищі. 1913 року він відкриває в Києві власну студію, де навчає художнього ремесла молодих живописців.
Мурашко мріє перетворити Київ на місто мистецтв. Його амбітним планам могла стати на заваді Перша світова війна, але труднощі були подолані, і в 1917 році в Києві відкривається новий навчальний заклад — Академія мистецтв, який змінив безліч назв та керівників, проте функціонує й досі як Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури. Ця школа українського живопису завдячує своїм виникненням одній зухвалій мрії художника Олександра Мурашка.
На жаль, у розквіті творчих сил у віці 43 років художника було вбито чекістами пострілом у потилицю неподалік свого будинку.
Творчість Олександра Мурашка представлена у Національному художньому музеї України, де виділено окрему залу з його роботами, кілька картин прикрашають галереї у Харкові та Львові.
Маргарита Мурашко, дружина художника, написала книгу спогадів про нього «Ці десять років великого, глибокого щастя», презентація якої викликала в публіки непідробну цікавість.
2015 року 140-річчя Олександра Мурашка вшановувалося в Україні на державному рівні.
Його називають художником кольору, тихим імпресіоністом, фундатором нового українського малярства ХХ століття. Олександр Мурашко зумів увібрати в свою творчість новітні течії у мистецтві та поєднати їх з українською традицією та чуттєвим психологізмом
Валерія Степаненко
#3 МАРІЯ КОСТЯНТИНІВНА БАШКІРЦЕВА(1858–1884)
Найвідоміша українка в Парижі народилася у селі Гавронці біля Полтави у родині спадкових аристократів. Батько художниці був великим землевласником та очолював дворянство Полтавської губернії. Мати Башкірцевої — дочка полковника, наполовину француженка.
З 13 років Марія веде щоденник, який стане після її смерті літературним бестселером, буде багато разів перевиданий та перекладений усіма європейськими мовами. Щоденник Башкірцевої вважають найзнаменитішим жіночим щоденником ХІХ століття.
Читання щоденника в різні роки викликало захоплення у Марини Цвєтаєвої та Бернарда Шоу, Валерія Брюсова та Жоржа Батая, Велемира Хлєбнікова та Василя Розанова.
Дитинство художниці пройшло у селі Черняківка Полтавської області, де на честь Башкірцевої наразі створено шкільний музей та де щороку проводиться художній ярмарок «Маріїна долина».
З 1870 року майбутня художниця разом із матір’ю живе у Парижі, де навчається живопису у паризькій Академії Жуліана. Вже після першого року навчання картини Марії виставляють у мистецькому салоні та нагороджують золотою медаллю.
У 16 років Башкирцева дізнається, що вона хвора на туберкульоз. З того часу інтенсивно працює як художниця, передчуючи смерть у молодому віці.
Навіщо брехати та малюватись! Так, безперечно, що моє бажання, хоч і не надія, — залишитися на землі будь-що. Якщо я не помру молодою, я сподіваюся залишитися в пам’яті людей як велика художниця, але, якщо я помру молодою, я хотіла б видати свій щоденник, який не може не бути цікавим
Зі щоденника Марії Башкірцевої
Померла Марія Башкірцева у віці 25 років, похована в Парижі. Через рік після її смерті там-таки відбулася перша посмертна виставка робіт художниці. Частину картин було придбано Люксембурзьким музеєм, але більшість робіт було передано матір’ю художниці до музею Олександра III, звідки 1930 року колекція перекочувала до Харківського художнього музею.
Значну частину картин із колекції Башкірцевої втрачено під час Другої світової війни, і тепер у музеях України зберігаються лише три її роботи. Цікавим фактом біографії художниці є її епістолярний роман із Гі де Мопассаном, хоча їхня особиста зустріч так і не відбулася.
Особа Башкірцевої досі викликає великий інтерес. Зокрема, захопившись щоденником, актриса Жюльєт Бінош у молодості мріяла зіграти роль художниці. А у музеї образотворчих мистецтв Ніцци є зал Башкірцевої.
Не забувають про неї і в Україні. Картинна галерея у Диканьці на Полтавщині носить ім’я Башкірцевої. Український літературознавець Михайло Слабошпицький написав роман «Марія Башкірцева», перекладений французькою мовою.
Найвідоміша біографія створена А. Александровим у книзі «Справжнє життя мадемуазель Башкірцевої». У місті Суми на її честь названо вулицю, а на планеті Венера — кратер.
2008 року в Парижі з успіхом пройшла прем’єра постановки п’єси Жана-П’єра Гено «Марія Башкірцева, падаюча зірка».
І це лише початок безсмертя великої доньки українського народу.
#4 ПЕТРО ОЛЕКСІЙОВИЧ ЛЕВЧЕНКО (1856–1917)
Майстер інтер’єрних композицій та талановитий український пейзажист Петро Левченко народився в Харкові у родині торговця, власника канатної фабрики. Захопився малюванням із гімназичних років.
Батько не поділяв пристрасть сина до малярських занять, оскільки бачив його продовжувачем сімейного бізнесу. Незважаючи на це, художник їде до Петербурга, де з 1878 по 1883 рік навчається в Імператорській Академії мистецтв.
У 1895 році відвідує Париж, де знайомиться з картинами імпресіоністів, які дуже вплинули на його подальший творчий розвиток.
Майже все життя Левченко живе у Харкові, де неодноразово бере участь у різноманітних виставках. Такі роботи як «Глухомань», «Водяний млин», «На Харківщині», «Святковий стіл» вважаються вершинами його творчості. Крім пейзажів великою удачею художника можна вважати інтер’єрні композиції із зображенням його дружини Матильди в різних ракурсах: з книгою, при музикування або за роботою.
Творча спадщина Петра Левченка перевищує 700 картин. Але грошей та слави вона художнику не принесла. Він помер у бідності та невідомості у віці 60 років.
У 1919 році, через 2 роки після смерті, відбулася велика виставка його робіт, і поціновувачі образотворчого мистецтва вперше гідно оцінили картини художника.
Картини Петра Левченка зберігаються у музеях Києва та Харкова.
2006 року до 150-річчя від дня народження художника відбулася виставка його робіт у Харківському художньому музеї.
Художній талант Петра Левченка є незаперечним, і він посідає заслужене місце серед майстрів українського живопису.
