МАЙСТРИ УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ: Олекса Новаківський, Давид Бурлюк, Олексій Грищенко, Микола Неділко (Частина III)
#9 ОЛЕКСА НОВАКІВСЬКИЙ (1872–1935)
Художник-експресіоніст Олекса (Олексій Харлампійович) Новаківський з’явився на світ у селі Нова Ободівка Вінницької області в родині лісничого у володіннях польського дворянина. Роботодавець батька граф Тадеуш Грохольський помітив обдарованість хлопчика та допоміг йому здобути художню освіту.
З 1888 по 1892 рік Олекса навчається в Одесі у художника Пилипа Клименка. Потім продовжує навчання у Краківській академії образотворчих мистецтв, яку закінчує 1900 року із золотою медаллю. Поселяється в селі Могила біля Кракова, де одружується з дочкою господині квартири — Анною Марією Пальмовською.
Історія їхнього кохання гідна шекспірівського пера: художник зробив пропозицію нареченій, коли їй виповнилося лише 13 років — саме в такому віці вони познайомилися, — і щойно дівчина подорослішала, вони одружилися. Їхній шлюб називали найромантичнішим союзом того часу.
1911 року у Кракові відбулася перша персональна виставка картин Олекси Новаківського, яка принесла художнику визнання публіки. Після Першої світової війни художник продовжує займатися живописом та пише портрети відомих діячів української історії: князів Київської Русі, княгині Ольги, Олекси Довбуша.
1921 року за підтримки митрополита Андрія Шептицького переїжджає до Львова та відкриває першу приватну художню школу на Західній Україні, яка згодом стане колискою багатьох українських художників.
1923 року школа Новаківського стає частиною таємного Львівського українського університету з викладанням українською мовою, який виявився альтернативою існуючій системі вищої освіти в Галичині. Виставка полотен Новаківського у Львові 1921 року затвердила за майстром славу одного з найвидатніших художників Західної України.
До самої смерті 1935 року Новаківський займався педагогічною діяльністю у створеній ним художній школі. Останньою роботою майстра стала картина «Мати милосердя», яку він написав для собору Святого Юра у Львові.
Довгі роки творчість Новаківського була забута, але 1972 року у Львові відкрили музей художника, і розпочалося його творче повернення до пантеону майстрів українського живопису.
У 2016 році професор Микола Мушинка зі Словаччини передав у дар львівському музею імені Андрія Шептицького 50 живописних та графічних робіт художника, і тепер вони доступні для широкого кола поціновувачів творчості Олекси Новаківського.
Новаківський — зовсім виняткова постать українського мистецтва, а зокрема — західноукраїнського. Нехай багато його творів і є недомовленими, проте всі вони відзначені рисами великого майстра та печаткою виняткової, динамічної духовної структури
Святослав Гординський, художник та поет
#10 ДАВИД ДАВИДОВИЧ БУРЛЮК (1882–1967)
«Найкращий художник серед поетів та найкращий поет серед художників» — як любив себе представляти Давид Бурлюк — народився на хуторі Семиротівка (нині — урочище Бурлюк у Сумській області). Нащадок українських козаків, мав вуличне прізвисько Писарчук, бо предки Бурлюка служили писарями Запорозького війська.
У дитинстві брат вибив майбутньому художнику ліве око, і все життя Бурлюк носив скляний протез, що стало частиною його епатажу. Образотворчого мистецтва Бурлюк навчався у Казанській художній школі, а згодом в Одеському художньому училищі.
Вирізнявся неймовірною творчою працездатністю — за час літньої практики в Одесі створив 350 етюдів — пейзажів Херсонщини, чим викликав невдоволення у своїх вчителів, які назвали це фабричним виробництвом. Бурлюк продовжив художню освіту у Мюнхенській школі живопису Антона Ажбе та у майстерні Фернана Кормона в Парижі.
У 1911–1914 роках разом із Володимиром Маяковським навчався у Московському училищі живопису. Давид Бурлюк першим розпізнав у ньому поета, і згодом Маяковський про це написав так: «Мій дійсний учитель, Бурлюк зробив мене поетом. Видавав щодня 50 копійок. Щоби писати, не голодуючи».
Давид Бурлюк — один із родоначальників футуризму, разом із Велемиром Хлєбниковим носив звання — Голова Земної кулі.
Дебютував як художник у 1910 році у знаменитій виставці «Бубновий валет». У 1918 році тільки завдяки щастю Бурлюк уникнув розстрілу.
1920 року він емігрує до Японії, де створює близько 300 картин, які мають значний вплив на сучасний японський живопис. Історики мистецтва вважають Бурлюка одним із родоначальників японського футуризму.
1922 року переїжджає з Японії до США, де оселиться назавжди. У США спільно з дружиною Марією Бурлюк видає журнал «Колір і рима».
Двічі наприкінці життя відвідує СРСР, але спроби видати вірші чи організувати виставку успіхом не увінчалися.
1949 року Бурлюк з дружиною здійснюють подорож півднем Франції — «слідами» Вінсента Ван Гога.
За час своєї плідної кар’єри художник створив понад 20 тисяч картин!
Помер у Нью-Йорку, і його порох розвіяний, згідно із заповітом, над Атлантикою.
Мій колорит глибоко національно український. Помаранчеві, зелено-жовті, червоні, сині тони б`ють Ніагарами з-під мого пензля. Коли я рисую, мені здається, що я дикун, котрий тре сук однієї фарби об іншу, щоб одержати кольоровий ефект. Ефект горіння. Ефект сластолюбства, збудження статтю однієї фарби характерних рис і особливостей іншої
Давид Бурлюк
#11 ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ ГРИЩЕНКО (1883–1977)
Художник-авангардист Олексій Грищенко народився у місті Кролевець Сумської області в родині банківського службовця. У 1905–1912 роках навчався в різних навчальних закладах та здобув спеціальність біолога. У цей же час займався у різних мистецьких студіях Києва та Москви.
1911 року побував у столиці мистецтва — Парижі, а в 1913–1914 роках подорожував Італією. 1921 року емігрував до Франції. Персональні виставки картин художника проводились у Парижі та Барселоні, Мадриді та Стокгольмі, Страсбурзі та Торонто.
У Франції в різні роки був учасником «Осіннього салону», «Салону Тюїльрі» та «Салону незалежних». Входив до Паризької групи українських художників і підтримував творчі зв’язки з Асоціацією незалежних українських художників у Львові.
Грищенко — автор багатьох робіт із мистецтвознавства, серед яких і книга спогадів: «Україна моїх блакитних днів».
Після смерті у 1977 році у місті Ванс (Франція) живописну спадщину було перевезено до Українського інституту Америки, розташованого у Нью-Йорку.
У 2004 році, згідно із заповітом художника, його картини було повернуто на батьківщину та передано до Національного художнього музею України, де вони перебувають і зараз.
#12 МИКОЛА СЕМЕНОВИЧ НЕДІЛКО (1902–1979)
«Український Ван Гог» народився на хуторі Ющенівка — нині село Байрак Сумської області — у родині сільського лікаря. Відмовився йти стопами батька і в 1923 році вступив на факультет живопису Київського художнього інституту. Його наставником під час навчання був Федір Кричевський. Після закінчення інституту 1928 року висловлює незгоду з новою мистецькою течією — соцреалізмом, за що проводить два роки у в’язниці.
Після виходу з ув’язнення Неділко одружується — дружиною художника стає актриса київської оперети Оксана Чумак. 1940 року вони переїжджають до Львова і залишаються там до 1944 року, коли змушені емігрувати спочатку до Німеччини, а потім до Аргентини і, нарешті, 1961 року, до США.
Під час Другої світової війни до митця приходить перший успіх. Персональні виставки полотен Неділка проходили в Нью-Йорку (1962, 1965, 1966, 1980), Парижі (1965), Філадельфії (1976), Едмонтоні та Торонто (1988).
Картини художника високо цінувалися знавцями живопису і продовжують вражати буйством фарб і майстерністю виконання.
2020 року в селі, де з’явився на світ художник, встановлено пам’ятний знак та створено нову туристичну локацію, яка увічнила ім’я українського живописця — Миколи Неділка.
